Раді Вас бачити!

Я стояв біля дуба і спостерігав за нею...

Розпашіла...

Розгублена...

Вона стояла до Сандора впритул і знову я відчув це відчуття...

Ревнощі...

Вони вже закрадалися, як виноградна лоза, оплітали моє серце, стискаючи до болю...

Я сканував кожен рух...

Кожен дотик...

Його пальців до неї...

Чому він, а не я?

Чому, якщо мені теж хочеться тримати її за руку...

Притиснути...

Поцілувати...

Я цього не роблю?

Чекаю від неї якогось знаку, як бовдур.

Комусь варто лише підійти...

І він уже її тримає в своїх руках...

Невже вона така доступна? 

Ні! 

Що ж там сталося тієї ночі?

З тим магом?

О чорт! 

Дивитися зараз на Сандора, що вже тримає її за талію це вже занадто...

Кров в моїх жилах закипає, магія лоскоче пальці у бажанні вивільнення...

У бажанні стерти всіх суперників...

І це я ще зранку думав, що цей шрамований, промотаний по світу черевик мені не суперник?

Ідіот!

Розслаблятися не можна!

Потрібно діяти самому...

Якщо вже таким...

Персонам...

Можна її торкатися, то можна і мені...

Чи не так?!

Підійти, відвести в бік від сторонніх очей і торкнутись...

Обіймати...

Цілувати...

Ох, кого я обманюю...

Я краще запитаю в неї...

Чого хоче вона...

Чи можливо зрозумію сам...

Не знаю, та більше просто спостерігати я не збираюся, доки черговий тип забере її у мене...

Вкраде прямо на очах...

Тому, коли вона вже відійшла від нього і повідомила що тренування закінчено...

Повертаючи їй плащ, я огорнув її ним від сторонніх поглядів, і повів у бік.

Її рожеві щоки видавали її збентеження.

Вона пригладжувала волосся руками, ніби не знаючи де його діти, чи як відновити нормальний ритм дихання.

Невже її так стомило фізичне навантаження? 

Моя хороша...

Я вирішив її підбадьорити.

— Ти молодець, як для першого разу, то взагалі чудово. — Я бачив, що дав їй малу надію своєю похвалою, тоді я вирішив дати щей пораду.

— Але якщо вже чоловік стоїть за твоєю спиною, то треба давити йому в ногу каблуком. Прямісінько в пальці і з усієї сили. А руку можна в цей час вкусити! 

Зелені очі просяяли, а губи посміхнулися у вдячності.

Її очі загорілись азартом...

Ох... Місандея, що ти зі мною робиш...

Вона ніби знову перетворившись на спокусницю, нахилилась до мене і шепотом, біля самого мого вуха, промовила:

— Точно! Так і зроблю. Оце він здивується...

Я всміхнувся.

— Хочеш, завтра можу я тебе повчити захищатися?

Вона навіть не думала, погодилась вмить, і це вселило в мене таку омріяну...

Шалену надію на те, що я їй не байдужий...

Місі...

Дивлячись на її обличчя, на шию, я побачив краплинки поту, що стікала до вирізу сорочки...

Їй спекотно...

Це мій шанс...

— Я планую скупатися після вечері, не хочеш приєднатися? 

Вона розгубилась, але все ж щось обміркувавши, дала згоду.

Оце так...

Я плаватиму з нею у воді, такого не було вже багато років...

Приємне тепло прокотилося моїм тілом...

Я у захваті...

Що може піти не так?

**********. Місандея ***********

Після тренування я відчувала себе ніби в полум'ї...

Тіло відчувало надто багато...

Обличчя палало, а думки перебували в хаосі...

Ці непомітні, але такі чуттєві рухи...

Не бажаючи...

Я бажаю...

Бажаю бути просто дівчиною...

Яка подобається чоловікові...

А не той спогад з далекого минулого...

Лишенько...

Потрібно охолонути...

Ато думки заведуть мене ще в одну пастку...

Пастку свідомості...

І я почну думати, що дійсно комусь потрібна...

Не як трофей, чи виграш...

Не як магиня чи багата жінка...

А як я сама...

Пропозицію Віка про навчання я сприйняла дуже охоче...

Чому сама не додумалась відтоптати Сандору ногу?

А освіжитися з дороги, змити пил і бруд, це була просто фантастична ідея...

Тому, що цей жар, охопивши все моє тіло, бентежив...

Він змушував мене закривати очі на недоліки...

Тоді коли мозок кричав – зупинись...

Я вже хотіла того полегшення...

Можливо вода втамує біль...

Який особливо відчутним був, коли я ставала в стійку для бою...

Тканина натягувалась і я миттю згадувала...

Про натерту шкіру стегон...

Точно!

Жива вода...

Я ж хотіла полікуватися.

— Ти молодець Місандеє, гарно рухалася. – Еліас підійшов до нас, як завжди красивий і з гарним настроєм. 

— Дякую за похвалу, хоча я бачила тебе в рукопашному бою, це неймовірно так рухатися... 

Вік поглянув на мене ніби на божевільну.

— Коли ти могла бачити його в бою? На галявині? – Його карі очі потемнішали, він явно почав сварити себе за той раз коли він не зміг зупинити мене...

Я подумки вилаялась...

Трясця!!!

Молодець! 

Тепер ще не вистачало розповісти Віку, що ці двоє побились через мене!

Але назад вороття не має, бо Еліас вже починає говорити...

— Ні, раніше. Ще в таверні.

Вік дивиться на мене.

Не хочу згадувати ще й сон, після такого тренування...

— Та годі. – Я намагаюсь зупинити Еліаса поглядом.Та Вік просить його продовжити.

— Ну... Вранці... Коли ми спали в одній кімнаті...

О боги...

Хай він мовчить! 

Та всі були глухі до моїх благань...

Обличчя Віка скам'яніло. Погляд пройняв принца ніби стрілою, і він слухав. Слухав про те, що я стогнала у ночі, як були вибиті двері і як Сандор накинувся на принца. 

Вік перебив Еліаса:

— Чому я нічого не чув ніякої бійки?

Не витримавши, я пояснила.

— Та тому, що я створила купол тиші. Там була повна таверна людей. Я хвилювалась, що хтось почує.

— А якби вони зачепили тебе? 

Я поглянула на нього уважно...

Он воно що...

Він за мене хвилюється...

Я знову почервоніла коли Вік запитав:

— І ти весь цей час була лише в сорочці? 

А тепер він мене роздратував своїм осудним поглядом.

— Ні! Спала гола! – Його очі мало не вилізли з орбіт, я поспішила виправитися. — Звичайно в сорочці, дурна твоя голова, може досить?!

Вік кидав погляди на мене, на Еліаса і на Сандора по черзі.

— Більше ніяких спалень на двох!

— Чудово! Я сказала взагалі то теж саме! – В мені вже прокинулась злість на всю цю розмову, і на те що мене вчать як дитину! — І годі мені вказувати, що ти, що Сандор!

Я лишила Віка з Еліасом. 

Я майже забула через них, що хотіла зробити...

Підійшовши до свого ранцю я дістала бурдюк з живою водою.

Вийняла пробку і вже хотіла відпити, коли на моє плече лягла чиясь рука, я підстрибнула від несподіванки.

Неочікуваний дотик зник, а замість нього я побачила перед собою Сандора...

В руці він щось тримав, я не зрозуміла що, доки з його долоні в мою не перемістився маленький шкіряний мішечок. 

Я не розуміючи, підняла на нього очі...

— Що це?

— Лікувальний бальзам для твоїх стегон. – Його рука забрала з моєї бурдюк з живою водою. — А це нехай чекає свого часу, сподіваюсь він ніколи не настане...

— Дд... Дякую...

Я не помічала за собою заїкання, але це було так несподівано, що я навіть розгубилась...

Сандор помітив, що мені болить коли сиджу на коні, і купив для мене бальзам?

Коли? 

Як?

Ще тисяча питань літали в голові, доки я проводжала його спину до купи дров, що нарубав Еліас.

Він взяв оберемок і ніс в мій бік, потім розклав посередині і покликав Віка.

— Блеку не даси вогню?!

Посмішка при цьому у Сандора була гарна...

Навіть красива, він ніби став задоволеним після...

Тренування?

Невже думка про те, як я отримую від нього на горіхи настільки йому до вподоби?!

Ну знаєте!! 

От вмажу йому наступного разу, так точно!!

Так дивно, щойно я була вдячна, а тепер злюща...

Чому?!

Вік відірвався від розмови з Еліасом, сидячи на колоді біля сідел, пройняв нас з Сандором своїми карими очима і піднявши руку випустив вогняну кулю просто в оберемок.

Вогонь охопив дрова і вони зайнялися, я прикрила очі, від жару...

Щоки розпашіли і мені стало тепліше від вогню.

Потім Сандор підніс ще один оберемок дров до дуба і почав діставати з ранця їжу...

Хліб, вялине м'ясо і сир. Тарань чоловіки з'їли ще в день.

Я мимо волі скривилась...

Одне й теж саме вже який день...

Поглянула на Сандора якому було все рівно що їсти, аби їсти. На Еліаса який теж мав такий же вигляд як і я, суміш огиди з неминучістю. Погляд впав на місце де щойно був Вік, та його вже там не було, лише силует в тіні що відходив від нас...

— Ее... А куди це пішов Вік? – Сандор проігнорував моє запитання, а принц озвучив своє припущення.

— Можливо до вітру пішов.

Дивно, ми ж мали йти плавати, після їжі. Я з'їла свою порцію, а Вік ще не повернувся. Тоді я вирішила пройтися і знайти його.

Піднявшись і доходячи до краю галявини я почула суворе:

— Ти це куди зібралась? – Сандор, що їв свою порцію разом з Еліасом, навіть не до кінця пережувавши окликнув мене.

— Я піду у справах... Ее, жіночих справах!

Ну не казати ж йому, що мені дійсно треба у вбиральню, а тут вона за кожним кущем.

Він вже підвівся і обтрусивши руки одна об одну хотів йти за мною.

— Сама ти далеко не відійдеш!

Я обурилась...

Ще няньки мені не вистачало!

— Ну це вже ні! Я піду не далеко, але йти за мною навіть не думай! Побачу тебе далі в ліс ніж за цю галявину – начувайся! 

Що, що, а мої інтимні справи лише мої. Я вдячна за бальзам, але це не змусить мене поступитися гордістю.

Хоч щось я маю мати своє. До цього моменту таких проблем не було, бо був день. А от зараз ніч. 

І схоже у Сандора загострення опіки! 

Ну це вже його проблеми! 

Я відвернулась, так і залишила їх обох на галявині. Пройшла повз дерева і кущі, знайшовши потрібний мені, в метрах десяти від галявини. Зробити це миле діло за кущем...

Сподіваючись, що ніякий кажан чи змія не вчепиться в мої оголені сідниці, я швиденько впоралась... Намагаючись зорієнтуватися на світло від місяця і знайти дорогу,я приблизно так само я прийшла, пішла назад... 

Не впевнена, що вірно йду, але завжди можна покричати, або зробити велику льодову гору на худий кінець.

Магиня я чи хто?

Вийду!

Нічний ліс являв собою дуже дивну картину, видно лише силуети підсвічені місячним світлом. Вперед я ще йшла на впертості, а от назад лячність і страх пройняв мене до кісток.

Чудово...

Ще б заблукати тут і Сандор мене до себе прив'яже...

Ох...

Що це сьогодні було?

Ці дотики, дихання в шию...

Аромат...

Я, здається, пам'ятатиму його довго...

Я розчервонілась знову...

Обходжу дерево по дузі, як раптом...

Я відчуваю, що нога пішла в бік і я, зробивши неймовірний пірует через голову, захоплюючи волоссям мокре листя, яке і стало причиною мого падіння, лечу вниз...

В суцільній темряві, тільки місяць...

Я чіпляюсь рукою за стовбурець молодого дерева і зупиняю свій політ...

Ох...

Чотр!

В боці болить, та головне те, що я здається нічого не зламала. Віддихавшись, я підвелася обпираючись на дуб, що поруч, обтрусила свій одяг. Озираюсь і розумію що в низу вода...

У темряві ліс дихав тихо й глибоко, наче сам берег беріг якусь давню таємницю. Місяць ковзав по чорній поверхні озера срібною смугою, і я завмерла біля дерева, боячись навіть поворухнутися...

Красиво...

І лячно...

А потім...

Я почула гучний сплеск...

Серце пропустило удар, і долоні спітніли...

Боги... 

Нехай то буде качка...

Та посеред води маленька пляма дуже схожа таки на качку почала підійматися...

Точнісінько як монстр з глибин і я вже заверещала б, якби не страх...

Він стулив мій рот намертво...

Хоть би воно мене не побачило...

Та тільки паралізуюче заціпеніння пройшло, як я розгледіла...

Що це...

Не монстр... а чоловік?

Це був чоловік!

Він плив повільно й упевнено...

Матінко...

Все в мені похололо...

Хто це?

Вправними рухами він розтинав нічну гладінь майже беззвучно...

Його рухи здавалися одночасно сильними й дивно спокійними...

Боги, я дивлюся як хтось пливе замість того, щоб тікати...

А він плив, ніби належав цьому місцю, так само як і темрява, що огортала берег...

Він плив до берега не подалік...

Ой...

Треба ховатися, я дужче притислась до дерева...

Але дивилася...

Дивилася не в змозі відвести погляд... 

Він, оголений почав виходити на берег...

Він мав коротке волосся, міцні і широкі плечі...

Тіло по волі з'являлося з води з кожним кроком...

У грудях наростав дивний, солодкий трепет...

Не дивлячись на страх...

Мені було цікаво...

Його торс, ніби робота скульптора...

Виблискував від мокроти під місячним світлом...

Суміш захоплення й збентеження...

І чогось забороненого прокотилася мною...

Він вже майже вийшов і я побачила...

О боги...

Це ж Вік!!

Оголений Вік з кинджалом в руці...

Від усвідомлення щоки палали навіть у холодному нічному повітрі... 

Коли він нарешті повністю вийшов з води...

Краплі повільно стікали по його тілу, блимаючи в місячному світлі...

Я благала себе відвернутися...

Я відчула, як сором і захват переплелися в мені так тісно...

Торс трикутної форми і міцні ноги та сідниці просто блищали від вологи...

Він нахилився до рушника, поклав кинджал, здається там щось тріпалося, і почав витирати тіло...

Ну нічого собі, яке у нього тіло!

Я, здається бачила все...

І навіть те, що він ховав під рушником...

Мені стало важко дихати, просто нічим...

Хотілося відвернутися — і водночас дивитися ще мить, ще секунду...

Даремно я читала книги своєї мами...

Вони зробили мої думки розкутими...

І здається...

Скоро зроблять розкутим і тіло...

Візуалізація...

Дорогі читачі всіх чекаю на своєму тг каналі у тікток і ютуб))

Всюди у мене один нік нейм Світт Лана))

Я знаю що обіцяла вогінь, і він буде але вже завтра))

Бо я як павучиха, плету павутину і не можу зупинитися)))

Щиро Ваша Світт Лана ))

Мур мяу))) 

А далі ви знаєте що робити...