Раді Вас бачити!

Місандея 

Я нервово вимірювала кроками простір кімнати, раз у раз кидаючи погляд на двері. Час невблаганно спливав: до початку балу залишалося всього три години. Цього ледь вистачить, щоб привести себе до ладу, а з’явитися на людях у неналежному вигляді я не мала права. У залі, де кожен погляд — це гострий кинджал, я не дозволю собі виглядати жалюгідно.

Батько вчив мене: якщо вже граєш роль, то роби це бездоганно. Сьогодні мій образ — невинне ягня, що щиро насолоджується загальною увагою.

Раптом двері ледь чутно скрипнули. Я різко обернулася.

Він увійшов безшумно, як тінь. Один легкий порух руки, прикрашеної масивним перснем із крижаним корцієм, — і кімнату миттєво огорнув невидимий купол тиші. Тепер ми були в повній ізоляції, жоден сторонній звук не просочиться крізь цю магічну завісу.

Нарешті.

Я завмерла, розглядаючи його: вогняне волосся, глибокі зелені очі, різкі вилиці та міцна, майже монументальна статура. Він був неймовірний. І найголовніше — він мій. 

Чи може хтось інший зрівнятися з ним?

У руках він тримав пакунок, загорнутий у цупкий папір. Попри моє роздратування через очікування, цікавість взяла гору — сукня була всередині.

Ми так стоїмо хвилину, другу...

— Як ти, люба? Чекала? — його голос прозвучав низько, оксамитово.

Він поклав згорток на ліжко і зробив крок до мене, огортаючи теплом своїх обіймів. Його долоня м’яко лягла на моє волосся, а в самісіньке вухо прошепотіло:

— Відкинь усі страхи. Ти в мене справжня красуня.

— Ох, тату, припини… — я ледь чутно зітхнула, притискаючись до нього всім тілом. — Я теж тебе люблю.

Я стиснула його міцні плечі, вдихаючи знайомий аромат. Це був запах гірського повітря, крижаної свіжості та абсолютної чистоти. Кожна магія накладає свій аромат.

Ми завмерли в цьому затишному полоні, і час навколо нас наче зупинився.

Час йде...

— Іди-но сюди, поглянь, що я для тебе підготував! — Його долоні обережно торкаються моїх щік, змушуючи підняти голову. Він вдивляється в мої очі так глибоко, ніби намагається прочитати в них усі мої думки.

— Я пам’ятаю, як дарував подібні речі твоїй мамі. Вона щоразу сяяла, як маленька дівчинка, а ти крутилася поруч, смикаючи її за стрічки, поки вона не починала тебе лоскотати... — Його голос звучить тихо, з нотками ностальгії, і від цих спогадів у мене в горлі стає тісно. Очі починають пекти від сліз, які я відчайдушно намагаюся стримати.

Вдих.

Видих.

Треба триматися.

— Тату, давай ближче до справи, — прошу я, намагаючись повернути розмову в реальність.

— Спочатку — подарунок для моєї принцеси, — усміхається він, відпускаючи мене. Я роблю крок до столу, де лежить пакунок. Пальці тремтять, коли я розв’язую тонкі мотузки й розгортаю обгортковий папір. У руках опиняється неймовірна блакитна сукня. Вона мерехтить у світлі ламп: сотні дрібних мінералів, вшитих у тканину, переливаються, наче нічне небо. Це справжній витвір мистецтва, найрозкішніша річ, яку я коли-небудь бачила.

Я ніколи не була фанаткою моди, але ця сукня заворожує. Батько м’яко бере мене за лікоть і підводить до дзеркала. Він стоїть за моєю спиною, спостерігаючи, як я прикладаю тканину до тіла. У відображенні я бачу його обличчя — він випромінює таке щире, майже дитяче щастя, що в мене серце стискається. У його зелених очах — безмежна гордість.

Боже, як же мало йому потрібно для радості.

А мені?

Мені завжди було потрібно лише одне — знати, що він мною пишається.

— Тобі подобається? — запитує він і обережно перекидає моє руде волосся на плече, щоб краще роздивитися, як колір сукні пасує до мого образу.

Смак у нього завжди був бездоганним.

— Вона неймовірна, тату. Дякую.

— Для тебе — лише найкраще, — він цілує мене в чоло, так само ніжно, як робив це, коли мені було п’ять.

Цей жест пронизує болем.

Як я зможу залишити його тут?

Одного?

Ми ж чотири роки не розлучалися ні на день в цих стінах : мої звіти, його посмішка, наші вечори... 

Я вже доросла, я маю бути сильною, але зараз мені хочеться просто обійняти його і нікуди не йти.

Я відкладаю сукню на ліжко і вказую на диван.

— А тепер, будь ласка, розкажи мені правду. Хто вони? І чого саме від мене хоче король?

Щойно він сідає, легкість, яка щойно панувала в кімнаті, миттєво випаровується. Його постать напружується, а погляд стає важким.

— Вікторіо Блек і Сандор Стормаут, — вимовляє він, і в цій тиші імена звучать як вирок. — Маг вогню і маг блискавки.

Блек був мені відомий, другий син. Його батько, Седрік Блекстоун, і старший брат Патріціо, якому й відходила вся спадщина. А молодшому дісталося лише «обрізане» прізвище — своєрідне тавро, що нагадувало кожному зустрічному: він лише тінь, запасний варіант, а не спадкоємець роду.

Проте, попри статус, магом він був грізним. Батько знав це краще за інших: він разом з Седріком гриз граніт науки в Академії, пліч-о-пліч виходили з найзапекліших магічних дуелей. Седрік був потужним, і син пішов у нього.

Татко відкинувся на спинку дивана, примруживши очі, ніби згадуючи щось приємне.

— Уяви, яка ви будете команда, — промовив він з легкою посмішкою. — Вогонь і Лід.

Я не втрималася і пирскнула. Ха! Уявила. Цей брюнет, звісно, сильний, але ж запальний. А наша місія вимагала крижаного спокою, а не спалахів гніву.

— Я бачу, про що ти думаєш, — він вловив мій скепсис. — Але ти впораєшся. Я знав його батька, і повір: баланс можливий. Твоя магія льоду — єдине, що здатне приборкати його полум’я.

Оце так честь. Але ж проблема не лише в ньому.

— А Сандор Стормаут? — запитала я, насупившись. — Маги блискавки — рідкість. Невже місія настільки небезпечна, що нам потрібен такий супровід?

Батько зітхнув, і в його очах промайнула тривога.

— Доню, ти розумієш, що таке льомерайд? Якщо він потрапить не в ті руки, наслідки будуть катастрофічними. Уяви мага, який змушує інших віддавати свою силу, замикаючи її в мінералі. Скільки родів згаснуть назавжди? А якщо він зазіхне на все королівство?

Я відчула, як холодок пробіг по спині.

— Але я ж недосвідчена... — спробувала я заперечити. — Я не знаю шляхів, не вмію уникати засідки, навіть до графства Лемур’є не доберуся. Що вже казати про...

— Саме тому з вами їде Сандор, — перебив він. — Він знає кожен закуток королівства, пройшов крізь вогонь і воду, вірно служачи короні. До того ж, у нього є свій інтерес.

Я здивовано підняла брову.

— Він хоче нарешті осісти, — додав батько. — Це його останнє завдання. Тож постарайтеся не вбити одне одного в дорозі.

Він ледь помітно посміхнувся, і я зрозуміла: він з мене відверто кепкує.

— Але чому саме я? — тихо запитала я, відчуваючи, як вага відповідальності лягає на плечі.

— Ти моя дочка. Король довіряє мені, а отже — довіряє і тобі.

Я гірко всміхнулася. Це звучало як вирок. По суті, мене відправляли в один кінець. Прямісінько до могили. Якщо я схиблю, постраждаю не лише я, а й батько.

— Чудово, — кинула я, ледь стримуючи сарказм. — Може, нас навіть поховають в одній труні. Завжди мріяла проїхатися королівством. Чому б не зробити це перед смертю?

Батько проігнорував мій тон.

— А окрім того, що Сандор об’їздив усі землі й загартований у сотнях битв, я маю знати щось іще? — запитала я, відчуваючи, як всередині закипає крижана лють.

— Ну… він шукає собі дружину.

— Серйозно?

Графін з вином, що стояв на столі тріснув, вкрившись памороззю. Від гніву я його заморозила.

— Саме так. Король вирішив, що спільна подорож — найкращий спосіб для вас пізнати одне одного.

— А Блек? Він теж у цьому бере участь?

— Одне іншому не завадить. Для нього це змагання за твоє серце.

Трясця!

Я заціпеніла.

— Як мені бути? Я не хочу заміж! І вже точно не збираюся бути чиїмось призом! Як можна думати про такі дурниці, коли на плечах така відповідальність? Моє життя на кону, можливо королівство, якщо льомерайд потрапить не в ті руки.

— У дорозі може статися всяке, — тихо промовив батько. — Ти можеш закохатися.

Я закотила очі до стелі. І він туди ж. Звісно, для короля це ідеальний план: винагородити вірного слугу, видавши його доньку. Два зайці одним пострілом. Моє роздратування переросло в пекучий біль.

Так, між батьком і мамою було кохання, але я — не вона.

Я інша.

— Ми вже говорили про це! — мій голос здригнувся. — Я перестала вірити в казки у шістнадцять, і ти знаєш чому...

Спогади нахлинули раптово, перехопивши подих. У грудях защемило, ніби я знову падала з великої висоти. Я підвелася і підійшла до вікна, вдивляючись у крижаний купол, що відділяв мене від вулиці. Моя перша закоханість обернулася катастрофою, з мене досить цієї любовної маячні!

Батько важко зітхнув, і ніби постарів на десяток років за ці кілька хвилин.

— Від тебе вимагається лише виконати наказ короля. А чи буде весілля — це твоя справа. Просто будь м’якшою. Хоча б такою, як зі мною.

— Я тебе люблю, — я обернулася, дивлячись на нього з благанням. — Навіщо нам хтось іще? Нам же добре вдвох.

Він опустився ліктями на коліна і сховав обличчя в долонях. Коли він нарешті підвів на мене свої зелені очі, в них читалася втома, якої я раніше не помічала...

— Можливо... це потрібно мені?

Я завмерла.

Що?

Батько весь цей час був у когось закоханий, а я навіть не здогадувалася?

О боги, яка ж я дурепа.

Він ніколи не мав часу на власне життя, бо вічно панькався зі мною.

І ще, йому потрібно бачити...

Бачити, що його донька щаслива!

Яка ж я егоїстка...

Гіркота підступає до рота.

Скільки років не має мами.

Звичайно він хоче, щоб я знайшла теж саме, що було в нього.

Щире кохання .

Можливо, тоді він і сам дозволить собі жити далі...

Я повернулась і підбігла до нього.

Він підвівся. Я повисла на його грудях.

— Пробач, пробач мені татку! 

Я ще дужче вчепилася в його одяг.

— Я постараюся... Заради тебе!

Його долоня гладить моє волосся.Він мене не сварить. Тільки не за це, він пам'ятає як мені було...

Минає хвилина, може більше...

— То я можу сказати хто третій? 

Мною прокочується гіркий сміх. Він завжди вмів мене розвеселити...

— Говори! Гірше вже не буде!

Я відчула як він засміявся, приємним сміхом, який я так люблю. Стис мене в останнє відступив, ми сіли на диван.

— Еліас Ебертон Геброіл Форестленд ,третій принц країни ельфів Гріндлей.

Очманіти можна...

Не знала, що я така популярна! 

***********************

Його долоні м'яко масажували мої плечі.

Ммм.

Його міцні руки, я їх обожнюю.

Я відкинув голову на спинку крісла, посміхнувся від цих приємних відчуттів.

Мій...

Скільки часу я прагнув саме цього.

Його...

Всього ...

Я ніби в дурмані, так мені добре.

Його рухи все сміливіші .

Так...

Саме так...

Вони вже спускаються від плечей по спині...

О так...

Підіймаються вище і знову вниз. Тільки вже з переду, по моїх грудях.

Я хочу щоб це були не тільки руки.

Він торкається моїх грудей під сорочкою.

Я вигинаю спину.

Він так близько.

Ммм...

Будь сміливіший любий...

Ай...

Вщіпнув за сосок, але я задоволений.

Відчуваю шкірою голови його міцні груди, його важке дихання.

Його запах...

Я хочу його...

Всього до останньої краплі.

Його тіло, його губи, його серце...

Назавжди!

Палкі пальці під сорочкою поглажують мій живіт.

О так...

Я підсовуюсь до краю крісла...

Підіймаю голову до гори і цілую його шию. 

Його стогін змушує зкам'яніти мій член.

Нетерпляче покусую...

Торкаюсь язиком...

Він на смак солоний і такий смачний.

Я хочу ще...

Мені завжди буде замало...

Його руки підіймаються в гору і його постать обходить мене.

Проводячи правою рукою по моїй руці.

Він не може припинити мене торкатися...

Мій погляд тільки на ньому.

Він опускається на коліна...

Волосся в безладі, губи вологі, ніби він їх облизав, в очах голодний блиск.

Я відчуваю, що внизу вже волого.

Від одного його вигляду.

Все ще такий красивий.

Мій...

Легені покидає повітря, коли він нахиляється до мене.

Водить носом по моїй щоці і припадає губами до шиї.

Ммм...

Злопам'ятний...

Я це обожнюю...

Його поцілунки спускаються в низ...

Наші очі зустрічаються.

Тоді він повільно стягує з мене сорочку...

Долоні спускаються і оглажують соски.

Язик вислизає з рота і зволожує губи.

Я вже на межі...

Я готовий сам скоротити відстань між нами...

Його обличчя все ближче...

Губи засмоктують сосок, легкий кусь, і язик ... 

— Чорт ,так...

По кімнаті котиться мій стогін. 

Я вже ледь витримую ці катування.

Ммм...

Один сосок, інший.

Я все ще пильную за ним.

Язик веде доріжку в низ...

Я починаю тремтіти...

Від передчуття...

Руки торкаються, пестять мої штани... 

Які вже нічого не приховують...

Я збуджений...

Я його бажаюю...

Палка долоня накриває і без того твердий член...

— Ммм так ...Не зупиняйся...

Його очі блищать.

Голод ще більше захоплює...

Рука погладжує мою довжину.

Я вже готовий все завершити ось так...

Просто в штани...

Повітря не вистачає.

Неможливо зупинити стогони.

Я весь палаю...

Безумство наростає...

Але мені цього замало...

Я жадібний...

Я хочу його...

— Візьми мене...Я весь твій...

Дорогі читачі, я маю попередити, що не можу писати історії стисло. Особливо моменти Місандеї і її батька .Це дуже важливо в подальшому для книги .Залишайтеся з цією історією, і ви дізнаєтесь чому...

Мур мяу...