Раді Вас бачити!

Місандея

Ми рушили в дорогу. Попереду лежали невідомі землі, а на моїх плечах — таємниця, вартість якої вимірювалася не рубінами, а цілими королівствами.

Я їхала в середині нашого невеликого загону, відчуваючи на собі погляди обох чоловіків. Еліас намагався триматися непомітно, попри свій «скромний» вигляд, а Вікторіо... 

Вікторіо просто був поруч, і ця його присутність дратувала мене більше, ніж будь-яка небезпека на шляху.

Якось надто швидко, надто нав'язливо...

Підозріло...

Ми їхали через ліси по тракту і я милувалася природою, людьми, що поодиноко їхали в столицю.Так давно я не виїжджала, що час в дорозі тягнувся для мене швидко, голова моя постійно крутилась на все нове на шляху.

Сонце почало хилитися до горизонту, фарбуючи небо в кольори стиглого граната. Ми мали б добратися вже до якогось місця для зупинки!

Це був ідеальний момент для мого плану розпитати Сандора...

Я пришпорила коня, порівнюючись з магом грому, він їхав попереду, не звертаючи уваги на наші дрібні драми до цього й запитала:

— Сандоре, — мій голос прозвучав тихіше, ніж я планувала, так щоб лише він почув. — Нам треба поговорити про маршрут. Скільки днів до графства Лемур'є? І чиї землі ми перетинаємо? Я маю знати, де ми зупинимося на ніч.

Він повільно повернув голову. Поглянув на наших подорожників. Його обличчя, шрамоване і суворе, не виказувало жодної емоції.

— Ти ставиш забагато запитань, твоя справа– просто виконувати наказ, а моя– доставити тебе туди!— відрізав він, але сповільнив хід коня.

Я їхала поряд, мовчки, хвилину, другу...

Він видихнув, мабуть зрозумів, що я не відчеплюся, і відповід:

— Ми їдемо через тракт до переправи, там таверна, заночуємо. Далі з'їдемо зі звичних шляхів, тоді буде видно чи переслідує нас хтось. До графства ще 5 дні шляху, якщо не буде затримок і зупинок. А щодо зупинок... — він кинув короткий погляд на принца, що їхав позаду, — ми зупинимося там, де нас не шукатимуть. І молися, щоб твої «залицяльники» не привернули до нас зайвої уваги раніше, ніж ми дістанемося мети.

Який він нестерпний, і голос наче пилка прорізає вуха своєю «люб'язністю»

Я стиснула вожі так, що побіліли кісточки пальців. Хоч би як він мене не дратував, та він мав рацію. Мої думки про Вікторіо та Еліаса були розкішшю, на яку в нас не було часу. Попереду чекали копальні де знайшли льомерайд, і якщо я не буду обережною, і не тільки я, то ця подорож стане останньою для кожного з нас.

За годину ми нарешті дісталися таверни біля переправи. Сонце вже сідало, і втомлені коні важко дихали, зупиняючись біля похмурої будівлі, що мала стати нашим прихистком на цю ніч.

Таверна з двору виглядала так, ніби її звели з уламків старих кораблів та гнилого дерева, що ледь трималося купи під натиском вітру. Вивіска, на якій колись був зображений човен, тепер хиталася на іржавому ланцюгу, видаючи жалібний скрип, що різав слух.

Сандор зіскочив із сідла першим. Не гаючи часу, він скинув із плечей свій важкий плащ і накинув його на мене, ховаючи від сторонніх очей. Я здивовано глянула на нього з-під цупкої тканини.

— Прикрийся, — кинув він сухо, дивлячись просто мені у вічі. — Тут уже всі добряче під мухою. Побачать красиву дівчину — проблем не оберемося.– Потім давав вже саркастичніше.— Особливо якщо вона така до того, як вони в смерть напилися...

Не встигла я й слова подяки вимовити, як він різко розвернувся до Вікторіо:

— Блеку, знайди щось для нашої «принцеси»!

Принц Еліас уже відкрив рота, щоб обуритися, але чорний плащ Блека, що прилетів йому прямо в обличчя і розвіяв його прекрасне біле волосся, змусив його замовкнути. Сперечатися було марно: ми з ним тут були лише недосвідченими новачками, які нічого не тямили в місцевих порядках. 

Я подумки занотувала собі перевірити, що саме Нені поклала мені в сумку — має там бути щось корисне!

Сандор підійшов ближче, кинув худому, майже сліпому конюху рубін за догляд за кіньми й нахилився до нас. Його голос звучав низько, майже як гарчання:

— Не відходьте від мене далі, ніж на крок. І тримайте каптури нижче. Тут забагато очей, які надто люблять пхати носа в чужі справи.

Я мовчки кивнула, глибше натягуючи тканину на обличчя. Посох, знятий із крупа коня, я обережно сховала під плащем.

Ми переступили поріг. Повітря в таверні було важким, просякнутим смородом дешевого елю, пересмаженого м’яса та немитих тіл.

Бідні мої рецептори...

Усі, хто був у залі, миттєво замовкли, втупившись у нас. Я почула, як Еліас за спиною судомно вдихнув.

«Ось вам наша романтична подорож ваша Високосте», — скептично подумала я. 

У кутку хтось ледь торкався струн розлагодженої лютні, виводячи мелодію, таку ж похмуру, як і цей вечір.

Бр-р-р...

Вікторіо увійшов останнім, миттєво просканувавши приміщення так само пильно, як і Сандор. 

Ми вмостилися за вільний стіл. Я боялася навіть торкнутися його ліктями — стіл був вкритий шаром застарілого жиру та плямами від елю, що в’їлися в дерево намертво. Сандор тим часом попрямував до стійки.

— Невже не знайшлося кращого місця? — прошепотів принц, затискаючи носа долонею. — Це ж справжня щуряча нора!

Заперечити було нічого. Це місце було далеким від палацових залів, до яких ми звикли, але це було реальне життя більшості підданих королівства. І нам доведеться до нього звикнути.

— Еліасе, я розумію, це не зовсім те, на що ви розраховували, — прошепотіла я, нахилившись до нього та Вікторіо. — Але надворі ніч, і йти нам нікуди. Сандор знає, що робить. Ми маємо йому довіряти.

— Вона має рацію, — відрізав Блек, дивлячись принцу прямо в очі. — Годі скиглити. Ми ночуємо тут!

Принц здригнувся, почувши різкий тон Блека, але промовчав, лише міцніше стиснув краї чужого плаща, намагаючись відгородитися від навколишнього бруду. Я відчувала, як напруга в повітрі стає майже відчутною на дотик — вона вібрувала в кожному погляді, що був спрямований на наш стіл.

Сандор повернувся від стійки, тримаючи в руках кілька глиняних кухлів, від яких йшов густий, кислуватий запах. Він поставив їх перед нами з таким виглядом, ніби це був найдорожчий ель у королівстві, і важко опустився на лаву поруч. Його присутність, попри всю небезпеку навколо, діяла на мене дивним чином: я відчувала себе захищеною, хоча розуміла, що цей чоловік — лише найманець, що виконує своє останнє завдання...

Алеж він не просто найманець, він спадкоємець роду Штормаут ,маг і не бідна людина, а п'є дешевий ель так, ніби це напій з королівських погребів.

— Пийте, — коротко кинув він, не зводячи очей з дверей. — І не здумайте знімати каптури. Тут навіть стіни мають вуха...

Я обхопила теплий, шорсткий кухоль рукою, принюхалася, до хересу цьому напою далеко,аромат вбивчий..

Еліас, здавалося, був готовий вибухнути від обурення, але під суворим поглядом Сандора лише зробив обережний ковток. Його обличчя скривилося від огиди, проте він не сказав ні слова.

У таверні знову стало галасливо. П’яні вигуки, грубий сміх і стукіт дерев’яних кухлів об стіл злилися в єдиний монотонний гул. Десь у глибині зали спалахнула сварка, але ніхто не звернув на неї уваги — тут це було звичною справою. Я злякалася, тому під плащем мої пальці мимоволі стиснули держак посоха. Це була моя єдина опора, моя магія, щось що було зі мною все життя. 

Заперечити було нічого. Це місце було далеким від палацових залів, до яких ми звикли, але це було реальне життя більшості підданих королівства. І нам доведеться до нього звикнути.

— Еліасе, я розумію, це не зовсім те, на що ви розраховували, — прошепотіла я, нахилившись до нього та Вікторіо. — Але надворі ніч, і йти нам нікуди. Сандор знає, що робить. Ми маємо йому довіряти.

— Вона має рацію, — відрізав Блек, дивлячись принцу прямо в очі. — Годі скиглити. Ми ночуємо тут!

Принц здригнувся, почувши різкий тон Блека, але промовчав, лише міцніше стиснув краї чужого плаща, намагаючись відгородитися від навколишнього бруду. Я відчувала, як напруга в повітрі стає майже відчутною на дотик — вона вібрувала в кожному погляді, що був спрямований на наш стіл.

Сандор повернувся від стійки, тримаючи в руках кілька глиняних кухлів, від яких йшов густий, кислуватий запах. Він поставив їх перед нами з таким виглядом, ніби це був найдорожчий ель у королівстві, і важко опустився на лаву поруч. Його присутність, попри всю небезпеку навколо, діяла на мене дивним чином: я відчувала себе захищеною, хоча розуміла, що цей чоловік — лише найманець, що виконує своє останнє завдання...

Алеж він не просто найманець, він спадкоємець роду Штормаут ,маг і не бідна людина, а п'є дешевий ель так, ніби це напій з королівських погребів.

— Пийте, — коротко кинув він, не зводячи очей з дверей. — І не здумайте знімати каптури. Тут навіть стіни мають вуха...

Я обхопила теплий, шорсткий кухоль рукою, принюхалася, до хересу цьому напою далеко,аромат вбивчий..

Еліас, здавалося, був готовий вибухнути від обурення, але під суворим поглядом Сандора лише зробив обережний ковток. Його обличчя скривилося від огиди, проте він не сказав ні слова.

У таверні знову стало галасливо. П’яні вигуки, грубий сміх і стукіт дерев’яних кухлів об стіл злилися в єдиний монотонний гул. Десь у глибині зали спалахнула сварка, але ніхто не звернув на неї уваги — тут це було звичною справою. Я злякалася, тому під плащем мої пальці мимоволі стиснули держак посоха. Це була моя єдина опора, моя магія, щось що було зі мною все життя. 

Я кинулась до сокола.

На ходу дякуючи Сандору.

Все одно, я не могла його зрозуміти, що він за людина...

То холодний, то ні...

Понишпоривши в кишені поклажі я знайшла трохи в'яленого м'яса і нагодувала птаха. 

Потім сіла, дістала елементаль і чорнило, створила перо і написала таткові короткого листа.

~Любий татко!

Ми доїхали до таверни біля переправи, 

всі поводяться зі мною добре.

Люблю тебе.

Твоя М.~

Загорнула папірець ,перев'язала мотузкою, потім до птаха і випустила у вікно. До ранку він повернеться.

Трішки з'їли з принцом решту м'яса, що хоч він і сидів у дорогому одязі ,та вигляд мав жебрака. Повечерявши я вирішила все ж глянути, що мені наклала в дорогу Нені.

Поставивши поклажу на ліжко біля принца я почала в ній копирсатися ...

І отетеріла ...

Мої пальці потонули в шовкові нічних сорочок і стрічок. Абсолютно безглузді нічні сорочки різних кольорів і вишукана сукня, ніби на світський захід. Спідня білизна...

В цей момент я розумію, що не сама, принц все це бачить.

Дідько!

Вмить закриваю сумку.

Серце калатає, а щоки рожевіють. Еліас поглянув на мене, зрозумів мій стан, схоже не тільки він буде без змінного одягу. Бідолашна Нені відправляла мене у романтичну поїздку, вона знати не знала що мені насправді потрібно.

Халепа.

Ще один пунктик: завжди збирай сумку сама, або хоч перевіряй, що там лежить!

— Піду знайду для тебе щось у Блека, не спати ж тобі в цьому.

Він оглянув свій вишуканий шовковий одяг, подякував і я вийшла.

Тільки но я опинилась в коридорі, як до мене дійшло, що я не знаю куди йти. Кликати під дверима теж не вихід. Плащ я забула, тому коли почула кроки на сходах зайшла у кімнату поруч з нашою.

Там я побачила спину, голу спину якогось чоловіка. Він мав руде волосся, дуже треноване тіло і явно не розраховував на компанію. Мої ноги затремтіли від страху, серце виплигувало з грудей, а руки вже нишпорили, щоб знайти ручку дверей через які я увійшла. Його грізна постать вже почала повертався корпусом, я вилетіла з кімнати, зачиняючи двері і врізалася...

...прямісінько у груди Блека.

Він ніс свою поклажу до кімнати.

Ти то мені зараз і потрібен!

Я відчула як його руки притисли мене до свого міцного тіла, запах диму і вогнища, його запах затопив мої рецептори. Щаслива, дурнувата посмішка не полишала його губ.

– О Місі, ти вже скучила за мною? То чому у твоїй кімнаті він, а не я? — Його долоня притисла мене ще дужче.

Відверто– ця репліка просто його закопала!

Я вирвалась з його хвату і відійшла в бік. Лють і бажання чимось поцілити просто в його голову, почало виводити мене з себе. 

Це що, його тактика залицянь?

У якого бовдура він це взяв?

Треба буде трішки і таткові всипати за такого фаворита!

– Не мели дурниць! Потрібно в щось переодягнути Еліаса! В тебе є запасна сорочка? – Я вже хотіла швидше покінчити з цим всім, з ними усіма. І просто піти спати!

– Місі... – він підійшов ближче, надто близько. – Тобі варто лише правильно попросити і в тебе буде все, що забажаєш!

Він це серйозно, чи перегрівся?

Щей це дитяче прізвисько! 

Вдих.

Видих.

Так!

Стоп!

Хочеш пограти?

Добре, сам напросився!

Я розслабилась, ніби обдумую його слова. Потім кинула на нього млосний, уважний, сподіваюсь, чарівний погляд...

– Де твоя кімната?

На секунду він завмер, явно шокований, кадик зробив швидкий рух, він ковтнув слину, і від того ловеласа яким він хотів мені здатися, майже нічого не залишилось. Його очі панічно бігали від мого обличчя до дверей сусідньої кімнати й назад.

Зрозуміло...

Я повернулась, і пішла, намагаючись виляти стегнами, бачила колись в інших дівчат. Штовхнула двері його кімнати, пройшла в середину і сіла на ліжко.

Погляд тільки на нього. 

Він повільно йшов за мною...

Біля дверей зупинився, причинив їх і стояв як вкопаний.

Я не поспішала, дозволяючи йому відчути всю вагу ситуації. Його очі, що ще мить тому були повні впевненості, тепер блищали сумнівом і невпевненістю. Це було цікаво — бачити, як маска падає, відкриваючи справжнє обличчя. Можливо, він і справді не був тим безстрашним завойовником, яким хотів здаватися.

Ну я тобі покажу!

Як грати зі мною...

Я підняла руку в запрошувальному жесті похлопавши по ліжку біля себе. Він сів поруч. Ловлячи поглядом кожен мій рух. Я простягла руку, щоб заправити його волосся, та він перехопив мою долоню, поглянув на пальці і почав їх цілувати. 

Пристрасно...

Мені навіть трішки сподобалось. 

Але я тут не для цього!

Він підняв на мене очі, свої карі палкі очі, що ковзали на мої губи і назад до очей...

Явно в бажанні зацілувати і їх так само...

Та коли він нерішуче потягнувся до мого обличчя, я м'яко притримала палкі вуста пальцями...

— Не поспішай...– Я нахилилась до його вуха і прошепотіла. – Я хочу торкнутися тебе першою...

Його затрусило ніби в лихоманці. Погляд його очей просто вп'явся в мій рот, доки я підвелась і м'яко притримуючи його за плечі, вклала вздовж ліжка його тіло.

Досить приваблива картина.

З плечей я провела долонями вздовж його рук, моє обличчя наближалось до його обличчя. А потім я знову прошепотіла на вушко: 

— Заплющ очі...

Торкалася пальцями кожного м'язу на його руках...

Досить тренованих доречі...

Потім зап'ястків, я заводила їх за голову. Моє обличчя було над ним, він відчував моє дихання на своїй шкірі, він знову ковтнув і змочив язиком губи, і тоді я...

Випустила легкі магічні потоки...

Скувала руки в крижані кайданки і приморозила його до ліжка...

Я швидко підвелася, було чути лише шурхіт мого одягу...

Кинула погляд на поклажу, розв'язала і тільки тоді до нього дійшло...

Він розплющив очі в очікуванні побачити мене перед собою,та я була вже біля дверей...

– Солодких снів, любий! 

Я вихопила перше, що лежало з верху і вибігла з кімнати...

Він себе розморозить, та в такі ігри більше грати зі мною не наважиться, я впевнена!

З цією думкою я зайшла до нашої з Еліасом кімнати...

Я була дуже задоволена собою доти...

Доки не побачила його...

Принца ...

І остовпіла...

Він явно готувався до сну, ковдра на підлозі, він без взуття. Та найстрашніше, і найгарячіше в одночас було те...

...що його туніка вже на половину була знята з його тіла.

Міцні м'язи рук, торсу і живота було безсоромно представлено моєму погляду без жодної скромності.

Я бачила це лише мить, а здається запам'ятаю на все життя.

Цей торс–просто витвір мистецтва. Кожна його лінія виточена, бездоганна...

О чорт!

Широкі, розгорнуті плечі та міцні груди на які здається спадали дві його коси...

Випромінювали неймовірну силу, і водночас вражали своєю витонченою грацією. Бездоганний рельєф: чітко окреслені м'язи живота, у нічному світлі лампи, просто врізався мені в пам'ять.

Красиве, треноване тіло...

Халепа!

Я відвернула погляд від нього. 

Я певна що знову стала червона мов рак.

Та простягла йому сорочку, що взяла у Блека...

– Ось Вікторіо е-е...Позичив тобі на ніч.– Його красиві руки взяли сорочку. Я не могла підвести погляд , не могла тут більше стояти, потрібно сховатися...

— Дякую, дякую вам обом.– Тихо промовив він...

Я не знайшла що сказати. 

Я не могла вичавити з себе бодай слово.

Просто обійшла його, схопивши поклажу і рушила до дверей де мала бути вбиральня. Моє обличчя просто горіло, а пам'ять кидала обриси того, що я щойно побачила. 

Красиві руки, випираючі вени, шия і торс...

Мені ще з ним спати в одній кімнаті!

Щойно те, що я зробила з Блеком, зробив принц зі мною, і він навіть не усвідомлює цього.

Я намагалась себе заспокоїти...

Треба удавати що нічого не сталося...

Нічого не сталося...

Абсолютно нічого не сталося...

Наливши води в таз, я почала вмиватися. Зробила всі банні процедури, що хотіла, і настала страшна мить.

Я не можу спати в амазонці, вона для подорожі. Доведеться вдягнути те, що поклала Нені. Після моїх оглядин принца, якась нічна жіноча сорочка не може мене збентежити. Я перебирала варіанти, доки не плюнула на це все, і обрала білу з кружевами нічну сорочку з довгими рукавами. Довжина нижче коліна. Поглянула на себе в дзеркало.

Ідеально! 

Могло б бути гірше.

І вийшла.

Поглянула в бік Еліаса–принц спав, або вдавав що спить. 

Слава богам він був одягнений в сорочку і штани, не подумала б, що у нього такі м'язи якби не побачила...

Дідько...

Куди знову йдуть думки...

Я хотіла швидше сховатися під ковдрою...

Пройшла повз нього і кинувши поклажу біля ліжка, залізла під ковдру, і заплющила очі...

Завтра буде новий день...

А я ледве пережила цей....