Раді Вас бачити!

Сонячні промені пробивалися крізь густе зелене мереживо гілок, кидаючи на землю мерехтливі плями світла. Повітря, було насичене терпким ароматом хвої, що змішувався з вологою землею та запахом моху.

Високі соснові дерева здавалося не закінчаться ніколи...

Це міг би бути звичайний ранок у лісі...

Якби не якби...

Я все одно не могла відігнати від себе погані думки...

Раптом за тим кущем хтось?

Чи за тим дальнім?

Чи з-за дерева в нас поцілить стріла?

Або ще який маг причаївся і чекає на нас?

Мене трусило...

Хотілось пірнути в тепле ліжко і забути про усе...

Про вершників...

Які переслідують нас вже два дні...

Про те, що їм треба?

Про те, на що вони перетворилися...

На трупи...

Про завдання...

Про наречених...

Які, як і я могли загинути в будь-який момент...

Убити їх не просто, але ж...

Безсмертних не буває...

Та жити хотілось більше...

Ніж я могла собі уявити...

Якщо вже кому і вмирати...

То це їм...

Переслідувачам...

Я стиснула кулаки, відчуваючи, як напруга пульсує в жилах. Як тривога охоплює тіло...

Не можна було дозволити страху взяти гору...

Ми мусили рухатися...

Мусили виконати завдання...

Тільки совість мучила мене...

Ні Еліас, ні Вік не мали уявлення про нього...

Але до небезпеки вони віднеслись досить стримано...

О боги...

Таке на дорогах королівства постійно?!

Жах!!!

Я озирнулася на своїх подорожніх, супутників, наречених, вже навіть не зрозуміло до кінця хто вони мені...

Але з ними безпечніше...

Як уявлю, що я в такому лісі сама...

Жахіття!!!

Я поглянула на Еліаса, його обличчя було зосереджене, але в очах я бачила ту саму суміш страху і рішучості, і якогось непорозуміння...

Ми були разом у цьому, і це давало певну втіху...

Я не одна така...

Хто не звик до смерті...

Але навіть усвідомлення цього, не змогло повністю розвіяти тіні, що ховалися в моїй свідомості...

Спогади про тих, хто переслідував нас, були надто яскравими...

І це було жахливо...

Тепер вони йшли за нами, невтомні, немов тіні, що прагнуть поглинути все живе...

Вони перетворилися на муки совісті...

Так... Місандея, припини!!!

Візьми себе в руки...

Ти сама себе лякаєш...

Трясця!

Я здригнулася, намагаючись прогнати ці образи. Треба було зосередитися на теперішньому...

А не боятися кожного шелесту листя, та кожної тріснутої гілки під копитами коней. Я в цій місії не сама, і готова боротися, готова зробити все, щоб залишитися живою...

І повернутися...

Повернутися до татка...

Коли сонце почало палити прямісінько мені в обличчя, ми зупинили втомлених коней біля струмка. І для кожного знайшлося робити...

Сандор повів коней напувати...

Доки вони пили воду, він оглядав їхні копита, підіймаючи ноги коней, ніжно проводячи вздовж кожної, щоб кінь не лигнув. Потім очі, чи не загнано де скалку, після такого вітряного неподобства що влаштувала...

Та дівчина...

Перевела погляд шукаючи Віка...

Він дістав ранець, поклав його на розгорнутий плащ, викладав їжу, ділячи сир і хліб на шмарки, а ще в'ялене м'ясо і тарань...

Вперше бачила рибу в такому вигляді, але здогадалась що це.

Книги...

Вони багато розповіли мені про речі, які я ніколи не робила...

Потім я поглянула на Еліаса. Він сидів на поваленій колоді і щось тримав у руках. Я підійшла ближче. Він підняв погляд на мене, і трішки зам'явся. Нерішуче, ніби обдумував, чи варто поступитися місцем, чи варто посунутися. Колода була довга, я сіла поряд.

— Що це? – Я кинула погляд на його долоню. Він розкрив пальці, на великому масивному ланцюгу був кулон в срібній оправі з синім каменем – овідій, камінь магів вітру...

Такий самий, тільки менше був у його персні...

— Гарний... Твій? – Тихо прошепотіла я, тому що кулон раніше не помічала в нього, і торкнулась пальцями краю оправи задіваючи мінерал...

Він похитав головою.

— Це її...

Я завмерла...

І повільно відняла руку...

Я зрозуміла про кого він...

Прочистила горло, відганяючи від себе видіння її останніх хвилин життя...

Та заговорила:

— У нас заведено повертати камінь роду. Якби ми тільки знали хто вона...

Він виглядав ще більш засмученішим. В бажанні його підбадьорити я поклала долоню йому на руку...

— Як повернемось в палац, можу попросити татка дозволити пошукати в королівській бібліотеці інформацію по кулону, і по дівчині...

Здається моя пропозиція не надто його потішила, він виглядав винним...

Адже саме його магія допомогла Віку нейтралізувати вихрі магині і подолати її.

Знову він винив себе за щось...

В горлі пересохло...

Та сонце нам затмарила тінь...

До нас підійшов Вік. Я поглянула на нього знизу вверх, він приніс одну порцію хліба, сиру і м'яса...

— Я подумав, що ти тарань не будеш... – Його задоволений погляд просканував Еліаса, принц нахмурився. Вік ніби хотів довести принцу, що ми близькі і він знає мої смаки, в порівнянні з ним...

Який дріб'язковий!

Та ще й приніс лише мені...

Ну можна було і Еліасу взяти!

Нестерпний!

Еліас зрозумів усе без слів, сховав в кишеню кулон, і підвівся...

Його статура, що нівчому не поступається Віку, пройшла повз нього, і прямувала до плаща.

Як тільки Еліас відійшов, я простягла руку і взяла їжу. А потім обурливо поглянула на Віка, та випалила.

— Ти серйозно? Не міг взяти їжі на двох?

Він дістав з кишені ще одну порцію.

— А я і взяв! – Його обличчя розпливлось в посмішці.

Карі очі глянули змовницьки, і він сів поруч, притулившись своїм плечем до мого...

Я здивовано підняла брови, а потім нахмурилась. Показово...

— Дуже смішно! Ха, ха... – Та стримати посмішку було складно...

Це ж Вік, мій друг...

Я його знаю все життя...

Вловивши аромат їжі, я відчула як в животі все перевернулося. Я вп'ялась в шмат хліба, як скажена. Не підозрювала, що викид магії зробить мене настільки голодною...

Я, напевне, їла з шаленою швидкістю, рот був набитий, та зупинитися було складно...

Хліб і м'ясо пахли неймовірно...

А сир просто танув у роті. Певно Сандор набрав їжу з пилу жару перед виїздом.

Я не втрималась від стогону...

— Ммм... Це дуже смачно...

Вік який жував свою порцію, проковтнув.

— Так, у заїжджому дворі не кухарка, а льомерайд...

Моє обличчя витягнулось.

Я перестала швидко жувати, і дивилась, дивилась на нього...

Карі очі світились як завжди, коли він вигадував щось смішне.

Він це сказав не нароком, чи умисно?

Щоб побачити мою реакцію?

В середині похололо...

І вже їсти точно перехотілось...

Я почала думати...

Хто знав, що ми залишаємось в певних місцях на ніч?

Вік не знав!

Та він тут бував, можливо здогадався?!

Хто знав, що Сандор проведе нас у таверну, до переправи?

Так вона найближче, але ж ми могли і поїхати до мосту у іншому місті?!

А на наступний день на нас нападали...

Як і сьогодні...

Я стурбовано потерла перенісся...

Нісенітниця якась!

Думай, Місандея, думай!

Так, якби Вік був у змові з переслідувачами, хіба він став би вбивати дівчину?

Точно!!!

Ні!

О боги...

Я мало не приписала друга в вороги...

Я видихнула...

Навіть не пам'ятаю коли затамувала подих. Та тільки я зрозуміла, що Вік ні до чого, як в мої легені увірвався кисень на вдиху, і неймовірне полегшення на видиху...

Прийшовши до цієї думки, я була готова його розцілувати, краще вже вірити що твій друг – друг, а ніж протилежне...

Вік так і не зрозумів, що зі мною сталося. Він жував свою порцію з апетитом. Магії він витратив не мало, магиня вітру була сильна...

Сильна, але він її вбив...

Без жалю...

Захищаючи мене...

А натомість я теж захистила його...

Так дивно, ніби колись, раніше коли ми грали...

Тільки ігри вже давно скінчились...

Вони скінчились дванадцять життів тому...

Я перевела погляд на Еліаса, який теж їв з апетитом, хліб, м'ясо і тарань. До нього вже підходив Сандор, який теж використовував магію сьогодні. Шмат хліба і м'яса не втамує його голод.

Дивлячись на це все, мені стало цікаво...

В якому містечку ми сьогодні ночуватимемо?

Можливо там буде крамниця знахарки?

Я вирішила підійти до нього і розпитати про це, тому, що цікаво, в яких умовах пройде сьогоднішня ніч?

Я попрямувала до них. Сандор якраз доїдав всій перекус, я постояла, його сірі очі вихопили мою поставу...

Обтерши рот долонею, він підвівся, і відійшов зі мною до дерева.

Так, щоб нас ніхто не почув, але щоб вони нас бачили...

Ми зупинилися біля старого, розлогого дуба, його гілки, мов руки велетня, тягнулися до неба. Ліс був густий, і його тишу порушувало лише шелестіння листя під легким вітерцем.

Сандор став напроти мене схрестивши руки на грудях.

— І що ти хотіла? – Не довго думаючи, він засунув палець до рота, намагаючись відколупати м'ясо з зубів. Пирскнув відбиваючи язиком по зубах...

Ох... Ну і манери...

— Як називається місто? – Він поглянув на мене дивно.

— Яке місто?

Та він знущається!

— Місто в якому ми залишимось на ніч?! Заїжджий двір чи ще що?

Він кинув на мене погляд, як на малу дитину.

— В двір ми сьогодні не доїдемо, я веду вас довгою дорогою, сусіднє місто ми об'їдемо до кінця дня, тому ночівля буде тут!

— Де тут? – Не зрозуміло промовила я.

— У лісі! – Мої очі вивалились з орбіт напевно...

— Щооо?

Я просто не уявляла як це, ночувати тут, серед диких звірів, комашок і всякої всячини. Мені було комфортно в день. Але я певна, що вночі я зійду з розуму від хвилювання...

Від видінь, що намалюють страхи...

Не з моєю уявою, ночувати в лісі...

— Але чому? – Запитала я намагаючись відновити самовладання.

В цей час він дістав кинджал і відломивши гілку з дерева, заточив її до гострого краю...

— Тому... Що я так вирішив! Хочу дещо перевірити... – Він запхав палицю до рота і почав вичищати м'ясо з зубів...

Я схрестила руки на грудях чекаючи пояснень.

Я і ліс, це як небо і земля. Але і у мене були вже певні підозри...

Чи не ховаються в кожному дворі донощики?

Які розповідають кому треба, про чотирьох подорожніх....

Хто ж цей хтось?

Це ж секретне завдання...

Але кому, як не мені знати, що шпарини є всюди...

Я важко зітхнула своїм думкам...

Тоді Сандор заговорив знову...

— Після кожної зупинки трапляються інциденти. Побачимо, що буде завтра, після ночівлі тут.

Отже, варіантів у мене не багато. Холодна земля під підстилкою, чи щось інше...

Я мовчки кивнула, намагаючись приховати свій емоційний стан. Думка про нічліг посеред дикого лісу не викликала в мене жодного захоплення. Але, здавалося, вибору в мене не було. Провідник у нас Сандор. І лише боги знають, що саме за завдання дав йому король...

Чудово...

Повернувшись до решти я побачила, що речі вже зібрані, а Вік годує мого сокола.

Прекрасно...

Я настільки дурна, що заморю птаха голодом...

Добре що Вік поруч...

Біль від нещодавнього сумніву в ньому прострелив мені в живіт...

Я підійшла, подякувала і вправно вскочила на коня...

І миттю пожалкувала...

Мої стегна...

Ох, ось чому я так хотіла в місто...

Знахарка, бальзам...

Можливо досить терпіти і випити живої води?

Це була настільки спокуслива думка, що я вирішила нею не нехтувати, як тільки ми доберемося до того місця, де в нас сьогодні буде ночівля...

Всі разом ми вирушили в дорогу незкінченним, як мені здається, мішаним лісом...

******************************

Я стояв за дубом і спостерігав...

За маєтком...

За каретою...

За нею...

Я поглянув у небо...

З нього накрапував маленький дощ, і поли мого плащу ховали мене і моє тіло...

Вона знову в гущі подій...

Чому їй не сидиться на місці...

Скільки можна ризикувати собою через дурнів?

Спочатку чоловік...

Тепер кузен...

За їхні помилки чомусь платить вона...

Нерозумно...

По дурному...

І так по жіночому...

Для чого такій жінці...

Така робота...

Як красиво не назви...

А факт лишається фактом...

Її підкладають під кого треба...

Моя щелепа стислась...

Як можна роздаровувати таку красу за рубіни...

За привілеї...

За лояльність...

Я ненавидів її за це...

Почувся шум голосів і з головних дверей вийшов він...

Мій об'єкт...

Він приховував своє тіло під плащем...

За ним вийшла жінка...

Вона...

І чоловік...

Черговий її об'єкт...

А на кріслі- каталці він пхав ще одного чоловіка...

Його грубо затягнув у карету кучер, а за ним сів гість цього маєтку...

Цікаво...

Рано чи пізно...

Та я дізнаюсь хто це...

Спострерігаючи...

Він сів у карету і в ту ж мить кучер батогом погнав коней...

Я пустився слідом...

Непомітно...

Без емоційно...

Як завжди...

Відданий короні...

І тільки їй...

Візуалізація :

Багато цікавенького трапиться в лісі...

Новий досвід для Місандеї))

Чекатиму на ваші враження)))

Щиро ваша Світт Лана))

Мур мяу