Раді Вас бачити!

Нарешті їзду на коні можна припинити, ми дісталися таки у невеликому містечку до заїжджого двору. Невеликий і затишний, він мав би дарувати спокій, але мої думки були далекі від відпочинку.

Кожна кісточка в тілі нила так, ніби я не верхи на Георгу весь день їхала, а тягала важкі брили в шахтах. Спина перетворилася на суцільний вузол болю: кожен рух відгукувався тисячами гострих шипів, що впивалися в м’язи. 

Вчорашній день здався легкою прогулянкою у порівнянні з цим пеклом. 

Але фізичний біль — це ніщо в порівнянні з тим, як виснажував Сандор.

Я зрозуміла принца пречудово, теж хотілось йому з'їздити по пиці...

Боги, який же він нестерпний!

Пихатий, самозакоханий блазень, що вважає себе найрозумнішим. 

«Не так сидиш».

«Не так тримаєш вудила».

«Не так дивишся».

Та до біса його!

Якби не його вміння, знання доріг, я б нізащо не терпіла цю «шрамовану п’явку».

Довелося ввімкнути витримку.

При дворі слабким не місце, і я навчилася ховати емоції за маскою байдужості. 

Але його слова… «дурепа», «дурна голова», «мала». 

Він поводиться зі мною, як з нетямою, і це дратує найбільше. 

Навіщо він взагалі погодився на цю подорож, якщо я його так дратую? 

Ще й збирається мене вчити поводитись зі зброєю. 

Що ж, нехай вчить!

Я буду покірною, буду «дурною», буду слухняною — до того моменту, поки не випаде нагода. 

Татко вчив мене магії саме для того, щоб жоден чоловік більше не зміг мене скривдити.

Згадуючи про нього на мене навернулися смуток.

Як же я хочу додому…

Але я не настільки дурна, щоб не визнати очевидне. Можливо, Сандор і має рацію в якихось своїх зауваженнях...

Та він дістав мене до печінок!

Тож нехай не сподівається на мене.

Якщо він потрапить у халепу знову — нехай рятує себе сам! 

Більше не з'явиться відважна Місандея зі своїм бажанням допомогти.

Великий і могутній?

Все можеш сам? 

Чудово!

Більше я й пальцем не поворухну, що б допомогти цьому грубіяну. 

Я сіла на край ліжка, відчуваючи, як тіло бажає перепочинку.

Тільки боги знають яких зусиль мені вартувало щойно піднятися з тієї ванни. 

Мене ніби побили. 

Боліло все — від шиї до п’ят, і навіть думки здавалися важкими, наче каміння. 

Але я чиста і це виявляється настільки приємно, що я ніби побувала в раю...

Та були речі що мене бентежили...

Особливо коли Вік всюди ходив за мною. 

Крутився поруч — то допоможе злізти з коня, то піднесе води, то влаштовує перепалку з Сандором, ніби він якийсь лицар.

Ніби мені потрібен клятий захисник від цієї п'явки?!

Хоча, поклавши руку на серце, я була щиро вдячна. 

Але мені хотілося самій втерти йому носа! 

І віддавати Віку право говорити за себе, я не збиралася!

Коли він провів мене до кімнати, потім заніс мої речі: посох, клітку з соколом, я спершу рушила у вбиральню.

Коли я вийшла, в халаті поверх сорочки, він особисто приніс юшку на двох, шматок хліба і сир. Поставив на стіл.

Його турбота була простою, але такою потрібною в цей момент. 

Я ледь не втратила свідомість, від смакоти страв. Після малого перекусу в дорозі, я була ладна все, що гаряче, назвати шедевром.

А Вік?

Він мене то дратував, то розчулював...

Боги, які складні ж ці стосунки...

Я не знаю, що я відчуваю.

То лють. 

То вдячність. 

То хвилювання...

За всіма своїми думками я навіть не розгледіла убрання кімнати. 

Це була кімната з двоспальним ліжком, балдахіном, стіл і два стільці, шафа, велике вікно і чиста постіль. 

Хіба можна було уявити, що я буду рада таким простим речам, всього на 2 день після початку подорожі.

Та найголовніше те, що я спатиму в кімнаті сама.

Юшка на столі була теплою, Вік кидав на мене погляди, на мокре волосся загорнуте в рушник, на виріз халату.

Було ніяково.

Це що, якась інша тактика залицянь?

Дивитись і мовчати.

Він сидів поруч і їв.

Я робила те саме і дивилася у вікно, за яким розкидалось вечірнє небо...

Мені набридло, не знати справжніх мотивів Віка і Сандора. З принцом, хоч якась ясність.

Повірити в те, що вони втратили голову від мене дуже важко.

Ми в дорозі надто мало часу.

І серед трьох чоловіків – я була одна.

Знову в голові випливла галявина...

І вчорашній день був в тисячу разів легший ніж сьогоднішній. 

Я благала богів про одне: що б ті трупи не наснились мені в ночі.

Вік знову підняв погляд на мене, і в його очах не було ні жалю, ні співчуття — лише тихе розуміння.

Це було важливо. 

Ми вечеряли разом, як колись.

Не знаю які думки роїлися в його голові, після моєї втечі?

Можливо він сварив мене?

Можливо себе?

Але в голос не сказав нічого...

Пережовуючи кусінь від хліба я згадала ще дещо... 

Шоковане обличчя Сандора...

Коли я вилетіла на галявину...

Як розширилися його очі...

Безмовно відкрився рот, як у риби...

І засміялася.

— Що смішного?

Вік безпорадно почав оглядати свій одяг.

— На мені що, хтось сидить? Павук?

— Ні! 

Я насилу могла говорити.

— Шкода, що ти цього не бачив! 

Його обличчя стало суворішим. 

— Не бачив чого? 

— Як я вилетіла з-за кущів, вони зовсім цього не очікували, — сльози вже душили мене від сміху. — Це було епічно! Повернусь додому, розповім таткові. Він не повірить, що я таке утнула, і досі жива.

Сміх від спогадів не вщухав, хоча Вік лишень м'яко всміхнувся, а я просто розреготалась.

І зробила висновок, що краще вже з кумедного боку згадувати про свій провал. Ніж горювати!

Коли ми доїли, постукала служниця і забрала підніс з посудом.

Потім Вік зам'явся, і повільно підійшов до дверей.

Я вирішила його провести. Коли він вийшов за двері, то обернувся, підняв з підлоги на мене свої карі очі, і сказав:

— Солодких снів, люба.

Серце пропустило удар...

Я згадала вчорашній вечір...

У його кімнаті...

Мені стало ніяково, він повернув мені мої ж слова.

— Вибач, але ж ти сам напросився!

— Так, я розумію, але Місі... — він подивився на мене серйозно і палко.

Я відчула легке збентеження.

— Таке більше не повториться, ти мені віриш?

Я по доброму відповіла.

— Ловлю тебе на слові.

Він ще стояв біля дверей...

А я, трохи роздратована цим його поглядом, вирішила підштовхнути його рукою:

— Ну все, йди вже спати!

Його тіло не поворухнулось, лише мою долоню обпік жар через одяг.

— Добре, йду...

Коли він відходив, саме в цей момент Сандор підійматися на другий поверх.

Кинув на нас погляд і з саркастичною, пихатою посмішкою пройшов повз. 

Ох, нахаба! 

Я згадала бал — той самий погляд, ніби він про мене щось знав, ніби роздягав своїм поглядом.

Цей « дуболом» умів мене розлютити за секунду!

І навіть без слів. 

Зумів роздратувати так, як ніхто інший.

Але...

Можливо...

Сьогодні я теж зіграю...

Я зробила крок до Віка.

Його очі розширилися від здивування, коли я нахилилася...

І залишила легкий, майже невагомий поцілунок на його щоці.

— Доброї ночі.

Прошепотіла солодко, інтимно...

Він ковтнув.

— Доброї ночі.

Так, щоб Сандор все бачив і чув.

Нехай знає, що я не самотня, у мене є друг.

І що він той, хто готовий про мене подбати.

Коли я помітила, як на обличчі Сандора промайнула тінь невдоволення, я лише підняла одну брову... 

Мій замріяний погляд сказав більше, ніж будь-які слова:

«Бачив дорогенький? 

Милі хлопці, отримують більше уваги ніж грубі, затямив!»

Я розвернулася і зачинила двері, відрізаючи їх обох від себе. 

Тільки двері скрипнули і замок дзенькнув у кімнаті, як я пожалкувала...

Стало кепсько на душі, що знову я так вчинила з Віком.

Але поруч більше нікого не було, я була зла, і ще цей погляд...

Стоячи перед дзеркалом і розчісуючи своє волосся, я не могла відігнати від себе одну, настирливу думку.

О боги...що я роблю?!

Не дивно, що я так дратую, того Сандора! 

Я пройшла до ліжка і вкрилася ковдрою.

Нарешті можна відпочити від усіх.

Ліжко і кімната тільки для мене.

Ніби це якісь привілеї?! 

Хто б міг уявити таке...

Я намагатимусь не думати більше...

Ні про кого, і ні про що...

Завтра буде новий день...

******************* Сандор ****************

Зачинивши двері власної кімнати, я кинув поклажу на стілець і вилаявся:

- Чорти б її побрали!

Це ж треба, як це мене зачепило! 

Просто посеред коридору стоїть вона...

Ця мала гарпія!

Після ванни, ніби німфа з морської піни, і робить що?

Облизує того шмаркача!

Я пройшовся кімнатою, намотуючи кола.

П'яте, десяте коло...

Думаючи... Що мені робити?

Чому я дратуюсь?

Мені ж не потрібна вона?!

Я хочу дорослу...

Зрілу жінку...

Яка не буде непритомно падати від мого вигляду.

Яка знатиме, як поводитися в ліжку з таким чоловіком, як я! 

Я достатньо об'їздив країною, щоб знати одне – врода для чоловіка не головне!

Гаманці головне, а вони у мене набиті, маєтки маю, що ще треба? 

Жінки одружувалися з чоловіками і з меншими перевагами ніж у мене.

Просто...

Мені не дає спокою, той її клятий заїзд...

Вона безрозсудна...

Розбещена...

Дурна!

Мало її Стронг клепав по сідницях!

Чорт!

Нащо я взагалі подумав про ті сідниці?

Спостерігати як вона їхала на своєму коні, було просто знущанням з моєї витримки...

Я постійно збуджувався...

А ще сьогоднішній ранок...

Як вона стояла... 

В ореолу передранішнього світла...

В білосніжній ніжній сорочці...

Що майже не приховувала красу голого тіла...

Пиздець!

Вона була зла і сварлива...

Але до біса гаряча...

Здається утримання від сексу дається в знаки...

Та найбільше уривався терпець, через те...

Що мене це хвилює...

Що мені не все рівно...

Що я щось відчуваю...

Навіть зараз!

Зараз я відчуваю...

Як в низу наливається силою...

Як штани починають тиснути.

У вбиральні на мене вже чекає вона...

Висока мідна ванна...

Доки я їв у холі, служниці наповнили її гарячою водою.

Я зняв з себе одяг ігноруючи твердий член...

І занурився у теплу воду.

Ех...

Буде не погано змити з себе пил цих двох днів...

Рушник висів на гачку.

На тумбі було мило з ганчіркою.

Я вхопив їх і почав розтирати своє тіло. 

Все було як завжди, доки я не дійшов до живота...

М'язи напружилися...

Потім до паху...

Там я був твердий і збуджений... 

Я почав його мити...

Ці невинні рухи пробуджували ще більшу жагу...

Бажання...

Щоб це були її руки...

Її дотики...

Кожен ритмічний рух стає, ніби зізнанням...

О чорт!

Я що дійсно збираюся це зробити, ніби шмаркач, що не знав жінки?

Та дивлячись на воду і згадуючи її вранішній вигляд...

Руде волосся, що розсипане по білій сорочці...

Тонка шия...

Красиві ключиці...

Тверді верхівки грудей...

Що просвічували коричневим...

Крізь тонку тканину...

Вона ніби німфа морська...

Манила своїми формами...

Не розуміючи своєї влади...

Сука, да я поет!

Просто чудово!

Не помічав за собою такої маячні...

Пиздець.

Пиздець.

ПиздЕць!

Від таких спогадів...

Від видінь, що кидала моя уява...

Мій "меч" налився ще дужче...

Я вже не став себе стримувати...

Бо настрій з ранку буде кошмарний...

Якщо не кінчу.

І ця напруга зробить з мене просто нестерпного провідника.

Я був сильним...

Та були речі, перед якими я здався....

Охопив щільніше гарячу плоть...

І провів рукою знову...

Ширше розсунув ноги, і влігся у цій малій для мене ванні по зручніше...

Моя долоня запрацювала...

Повільно...

Майже ніжно...

Ніби це вона...

Так торкається мене...

І повертаючись до її образу...

Рухи стали швидшими...

Вода розходилась від моїх рухів...

Виплескувалась на підлогу...

Та я не звертав уваги...

Насолода підкрадалась все ближче...

А моя уява відлітала все у відвертіші обриси...

Я продовжував свої пристрасні перегони за вивільненням...

Уявляючи її вже без одягу...

Просто на мені...

Ніби на коні...

Волосся розвівається...

А груди, м'які і красиві мерехтять перед очима...

У своєму звабливому танці...

Я б вхопив їх руками...

Пестив губами, дражнив язиком...

Спочатку одну...

Потім іншу...

Доки її стегна все дужче притискались...

Жар її лона огортав би мою довжину...

Руки з грудей лягли б на талію...

Направляючи...

Даючи їй діапазон кругових рухів...

 І спускаючись з талії торкалися б її сідниць...

М'яких і ніжних...

Ах...мМм...

Хвиля насолоди від вивільнення прокотилася тілом...

Я що — вже?!

Я поглянув у низ... 

Член ще стояв...

Але пляма білої рідини вже вкривала мій живіт...

А найперші краплі плавали у воді...

Я швидко прийшов до тями.

Виліз з ванної, і почав витиратися.

Я обтер груди, ноги і член...

Його ще наповнювала важкість, але вже не така гостра як до цього...

Він став надто чутливим...

Я обгорнув стегна рушником.

Підійшовши до ліжка я почув стук у двері.

Кого це чорти приперли?

Я був не в настрої для відвідувачів.

Схопив меча, що лишився біля ванни, і пішов до дверей.

— Хто там? Що треба?!

Почулося легке переминання з ноги на ногу. 

Там стояв хтось, дуже не рішучий.

Мені набридло, чого гадати хто там, я відкрив двері.

І там стояла вона...

Місандея...

Все ще в тому ж халаті, але волосся вже висушене, розчісане і блищало, як у моєму видінні.

Я ковтнув.

У мене відняло мову.

Вона знущається з мене, не інакше?

Припхалась...

Стоїть і мовчить...

Розуміючи, що розповідати, що їй треба, вона не поспішала, або забула...

Я вирішив познущатися з неї...

Я поставив руку на кут дверей...

Демонструючи свої м'язи...

І натякаючи, що її впускати в середину ніхто не збирається!

Її обличчя вкрилося густим червоним кольором...

Очі, що шоковано застигли на мені, забігали...

Потім вона дивилась ніби крізь мене...

Спочатку на руку, а потім вона швидко його перевела за мою спину. 

Можливо на вікно...

Та мені було плювати, я теж маю що запропонувати їй у грі в спокусу...

Я розправив плечі...

І грізно запитав.

— І що ти тут робиш?!

Вона поглянула мені в очі, можливо вже зумівши опанувати себе.

— Я... Я прийшла запитати, як називається це місто?

— Вілс.— Швидко відповів я! І вилаявся про себе. Чому не додумався її помучити?

— А для чого тобі?

Вона полегшено видихнула, і її волосся закружляло в розвороті до своїх дверей.

Я просто охуїв! 

Що за...

Та коли вона дійшла до своїх дверей, то обернулась і сказала:

— Дякую!

— Звертайся!

Я ніхріна не зрозумів.

Та тільки, я зачинив двері своєї кімнати...

Пройшов кімнатою, полишив меч біля стульця.

Ліг у ліжко поклавши руку під голову...

І її образ знову виплив у пам'яті...

Тоді я чітко і ясно усвідомив...

Мене чекатиме ще один...

А може і більше, «раунд» цього вечора...

*************** Місандея ************

Я не могла заснути...

Лежу і кручуся...

Щось не так?!

На серці не спокійно...

Я щось забула?

Та коли почувся шерхіт крил, мої очі розплющилися в темноті...

Сокіл.

Татко!

Я забула написати таткові...

Я підійшла до шафи і дістала свої речі для письма...

Сіла за стіл. Створила перо, вмочила в чорнильницю і вже збиралася писати листа...

Але, про що мені написати??

Про розбійників?

Ні!!

Про те, що Еліас з Сандором побилися, бо мені наснився сон?! 

Точно ні!!

І ні! І ні!!

Що ж йому розповісти про сьогоднішній день?!

Ага..

Думаю по це тихе і привітне місто.

~ Дорогий татко.

Ми зараз зупинились у...~

Стоп..

А місто... як називається? 

Кошмар.

Тепер доведеться йти і питати у Сандора...

Його кімната найближче. 

Та і назву він точно знає, тому ганьбитися прийдеться лише раз!

Я набралась сміливості...

Та постукала...

******* Пройшло дві хвилини ********

Я заскочила до своєї кімнати...

Серце завмерло десь у районі горла...

А потім гучно й ритмічно застукало у скронях...

О боги...

Чорт!

Що це в біса було?

Щойно...

Як тільки важкі двері його кімнати повільно відчинилися...

Всі розумні думки просто випарувалися з голови...

​Переді мною стояв він...

Цей нестерпний чоловік...

Свіжий, теплий, щойно після ванної...

Волога шкіра ледь переливалась...

Окреслюючи кожен м'яз...

А краплі води повільно скочувалися з мокрого волосся на широкі плечі...

Стікаючи прямо до низу...

На ньому не було нічого...

Крім білого рушника...

Недбало зав'язаного на стегнах.

У мене відпала щелепа...

Вранці я його вже бачила...

Але вони з Еліасом билися...

І я зовсім не замислювалась над тим...

Що він майже без одягу...

Але зараз...

Я відчула і побачила все...

​Повітря в коридорі раптом здалося надто густим і гарячим.

Дідько!

Требадивитися йому в очі...

В очі...

Погляд мимоволі, наче зачарований, ковзнув по лінії ключиць і міцних м'язах.

Намагаючись знайти його обличчя...

У животі зненацька пурхнули тисячі тривожних... Солодких метеликів...

А щік торкнувся легкий, гарячий рум'янець...

Від спогадів я зніяковіла...

Пройшлася кімнатою і лягла обличчям в подушку...

Ну чому...

Чому я?! 

І як тепер заснути?

Ну як вам вечір мої любі читачі???