Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Sade – Love Is Found

Джим вже втретє оглянув квартиру. Все було чистим, прибраним без надмірностей. З кухні приємно пахло свіжоприготованою їжею. 

Вівіка прийшла рівно о четвертій. У думках одразу згадалась її фраза про “сексуальну пунктуальність”. Джим всміхнувся, відчинивши двері.

Дівчина була вбрана у стильні джинси і жакет, з-під якого визирала біла майка.

– Маєш класний вигляд.

– Вирішила, що вечірня сукня для твоєї квартири буде надмірною.

Джим пирхнув.

– А ти з порогу принижуєш?

– Хіба це приниження? – вона простягнула йому пляшку вина і озирнулась. – А тут мило.

Вівіка зняла туфлі на високих підборах і впевнено рушила до кімнати.

– Ти щось готуєш?

– Так, скоро буде готово, ти поки розташовуйся.

– Звучить неоднозначно.

Джим реготнув, відносячи вино на кухню. Вівіка оглянула кімнату і спинилась біля фото. Детектив повернувся до вітальні з двома тарілками і поставив їх на стіл.

– Хто це?

Вівіка вказала пальцем на фото, де Джеймс, вбраний у форму обіймає молоду дівчину. В неї було чорне волосся, темно-карі очі і повні гарно окреслені губи.

– Моя сестра, Джессика, – наливши вина у келих, відповів він.

– Дуже гарна дівчина.

– Так…Вона була гарною.

Вівіка поглянула на Джима.

– О…

– Довбаний пан-хірр, – хитнув головою він, простягнувши їй келих.

Вівіка розширила очі.

– Скільки людей загинуло через цю бридоту…Мені дуже шкода.

Він кивнув, відпивши зі свого келиха. Терпке французьке вино прокотилось сухим горлом.

– І мені. Часом дуже бракує її. 

Вівіка уважно поглянула на інше фото.

– Твій старий?

Джим кивнув.

– Ти на нього схожий.

– Навряд чи…– зітхнув Джим.

Вівіка окинула його поглядом.

– Теж коп?

– Був начальником поліції. Зараз на пенсії.

– То це у вас спадкова хвороба? – звела брову вона.

Джим реготнув.

– Так, схоже на те.

Вівіка відійшла від фотографій, розглядаючи полички з різними дрібничками, що додавали затишку.

– Дай-но вгадаю: тут були фото твоєї дружини?

Джим кивнув.

– Я довго не знімав їх, та зараз відчув, що час рухатись далі.

– Або, вона нарешті надіслала папери на розлучення, – пирхнула Вівіка.

– Все ти знаєш! – реготнув він. 

– Ти не з тих, хто сам приймає такі рішення, – зітхнула вона. – Тобі треба поштовх.

– Думаєш, я не вмію самостійно приймати рішення?

– Не такі, – хитнула головою вона. – Тобі складно відпускати. Ти довго ще тримаєш в голові думку, що все ще можна виправити, навіть коли пізно.

– Як тобі вдалося так мене пізнати? Я ж не знаю про тебе нічого.

 Вівіка хитро всміхнулась і рушила до столу. Паста мала дуже приємний запах, дівчина сіла, взявши вилку та ложку в руки.

– Знаю, що питати запізно, та в тебе нема ніяких алергій, чи ще чогось? Тут нема нічого дивного, лише трави та спеції.

– Ні, нічого такого нема, але дякую, що спитав, – вона всміхнулась, набравши спагеті на вилку, прокручуючи.

Злегка дмухнула на гарячу їжу, а тоді поклала до рота. Спершу прожувала, а тоді розширила очі:

– О, Боже! Це неймовірно.

Джим реготнув.

– Це просто паста.

– Це приклад класної пасти, а це рідкість, – мовила вона, відпивши. – Був у Італії?

– Сімейний рецепт. Моя мати італійка.

– Як ти навчився готувати?

– Мама вчила нас із Джесс не бути залежними від жінки, адже завжди буде момент, коли доведеться жити самостійно, тож ми мали самі вміти себе нагодувати, – знизав плечима він, накручуючи пасту на вилку. – До того ж, мені це подобається, тож…

– Мудра мама.

– Так... Вона була чудовою. 

Вівіка відпила вина.

– Мені шкода.

Джим підняв на неї очі. Дівчина уважно дивилась на нього.

– Певно важко вам з батьком, після таких втрат у родині, – тихо мовила вона.

– З татом буває непросто, – визнав Джим. – Мама завжди розуміла і підтримувала, Джессика була…– він всміхнувся. – Їй вдавалось все, за що вона бралась. Я захоплювався нею.

Джим доїв і підвівся, взявши тарілки.

– Взагалі, – мовив він, рушаючи на кухню. – Батько більше хотів сина, та коли народилась Джесс, він просто розтанув. 

Джим увімкнув воду, і вичавив трохи засобу для миття посуду на губку.

– Вона була улюбленицею, і я направду, був радий цьому. Тато був інакшим з нею. М’якшим…терплячішим.

Він поставив чисті тарілки на стійку і витер руки. Вівіка стояла поруч, слухаючи.

– Тож…Так, було непросто, та я радий, що хоча б він лишився.

Вона кивнула, опустивши очі.

– Ну, що? Йдемо дивитись фільм? Я підготував кілька снеків. Не знаю, як ти, але я просто не можу дивитись кіно і нічого не їсти.

Вона пирхнула.

– Я теж. При тому все пристойне з’їдається ще на вступних титрах.

– Саме так!

Вони реготнули.

Дурна ідея була дивитись фільм з Вівікою. Хоч Джим і не зводив очей з екрану, все одно її присутність діяла на нього гіпнотично, він взагалі не бачив, що відбувається у кінострічці. Лише ловив її подих, усмішки і звертав увагу, коли вона змінює позу чи тягнеться до свого келиха. 

У його голові це мав бути класний кіносеанс: улюблений фільм, разом з небайдужою йому дівчиною, яка теж полюбляє цю стрічку. Вони б разом коментували, а тоді б довго обговорювали мотивацію Роя Вокера та щирість маленької Александрії, вкотре підкреслюючи, що фільм не для всіх, та їх тішить, що вони можуть обговорити це між собою.

Коли екраном побігли фінальні титри, Джим відчув розчарування. Вівіка обіцяла прийти суто подивитись фільм. А йому було мало спілкування, він хотів, щоб вона побула з ним ще. Торнтон опустив очі.

– Щоразу сумую, коли фільм закінчується, – зітхнула вона, допивши вино.

Джим всміхнувся, поглянувши на неї.

– Так…Я теж.

Вони одночасно підвелись, повернувшись одне до одного. Джим перехопив її келих.

– Я можу помити.

– Я сам, дякую.

Вона кивнула, Джим не зводив з неї очей. Вівіка раптом зробила крок, обвивши його шию і поцілувала. Мурахи вкрили шкіру, серце зайшлося в грудях, неначе вони кудись бігли. Дивне відчуття, нагадувало укол адреналіну. Детектив випустив порожній келих, той впав у пухнастий килим майже беззвучно. Він міцно стиснув руки на її талії.

– Вів… – прошепотів він, обірвавши поцілунок.

– Не псуй момент, – бурмотіла вона.

Джим всміхнувся.

– Ти ж казала ніякого сексу?

– І маю намір дотримати слова, тож повторю: замовкни.

 – Не хочеш постріляти?

Вівіка кинула на нього здивований погляд.

– Постріляти?

– Так. Неподалік є непоганий тир.

– Ти вирішив одразу перескочити на третє побачення? – звела брову вона.

– Що? – обурився Джим. – Ні!

– Ти такий кумедний, – всміхнулась Вівіка.

– Дякую?

Вона швидко поцілувала його і відійшла.

– Гаразд, – зітхнула Вівіка. – Де там твій тир?

– Отак просто? – звів брову Джим.

– Якщо ми тут лишимось, я не стримаю обіцянки, а бути голослівною мені не властиво. Тож дупцю в жменю і показуй свій тир.

Детектив всміхнувся, хоч мусив зізнатися: він би був лише радий, якби Вів не дотримала свого слова. Бо її присутність тут, у нього вдома, додавала якогось особливого відчуття інтимності. 

***

Френк всміхнувся, щойно побачив Джима.

– Детективе! Вітаю! 

– Привіт.

– Джин-тонік?

– Ні, сьогодні, певно просто воду. Вів, щось будеш?

– Маєте односолодовий віскі?

– Пошукаю, – всміхнувся Френк.

– Тоді не шукайте, нехай буде Лонг-Айленд, – мило всміхнулась вона.

Джим пирхнув.

– Миттю! – відповів бармен.

– Який життєрадісний, – всміхнулась Вівіка. – Неначе робота – це свято.

– Не всім же бути бурмилами, як Тайлер.

– Агов! Тай може і не шкіриться на всі тридцять два, та свою роботу знає.

Джим всміхнувся.

Френк поставив перед ним склянку з водою і вже за кілька хвилин передав Вівіці її коктейль.

– Марґо питала про тебе, – тихо мовив Френк. – Ти не дзвонив їй?

Джим поперхнувся. Вівіка закотила очі, поплескавши його по спині.

– Гм…ні.

Френк повільно кивнув.

– Ну…Може і на краще, коли ти зайнятий, – він покосився на Вівіку, всміхнувшись. – Меґ – мій добрий друг, я б не хотів, щоб вона страждала.

– Так, твоя правда. Вона на це не заслуговує.

Вони з барменом обмінялись схвальними кивками.

Вівіка відпила коктейль і ледь приховала невдоволення, та очі її трохи округлились.

– Трясця, – шепнула вона Джиму. – Це, що горілка з міцним ерл-грей?

– Так-так, всі вже зрозуміли, що краще Тайлера барменів просто не існує. Ходімо, покажу як стріляти, – чмокнувши її у скроню, мовив Джим.

Він увійшов до кабіни першим, підхопивши навушники і простягнув їй пістолет.

Вівіка перехопила його, ставши перед жовтою лінією. Джим одягнув навушники на її голову, перевіривши чи щільно ті прилягають до її вух. Тоді помітив, що та стоїть доволі незграбно, опустивши плечі, тримаючи витягнуту руку не під тим кутом.

– Чекай. Ти маєш стояти міцно, з опорою. Дозволиш? – спитав він, ставши поза нею.

– Які ми чемні при світлі дня…– всміхнулась вона. 

Торнтон, торкнувся пальцями її стегна.

– Відведи цю ногу назад. На цю опирайся. Тепер твої руки. Розправ плечі, спину рівно. Рука має бути перпендикулярно. Зап'ясток тримай рівно, твоя зброя – продовження руки. Напруж руку, зап'ясток має бути міцним, – він взяв її за іншу руку і підвів до тієї, в якій вона тримала пістолет. – Можеш притримувати іншою.

Вівіка зчепила пальцями зап'ясток руки, якою стискала пістолет.

– Тепер прицілюйся і стріляй. 

Вівіка повільно повернулась до нього через плече, Джим відчув її подих на своїй шиї, його пальці несвідомо стиснули її стегно.

– Водиш сюди всіх своїх дівчат? – здійняла брови вона.

Трясця…Почула таки.

– Це просто знайома.

Вів хмикнула і вистрілила, трохи похитнувшись назад.

– Опора на ногу, інакше полетиш назад і приціл зіб'ється.

Трясця, треба було дати їй пневматичну зброю. Він за звичкою потягнувся по Ґлок і вручив їй. Дурень. Торнтон подивився на мішень. Дірка від кулі була за її межами.

– Непогано. Це все ж початок.

– Певно, зброя це не моє, – хитнула головою Вів, поклавши пістолет на підставку.

Джим всміхнувся. Певно, що так.

***

Він провів її до готелю. Дивно було тримати Вівіку за руку, це здавалось якось аж занадто легко, знаючи норов дівчини. І попри це, Джим не міг припинити всміхатись.

– Що ж… – спинилась вона, поглянувши на детектива. – Це був вельми цікавий досвід.

Джим криво всміхнувся.

– Добраніч.

– Так. Добраніч, Габбі.

Він хотів поцілувати її у щоку, та вона невчасно повернула голову і їх губи торкнулись, це відчувалось як імпульс, що раптово вдарив вуста. Гаряча хвиля прокотилася тілом. Чергове нестримне відчуття небезпеки сколихнуло їх. Минула секунда. Вони не відводили очей. А тоді просто впилися одне в одного.

Ліфт їхав, здавалось цілу вічність, Вівіка майже зняла його сорочку, коли вони дістались номеру.

– Ти тут живеш? – задихавшись, спитав він.

– Румтур робити не буду.

– Згоден, – видихнув Джим, впившись у її губи.

Його руки ковзали її шиєю, виводячи великим пальцем візерунки. Вона притисла Джима до себе, злегка провівши кігтиками від грудей до живота.

М’язи одразу ж напружились, зустрічаючи її дотик. Джим торкнувся її талії, притягнувши до себе міцніше. Він зняв її піджак і потягнув за майку. Вони розірвали поцілунок на мить, аби Вівіка звільнилась від верхньої частини одягу. Майка полетіла слідом за сорочкою.

 Осипаючи поцілунками її обличчя, шию і повільно опускаючись нижче, він відчув, як його тіло поколює від нетерпіння. Гарячі губи торкнулись її живота, біля пупка, мурахи одразу ж вкрили шкіру. Його поцілунки були ніжними і при цьому викликали шалений сплеск емоцій. Джим підвівся, пальці Вівіки хвацько розстебнули його штани, він зробив те саме з її джинсами. Палкий поцілунок знову продовжився, викликаючи жар по всьому тілу. Вівіка вигнулась, відчуваючи таке саме поколювання від його поцілунків. Тілом пробіг жар, що ніби обпалював кожну клітину тіла, викликаючи тривожність та непереборне збудження. 

Вона штовхнула його на ліжко, сівши згори. Джим цілував її шию, провівши рукою по спині. Пальці торкнулись застібки на білизні. Швидко роз’єднавши гачки, він зняв її, відкидаючи вбік. Негайно знайшов губами її груди, від чого Вівіка поривчасто зітхнула. Джим здригнувся від хвилі збудження і накрив її тіло своїм, дівчина обвила його стегна ногами, відповідаючи на поцілунок. Її руки рухались його спиною, кігтики злегка натисли на сідниці, від чого Джим втягнув повітря крізь зуби і всміхнувся, ніби не вірив, що все це відбувається насправді.

Вівіка гойднулась, перевертаючи їх обох, його пальці стиснули її стегна, притискаючи до себе міцніше, очі заплющились, щойно вона поцілувала його груди і живіт. Ледь чутний стогін зірвався з його губ, змушуючи її продовжити.

Щоразу, коли вони торкались оголених тіл одне одного, повітря здавалось розрідженим, що п’янило їх, змушуючи раз по раз шукати губ одне одного. Вівіка поривчасто зітхнула, відчуваючи як стисло живіт від збудження, Джим рухався поволі, ніби вивчаючи її. Поцілунки на шкірі, здавалось обпалювали. Спина її вигнулась, а пальці заплутались у його волоссі, з губ зірвався хрипкий стогін, що лише більше розпалив Джима.

Очевидно, що детектив не був занадто досвідченим у сексі, це було відчутно, однак він був здатен загострити всі відчуття Вівіки, змушуючи її раз по раз шукати посилення тієї насолоди, що подібно до вогню ширилась її тілом. Від чого виникало дивне відчуття: навіть маючи все, їй хотілось мати ще більше. 

Здавалось минула ціла вічність відколи вони припинили дражнити одне одного. Відчуття були такими сильними і такими загостреними, що задоволення змішувалось із жахом, викликаючи шалене бажання вистрибнути із власного тіла. Щось у цьому зв’язку, не зважаючи на ейфорію, що змушувала тіло здригатись від судом, здавалось страшенно неправильним, от тільки сенс цього відчуття постійно вислизав із думок. 

Джеймс відчував те саме, та не мав сили вхопитись за це відчуття, натомість він не міг відпустити Вівіку і те, який жар зараз розливався його тілом, ніби ширячись венами, проникаючи у всі закутки його душі. Спраглий за почуттями, які так довго в собі приховував, детектив розчинявся в них, знову і знову цілуючи Вівіку. Він розумів, що вона захопиться ним один раз і забуде, та сам прагнув насолодитись кожною секундою цього захоплення. Нехай навіть це і не повториться. Джим ніколи не відчував нічого подібного, це жахало його і збуджувало водночас.

Секс завжди був для нього чимось простим і зрозумілим, коли ти в стосунках. Ще до Мелінди, ті рідкі випадки, коли він все ж мав зв’язок без зайвої відповідальності, спустошував його душу, змушуючи почуватись дурнем, що пішов за покликом інстинкту. Та зараз все було інакше, його серце було ладне вистрибнути з грудей, пекучий біль, що заповнював кінцівки різко змінювався на справжнє глибоке задоволення, що змушувало його здригатись і перетворювалося на біль, доки Вівіка знову не торкалась його чи не цілувала. 

Вони втратили лік часу, та коли нарешті вдоволені і абсолютно виснажені лягли поруч, сон почав повільно накочуватись на очі. Зникле тепло її тіла було неприємним, Джеймс тільки зараз зрозумів, що голий у ліжку готелю, повітря здавалось занадто холодним і колючим. Він крізь сон тягнувся в бік де лежала Вівіка і заспокоївся лише, коли зустрів руками її спину.

***

– Доброго ранку, – всміхнулась Есті, сівши біля бару, який саме прибирав після вечора Тайлер.

– Здоров.

– Не знаєш, чого це Вівіка вирішила поспівати?

– Гадки не маю. То її не вмовиш, то вже другу пісню підбирає.

Есті всміхнулась, повернувшись до сцени. Переливчастий голос власниці заповнив порожній простір. Естефанія заплющила очі, насолоджуючись приємною мелодією “Big boy” Шарлотти Кардін.

– Гарна пісня, – замислено мовив Тайлер. – Я такої не чув.

Есті раптом розплющила очі, повернувшись до бармена.

– Трясця, в неї був секс!

– Що? Хіба вона вчора когось підчепила?

– Ні, але вона була на побаченні з Торнтоном.

– Вів не ходить на побачення.

Есті знизала плечима.

– Може він гарно на неї впливає?

Тайлер нахмурив брови. Він так не думав.

***

Джим прокинувся на самоті. Поволі підвівся, пішов прийняти душ. Спогади про минулу ніч, змушували тіло вкриватися сиротами. Джим був розслабленим і, чого вже приховувати, абсолютно щасливим. 

Кинувши одноразову зубну щітку до смітника, він протер дзеркало від пари і оглянув себе: темні кола під очима зникли, шкіра злегка рум’яна, очі блищали, мокре волосся стирчало навсібіч. Джим пирхнув, залишаючи ванну. Хутко переодягнувся, а вже застібаючи сорочку, помітив, що не сам у номері.

Вівіка всміхнулась, спершись на одвірок.

 – Доброго ранку, – всміхнувся Джим.

– Привіт, Габбі. Як спалось?

– Взагалі-то чудово. Матрац відмінний.

Вона пирхнула, зробивши крок до нього.

– Маєш плани на сьогодні?

– Взагалі-то так, – відповіла вона, поправивши йому комірець, що загнувся, легкий дотик до шиї миттю пробудив бажання. – Маю поїхати у справах. Повернуся ввечері. Можеш лишитись у номері, якщо хочеш.

– Хочу, але не сам, – обійнявши її за талію, мовив він.

– Ти ба, який сміливець.

– Це є у твоєму списку? – звів брову він.

– Треба подумати.

Детектив всміхнувся, поцілувавши її. 

– Можливо, – промуркотіла Вівіка. – Я не певна.

Джим наблизився до неї, ніжно поцілувавши у плече, тоді у ключицю, тоді гарячі губи наблизились до грудей, що спокусливо визирали з-під корсету чорної сукні.

Вівіка заплющила очі.

– У тебе п’ятнадцять хвилин, – нарешті мовила вона.

– Гаразд, – всміхнувся Джим, торкаючись застібки її сукні.

Вона зітхнула, вигнувшись. Аж раптом до кімнати скочила Есті.

– Вибачте! Вів? У нас зміна графіку. Треба їхати негайно.

Вівіка враз напружилась, посунувшись.

– Даруй, Габбі, тобі вже час.

– Що? Ти женеш мене?

Вона відійшла, застібаючи сукню.

– Мій водій відвезе тебе додому, – знервовано мовила дівчина.

– Не треба мені цього. Поясни, у чому справа?!

– Що ж чудово, не наполягатиму, – зітхнула Вівіка. – Нехай Томмі, проведе детектива.

– Я знаю де вихід!

– То якого беня ти досі тут?! – рявкнула вона.

***

Легкого настрою як і не бувало, Джим знову відчув себе зайвим, використаним і кинутим. Які такі справи вона мала, що її настрій змінився так раптово? 

Працював у цей день він не найліпшим чином, добряче спізнився і був розсіяним, не схожим сам на себе. Повернувся додому геть без настрою, сердився на себе за те, що Вівіка так впливає на його стан. Це було неправильно, не може він так залежати від мінливої примхливої жінки, що ставилась до нього, як до тимчасової розваги. Він був вартий більшого.

Джим увімкнув телевізор. Йому було простіше працювати, коли щось бубонить на тлі. Він пішов до другої кімнати, діставши з кишені аркуш паперу і поклав його до інших, списаних чи надрукованих. Поки у його розслідуванні було більше прогалин, ніж знахідок, та все ж детектив не збирався здаватися.

Він намагався розкласти та систематизувати всі свої записи, аби розуміти, на чому йому зосередитись далі. Монотонний голос кореспондента стиха щось розповідав у репортажі новин, Джим не вслухався, доки не вихопив знайому назву. Він нахмурився та, підвівшись, хутко рушив до телевізора.

– Повідомлення про замінування надійшло близько пів години тому, наразі у клубі тривають пошукові дії, весь персонал та відвідувачів було терміново евакуйовано, спеціалісти працюють на місці.

Детектив хутко взувся і залишив квартиру. Доки він дістався клубу, людей пустили назад до приміщення. Сповіщення щодо мінування виявилось хибним. Джим рушив до вестибюля. За стійкою нікого не було, бар здавався темним, підсвітку було вимкнено.

– Чого ти тут нипаєш? – спитав роздратований Тайлер, вийшовши з тіні бару.

Джим підскочив. Трясця, це було несподівано.

– Де Вівіка?

– Взагалі-то до тебе поїхала, – байдуже мовив він.

Джим помчав додому, зустрівши Вівіку біля своєї квартири. Бачити її тут, у вечірній сукні було якось дивно. Наче він взяв образ кінозірки і переніс її до свого побуту.

– Привіт, – тихо привіталась вона.

– З тобою все гаразд? – наблизився до неї Джим.

– Мене не було у клубі у ту мить, та добре, що ніхто не постраждав.

Джим зробив крок, обійнявши її.

– Вибач за ранок, – мовила вона йому у шию. – Я часом маю дуже багато справ. І я не звикла, що хтось цьому перешкоджає.

Він поглянув на неї.

– Плюс, я казала тобі, що не по стосунках.

– Розумію. Та все ж ти прийшла перепросити і це…приємно.

– Я взагалі не розумію, що тут роблю, – зізналась вона. – Я програла власну совість у покер десь років у сімнадцять.

Джим реготнув, відчиняючи двері.

– Посидь поки тут, – мовив він, рушаючи до кімнати.

– Якщо ховаєш там дівку, не зачиняй дверцята шафи, ще заробить клаустрофобію, бідолашка, – гукнула вона з вітальні.

Джим натягнуто всміхнувся і зачинив за собою двері, ставши перед тими папірцями.

Він перечитав написане:

Фіктивний шлюб з конгресменом.

Аварія№1 у 2023-му році, Блейк Гейдж загинув на місці.

Чи була вона у машині? 

Травми за офіційними даними:вивих плеча, внутрішня кровотеча.

Видимі сліди на тілі:грубий рубець справа під ребрами. Травма стара, можливо отримана за інших обставин.

Знає французьку. Говорить вільно.

Професійні навички співу. Мати соул-співачка

Батько?

Грає у теніс, фіксація на перемозі.

Любить міцний алкоголь.

Змінює сексуальних партнерів.

Він взяв ручку, дописавши:

Не вміє стріляти.

Аварія№2, у якому році це сталось? (їй було тринадцять). 

Вік? (25-30 років, інформація у інтернеті різниться).

Місто народження: за даними Вікіпедії, вона місцева. Але перші згадки про Вівіку Гейдж (дівоче прізвище не згадується) датовані п’ятьма роками тому. До цього згадок не знайдено.

Оточення:

Естефанія Емерод – двадцять сім років, згадки відсутні, соцмережі відсутні. Кредитна історія чиста.

Тайлер Честейн – двадцять вісім років, згадки відсутні, соцмережі відсутні. Кредитна історія чиста.

Томас Гатчерсон – двадцять чотири роки, родом з Квінса, єдина дитина в сім’ї, мати померла десять років тому, батька немає, жив з дядьком до вісімнадцяти. Коледж покинув, навчався на курсі філософії. Соцмережі веде активно. Кредитна історія чиста. Вперше став помітний широкому загалу п’ять років тому, коли долучився до роботи у клубі.

Вівіка, можливі тригери:

Поліція?

Особисті стосунки?

Блейк Гейдж ні, були в гарних стосунках, навряд чи вона причетна до його смерті.

Захист диких лісів?

Корін Дюпон?

Конкуренція у готельному бізнесі? (димова шашка, замах на Вівіку).

Джим дописав:

Хибне повідомлення про замінування.

Поки Вівіка вивчала його, він робив те саме. Так, власниця клубу безперечно випереджала детектива, та все ж, попри власні почуття, Джим відчував потребу докопатись до істини і дати собі нарешті відповідь на питання: хто вона така.

Детектив залишив кімнату, поглянувши на Вівіку, що сиділа зараз на його дивані.

– Я тут подумав…

– Мені вже страшно, – закотила очі вона.

Торнтон пирхнув.

– Не воліла б сходити на каву?

– В тебе скінчилась кава? – звела брову Вів.

– Або… може випити чогось міцнішого?

– Я володію найкращим клубом на Мангетені, мій бармен справжній майстер своєї справи, ти думаєш, я не маю доступу до найдорожчої випивки? – пирхнула вона. – Хочеш випити, можемо поїхати до клубу.

– Добре, скажу, як є, – наблизився до неї Джим, уважно вглядаючись у її очі. – Може, сходимо на побачення?

– Побачення? – перепитала вона.

– Так.

– Я на побачення? – здивувалась Вівіка.

– Так...

– З тобою?

– А тут зараз є хтось ще? – звів брову Джим.

– Нащо?

– Бо ти мені подобаєшся.

– Побаченням ти це підкреслюєш? – всміхнулась вона.

– Це погано? – відповів на усмішку Джим.

– Скоріше недоречно.

– Це ще чому? Це знак уваги.

– Мені достатньо цих знаків від тебе.

– Ти про що?

– В мене є очі, а в тебе надто красномовний вираз обличчя.

– Це ж який?

– Ти дивишся на мою сукню і оцінюєш як довго тобі доведеться її знімати, – мовила вона, подавшись вперед, він зітхнув, коли її губи торкнулись його.

Тіло одразу ж відгукнулось на цей поцілунок. "В яблучко", та суть була не лише в цьому. Він хотів проводити з нею час і не лише в ліжку. Це часом виснажувало, він не хотів більше витрачати час на ходіння колами.

– Не заперечуватиму, – всміхнувся Джим, розплющуючи очі. – То, що? Підеш?

– Не знаю, а варто?

– А чому б не спробувати?

– Ну, гаразд.

– Справді?

Вівіка зітхнула, закотивши очі:

– Моя впевненість щойно похитнулась.

Він реготнув, а тоді наблизився, поцілувавши її. Серце знову зайшлося у грудях, Джим притулив Вівіку до себе, відчуваючи як жар розливається тілом.

– Ти краще виріши, ми йдемо кудись, чи лишимось у ліжку. Бо такими темпами, ми ніколи не вийдемо.

– Йдемо...– зітхнув він. – Точно йдемо.

– Точно?

– Так?

Вона всміхнулась, рука ковзнула до застібки брюк.

– Точно? – перепитала Вівіка, спокусливо всміхаючись.

– Трясця...– прошипів він, а тоді наблизився до неї, гаряче цілуючи.