Раді Вас бачити!

Стронг Айсвент

Все ж я надавав тумаків Блекстоуну ще в коридорі. Тому на тренування він з'явився ще більш пом'ятим ніж до цього...

Воно проходило у великій залі, поділеній на дві частини. Дах першої стояв на колонах, а інша завершувалась великим просторим майданчиком на свіжому повітрі. Саме там був він – ректор, маг, і просто неприємний чолов'яга, та я його поважав. За принциповість!

Маг блискавки - Асмадей Айзанхерст, літній, років 50, а може й більше, по його вигляду важко визначити, сивий чоловік. Він мав середній зріст, худорляве, та не хворобливе, а витончене тіло. Студенти між собою звали його "Рапіра" - тонка, гостра, небезпечна...

Саме таким був наш ректор з бойової магії. Погляд його чорних очей бентежив студентів. Та я розумів – це його робота, щоб ми слухалися, він не має права бути м'яким. Він має жалити, щоб ми вчилися бути готовими до всього. Він завжди карав студентів за зрив порядку, не дотримання дисципліни, і сьогодні це чекало на нас з Седріком!

Не дивлячись на свій вік, він особисто змагався зі студентами, та для мене це радше було посилене тренування. Відбитися від його магії, було не легко...

Я був не проти вдосконалити свої навички, щоб по поверненню додому, я зміг би навчити Алісію всьому, чого навчуся сам.

Коли його фігура в чорному вбранні, застібнутому на всі ґудзики аж до шиї, розвернулась в наш бік, по його обличчю мені стало зрозуміло – він заряджений влаштувати нам пекельний раунд!

Я перевів погляд на Седріка, цей довбень посміхався...

Повітря прорізав хриплий, глибокий і дуже незадоволений голос.

Ми влипли!

– Містере Седріку Блекстоуне, що вас розсмішило? – Айзенхерст зробив крок вперед, і в його очах спалахнули іскри блискавок. Він зневажливо сплюнув у бік Седріка. —Можливо написати листа вашому батькові ,поділитися вишими "успіхами" в академії?!

Посмішка Седріка згасла миттєво. Я знав, що для нього це означало: батько, який марив ідеальним успіхом сина, не пробачить такої плями. Седрік був талановитим, але надто легковажним, і саме це дратувало ректора найбільше.

Мене ж Айзенхерст сприймав як «додаток» до цього бовдура, хоча я бачив у цих тренуваннях свій шанс. Мені потрібно було стати сильнішим, щоб одного дня повернутися додому і передати ці знання Алісії.

Цей жест від ректора означав для Седріка лише одне – доведи, що ти не шмаркач!

Швидко взявши ранець він перевдягнувся в одяг для тренувань: шкіряну куртку, штани й чоботи! Решта студентів розійшлися на місця по вище, решта стояла під критим майданчиком. За майстерністю Айзенхерста хотілося поспостерігати всім. Я теж дивився, хоч цей бій не дійде до смертельного дійства, завжди в кутку стоять бутлі з живою водою, для лікування, та азарт викликала сама сутичка.

Айзенхерст не чекав, поки Седрік повністю зосередиться. Він не визнавав пауз, не визнавав підготовки — для нього бій починався з моменту виникнення конфлікту. Ректор ледь помітно повів пальцями, потер свої персні з обсидіану, і повітря навколо нього миттєво прострелив гуркіт грому, стало темно. Тонкі, майже прозорі нитки електричних розрядів затанцювали між його пальцями, наче живі змії, над ним зібралася справжня буря.

— Починай, Блекстоуне, — кинув він, і цей голос прозвучав як вирок.

Седрік, ще мить тому такий розслаблений, миттєво зібрався. Його магія була стихійною, яскравою, як і він сам, але зараз він змушений був діяти обережно. Свій кулон з евдіалітом він сховав під шкіряну куртку потерши пальцями, насичуючи себе магією. Потім він виставив перед собою долоні, формуючи вогняні кулі, але Асмадей був швидшим. Ректор зробив випад — рух був настільки стрімким, що здавалося, ніби він просто телепортувався на кілька метрів вперед.

Блискавка, випущена з кінчиків його пальців, не була широким потоком енергії. Це був тонкий, сфокусований промінь, що нагадував голку. Я зрозумів – він стримує силу магії. Ректор з легкістю розсік повітря і врізався в кулі Седріка, в обидві одночасно. Потім ще, і ще...

Змушуючи того відступити на кілька кроків. Запах паленої шкіри та грози вдарив у ніздрі. Шквальний вітер кружляв навколо них.

Я спостерігав, затамувавши подих. Айзенхерст не просто бився — він виховував. Кожен його рух був економним, кожна магічна атака — математично вивіреною. Він не витрачав сили даремно, він змушував Седріка виснажувати себе, змушував його робити помилки.

— Давай Седріку, я тільки розігрівся... — голос ректора звучав спокійно, навіть повчально, попри те, що він продовжував методично «жалити» студента розрядами. — Не обмежуйся лише одним, дій, бийся...

Седрік важко дихав, його обличчя почервоніло від напруги. Він спробував контратакувати, випустивши хвилю вогню, але Асмадей просто відхилився вбік — рух стегнами, граціозний, майже танцювальний. Він був як рапіра, що ковзає повз ворожий клинок, надто швидкий...

Я бачив, як стискаються кулаки Седріка. Він починав злитися, а злість — це найгірший порадник для будь-якого мага. Вона робить удар непередбачуваним, але неточним. Айзенхерст чекав саме на це. Він хотів, щоб Седрік втратив контроль, щоб показати йому, наскільки небезпечною може бути власна сила, якщо нею не керувати.

Седрік виставив щити від влучань блискавок, і великий вогняний потік попрямував просто у бік ректора.

Айзенхерст на мить завмер, але це була лише пастка. 

Доки потік магії прямував прямо в ректора, він зробив маневрені стрибки праворуч, один, другий...

Великий потік за ним не поспішав...

Асмадей підібрався до Седріка надто близько, всі спроби зупинити його великим потоком провалилися. Він розігнався і попрямував просто на нього, декілька кроків і блискавка підняла у повітря стовбур вогню. Тоді він зробив останній крок і уп'явся в руки Седріку...

Чорт! 

Повітря навколо них вибухнуло тріском, шаленим громом і великою силою струму вдарило Седріка просто в руки. Він скрикнув, коли біль пройшов крізь його тіло, волосся обох стирчало в боки. Вони світилися мов маяки...

Він божевільний!

На останок ректор відпустив одну руку. Електричне коло розірвалося і магія вийшла просто через правицю Блекстоуна. 

Айзенхерст дав йому дуже жорстокий урок...

— Ти не керуєш стихією, ти дозволяєш їй керувати тобою, — прошепотів ректор, і цей шепіт, посилений магією, прокотився майданчиком, наче грім. — Ти — лише згусток вогню, Блекстоуне. А це смертельний вирок на полі бою...

Тоді ректор відпустив і другу руку, Седрік повалився на землю,припавши на коліна і важко хапаючи повітря в легені. З розірваного рукава капала кров...

Ректор стояв в обгорілих рештках одягу які впивалися в його тіло, весь в сажі з запахом смаленої шкіри.Він звернувся до решти студентів:

- Вчіться думати, якщо перед вами ворог, то він здатен на будь - який непередбачуваний крок. Але якщо він бачить, що перемогти не здатен – його обличчя повернулось в мій бік – він спробує забрати вас з собою...

Тепер моя черга... 

Я ковтнув слину...

 Відчуваю, як у грудях пульсує власна магія, реагуючи на електричне напруження в повітрі.

Треба подбати про друга. Я не збирався просто стояти й дивитися як Седрік впаде.Я підбіг до нього, підхопив під руки й поніс в бік столів з живою водою.Ректор вже рушив туди ж, а помічники несли йому ранець з формою.Та перед тим як напоїти живою водою Блекстоуна, я поглнянув на нього,на ректора. Він вже встиг випити дві склянки і привести до ладу тіло, він змінював одяг, та я встиг побачив шрами на його спині .

Її вкривали великі, застарілі, глибокі борозни, що ховалися й під штанами...

Що це повинна була бути за сутичка, коли такі борозни не змогла відновити навіть жива вода? Та холодний піт мене пройняв, ще й з іншої причини, від думки – як він їх отримав, і як після такого вижив?

А потім в гнітючій тиші пролунали оплески, мляві, але від того не менш насмішливі.

- Яка чудова вистава. Якби я знав, що у вас так весело, приїхав би раніше...

Мій погляд, і не тільки мій, почав шукати джерело звуку. Тоді я побачив хлопця з чорним волоссям і бурштиновими очима, стрункішого за мене, але тренованого.

 Це був він!

Нахаба з коридору. Коли його очі знайшли мене його підборіддя піднялося вверх в знак привітання.

Та він знущається!

Ректор вже вдягнувся, та тіло ще не відновилося. Його погляд ковзнув від мене з Блекстоуном який пив з чаші, що я тримав, на хлопця. Його обличчя розплилося в посмішці...

Вони що знайомі?

– Ці два студенти пропустили пів години тренування, але я бачу вони в цьому непоодинокі. Так? Крістофер Рейн, яка приємна несподіванка!

Його обличчя після бою виглядало особливо жахливо з близької відстані, коли він посміхнувся новоприбулому.

– Взаємно Асмадею Айзенхерсте, дозволите приєднатися до тренування?

Айзенхерст тільки хмикнув, видно що тіло ще не відновилося повністю, і він не буде проводити сутичку ще й зі мною. Як не крути Блекстоун гідний супротивник, тільки малодосвідчений. Про що я йому постійно нагадую. Отже, я лишаюсь без покарання, або мені він вигадає щось інше...

Та тільки мої думки прийшли до цього висновку, як ректор з бойової магії прогримів своїм голосом на весь майданчик:

–Для тебе буде пом'якшене покарання : спаринг з містером Стронгом Айсвентом. Рахуй, що ти щасливець!

— Ви надто люб’язні, пане ректоре Айзенхерст, — промовив він, і в його голосі почулися нотки, від яких по спині пробіг холодок. Його очі стежити за кожним моїм рухом, наче вивчаючи здобич. Він був надто задоволеним, це дратувало...

Брюнет... 

Крістофер! Крістофер вже наближався до столу, де лежало в ранцях спорядження. Я залишив напівпритомного Седріка на піклування помічників ректора і почав поспіхом скидати з себе одяг. У повітрі відчувалася напруга, що густішала з кожною секундою. Коли я дістав шкіряні елементи захисту, мимоволі підвів очі й побачив перед собою його...

Він був гнучкий, з чіткими лініями тренованого тіла та довгим волоссям, що спадало на плечі, ковзало по спині. Шкіра відблискувала на сонці золотом...

У цей момент він саме натягував штани, потім піднявся, вигнувшись у спині. Його очі, бурштинові й нахабні повільно ковзнули по моїх штанях, животі, і вверх, по оголених грудях. У цьому погляді було щось дивне — важке, майже відчутне на шкірі. На його губах заграла ледь помітна, загадкова посмішка. Я теж окинув його тіло поглядом, від рук до шиї та грудей.

Тактика залякування перед спарингом?

Досить незвично!

Або він думає, що це спрацює, або гадає що зможе збентежити мене розглядаючи...

Не вийде! 

Мене поглядом не проймеш!

Слова нам не були потрібні, ніхто не відволікався на сторонні речі. Ми зосередилися на головному — майбутньому бою, де кожен погляд був лише прелюдією до того, що мало статися на тренувальному майданчику...

Хай бачить– я не боюсь його!

Я навіть не глянув більше у його бік. Мені було байдуже, куди він дивиться, як посміхається. Але в душі вже закипало бажання добряче його провчити...

За цей погляд...

За той коридор...

За невиправдану зухвалість і навіть за ті кляті оплески. Хоч Айзенхерст їх і заслужив...

Я чітко знав межі своїх сил, але про можливості цього хлопця не мав жодного уявлення. І це дратувало найбільше...

Ми розійшлися в різні боки, пропалюючи один одного поглядом! 

Крістофер Рейн стояв переді мною...

А я перед ним...

Я вдивлявся в його очі, і відчував, як по венах розливається холод — мій вірний союзник. 

Я, Стронг Айсвент, маг льоду, був готовий...

Айзенхерст підійшов ближче і дав команду розпочати спаринг.

Я не став зволікати! Зробив перший випад, випустивши в повітря потік крижаних шипів, але Крістофер навіть не здригнувся. Він плавно підняв руку, і навколо нього нізвідкись виник водяний потік. Мої льодяні снаряди з шипінням врізалися в нього, він їх поглинув і з блискавичною швидкістю жбурнув у мій бік, я виставив щит від своїх же шипів...

Трясця!

У грудях похололо, але вже від усвідомлення...

Вода. Його стихія, його магія– це вода!

Це змінювало все...

Мій лід був лише застиглою формою його стихії, і тепер кожен мій крок міг обернутися проти мене. Потужні потоки води розривали, поглинали лід, розділяли і несли в собі. Крістофер злегка посміхнувся, і я побачив, як краплі води навколо нього почали підійматися в повітря, набуваючи загрозливих форм.

Він атакував я відбивався, потім навпаки, ми змінювали позиції ніби в танці. Бій перестав бути просто дуеллю — це стало протистоянням двох станів однієї сили...

Сьогодні мені доведеться викластися на повну, щоб не дати йому перетворити мене на посміховисько...

Крістофер не чекав, поки я оговтаюся. Лише посміхався, ніби отримував неймовірну насолоду від усього, що відбувається...

Дратує!

Він огорнув себе коконом води, в який я жбурляв льодові кулі, кинжали та багато іншого. Руки німіли від утоми, я важко дихав. Треба вигадати щось інше, попередня тактика не працює.

Він рушив на мене прямим водяним гейзером. Моя реакція була інстинктивною: я відскочив у бік, вдарив долонею об землю, і з-під неї вирвався масивний крижаний бар’єр...

Крістофер знав слабкість моєї стихії вона статична. Тому великий шквал води зіткнувся з моїм бар'єром, що прямував в його бік. Ненадовго.

– Це все на що ти здатен "Крижинко!"

Ось і вона...

Провокація...

Я відчув, як повітря навколо мого бар'єру стає важким і теплим. Вода, що просочувалася крізь щілини в моєму творінні, почала роз’їдати його, перетворюючи міцний моноліт на крихку, пористу масу. Мій лід «плакав», втрачаючи свою форму і міць під тиском його магії.

Я зрозумів, що грати в оборону — це шлях до поразки. Мені потрібно було змінити правила гри... 

Я зупинив влив магії в бар'єр, дозволяючи йому розсипатися на тисячі дрібних кристалів, і зосередився на самій суті...

Вологи...

Вона в повітрі...

Якщо він міг керувати водою, я мав заморозити її ще до того, як вона стане зброєю...

Я почав ловити кожен його рух ще до того, як він дійде до мене...

Тиша стояла навколо нас...

Всі завмерли дивлячись на спаринг...

Мої легені обпікав мороз, а пальці заніміли, але я не зупинявся. Я перехоплював і заморожував його воду. Лишаючи його можливості нападати. Створив навколо Крістофера справжній крижаний кокон, який мав скувати його рухи. Перетворити його рідку стихію на нерухому в’язницю. Його бурштинові очі на мить розширилися від подиву, коли він відчув, як його водяні потоки почали тверднути, перетворюючись на крижані кайданки...

Це був наш момент істини. Я бачив, як він напружує волю, намагаючись розтопити мій холод. Та все що виходило, це сковувати себе ще більше, бо кожну нову порцію води я заморожував просто на ньому... 

Я посміхнувся...

Нарешті йому не так весело...

Та раптом...

Могутній потік води змив мої кайданки та в цей момент він, мокрий і втомлений, важко дихаючи дістав з кишені камінь.

Що за хрінь?

З його пальців пішли іскри, небо затягнули хмари й велетенська куля блискавки поцілила просто у мій купол і полетіла просто в мене...

Ударна хвиля разом із залишками електричного розряду відкинула мене на землю...

 Я відчув біль у грудях, куди прийшов основний удар...

Спаринг завершено...

Я програв.

Та найгірше те, що я програв йому!

Я лежав, жадібно вдихаючи холодне повітря, поки легені нарешті не заповнилися киснем. З зусиллям підвівся, спираючись на тремтячі руки. Шкірівка розстібнута, оголяючи верхню частину тіла. Я оглянув себе на предмет поранень, тому, що тілом я не відчував нічого...

Крістофер стояв навпроти, а в його долоні тьм'яно виблискував льомерайд — рідкісний камінь, здатний вбирати й утримувати магію навіть після смерті свого власника.

Холодний піт проступив на спині.

Кого він вбив заради нього?!

*******************************************

Я знову у своїй кімнаті...

Замок зачинено...

Стою за ширмою...

Без одягу...

Перед дзеркалом...

Розглядаю себе...

Своє обличчя ...

Волосся...

Своє тіло...

Таке витончене...

Ледве відчутні дотики пальців по шкірі...

По шиї...

Плечам...

По грудях...

Як це буде?!

Коли це зробить він...

Невже так само?

Я впевнена, що ні!

Набридло чекати...

Коли після поцілунків я розумію...

Що хочу більше...

Хочу ще...

Ближче...

Глибше ...

Відчайдушно!

Хочеться вчепитися в нього і не відпускати ,доки він не загасить це полум'я...

Що розпалює в мені ...

Кожен його поцілунок...

Веду пальцями по своїх ребрах...

Лоскотно...

Цікаво я йому сподобаюсь?

Ось так...

Без всього...

А він?

Він мені сподобається?

Я впевнена що так!

Бо це буде він...

А як це буде ?

Він покладе мене на ліжко і тоді роздягне?

Чи роздягатиме стоячи?

Так хвилююче...

Цікаво!

Чи він думає про мене...

Ось так...

Коли він оголений...

Як я зараз...

Проводжу долонями ще раз...

Ммм... Це приємно!

Але коли він це зробить буде приємніше?!

Та він постійно зупиняється...

А я б хотіла трішки більше...

Відвертіше ...

Остаточно...

Не знаю, що зі мною сталося?

Чому ці думки так мене бентежать?

Днями...

Ночами...

Я чекаю на той час ...

Коли не потрібно буде стримуватися...

Стримувати те, що розгоряється...

Що робить мене чутливою...

Потім живіт...

Ммм...

Це приємніше...

Навіть дуже...

Сподіваюсь йому сподобається торкатися його...

Коли він мене обіймає ...

Під час поцілунку...

Відчуваю ніби тяжіння...

Там...

В низу...

Що зі мною? 

Хочу доторкнутися ...

Зрозуміти що це...

Ах...

Надто волого...

А тут приємно...

Ммм...

Хочу, щоб це були...

Нарешті його пальці...

Здається...

Я вже готова ...

Потрібно лише вмовити його.....

Чекаю на ваші враження мої любі читачі)))

Щиро ваша Світт Лана

Мур мяу...