Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Arctic Monkeys – Sculptures of Anything Goes

– Як так вийшло, що Ізуель досі не зустріла Вершників і Батька? – нахмурилась Азраель.

– Намагаюсь тримати її якнайдалі від свого кабінету.

– Ти… – очі Янгола Смерті розширились. – Чекай, ти закрив їх там?

Губи Люцифера здригнулись.

– Вони сказали, що можуть виділити не більше години, це максимальний час їх присутності віддалено від хаосу. Двадцять хвилин ти вже витратила на балачки з Пророком, тож поквапся. І тримайся від Війни подалі, він сьогодні якийсь аж занадто агресивний, навіть за його мірками, – Люцифер потер підборіддя.

Азраель розвернулась, рушаючи в кабінет Люцифера. Загалом, його офіс – та ж сама тронна зала, де розташовувались два високих трони із обсидіану. Ізуель на своєму, до речі, не сиділа і дня. Азраель не була певна, що вона взагалі відвідує залу навіть у справах. Люцифер, навпаки, полюбляв розбирати ділові питання саме тут. Здається, він навіть замовив корону у пекельного ювеліра.

Війна міряв кроками кімнату. Багряний серпанок здригався довкола нього з кожним новим рухом. Неначе кров розтікалася повітрям, оточуючи суворі риси обличчя Вершника.

– Де тебе носило? – рявкнув він.

– Перейдімо до справи, – проігнорувавши випад Війни, мовила Азраель. – Де Творець?

– Він мусив повернутися. За його появи Пекло стало нестабільним.

– Гаразд. Що потребується від мене? – спитала вона у Смерті. – Ти відправив мене до Пророка, щоб я дізналась, про власну сутність. Нащо?

– Ми не здатні завдати шкоди одне одному, Азраель. 

– А як щодо того аби позбавити його хаосу?

– Це можна, – глузливо кинув Війна. – Але якщо ти прагнеш врятувати свого любого братика, доведеться вбити нашого. Це єдина можливість уникнути виконання угоди.

– Ти забув один нюанс: я в цілому не можу вбивати безпричинно.

– Тільки за умови порушення балансу, – мовив Смерть.

– Ти хочеш сказати, що баланс не постраждає від втрати одного з Вершників? – здивовано спиталша Азраель.

– Нас можна замінити, – знизав плечима Смерть.

– Вершник може скласти повноваження?

– З формальної точки зору – так.

– А з неформальної?

– Це буде тим самим, що для янгола падіння, – знуджено промовив Голод. – Зниження рівня сили, повна втрата зв’язку із хаосом, нерідко і розкол сутності. Хаос не здібний до творення, проте він множиться. Ми можемо поділитися часткою хаосу із новим Вершником.

Азраель томилась від усіх цих законів. Вона ні чорта в цьому не розуміла і прагнула виключно почути завдання і виконати його.

– То ваш план у тому, аби я вбила вашого брата?

– Ми не схильні до сантиментів, якими вас наділив Творець, – копирсаючись у нігтях, мовив Голод. – Чума обісрався – тож поплатиться.

– Скільки разів тобі ще пояснити, щоб дійшло? – гримнув Війна.

– Війно, – холодно мовив Смерть.

Від його голосу раптом стало якось морозно. Хоч він не кричав, не гнівався, лише промовив це так безапеляційно, що Війна відвів погляд, замовкнувши.

– Твоя сила відмінна від сили твоїх братів, – пом’якшився Смерть, поглянувши на неї. – Вони можуть перетворити свої здібності у зброю. Але ти сама є зброєю. Здатною як творити, так і нищити. Ти – є Смерть, Азраель. Така, як я. Ось чому я хотів, аби Пророк показала тобі це. Ти б не усвідомила власну суть повною мірою, якби я про це просто сказав.

Він мав рацію. Азраель би в це просто не повірила. Янгол Смерті здійняла підборіддя:

– Що я маю робити?

– Ми поділимось силою, здатною перемістити тебе туди, де знаходиться Чума. Та для цього тобі потрібен чистий хаос.

– О, ні…Знову у той вимір?

– Я буду поруч, – запевнив Смерть. 

Від того стало трохи спокійніше. Та повністю хвилювання все ж не зникло.

***

– Ізуель! Куди прямуєш? – спитав Люцифер, перестрівши Предводительку у вестибюлі. – Все бігаєш туди-назад, не вловиш тебе!

– Великий притік нових душ, – відповіла королева. – Схоже людство знову пестить свої балістичні ракети, чи що там цього разу. Беру з собою на підмогу кілька занепалих. Сама не впораюсь.

– Ти? – звів брову він. – Не впораєшся сама? Не вірю.

Вона примружилась.

– Що ти приховуєш?

– Невтомну жагу до тілесних утіх, – здійняв брови він.

– Це не секрет, – закотила очі вона. – Скажи мені, чого сюди приходив Творець?

– Ти мені не повіриш, – всміхнувся він.

– А ти не бреши і подивимось.

Люцифер опустив очі.

– Він прийшов сказати, що пишається мною.

– З якого це дива? – пирхнула вона.

Люцифер знизав плечима.

– Ну, і сімейка у вас. Один дивніший іншого.

– Тебе теж творив Господь, любове моя, – всміхнувся король.

– Принаймні не з себе.

– Слава Татку! – здійняв брови Люцифер. – Не витримав би спорідненості з тобою, люба.

– Демонів це не спиняє, – знизала плечима Ізуель.

– І тебе б не спинило?

Він торкнувся її руки, Ізуель всміхнулась, відійшовши.

– Мене спиняє не ймовірність інцесту, Люцифере.

Предводителька розвернулась, рушаючи. Він опустив очі, від її відповіді віяло сумом, та король не здавався:

– То ти надовго? На вечерю не чекати? 

Ізуель роздратовано зітхнула, залишаючи його. Люцифер всміхнувся. Часом він не уявляв, яким би було Пекло без її участі.

Ставало легше дихати. Вже звичний за останню годину тиск зрештою відпустив голову та груди. Вершники залишили Пекло. Люцифер вийшов за двері, примружився від яскравого сонця і зітхнув на повні груди. 

Попри все, усмішка так і просилась на вуста. Так, він скоро загине. Та його сестра мала намір врятувати його, хоч і не мусила. Його батько і брат хвилюються за нього. Довгий час Люцифер взагалі не замислювався, що його доля когось турбує. Це було приємне відчуття. Незвідане, нове. Він ніколи ще не почувався потрібним. А коли і стикався з подібним – ставив під сумнів. Часом здавалось, що вибір на його користь можливий лише при відсутності інших варіантів.

Люцифер вдихнув і раптом закляк від болю, що скував грудну клітину. Ядуха ставала такою сильною, що він не міг навіть кашлянути. Люцифер впав на землю, тремтячими пальцями розстібаючи ґудзики на сорочці. Кров пульсувала, вистукуючи у скронях, очі палали від сліз, що поволі стікали розпашілими щоками. Що в біса коїться?

Нове відчуття напруги стискалось довкола шиї Люцифера. Вершники повернулись? Пекло сповнилося криками. Натовп із вереском розбігався. Хтось падав, інші в паніці наступали одне на одного, прагнучи втекти від страхітливого відчуття всеохопного жаху. 

Простір затягнуло білим серпанком. Клуби сизого щільного ядучого диму затуляли собою будівлі та дороги. Дихати було нічим. Тіло били судоми. Люцифер відчував, як сили залишають його.

Поволі з диму вийшов високий стрункий чоловік. Білі візерунки, одяг та волосся виступали контрастом з темною шкірою. Бліді сіро-блакитні очі з білими віями впивалися у Люцифера. Побачивши його стан, чоловік весело розсміявся.

– О, вітаю! Все думав як мені ліпше явитися, та щось на думку нічого не спало. Тож прийшов як завжди: абсолютно невчасно, – він хижо посміхнувся. 

– Що ти тут робиш? – хрипів Люцифер.

– Та… мені тут пташка наспівала, що ти здихаєш. Прийшов пересвідчитись.

Чума повільно пройшовся, оглядаючи білий серпанок, що затуляв весь простір довкола димовою завісою.

Люцифер заплющив очі, тіло поринало у пітьму, стаючи легким, майже невагомим. Чума поцокав язиком.

– Ні. Так не годиться.

Він здійняв руку і серпанок розсіявся, стаючи напівпрозорим. Спершу нічого не відбувалось, Вершник роздратовано зітхнув, а тоді плеснув у долоні прямо перед лицем Люцифера.

– Прокидайся вже! Я не сидітиму тут до ранку.

Король Пекла поволі розплющив очі, судомно вдихнувши. Повітря було гірким і холодним, воно дряпало горло, лишаючи терпкість на язиці. Люцифер сів, кліпнувши. Стукіт у скронях продовжувався, та принаймні біль в грудях зник.

– Так ліпше, – всміхнувся Чума. – Не все ж одразу. Трохи поговоримо, перш ніж я тебе вб’ю.

– Чого це ти надумав? – хрипко спитав Люцифер, намагаючись підвестись. – Нетерплячка?

Ноги не слухались, роз’їжджаючись.

– Що це? Якийсь вірус?

– Ні. Всього лише каталізатор для хвороб, – Чума подався вперед. – Відчай і образа.

– Тоді ясно, чого не спрацювало, – реготнув Люцифер насилу встаючи.

Погляд Чуми був невдоволеним. Вочевидь, сподівався налякати короля Пекла.

– Знаєш, про що я подумав? – всміхнувся Вершник, скочивши. – Нащо мені ти у ролі Творця? Ти таке жалюгідне створіння…Я просто знищу тебе і вберу твою силу, ти все одно не сьогодні, так завтра переставишся.

– Ти не здатний вбити братів, – зітхнув Люцифер, відчуваючи, що в голові досі паморочиться. – То який сенс у цій силі?

– Я можу забрати у них хаос. Їх буде усунуто, а я лишуся єдиним Вершником і весь цей світ належатиме мені.

– Мотивація у тебе дурнувата, – пирхнув Люцифер, повертаючись до Палацу Володарів.

Чума аж рота розкрив від вияву такої неповаги і пішов за ним до прохолодного вестибюля. Білий серпанок насувався за Вершником, неначе шлейф.

– Чого ж це? – спитав він, наганяючи Люцифера. – Тобі відомо, що Безодня – вотчина Вершників? Вона була завжди, так само як і вимір Творця. Це кінець і початок цього світу. 

Король Пекла повільно увійшов до ліфта і натис на кнопку. Чума ледь встиг доки двері не зачинились.

– Навівши тут лад, ви утворили власний баланс і мене це дещо сковує, – продовжував Вершник. – Я зруйную ваш порядок і Безодня знову стане хаотичною і зажерливою. А це, своєю чергою, зруйнує баланс Творця.

Люцифер зміряв його зневажливим поглядом.

– Ти ж знаєш, що руйнування Балансу не лишить по собі нічого взагалі? 

– Ти про свою подружку? – всміхнувся Чума, щойно двері ліфта відчинились на потрібному поверсі. – Так, чув про неї. 

Люцифер наблизився до столика з отрутами і наповнив склянку.

– Не переймайся, її я вб’ю одразу після тебе, – оглядаючи апартаменти, заповнив Чума. – А тоді всіх, хто тут лишився. Безодня має бути темною і порожньою. А вас тут розвелося вже…як тарганів.

– То це твій план? – розреготався Люцифер, хоч пальці стиснули склянку дещо сильніше. – Зруйнувати все і панувати…над чим, власне? Купою попелу? Чи це просто спосіб довести іншим Вершникам, що ти не слабкий? Повір, я знаю якими бувають старші брати – це нічого не дасть.

Він рушив до свого крісла.

– Не перекладай на мене власні комплекси, – зайнявши місце раніше за Люцифера, мовив Чума. Він по-хазяйськи розвалився у кріслі, широко всміхаючись: 

– Сутність Вершника значно складніша за янгольську. Ти – не рівня мені.

– Тому ти так прагнеш знищити мене до завершення дедлайну нашої угоди? – звів брову Люцифер, сівши на диван навпроти. – Ти ж знаєш, що брати вже помітили твою відсутність? Що їм відомо про парі і вони не у захваті.

Люцифер покрутив склянкою, зловтішно всміхаючись:

 – Знаєш, що вони знищать тебе задовго до того як ти опануєш хаос?

Чума пирхнув.

– Мені має бути страшно? Я весь тремчу!

Люцифер розреготався.

– О, так. Ти вельми сміливий, – він змахнув непомітну смітинку зі свого коліна. – Такий сміливий, що прийшов сюди після того як вони залишили Пекло. Що, боявся отримати на горіхи? Не знаю як Смерть, він здається досить врівноваженим, Голод певно манікюр зіпсувати боїться, а от Війна…Він не гребуватиме старим-добрим мордобоєм. Думаю, тобі вже знайомий смак його гніву.

– Замовкни! – рявкнув Чума.

– О…– примружив золотаві очі Люцифер, усвідомлюючи, що влучив. – Він певно головний з тих, хто принижував тебе, так? Невтомно вказував тобі, що ти – ніщо.

– Закрий свого рота!

– А інші стояли осторонь, просто спостерігали, не втручаючись, аби не займати нічий бік, так? – всміхався король Пекла.

– Я сказав: замовкни!

– Вони ніколи не доручали тобі роботи, чи не так? Завжди казали, що руки в тебе з дупи і вони без тебе впораються?

Чума відвів погляд.

– А ти мусив визирати з-за їх спин, дивитися, як вони здатні на все і без твоєї участі. Ти для них невидимка, і тебе це гнітить.

Чума примружив очі. Туман став густішим, він заповнював простір, наповзаючи на всі поверхні, ховаючи їх за сизою стіною. Цей туман всмоктувався у шкіру, носа й очі. Люцифер закашлявся, випускаючи склянку з рук. Келих розбився, отрута розлилася, кубики льоду роз’їхались глянцевою підлогою. Дихати було нічим, він закашлявся, спльовуючи кров. Тіло засудомило знову, він тремтів, б’ючись руками і ногами, неначе рибина, що опинилась на суші. Розстебнута сорочка розійшлася на оголених грудях, відкриваючи страхітливі чорно-червоні візерунки, що тяглися до серця.

– Коли я кажу замовкнути – ти замовкаєш. Ясно?

Вершник змахнув рукою і туман знову став напівпрозорим, відступаючи перед Люцифером. Король Пекла хрипко зітхнув, закинувши голову, очі палали, гаряча сльоза потекла скронею. Він хутко змахнув її, відчуваючи якою важкою здається рука. Підводитись не квапився. Та все ж не зміг стримати хрипкого сміху.

– Що тебе цього разу так насмішило? – невдоволено поцікавився Чума.

– За їх мірками ти підліток, чи не так? – спитав він, вперши уважний погляд у Вершика. З цієї точки Чума, що по-царськи сидів на його кріслі, здавався достобіса високим. – Скільки тобі? Тисяч вісім?

– Точно більше за тебе.

Люцифер всміхнувся.

– Я знаю як це, коли тебе вважають дитиною, – прикупивши лиха, він повернувся мружачись від нового стукання у скронях. – Коли тебе вважають гіршим, слабшим…

Король Пекла обережно сів, смикнувши сорочку на грудях.

– Брати не розуміли, що виховують жорстокість власними знущаннями, – продовжив Люцифер. – Вони не думали, що приниженнями лише гартують мене і дозволяють вирощувати і плекати ненависть та гнів. Я не засуджую тебе за це. Та у тих твоїх іграх може багато хто постраждати, хіба воно того варте?

– Сказав той, хто у своїй акції протесту привів на смерть купу занепалих і демонів, – реготнув Чума, подавшись вперед. – Скажи-но, Люцифере, воно того вартувало? Смерті тих, хто довірився тобі, вартували твого намагання довести братам, що ти “хороший”, а вони гівнюки?

Люцифер відвів погляд. Те повстання він досі згадував із непереборним сумом.

– Не знаю чому ти вирішив, що маєш право виховувати мене, – знизав плечима Чума. – Твій життєвий досвід не є прикладом до наслідування. Та і батько з тебе не вийшов, – солодко всміхався він. – Як там Сатанієль? Кличе тебе татусем, чи ви за останні вісім років так і не здолали бар’єри непорозуміння?

Люцифер опустив очі. Згадка про дорослого сина боляче різонула по грудях.

Коли він дізнався, що має дитину, не знав, що з цим робити. Ліліт виховувала їх сина у ненависті. Переконувала, що Люцифер відвернувся від нього і попри те, що це було цілковитою брехнею, домогтися довіри Сатанієля було вкрай важко. Після Війни за Предводительку, він зник. 

Люцифер шукав Сатанієля і одного дня отримав єдине послання: він сам знайде батька, коли буде готовий. Та за вісім років зустріч так і не відбулася. Дізнатись, що маєш дитину і того ж дня втратити її було дивно і, чого вже приховувати – боляче. Та попри все, в глибині душі, Люцифер сподівався колись пізнати хлопця.

– То, причина твого візиту: повидригуватись, сиплючи абсолютно інфантильними намірами та, що? Вбити мене?

Чума всміхнувся.

– Я вже у передчутті світової руйнації, але раптом замислився, чи не почати мені звідси? Знаєш, у мене завжди був фетиш знищувати місце або цивілізацію, що тільки-но навела у себе порядок. Це відчуття коли вони так старалися збудувати щось нове, вкладали сили, піт і кров, все таке гарненьке, блискуче, і тут я! Ох, як же солодко було нищити чиїсь надії на світле майбутнє. Та мої брати не давали мені волі. Приходили самі, коли людство доводило себе до занепаду. Це прикро.

Люцифер хмикнув. Чума аж сочився прагненням довести іншим, на що він здатен. Короля лякала не сила Вершника, а непередбачуваність. Адже нема більш небезпечного за того, ким рухають емоції. Він знав, через, що проходить Чума, бачив у його словах себе під час падіння. Тому і не сприймав як типового злодія. Радше як недолюблену дитину, якою і сам колись був.

– То як зробимо? Я вбиваю всіх, а тебе наостанок, чи краще тебе одразу, щоб не бачив як гинуть піддані? Вважай це виявом поваги, міг би й не питати, – блиснув білими зубами Вершник.

– Ти їх не чіпатимеш, – стиснув зуби Люцифер.

– А хто ж мене спинить? Ти? Бездушне кволе створіння, якого смерть посцяти відпустила? – він реготнув, вказавши на лінії на грудях. – Не фігурально, до речі. Ти ж знаєш, що вмираєш, так? Просто хотів переконатись, що ми одне одного розуміємо. Твоя смерть нічого не змінить. Я просто прийшов за своїм, Люцифере.

Він роззирнувся.

– А де твоя королева? Може почати з неї?

Люцифер зробив крок до Чуми. Вершник розреготався.

– Ти ба як схопився…О, може взяти когось поблизу?

Він поманив рукою, всміхнувшись.

– Зачекаємо…

На секунду за вікном стало трохи темніше, а тоді, крізь туман, пробилась Беліал, що раптом, неначе втратила можливість рухати крилами і влетіла у вікно, повністю розбивши його. Скло посипалось підлогою. Княгиня Безодні проїхалась підлогою і спинилась, важко дихаючи. Обличчя та руки були порізані склом. Крила вигнулись неприроднім чином, пір’я на них стирчало. Тіло тремтіло. Темна, майже чорна кров текла білою шкірою.

– Белі! – Люцифер наблизився до неї, прибравши чорне волосся, аби роздивитись обличчя. Дрібні подряпини вкривали гладеньку блискучу шкіру. Пухкенькі форменні вуста розкривалися, хапаючи повітря. Темні очі з ультрамариновими обідками довкола райдужки перелякано втупились у нього. – Все буде добре, я обіцяю.

– Не обіцяй того, що не здатен виконати, – реготнув Чума, махнувши рукою.

Беліал закричала, вигнувшись. Почувся хрускіт кісток. Люцифер кинувся на Вершника, знісши його разом з кріслом. 

– Ти ба…Надто в себе повірив?

Туман закрутився довкола обличчя Люцифера, змусивши його похитнутися. Новий спалах болю скував всі м’язи, він не міг навіть ворухнути щелепою чи кліпнути. Тремтіння поширилось на все тіло. Чума реготнув, присівши над ним.

– Знаєш, завжди веселило, як ви намагаєтесь побороти неминуче. Насилаєш якусь пошесть, – мовив він, здійнявши долоню, на якій танцювала сиза хмаринка, – а ви йдете на карантин, патякаєте про позитивне мислення…– він реготнув. – Деякі сміливці навіть розробляють ліки. 

Він зчепив пальці довкола коміра сорочки Люцифера, наближаючи його до себе.

– Та все марно, бо Творець зробив вас всіх задля страждань. Це ваша основна мета. Мене кличуть Чума, бо це стало феноменом. Чума підвищувала хаос, чим викликала смертність та паніку. Та я – не лише епідемії, Люцифере.

Він всміхнувся, кинувши його на підлогу і переступив, рушивши до вікна. Туман рушив слідом, обступивши Вершника.

– Хвороба не є сезонною, – мовив він трохи згодом. – І ніколи не є чимось одним. Це не лише шмарклі та кашель. Хвороба – це ваше нутро. Це ваше прагнення мірятись, кому гірше. Це ваша зловтіха і радість від того, що хтось страждає більше за вас. Це ваші образи, заздрощі, ревнощі, підлість, ваше лицемірство, самоствердження, панування, бо хтось колись мав необережність сказати, що ви у чомусь гірші. 

Він хмикнув.

– Хай брати вважають мене нікчемою. Та я маю найбільше впливу на творіння. Більше за них усіх, за твого Творця і вже точно – більше за тебе. Я глибоко вкорінився у цьому світі. Тобі мене не спинити.

Люцифер доклав зусиль, щоб підвестись. Він зробив це настільки безшумно як лише міг. Туман заклубився довкола нього, вибивши кисень з легень. Чума рушив до Беліал. Побачивши його, вона сильніше затремтіла, кинувши сповнений жаху погляд на Люцифера. Беліал була однією з найсильніших у всьому Пеклі, її сила переважала навіть силу Люцифера. Та зараз вона була абсолютно безпомічною.

Від болю, очі Люцифера були ладні випасти з орбіт. Якщо він нічого не зробить – Чума скривдить її, а тоді всіх інших. А тоді повернеться Ізуель і вколошкає Вершника і заодно весь цей світ. Ні. Він не міг цього допустити. Вклавши останні сили, він направив погляд на Чуму.

Вершник на мить похитнувся. А тоді розреготався.

– Ти справді думаєш, що цей фокус спрацює на мені? Та ти ще більший дурень, ніж я думав! Я – Вершник! Я стою на одному щаблі з Творцем, твоя сила не завдасть мені клопотів.

Він здійняв руку, туман охопив Люцифера, стискаючи його голову, неначе лещатами. Він відчував як гірка прохолода лізе в очі, вуха та носа, просувається під шкірою, поколює череп, змушує легені палати. Очі сльозилися і пекли, та він не зводив погляду з Вершника.

– Знаєш, в чому твоя проблема? – хрипів він.

Чума закотив очі.

– Чого б тобі вже не замовкнути і не вмерти?

– Ти переконаний, що сильніший за все творіння. Та суть полягає в тому, що ти так само сповнений почуттів, що повільно тебе нищать. Не мав би ти їх – я б щиро вважав тебе кращим від себе. А так…

– І що? Спробуєш покарати мене? – Чума розреготався. 

– Ні. Дозволю тобі зробити це самотужки.

Він вклав останні сили у власний погляд. Сила, яку йому колись присвоїв Батько, ніколи не здавалась йому гарним подарунком. Та це нерідко давало йому цінний захист.

Погляд, що змушував кожного винного відчути найщиріші страждання. Тільки ті, чиї душі заслуговували покарання, могли відчути біль від власного почуття провини, образ, гніву, що не мав виходу. Біль, що з емоційного перетворювався на фізичний і змушував винного корчитись від страждань.

 Люцифер втрачав сили, та не зводив очей з Чуми. Кров текла з його носа, його тіло затерпнуло, ноги і руки кололо від напруги. Вершник затремтів. Його губи відкрилися, а очі розширились. Туман відступав. Чума повільно опустився на коліна, заплющивши очі. Біль долав його, та він мужньо тримався, доки тремтіння не змусило Вершника втратити рівновагу. Він впав на підлогу, закривши руками голову. 

Люцифер не зводив з нього очей, наближаючись до Беліал.

– Белі?

Вона застогнала.

– Ти можеш зцілитись?

– Намагаюсь…

– Де в біса моя варта?! – крикнув він.

Чума вигнувся, очі його закотилися. Демон та занепалий увірвались до апартаментів.

– Повелителю…

– Заберіть його з моїх очей, – важко зітхнув він. – І цілителя для Белі, негайно!

– Але… куди його забрати?

– Киньте у Інферну. Хай горить.

– Це мене не вбʼє…– хрипів Чума.

– Але форму відновлювати змусить. Забирайте.

– Чи не легше його просто вбити? – спитала Беліал, ледь відтягуючи голос. – Ізуель могла б…

– Вона не має знати.

– Але…

– Я сказав, Беліал. Я сказав.

Він похитнувся, впавши поруч. Беліал важко дихала. Волосся прилипло до спітнілого, скривавленого обличчя. Очі її тьмяніли. Крові було забагато, вона гинула.

– Белі, ні-ні… – тремтів Люцифер. – Сестро! Благаю, допоможи!

Він відчував, що знову підвів їх усіх. Наразив на небезпеку. А що у висновку?

***

– Що тут сталося? – озвалась Янгол Смерті.

– Благаю, зціли її.

Азраель поклала руку на груди Беліал. Княгиня Безодні важко зітхнула. Рани поступово зцілювались.

– Що сталось? – повторила вона.

– Чума стався, – бурмотів Люцифер.

Азраель повернула голову.

– Він тут?! 

– Даруй, а по земляному відтінку мого обличчя не видно? – саркастично кинув він, потерши очі.

– Де він зараз?!

– Палає, я сподіваюсь.

Азраель кинула швидкий погляд на Беліал.

– Так, – мовила вона. – Їй – сон, тобі – душ. Я піду, вб’ю вершника.

Люцифер перехопив її руку, змусивши підняти на нього очі:

– Дякую тобі. Дякую, що рятуєш мене.

– Хтось же мусить? Коли вже ти сам така лінива дупа. 

Вони обмінялись глузливими усмішками.

– Хай я і не сестра тобі, та я ніколи тебе не кину.

– Ти завжди була і завжди будеш моєю сестрою, – заперечив Люцифер. – Чхати хто ти, навіть якщо завтра тебе оголосять новою Богинею, ти все одно мені рідна, Азі.

Він поцілував її руку.

– Агов, я з тобою не прощаюся, – відкинувши пасмо волосся з його лоба, відповіла Азраель.

– А я – так.

– Ти настільки в мене не віриш? 

Люцифер всміхнувся.

– Я не вірю у власну удачу. Та Чума справді становить загрозу. Його треба знищити не через мене.

– Гаразд. Я маю йти. А ти не здумай помирати, чув?

Він мляво всміхнувся. Очі злипалися.

– Володарю… – покликав засапаний вартовий.

– Бляха, що?! Вже й вмерти спокійно не дають!

– Він зник.

– Що?

– Ми кинули його у вогонь, та він просто випарувався.

– Трясця!

Азраель розгнівано загарчала, готуючись до переміщення. Підготувати себе до появи у вимірі, який вона щиро ненавиділа, часу не було. І знову темрява вибила повітря з легень, знищила аромати, звуки і голос. Янгол Смерті більше не відчувала тіла. Та присутність Смерті, що зустрів її першим, не відчути було неможливо.

– Він приходив до Пекла. Люцифер покарав його і він зник.

– Нікуди він не зник, – ліниво мовив Голод. – Він перемістився.

– І де мені його шукати?!

– Сконцентруйся, – мовив Смерть. – Ти можеш відчути його, так як я тебе вчив.

Азраель не могла нічого відчувати тут. Та все ж мусила послухати свого наставника. Образи виникали короткими спалахами. Занадто короткими, щоб вона могла роздивитись. Шум. Сигнал авто. Кроки. Голоси. Сіре небо. Це не Пекло і не Небеса.

– Він серед смертних.

– Вершники не мають тіла на смертній землі, – хмикнув Війна. 

– От чому люди могли бачити лише короткотривалі обриси нас на конях, – згадав Голод.

– Один вершник занадто слабкий, вдалині від хаосу, з якого він не здатен самотужки черпати силу. Тож він також шукатиме душу смертного, яка буде достатньо сильною аби витримати його присутність.

– Тож, виявити його я не зможу…

– Це буде непросто. Адже твоя форма на смертній землі теж, суто ефемерна. Ти не маєш повної міри тілесності, щоб вбити його.

– І, що ви пропонуєте?

– Твоя душа тимчасово зіллється з душею смертного, достатньо відкритого для такого втручання, – продовжив Смерть. – Це дасть тобі необхідний рівень тілесності та можливість завдати удар.

– І як я його шукатиму?

– А тут вже тобі доведеться довіритись власним відчуттям, – ліниво мовив Голод.

– Але є ще одна заковика, – озвався Смерть.

– Неначе цей план і так достатньо простий! – роздратувалась Азраель.

– В новому тілі ти на певний час втратиш пам’ять про те, ким є насправді.

– Просто прекрасно!

– Це необхідність, щоб твоя душа зміцніла у іншому просторі і набралась необхідної кількості сил, щоб знищити Чуму. Коли це станеться, пам’ять про твою місію відновиться. Він має бути близько і прокинеться водночас з тобою. Тож ти маєш вбити його швидко.

– Він буде в тілі смертного? – насторожилась Азраель.

– Так.

– Отже, разом з ним загине і смертний?

– На жаль, – кивнув Смерть.

– Що буде зі смертним, чию душу я займу?

– Тимчасово відправиться до Пекла. Я попрошу Ізуель підтримати її сили і подбати. 

– Як довго все це відбуватиметься? Люцифер у жахливому стані. Я не певна, що в нього є ще бодай день!

– Тим паче краще поквапитись, – відповів Війна. – Буде тобі мотивація.

– Слухай, ти…

– Азраель, – застеріг її Смерть.

– Ні. Мене вже дістала твоя зверхність, Війно. Так, я маю причини вбити вашого брата, але вам це треба не менше. Тож, тон ласкавіший, ти не робиш мені великої послуги.

– Годі, – спинив її Смерть. – Плин часу у Пеклі різниться від того, що буде на землі. Ти могла помічати це під час роботи – щойно ти забирала душу, час сповільнювався. Баланс дозволяє змістити цю розбіжність. Тож різниці між Пеклом та землею буде досить аби виконати місію.

– За умови, що я буду з ним хоча б в одній країні. З втратою пам’яті це абсолютно марна біганина. І що буде з душами під час цієї розбіжності?

– Душі потраплятимуть у Лімб. Звідти провідники зможуть перемістити їх куди належить, щойно звичний плин часу відновиться.

– Чи не забагато питань? – знуджено спитав Голод. – Ти мене втомила.

– Щойно я дізнаюсь все, аби виконати вашу кляту місію, обіцяю припинити. То, я вб’ю його, а далі що?

– А далі твориться нова Чума.

– Твориться? Хіба Батько може втрутитись? Він теж частина угоди.

Азраель відчула як всі завмерли у очікуванні.

– Як серафим, що здатний до творення… – почав Смерть.

– Що? Я?! 

– Ти створиш нову Чуму, – кивнув Війна.

– А перед тим вб’ю його попередника? Чудово…– зітхнула Азраель. – І як я це зроблю по-вашому?

– Творець привідкриє завісу твоєї пам’яті всього на мить, щоб ти пригадала.

– А потім?

– Потім душа смертного, тіло якого ти зайняла повернеться на своє місце, а ти знову виконуватимеш обов’язки Янгола Смерті. А нового Чуму ми заберемо для насичення хаосом.

– Ясно… – мовила вона, хоча зрозуміло їй було вкрай мало. – То, коли мені вирушати?

– Зараз, – мовив Смерть. – Бережи себе, янголятко.