Раді Вас бачити!

Пролог

— Пропоную знайти рішення, яке влаштує всіх!

— Що ти маєш на увазі?

— Він має відповісти за все, що вчинив, у нього не має друзів!

— Їх не має і у нас!

— Так, але ворогів у нього багато, а у нас тільки він!

Місандея 

Важкі дубові двері піддалися не одразу, наче відчували мій внутрішній опір. Я зробила глибокий вдих, намагаючись вгамувати серцебиття, і постукала.

— Увійдіть, — пролунав зсередини знайомий, оксамитовий голос батька.

Я вирівняла спину, підняла підборіддя і переступила поріг. На мить у його очах промайнуло полегшення, але воно швидко змінилося напругою.

— Проходь, Місандеє. Сідай, нам треба поговорити.

Всередині все стислося. 

Ці розмови віч-на-віч ніколи не віщували нічого доброго. Батько завжди знав про мої витівки, навіть якщо я намагалася бути непомітною, як тінь. Останні роки я поводилася бездоганно: тиха, слухняна, вишивала той клятий гобелен, аби не давати приводів для докорів знаті.

Мій батько — Стронг Айсвент. Права рука короля Валдіса Септіса Маєруса Партітусіуса, могутній Маг льоду. Колись він був досить привабливим чоловіком, і хоча роки залишили на його обличчі зморшки, велич нікуди не зникла.

Мені двадцять один, як і він я – маг льоду. Вона тече в моїх жилах, дозволяючи створювати з нічого будь-що: від витончених прикрас до предметів і посохів. Мій кулон, сережки та посох — це не просто аксесуари, це предмети в яких накопичується і утримується моя магія.

Вони допомагають приборкувати силу, яка в нашому роду завжди була сильна...

— Вітаю вас, тату, — промовила я, міцніше стискаючи посох, і опустилася на стілець.

Його обличчя виглядало змарнілим, брови зійшлися на переніссі, наче він готувався до найважчої битви у своєму житті. Погляд батька нервово блукав кабінетом, уникаючи моїх очей. Це було зовсім не схоже на нього.

Він підвівся, дістав з полиці книгу і поклав її переді мною.

— Ти знаєш, як сильно я тебе люблю? — запитав він тихо.

— Звісно, тату, — відповіла я, відчуваючи, як холоне всередині.

Я була єдиною жінкою в його житті...

— Тоді слухай уважно. Наш вельмишановний король... — він зробив паузу, ніби нас підслуховують стіни, — ...Валдіс Септіс Маєрус Партітусіус, вирішив нагородити мене за вірну службу. Вгадай, як саме?

— Будь-яке рішення короля — це честь для нашого роду, — я вклала в голос стільки сарказму, скільки дозволяла вихованість. — Але ти не став би кликати мене лише для того, щоб похвалитися. Це не в твоєму стилі.

— Розумниця, — кивнув він. — Подарунок стосується саме тебе. Твого майбутнього.

Я машинально запустила руку у волосся, намагаючись виграти час для роздумів. 

Майбутнє? 

Навіщо королю моє майбутнє?

— Король просить мене видати тебе заміж!

У цей момент його погляд впав на книгу.

Я приймаю руку з волосся, відкриваю її. Там на першій сторінці лежить —  елементаль.

Я прочитала написане, долоні спітніли, а папір спалахнув і перетворився на попіл . Це таємниця! І ця розмова — лише ширма. Чи ні? Батько знає, що мені не потрібен ніякий чоловік. Можливо, я тут через листа? Чи він говорить про майбутнє лише для того, щоб приховати справжню причину, з якої мене покликав?

Я надто довго мовчу...

Треба щось сказати...

—Е-е...Я вельми вдячна, тату.

Його погляд промовляє : «Розумничка» Я нервово всміхаюсь : це вже не пустощі, це серйозно! 

— І ... Вже є кандидат, —я важко ковтнула ,бо навіть вимовити це було жахливо, — на роль мого чоловіка? 

Тільки-но вирахую того, хто це — нехай готується до розправи! Явно не про таку дружину він мріяв, якщо взагалі хтось запитував про його бажання. Це буде не шлюб, а справжнє поле бою, якщо до весілля взагалі дійде. 

Хочеться вірити, що моє передчуття хибне, і це лише гра на публіку, але навіть сама думка про такий союз викликає в мені лють.

Батько ледь помітно посміхається. Він що, серйозно отримує задоволення від моїх страждань?!

— Ти в мене щасливиця, доню, — каже він, і в його голосі чується дивна нотка. — Король вирішив дати тобі право вибору. Тому в тебе буде цілих три кандидати.

Що?! 

Моя щелепа, здається, пробила підлогу і десь зараз валяється в найглибшому підвалі палацу.

— Але ж, тату… — намагаюся заперечити, але він перебиває.

— Ти ж приємно вражена, правда?

Його погляд не залишає простору для маневру: «мовчи і посміхайся».

— Так, — видавлюю я, намагаючись надати голосу відтінку вдячної лані, яка щойно отримала дивовижне зцілення живою водою. 

Боги, як же це огидно...

Три претенденти — це вже не просто жарт, це катастрофа...

Як мені взагалі викручуватися серед трьох чоловіків?

Чи знають вони, у що вплуталися, чи в курсі королівського наказу?

— Двоє вже тут, — продовжує батько. — Представлю їх тобі сьогодні на балу.

Чорт.

— А третій прибуде завтра зі свого королівства.

Та хто вони такі? Принци крові чи просто невдахи, яких ніхто не хотів?

— Вибір за тобою, — додає він, ніби пропонує мені обрати десерт, а не чоловіка на все життя.

Чесне слово, поцілувати слизького тритона було б куди приємнішою перспективою. Я б зараз віддала все, аби опинитися будь-де, тільки не тут. Але десь на підсвідомості пульсує тривога: тут щось нечисто. Король ніколи не переймався моєю долею. З чого б це раптом така турбота? Треба терміново перечитати той лист, там точно криється підвох.

Підводжу на батька розгублений погляд, намагаючись виграти хоча б трохи часу.

— Тату, у мене ж навіть сукні не має… Такої, щоб відповідала оглядинам наречених, — сподіваюся, що хоч це відтермінує неминуче.

Але його відповідь накриває мене, як крижана хвиля.

— Не переймайся, доню. Я прийду до тебе з подарунком.

Звісно, сукня. Я так і знала.

— Найкраще вбрання, яке тільки можна купити за рубіни, — додає він, не залишаючи мені жодного шансу на відступ.

— Дякую, — ціджу я крізь зуби, відчуваючи, як зашморг на шиї затягується все тугіше.

Дякую, полегшало!

Якщо вже батько зайде особисто, значить, ще інформацію мені повідомить.

Я видихаю...

Як добре він мене знає.

Мій татко.

Я не хочу заміж, щоб не полишати його, та й закохуватися немає в кого — буду чесна. Вже точно не цих придворних підлабузників ...Фе-е-е.

З них, кожен другий крутить роман то з прислугою, то з вдовою. Ще й кожні декілька місяців, це різні жінки. Ато взагалі! З іншими чоловіками. Це не моя справа, але знати хто з ким, це частина мого перебування тут.

Він взяв мене за руку, стиснув, і провів до дверей.

Погляд говорив те що, я і так знала — мовчати й грати роль нареченої, дівчини що рада такому щастю!

— Дякую тату, буду чекати на вас у своїй кімнаті.

Його пальці заправили моє руде волосся за вухо. І очі також як мої, зелені, поглянули з теплом.

Поцілунок у лоб.

Аудієнцію закінчено!

Двері за моєю спиною зачинилися.Тепер треба в кімнату, відновити за допомогою магії текст, і перечитати його ще раз. Щоб ще раз усвідомити, що від мене хоче — Його Величність...

Йду коридорами, вітаюся з зустрічними придворними. Присідаю в реверансі перед людьми, що служать королю так само як і мій татко. 

Як я його тут лишу серед усіх цих? 

Не знаю! 

Але виглядає так, що вибору я не маю! Королю ніхто не відмовляє. Я першою ставати не збираюся.

А якщо вони справді видадуть мене заміж за когось з цих, простіть мене боги, «наречених»? Не може такого бути, правда?

Ні!

Це ж лише завдання і все!

Нарешті відчиняю двері своєї кімнати. 

Заходжу, зачиняю двері.

Видихаю.

Намагаюсь зібратися.

Лист, це зараз головне...

Притискаю руки до кулона, блакитна сльоза в срібній оправі, мінерал корцій.

Звертаюсь до своєї пам'ятні й букви ллються з криги : Іменем Величного короля Саданіту — Валд...(ой ні, це я пропущу)...Вам довіряється державна таємниця. За 14 днів потрібно забрати з копалень у графстві Лемур'є мінерал - льомерайд.

Ваша особиста безпека буде гарантована.

(Ось для чого наречені? Я сподіваюсь!)

Державна таємниця у ваших руках.

Не підведіть свого Повелителя...

Його Величність...(і бла...бла...)

Дочитавши до кінця, як тільки подих виривається з моїх вуст, букви розчиняється в повітрі. У мене в голові купа запитань, і одне дуже настирливе :

— Чому я?

*************

Величні двері, з золотими ручками, відчиняються в просторі світлі покої...

Безліч вишуканих страв, що стоять на столі.

У великому дерев'яному кріслі з шовковими подушками.

Одягнений тільки в тонкому халаті на голий торс, і в штани, сидить — Він...

Господар.

Не тільки покоїв.

Всього.

В руках у нього келих з вином.

М'яка посмішка робить його молодшим.

Блиск бурштинових очей зустрічає візитера.

— Справу зроблено?

М'які, пухкі губи притиснулися до скла.

Зробили ковток.

Кадик зробив один рух, другий .

Візитер проковтнув слину.

Він мріяв, щоб капелька вина не втрималася на цих пухких губах.

Щоб вона зробила доріжку від підборіддя до шиї...

І нижче...

Він хотів злизати її язиком ...

Країна зветься-Садаліт.

Землі ці славляться своїми мінералами, здатними поглинати магію. З них виготовляють артефакти й амулети, які можна носити не помітно. Надлишок магії може вбити мага, якщо вчасно не «розряджатися». Артефакти поглинають, і втримують магію, доки вона не знадобиться для підживлення мага.

Існують лише маги природи : води, льоду, вогню, блискавки, вітру і землі.

Примітки автора:

*(Елементаль- це самознищувальний папір : варто лише раз прочитати текст і він перетвориться на попіл).

*(корцій найкраще з усіх мінералів утримує магію льоду).

*(Льомерайд - це мінерал що здатен утримувати магію різних магів. Якщо маг вогню зарядив льомерайд своєю магією, і помер, а потім інший маг: наприклад вітру зарядив своєю. Той хто тримає його в руках може використовувати обидві магії.)

Ваше завдання доставити мінерал особисто в руки Його Величності королю Валдісу ...(Бла, бла,бла.)

Любі друзі, це прем'єра в моєму житті. До цього писала лише фанфіки. Я дуже серйозно ставлюся до письменства, тому, як часто буду публікувати глави не знаю, постараюся двічі на тиждень, 5 днів працюю на роботі.

Боялася братися за це діло.

Але була не була. 

Хочеться ще сказати, що у книзі будуть різні стосунки між героями, звичайні гетеро стосунки і більш різноманітні історії кохання.

Я сподіваюсь що вам сподобається.

А далі ви самі знаєте що робити.

Дебютантка Світт Лана )))

 Всім мур мяу >⁠.⁠<