Раді Вас бачити!

Вікторіо

Я був злий на все. А особливо на те, що вона мені нічого не розповіла...

Бійка в перший день, а я як дурень ходжу і нічого не знаю.

Так, я бачив обличчя обох зранку, але ж я не думав що вони з'ясовували стосунки у її присутності?!

Не розповіла...

Не довіряє?

Образливо...

Я сидів на поваленому дереві біля сідел, поруч Еліас... Спостерігав як її красиве обличчя скривилось, від усвідомлення одноманітності раціону...

Знову сир, знову хліб, знову в`ялене м'ясо...

Вона до такого не звикла...

Я не витримав, різко встав, підхопив свій ранець, і пішов в бік озера..

Його я розгледів раніше, як водив коней пожувати подалі трави...

Але мене турбувало не тільки це, ай те, як мене розлютив цей Сандор сьогодні...

Він ще й бальзам їй купив?!

Я не здогадувався, що їй щось болить...

Чому вона не сказала?

Хотілося піти від них, або я не витримаю...

Бо він набирає собі занадто багато очок за день!

Я вирішив випустити пар і щось придумати щодо їжі...

Він кинув мені виклик...

Ну а я щось вигадаю!

Потім поплаваю з Місі... 

Зараз головне її нагодувати.

Але попри все, я надто ображений на неї за недовіру, треба охолонути...

Можливо яку птаху підсмажу, або олень вийде води попити...

Я попрямував до озера...

Глибока чорна вода з відблиском місяця зустріла мене, це місце мало якусь потойбічну магію...

Я роззирнувся...

Рідкі кущі і дерева вздовж берега, і лише далі є острівець каміння прямо біля води...

Ідеально!

Саме туди я і покрокував...

Скинувши ранець на камінь, я почав роздягатися...

Мене навряд чи хто кинуться шукати, тому не бачу сенсу мочити одяг...

Я дістав з чобота кинджал, обмотав навколо ручки мотузку, зав'язав і почепив на шию...

Повністю оголений я увійшов в нічну воду...

Вона була теплою від денного світла, і приємно огортала кожен м'яз...

Радіючи такій нагоді я плив...

І уявляв як я буду плавати у цій воді з нею...

З Місі...

********* Місандея ************

Я повернулась на галявину, одним богам відомо тільки як...

Сандор, що сидів біля вогнища і сканував кожен звук уже підвівся, і чекав на мене.

— Що з то... – Я мовчки зупинила його піднявши руку...

Я розуміла як я виглядаю...

Щоки червоні, одяг і голова брудні...

Тому просто пройшла повз нього і пішла до джерела вмиватися, вимивати волосся...

Просто стати чистішою...

Намагаючись прийти до тями...

Халепа!

Я вперше побачила оголеного чоловіка... 

Оголеного повністю... 

І не або кого, а Віка!

І як мені йому в очі дивитися?!

Як спати поруч?

Як розмовляти після... 

Після того, що я побачила?

Раптом скрипучий і до біса здивований голос Сандора прорізав тишу галявини...

— Ну ні хріна собі!

Поки я намагалась привести себе до ладу, здається, що повернувся Вік.

Трясця!

Не міг він хоча б ще трішки затриматись?

Послухати нічну тишу, наприклад? 

Не знаю, помилуватись зірками чи що?!

Я все ж поглянула в його бік...

В руках він тримав свій кинджал на який була настромлена... велика рибина...

Карп чи що?! 

Він передав рибу Сандору, ніби говорячи: Ну що, зміг я прогодувати дівчину посеред лісу, а?! 

— Не погано Блеку, не погано!! – Сандор аж повеселішав. — О це я розумію провів час з користю!

Сандор задоволено вдарив Віка в плече.

Цей жест Вік не оцінив, але і відбиватися не став.

— Ну тепер лише приготувати, і все! 

Вік вже розвернувся у мій бік...

Просто чудово!

Вбийте мене хто небудь...

Щоб я не мучилась!

І справі кінець!

Я ще не готова його бачити...

Та його тіло... невблаганно прямувало у мій бік.

На мить я закрила очі...

Перевела подих, і почала вдавати, що НІЧОГО не сталося...

Він мав вологе волосся і задоволений вираз обличчя...

Його губи розплелися в посмішці, а очі просто світилися від радості...

Ось герой!

А я?

Я відчула сором за своє підглядання...

Це було негідно з мого боку...

Але я вже не могла забути те, що побачила...

Я побачила його...

А саме зараз...

Можливо вперше за двадцять один рік свого життя, я побачила його...

Його такого...

Всміхненого, задоволеного, і радого своїй здобичі...

Це було так мило, що я просто дивилась...

Відчуваючи так багато того, що складно описати одним словом...

Він окинув здивованим поглядом мій стан.

І гарно роздивившись...

Зблід!

— Що з тобою сталося? – В його тоні не було жодного сарказму чи кокетства, лише турбота, лише звична цікавість.

Наші погляди перетнулись і я вже не могла, щоб не згадати його у воді хоча б на мить...

Думки знову не туди...

Говори!

Скажи щось!

— Ее... Я просто послизнулась і впала... все добре!

— Впала? Коли? Точно все добре?

— Треба бути обережнішою. Ну я відходила неподалік від галявини. Так, нормально, не хвилюйся!

Він вивчав мене ще хвилину.

Я вирішила перевести тему.

— А як ти впіймав рибу?

Тоді він розповів...

Що плавав, доки не доплив до іншого берега, а там на мілині побачив в очереті рух. Підплив і кинджалом проткнув рибину, яка не очікувала такого нападу...

Ділячись своєю пригодою він підійшов до мене ближче...

Я затамувала подих, і відступила на крок назад...

— Місі то що, ми підемо купатися, я можу ще? – Потім він окинув поглядом моє мокре волосся і замурзаний одяг. — Чи ти вже?

Я зніяковіла...

Видіння його тіла були не просто свіжі...

А буквально стояли перед очима... 

Єдине що рятувало, це те, що була ніч і я бачила лише силует...

Але ж бачила?

Розпусниця!

Горіти мені в пеклі!

— Це я намагалась відмитися після падіння. Як бачиш, на сьогодні досить з мене купань! Ось тепер сушитися треба.

Його обличчя змінилось, на незрозуміле мені...

— Ти не забилась? Може живої води?

Я поспішила виправитись...

— Нічого серйозного, але купатися вже точно не буду, і так мокра, і голодна, тому краще почекаю на смажену рибу біля вогнища... – Я все ж наважилась підійти, і поглянути йому у вічі. Все не так погано? Він хоча б зараз одягнутий... — Ти такий молодець, що впіймав її, дякую!

І щоб точно прогнати смуток який міг закрастися в його думки, від моєї відмови, попрохала:

— Давай погріємось біля вогнища і подивимось як готується риба, я обсохну заодно... – Мій погляд оглянув його все ще мокре волосся, шию по якій котилися краплі перетворюючись в струмочки, що зникають за коміром.

Уява бачила все тіло, по якому збігають ці струмки.

Я ковтнула слину.

Прочистила горло.

— Та і тобі варто обсохнути...

Всівшись я спостерігала за вогнем...

Сандор швиденько випотрошив рибу і навіть приспівуючи почав її готувати...

Цей чолов`яга в захваті від їжі...

Йому потрібна не дружина, а кухарка!

Щоб годувала його смачненьким... 

Ха!

Зі мною йому точно робити нічого!

Я один раз готувала тісто на млинець у років десять... Коли він був готовий, кухарка вийняла його з печі, оглянула, вдарила об стіл, він лишився цілий, а звук удару був гучним...

Тоді вона дала мені свій, м'якенький, а мій полетів у відходи...

Після цього я вже не плакалась, що хочу спробувати щось приготувати...

Ось він, ще один задоволений за сьогодні чоловік...

А я що?

Я вирішила теж зайнятися своїм нагальним питанням...

І сівши на колоду, дістала елементаль і чорнило.

Про що писати таткові?

Знову не знаю...

Стільки всього сталося за день...

А описати складно, не хочу, щоб він хвилювався...

Якщо вже про що і писати...

Так це точно не про бійки і переслідувачів...

Я розгорнула папір створила перо, вмокнула в чорнило...

~ Любий С.

Маю для вас приємні новини...

Виїхала з Вінса з новими речами.

Практичними і недорогими.

Ваш гаманець серйозно не постраждав...

З любов'ю твоя М.~

Не хочу його даремно турбувати, доки Вік розповідав про озеро, а Еліас про свої озера в Гріндлеї, я відправила соколом таткові листа.

На душі стало легше, запах риби вже підіймався у повітря і розносився на увсібіч, а слинка в моєму роті поповнювалась...

Я була голодна.

Волосся висохло, я його розпустила і розчісувала льодяним гребінцем до блиску...

Дар Сандора лежав в кишені...

Як він помітив – незрозуміло, але я була вдячна...

Тоді я поглянула на всіх трьох...

Ранок з букетом від Еліаса, потім сутичка і магиня, тренування, бальзам від Сандора, а тепер ще й оголений друг дитинства...

Що не день, то все складніше. 

Та через два дні, за словами Сандора ми будемо в Лемур'є. 

Скоріше б...

А тим часом рибина, що смажилася на гілці з відкритою черевом пахла ще звабливіше, і Сандор знімаючи її попрохав мене створити дошку, я створила, і на ній він її і розрізав на чотири частини...

— Гадаю ніхто не проти, якщо дама обере першою?! 

Вікторіо повернувся у мій бік. 

— Місі, що ти будеш? Там де голова, чи хвіст? 

Я довго не думала, я хотіла їсти...

— Думаю, що спробую частину з хвоста.

Рибка, що здалась мені такою великою коли Вік її приніс, була з'їдена за хвилин п'ять не більше...

У нас у всіх були брудні руки і обличчя, ми їли і реготали, від того які замазурки, а кіптява лишалась то на щоці, то на губах то ще де доводилося провести руками...

Як нашкодивші діти, ми стояли і обмивали руки від бруду...

Ситі і задоволені ми почали готуватися до сну, оскільки Сандор перший зголосився охороняти наш сон, я, Вік і Еліас пішли до дуба...

Еліас поглянув на наші підстилки, ще загорнуті...

Окинув оком простір біля нас, нічний ліс, вже тихий і загадковий...

Аж раптом...

Він зробив змах рукою в бік...

І не очікувано...

Потоками вітру з усіх дерев опале листя закружляло, завихрилося і впало біля нас, ніби в танці і приземлилося прямісінько там де ми мали розгортати спальне місце.

Я підняла на нього очі...

Це було неймовірно, але для чого?

Що це він робить?

— І для чого нам листя тут? – Спантеличено запитала я.

— Я подумав, що так буде м'якше спати...

Та тут тільки я дурепа! Решта з мізками...

— І справді, чудова ідея Еліасе! 

Ми почали підбивати листя в купу рівномірно розподіляючи його, і з рештою розстелили підстилки поверх листя...

Еліас пішов говорити з Сандором, схоже саме він буде наступний після нього на вахті.

Я поглянула на своє "ліжко" на цю ніч, сіла і почала заплітати волосся знову в косу...

Потім лягла...

Відчуття були дивні...

Але ніби не погано!

Я дивилась на гілки дерева наді мною, вперше я буду ночувати в лісі... 

Вік ліг поруч, на своїй підстилці.

Я намагалась на нього не дивитися...

Та він заговорив сам, тому я мусила...

— Більше так не роби!

Я заклякла...

О чорт! 

Він мене бачив?

Ні!!!

Який сором...

Я відчула, що знову червона мов рак, і вже збиралась вибачитися... 

Та він продовжив...

— Сандор правий...

Що?

— Тобі не має чого робити коли йде бій! Якщо бачиш що стало спекотно... Не геройствуй! Просто сховайся, будь ласка, Місі!

Його карі очі дивились в мої з молитвою, він зовсім не підозрював, що я в чомусь винна перед ним! 

Безпечніше погодитися...

— Гаразд, я не втручатимусь. Давай спробуємо поспати... Дорога була виснажлива.

Він нахилився в мій бік і заправив пальцями моє волосся за вухо і ліг на підстилку, ковдра була одна тому він вкривався своїм плащем.

Еліас що прийшов, побажав спокійної ночі і ліг до мене спиною, ніби даючи усамітнення...

Який вихований... 

Не те що інші...

Вік ще трішки дивився в мій бік та я закрила очі ніби сплю...

Минуло пів години...

Може більше, не знаю...

Тиша на галявині ставала все гнітючішою, я спати не могла, мені треба було зробити ще дещо... Інтимне...

Я торкнулася бальзаму в кишені, тихенько стягнула з себе штани ніби вмощуюсь по зручніше, а сама в цей час, діставши бальзам змочила пальці, підтягнула сорочку до талії і змастила праве стегно з внутрішнього боку...

О, чорт, трішки щіпає, але полегшення просто миттєве...

Те саме я зробила з лівою ногою, і вже повністю задоволена провалилась у царство сновидінь...