Раді Вас бачити!

Пісня розділу: 

▶Camylio – Trouble

Забійгайлівка, у якій вони спинились не надто цікавила Джима. Чи то він вже зніжений розкішшю готелю Вівіки, чи йому просто не хотілось компанії в цей вечір, та поки Марґо, (а саме так звали жінку, що запросила його прогулятись) поїдала печеню, він сидів набурмосений, попиваючи свою каву. 

– Словом, – вона витерла руки об серветку. – Мій колишній змусив мене представляти його у справі про домагання.

Джим скривився.

– І що в нього на тебе? Секс-плівка?

– І вона теж, – кивнула Марґо. – А ще право опіки над сином.

– Невже нічого не можна зробити?

Вона знизала плечима.

– З такими як він – ні. Він просто заплатить комусь іншому і все одно матиме, що захоче, та дорогою знищить мене і забере дитину.

Джим зітхнув. Не те, що б він був позбавлений емпатії, Марґо йому була симпатична, та він був геть не у настрої вислуховувати чужі переживання.

– Тобі зі мною нудно, так? – помітила його реакцію вона.

Джим зустрівся з нею поглядами.

– То як її звати?

– Що?

– Жінку, що тебе образила? Хто вона?

– Даруй, та я не хочу говорити про це.

– Та годі тобі, кому простіше довіритись за абсолютного незнайомця?

– Друзям, родині. Я не такий самотній, як може здатися, – роздратовано мовив Джим.

– Я й не думала, що ти самотній, – вона склала руки. – Ти занадто привабливий для цього.

Він пирхнув.

– Ні, справді. Ким би вона не була – вона дурепа. Хороші чоловіки нині рідкість. Буде невдячною – втратить.

Джим поглянув на неї, всміхнувшись. Йому було приємно це чути. Він вже забув як це: зважати на чиюсь цікавість. Його останні стосунки були довгі, а потім все це просто змістила Вівіка, з якою чорт ногу зломить. Бути тут зараз поруч з жінкою, що не приховує власного враження було справді втішливо. 

– То, куди підемо?

Детектив звів брову.

– Тобто?

– Як ти випускаєш пару?

Він знизав плечима.

– Та, годі тобі…Має щось бути, крім невинних урн на вулиці?

Джим всміхнувся.

– Взагалі-то я думав про тир. Не знаю, чи він досі працює, втім…

– Є одне місце, що досі працює. Я там часто буваю, ходімо.

Йшли недовго. Джим був повністю занурений у власні думки, Марґо крокувала впевнено, зрідка кидаючи на нього погляд. Тоді спинилась і відчинила двері непримітної будівлі.

– Привіт! – озвався веселий бармен з доглянутою борідкою.

– Привіт, Френку. Це – Джим, детектив.

– О, вітаю! – він потиснув руку. – Вип’єте, щось? Презент від закладу. Друг Марґо – наш друг.

Джим всміхнувся.

– Не соромся, – підбадьорливо всміхнулась вона, скинувши пальто. – Бери, що хочеш.

– Я б випив джин-тонік. 

– Я миттю! – всміхнувся бармен.

Приміщення було облаштоване у стилі лофт. Джим, направду, ніколи його не розумів. Всі ці голі цегляні стіни, відкрита стеля з якої стирчали труби…Така естетика була не в його смаку.

Доброзичливий бармен був справді дуже приємним, та Джим не міг позбутися думки, що йому тут не місце. Ні, він не вважав себе чимось кращим за відвідувачів цього бару, та чомусь весь час порівнював його з іншим, більш вишуканим місцем із дивними людьми, що попри власну дивність здавались йому тепер близькими.

Френк поставив коктейль на стійку. Джим подякував, відпивши. Трясця…Навіть коктейль тут мав інший смак. Не такий насичений, чи що? Чи він просто не був приправлений в’їдливим коментарем Тайлера?

Марґо тим часом вже взяла навушники і зайняла позицію у одній з чотирьох кабін на лінії вогню, що була тут відмічена широкою жовтою лінією на бетонній підлозі. Стійку вона зайняла правильну, її руки не тремтіли, тримала впевнений погляд на мішень із силуетом чоловіка. Навушники сиділи щільно, Марґо зробила три постріли і продірявила мішень у області паху. 

Через прозору стінку, якою тут відгородили кабіни від самого бару, постріли чулись приглушено. Марґо повернулась, шукаючи очима Джима і всміхнулась, щойно продірявлена мішень наблизилась до неї.

Він підняв келих на підтримку. Пообіцяв собі, що вип’є цю бурду, аби не ображати Френка. Тоді рушив до Марґо, вдягнувши навушники.

Зброя тут була на вибір: від вже звичного для нього Ґлока, до більш старомодної типу кольта чи револьвера, були також пневматичні пістолети. Та Джим, все ж обрав щось зручне для своєї руки. Перевірив щільність прилягання навушників, зайняв стійку, прицілюючись. Виконав чотири постріли прямісінько в голову мішені.

Почулись оплески, приглушені навушниками, Джим змістив один від вуха, всміхаючись.

– Браво! – реготала Марґо. – Маємо переможця.

Детектив жартівливо вклонився.

– Полегшало?

– Трохи, – знизав плечима він. 

– Ну, тоді ще, – вона вдягнула навушники, повертаючись до мішені.

У тирі вони пробули годину чи півтори. Джин-тонік Джим таки осилив, добавку вирішив не замовляти. Потім вийшли надвір, Марґо одразу ж закурила.

– Будеш? – простягнувши пачку цигарок, спитала вона.

Джим хитнув головою. Марґо замислено випустила дим, спостерігаючи за детективом. Йому від того чогось було незручно.

– Я гарно провів час, дякую, – аби заповнити тишу, мовив він.

Вона всміхнулась.

– Я теж.

Джим відвів погляд. Машини продовжували рухатись дорогою, наче вже не була пізня ніч. Часом йому здавалось, що це місто просто не знає, що таке сон.

– О, це по мене, – загасила недопалок Марґо, щойно до клубу під’їхала чорна машина з табличкою “таксі”. 

Джим кивнув, замислюючись як ліпше попрощатися: рукостисканням чи легкими обіймами? Чи і те, і те буде зайвим?

Марґо всміхнулась, наблизившись, а тоді легко чмокнула його у щоку.

– Шкода, що ти зайнятий, – зазирнувши у його очі, мовила жінка. – Та раптом стомишся від непевності…– вона простягнула йому візитівку. – Дзвони.

Джим перехопив картонну картку, провівши жінку поглядом, вона дійшла до таксі і повернулась, махнувши рукою. Він відповів тим самим і дочекався, коли Марґо поїде.

Певний час стояв надворі, обмірковуючи цей вечір. Детектив опустив очі на візитівку. “Марґарет Лінн – адвокат.” Коротко і ясно, діловито, без надмірностей, чи якої-небудь непевності. Вона вся була неначе повною протилежністю Вівіки. Її не приваблювала розкіш, вона радо проміняла б її на простоту і дешеву випивку. Цінувала свій час, а не грала в ігри. Джим був певний, що і у стосунках з нею було б просто і зрозуміло, все в межах обговорення і спільного комфорту.

Та у всьому цьому було одне величезне “але”: він не відчував до Марґо геть нічого і не був певен, що готовий дати цьому шанс змінитись.

*** 

– Містере Ґерріті? – покликав Джим.

Чоловік, що запросив його до будинку був досить тихим, розглядав свою чашку, з якої парував гарячий чай.

– Я вже все сказав поліції, – тихо озвався господар будинку. – Всі вважають мене божевільним. 

– Я не вважаю Вас божевільним, – запевнив детектив.

– Вони всі так казали, – він підняв очі на Джима. – А тоді розпитували про шепіт тіні і переглядались між собою, наче я з глузду з’їхав. Та я знаю, що я бачив. Хтось просвистів “Come on Eileen”, а тоді тінь наблизилась і прошепотіла мені сховатися. А коли я прийшов до тями – всі були мертві.

Джим записав свідчення, зітхаючи. Третій візит до свідка у трьох різних справах за останні роки. Всюди той самий почерк: тінь, що насвистує відомі старі хіти, тоді шепоче, невинний лишається жити – всі інші або з перерізаними горлянками, або застрелені. Докази на видноті. Це нагадувало показову страту. Та детектив не розумів, хто це робить і нащо.

Єдине, що спадало на думку: хтось прагне викрити Коріна Дюпона і, вочевидь, продовжить це робити, якщо не знайти вбивцю. Та що як йому все ж вдасться нарешті явити кримінального авторитета народу? Чи може поліція співпрацювати з таким катом? І нащо це йому? Благородні мотиви? Джим дуже сумнівався в цьому. Хіба що вбивця сам якось постраждав від дій Дюпона.

***

Запланований перегляд фільму так і не відбувся. Впродовж наступних кількох днів Джим тримався якнайдалі клубу, а повідомлення Вів ігнорував. Хоч їх формально й не було. Виключно та розсилка один раз на день, яку вона обіцяла.

Детектив все згадував неприємну бесіду і ніяк не міг позбутися колючого відчуття поразки. Як вона може так ставитись до нього? Як може так принижувати? Він все ж людина з гідністю, хай як його вабила Вівіка, він не збирався це забувати. 

– Гаразд. Перекажи мені ще раз, – прожувавши цілу жменю кукурудзяних пластівців, мовила Морін.

Джим поглянув на подругу, що сиділа на його канапі у піжамних штанцях і розтягнутій футболці з назвою гурту “Нірвана”.

Детектив зітхнув. Він переповів це вже двічі. Втретє його виверне.

– Слухай, ну…– Морін відклала коробку пластівців, повернувшись. – Може, вона справді була зайнята…

– Ми нормально спілкувались до цього. На тому вікенді ми наче ділились особистим і…все було нормально, розумієш? Тоді домовились зустрітись і подивитись кіно, і теж наче говорили цілком природно. А тут, вона просто…Наїхала на мене й відштовхнула.

– Або… 

Морін примружилась, подлубавшись кінчиком язика у зубі. Схоже пластівець приліпився до пломби. Джим відвів очі, розуміючи, що найближчим часом подруга думку не завершить.

Морін гучно цокнула язиком, від чого Торнтон закотив очі.

– Або, вона намагалась спровадити тебе звідти якомога скоріше.

Детектив нахмурився.

– Тобто?

– Вона казала, що зайнята, так? Може в неї була якась підпільна гра у покер чи…

Джим пирхнув.

– Шпигунські ігри, так-так. А під стійкою Тайлера лежить зв’язаний президент, – закотив очі він.

– А з якого це моменту для тебе абсурд? Чи ти вже забув, як змусив весь відділок пхатися на обшуки, бо тобі щось наснилось?

Джим сів поруч і закрив руками очі.

– Я просто дурію.

– Ти закохався, – вона поклала руку йому на плече. 

Детектив підняв очі на подругу.

– Ні. Неправда.

– Та годі тобі. Вона тебе цікавить, скільки можна це заперечувати?

– Цікавить, так. Та це не кохання.

– Чому? Бо вона “не кохається, а трахається”*? Серйозно, Джиме. Вівіка може бути абсолютно не у твоєму смаку, та тебе поплавило. Ти можеш бути чесним зі мною.

– Вона ставиться до чоловіків, як до сміття.

– Я теж!

Джим докірливо глянув на подругу.

– Гаразд, недоречний жарт…Слухай, якби вона хотіла тільки сексу, то вже б давно спокусила тебе.

– Ти думаєш, мене легко спокусити? – звів брову він.

– Їй? Та як два пальці о…

– Не продовжуй.

– Слушно, – кивнула Морін. – Не тому, що ти слабенький на передок, Джиме, просто вона десятка. Об’єктивно і у всьому. В ній є все, що ти не міг собі дозволити і тебе це непокоїть.

– Так, а ще повна відсутність поваги до інших людей. Батько мав рацію: вона – мужожерка.

Морін замугикала пісню.

– Не треба. 

– Ну, якщо вона мужожерка, а ти вищий за все це – припини з нею спілкуватись і все.

Звучить легко. Навіть ліпше: це звучить правильно. Та, чомусь від цієї думки Джиму було гірко. Він надто звик до її компанії. Позбутися цього щемкого відчуття йому не хотілось, попри все.

Він йшов до клубу і щоразу поривався розвернутись і піти додому. «Кажу ж, причарований» – промайнув голос Вівіки у його голові. Ні, він не причарований. Вона цікавила його, безглуздо заперечувати. І це цілком логічно: вона дуже вродлива, однак справа була ще в тому, що він нічого про неї не знав. А втім, не може ж його вести виключно цікавість? 

Торнтон спинився. «Дідько, я ж детектив. Цікавість веде мене по життю.» Втім Вівіка не була черговою нерозв’язаною справою, вона була чимось більшим. І це його дратувало. Він зустрічав чимало привабливих жінок, та жодна не викликала у нього таких емоцій. 

Щойно Джим увійшов до прохолодного вестибюля, одразу вкляк. Може краще повернутись додому? Безглуздий порив, що не приведе ні до чого, крім чергового приниження.

Він хитнув головою, залишаючи вестибюль. Побродив вулицею. Стало спекотно, Торнтон зітхнув, розпустивши краватку. Трясця, чого так парко? Може, клімат змінився?

Детектив підняв очі до темного, всіяного зірками неба. Глибоко зітхнув.

– Джиме? – покликав Томмі. – Привіт! А куди ти зник?

Він заплющив очі, вилаявшись подумки. Непомітно втекти не вдасться. Торнтон повернувся до хлопця, потиснувши руку.

– Привіт.

– Все гаразд?

– Гм…Я не певен, що маю тут бути.

– Чого це?

– Мені дали зрозуміти, що треба попереджати про візит.

– Та годі тобі! Ти через Вів кілька днів тому? Клуб втратив гарний рекламний блок через новий готель. Вона бісилася.

– Готель?

Томас зітхнув.

– Це Дюпон, – знизав плечима хлопець. – Він скуповує цілі райони і перебудовує. Той готель збудували, спилявши кілька десятків акрів диких лісів. Це типу сенсація, бо будівництво завершили всього за пів року. Тож, блок реклами на чемпіонаті віддали їм.

– Вів засмутилась?

– Вона лютувала. Ледь втримав її від думок піти й спалити там все. Не кажи, що я про це розповів, вона приб’є мене.

– Неправда, – зітхнув Джим. – Вона тебе не скривдить.

Томас всміхнувся.

– А ти вже непогано її знаєш.

– Якби ж…– закотив очі він.

– Ходімо. Вів зараз у клубі. Сьогодні мав бути музичний вечір, та вона все скасувала. Не хоче співати.

– А де вона навчилась так співати?

– В неї наче мама була співачкою. Соул, здається. Навчила її всього, – Томас кивнув на двері. – Ходімо. Сьогодні запросили якогось відомого київського діджея, привіз нам трохи українського фонку.

Джим мав сумніви. Думки його були далеко від іноземної музики. Він все думав про Вів. Навіть як вона і була сердита за їх останньої зустрічі, хіба він у тому винен? Так, Торнтон прийшов без попередження, але він робив це впродовж кількох тижнів і жодного разу Вівіка не дозволяла собі таку реакцію.

Він майже ненавидів себе за те, що все ж пішов у клуб. Бо від думки, що він нарешті побачить її – живіт скувало хвилювання. Неонове світло робило його білу сорочку сліпучою, а очі блищали, ніби в них дмухнули перламутром. Джим пробирався крізь натовп, озираючись. 

Томас десь зник, загубившись у людному клубі. Джим шукав очима Вівіку, а щойно помітив, хвилювання, що клубочилось всередині, неначе розгорілось ще дужче. Вона стояла на скляних сходах, спостерігаючи за гульбищем внизу. 

Тут як завжди кожен займався тим, чим хотів: хтось танцював, хтось неприховано пестив партнера під столами, хтось напивався до непритомності. Власниця клубу стояла над усім цим як богиня спокуси, що оцінювала власні угіддя з неприхованою гордістю і ледь помітним проблиском нудьги. 

Вона була вбрана у синю сукню з пишною спідницею, сміливий виріз якої відкривав все праве стегно. Зверху сукня прилягала до її тіла щільним корсетом, демонструючи тонку талію і красиві вигини грудей та прогину спини. Торнтон подумки вилаявся, розуміючи, що його тіло реагує на неї швидше за все інше. 

Він розвернувся, щоб піти геть, втім музика миттєво стишилась і Джим здивовано повернувся. Всі, хто танцював у натовпі перед ним, раптом почали розступатись, даючи йому дорогу до сходів, на яких все ще стояла Вівіка. Її обличчя було серйозним, однак в очах сяяла цікавість, вона схилила голову вбік, спостерігаючи за детективом. 

Торнтон мовчки пішов вперед, долаючи відстань між ними. І, щойно він ступив на першу сходинку, музика знову стала гучною і люди заповнили весь простір танцполу.

– Гарний трюк, – відмітив Джим, порівнявшись з Вівікою.

– Це правила клубу, – знизала плечима вона.

– Що? Якщо поліція в приміщенні, люди реагують на стишення музики і розходяться?

– Справа не в поліції, – відповіла вона, уважно поглянувши на нього. – Ді-джей отримує сповіщення від мене, прикручує звук, а охорона отримуючи цей сигнал передає інформацію дати дорогу тому, хто має підійти до мене.

Вона відклала пульт на перила, повернувшись до детектива.

– Часто це провертаєш? – спитав він.

– Тільки коли розмова має сенс, – знизала плечима вона.

– Думаєш, наша має?

– Враховуючи, як ти швидко хотів втекти, вже сумніваюсь в цьому.

– Однак все одно дала мені наблизитись? – він опустив погляд на її губи і миттєво підняв його до її очей.

Вівіка це помітила, вона швидко розвернулась.

– Випити хочеш?

– Не надто.

– Господи, не кажи, що в тебе досі похмілля з моменту, як ми пили у вестибюлі.

– Ні, я просто рідко п’ю.

Вона закотила очі.

– Це помітно.

– Навіть не питатимеш, чому я прийшов?

– Дивлюсь на те, як непевно ти мнешся з ноги на ногу, і думаю ти сам собі ставиш це запитання.

Дідько, яка ж вона прониклива.

– Якщо ти вважаєш це проникливістю – помиляєшся. Я просто спостережлива.

– Ти й думки читаєш?

– Було б непогано, – всміхнулась вона, Торнтон відчув, напругу, що скувала живіт. – Кажу ж, я просто спостережлива. Тому і пропоную випити, щоб тобі не було так незручно. Ще втечеш, щойно я повернуся спиною.

– Мені не…

– Не кажи, що не відчуваєш незручності, – зітхнула вона. – Ти не вмієш брехати, а я не в настрої дивитись на твої потуги.

Батько казав так само. Джим відчув укол в грудях від згадки про ту розмову. Він повільно підняв на неї очі. Вівіка була холодною, і це непокоїло його.

– Томас розповів про рекламний блок.

Вона роздратовано зітхнула.

– Дам по сраці за балакучість!

– Не даси, – всміхнувся він. – Тебе це засмутило?

Вівіка поглянула на Джима.

– Я просто не розумію, чого такі як сраний Корін Дюпон досі мають вплив? Він же монстр!

– Згоден, – він стиснув щелепи. – Ще й який.

Вів зітхнула.

– Мені треба випити.

Вона піймала офіціантку, що підіймалась нагору з тацею.

– Camille, désolé. J’ai la gorge complètement sèche**, – мовила вона, схопивши два келихи.

– Це французька?

Вів кивнула, а тоді миттю осушила один, збиралась і наступний, а тоді окинула поглядом Джима і простягнула йому.

– Я не…

– Пий, інакше знову вижену. У мене паршивий настрій, Торнтоне. Будь гарним хлопчиком сьогодні.

Джиму не подобався її тон, та він тепер принаймні розумів причину цього настрою. Хоч і засуджував її зрив на нього. Детектив потягнувся до келиха, випивши вміст, а тоді скривився.

– Що, не любиш просекко?

– Ненавиджу.

– Я теж, – реготнула вона. – Та до бару довго плестися.

Джим всміхнувся. Вони переглянулись.

– Мені шкода, – мовив він.

Вівіка кивнула.

– Дякую, Габбі, – мовила вона, піднявши очі. – Даруй, що тоді напала на тебе, та за великим рахунком я не можу засвідчити, що сказала не те, що справді мала на думці.

Джим це розумів. Йому досі було неприємно, та він розумів. Детектив оглянув її обличчя, усвідомлюючи, що думки його зараз геть плутаються. Вона така достобіса гарна, вишнева помада на її губах блищала у світлі ламп. Така помада сто відсотків залишає слід, який в’їдається в шкіру до того, що його важко відтерти з першого разу. Джеймс відчув раптове бажання перевірити це. 

Вівіка спостерігала за виразом його обличчя і тим куди спрямований його погляд. Він навіть не намагався приховати намірів, але продовжував вагатись. Чому? Бо вона відштовхне? І що з того? Принаймні він знатиме напевне, що не має шансів. Однак, якщо не відштовхне? Тоді він матиме шанс…Шанс на що? Вівіка неодноразово підкреслювала, що не бажає стосунків. Отже, це буде щось на одну ніч. Це геть не в стилі Джима, він цього не хоче. Але він страшенно хоче її, прямо зараз, забуваючи про все на світі. Він страшенно жадав відчути її губи на своїх, тепло і гнучкість її тіла у своїх руках. 

Світло навколо ніби зникло, він не чув музику, здавалось навіть забув, де знаходиться. Все, що детектив бачив – це Вівіку перед собою, таку вродливу у цій сукні, зі своїм вичікувальним поглядом і цією клятою вишневою помадою. Все, що Джим відчував – це порив і пульсуючий біль внизу живота. 

Він не згадає, як зробив крок, не запам’ятає, як схопив її за талію щільно притягнувши до свого тіла, не зможе передати навіть у яку секунду торкнувся її щоки і впився своїми губами в її, відчуваючи як горить все його тіло. Як тремтять руки від пристрасті, що охопила його тіло і розум. 

Джим не знав, коли підняв її за стегна і посадив на поручень сходів, опинившись між її ногами. Він цілував її жадібно, гаряче, відчуваючи як згорає від нетерпіння. Складно було пригадати, коли він був таким збудженим, що це засліпило його, змушуючи втратити відчуття часу, простору і рамок пристойності. Здавалось, що такого з ним ще не бувало. Він не звик втрачати голову.

Її кігтики ковзали по його шиї і грудях, він відчував як мурашки вкрили його тіло під сорочкою. Вона відповідала на його поцілунок, потягнуши на себе ще ближче. Його рука ковзала по її оголеному стегну. Яка ж у неї гладенька шкіра, аромат її парфумів, ця чортова помада, що була остаточно розмазана по його губах, але він би ніколи не спинився. Все чого він хотів зараз – зірвати з неї одяг і цілувати її всюди, відчувати її всюди вивільнити нарешті той вогонь, що спалює його зсередини.

– Вів? – раптом ніби з-під товщі води пролунав знайомий голос. Її подруга Еллі? Емма? Ні, Есті. Так, Есті. 

Вівіка спинила темп поцілунку і повільно відпустила його губи, продовжуючи утримувати Джеймса своїми стегнами. Музика раптом знову стала оглушливою, світло у клубі здавалось сліпило Торнтона, коли він розплющив очі, божевільний погляд який він мав, якщо і злякав Есті, то вона не подала виду.

– Вибачте, що уриваю, однак ти мені потрібна, – спокійно мовила дівчина.

Джим та Вівіка повільно відірвались одне від одного. Дівчина, зіскочила з перил і обсмикнула сукню. Джеймс пригладив волосся біля скроні.

Есті протягнула маленький пакетик з одноразовою вологою серветкою:

– Ти трохи заївся… – всміхнулась вона.

– Дякую, – хрипко мовив він і повернувся до Вівіки. – Гм...Що ж... Я, мабуть, піду.

– Так. Чудова ідея, детективе. Приємного вечора, – Вівіка видавила усмішку, хоча погляд у неї здавався дещо сп’янілим.

Торнтон швидко дістав серветку і прийнявся терти спухлі від поцілунку губи. Вони ніби горіли і волога серветка раптом стала приємним компресом. Він повільно спустився вниз і почав пробиратись крізь танцювальників надвір.

Дочекавшись доки Торнтон залишить поверх, Есті кинулась на Вів:

– Ти при глузді? Ти мало не трахнула копа прямо на сходах! Не сила була дотягти його до номера?

– Слухай, чого ти пристала? – роздратовано спитала Вівіка. – Трохи захопились, от і все.

– Це, звісно, не моя справа...Однак, коли наступного разу захочеш вхопитись за прутня того симпотного детективчика, зроби це там, де вас не побачить Тай! Серйозно, він саме готував відерце з льодом для відвідувачів, коли ви з Торнтоном почали лизатися. В той момент у нього був такий вираз обличчя, що я думала він блюватиме в те саме відерце після побаченого.

– О, ти ба! – саркастично кинула Вів. – Ти таки маєш рацію, бо це однозначно не твоя справа.

Вівіка прискорилась і спустилась сходами, зустрівшись очима з Тайлером. Його виразу як завжди не було можливо прочитати, хлопець добряче ховав почуття і думки за звичним сарказмом і роздратованістю.

– Що будеш? Єгермейсер, джин чи може рідкий вібратор? – протираючи стійку, спитав він, коли Вів приземлилась на стільчик.

– Як смішно, – закотила очі вона.

– О, то ти тепер весь вечір будеш сердита, бо лишилась невдоволена? – реготнув він.

– Принаймні в мене це один вечір, а не все життя, як у тебе, – закотила очі Вівіка.

– На що ти натякаєш? – нахмурився бармен.

Вів поклала руки на стіл.

– Коли ти востаннє трахався, Таю?

Він криво всміхнувся і наблизився до подруги, виклавши лікті на стійку.

– Знаю, що відповідь викличе у тебе заздрощі. Але годину тому у мене був прекрасний секс прямо у номері для перемовин, зараз я завершую зміну і їду ночувати до неї, а тобі бажаю гарного вечора з шухлядою твоїх самотиків, – Тайлер чмокнув Вів у скроню і відхилився, регочучи.

– Бовдур, – сердито кинула вона і встала.

Телефон дзенькнув, вона переглянула повідомлення від Джима:

Завтра, о четвертій чекаю в гості на перегляд “Позамежжя”. Не наїдайся, я готуватиму. Адресу надішлю наступним повідомленням.

Вівіка здійняла брову. Командний тон Джима безперечно здався їй кумедним, та йому вочевидь важливо вдати, що він має контроль над ситуацією. Вона самовдоволено всміхнулась, лишаючи повідомлення без відповіді. 

– Що ж, підіграємо. 

 ***

Сівши до таксі, Торнтон довго не міг збагнути, що це було між ним і Вівікою. Вони накинулись одне на одного, абсолютно забувши, що поруч купа людей і, що вони мало знають одне про одного. 

В той момент єдине, що мало значення, це її губи, її погляд, що містив в собі виклик, гаряча і м'яка шкіра. Він пригадував, як його руки ковзали тонкою талією, опускались до округлих стегон і завмирали на пружних круглих сідницях. Джим ледь пригадував, у який момент підняв її і всадовив на перила сходів, не відриваючись від її губ ні на секунду. Вони пожирали одне одного, розпалювались, абсолютно не думаючи про наслідки. Такого з ним не було ніколи, він не вважав себе ані спонтанним, ані надмірно гарячим щодо сексу. Звісно, він любив це, однак сприймав виключно як складову стосунків. 

Втім Вівіка розпалила його пристрасть і він розумів, що нехай стосунків у них і не буде, вона показала, що перетворити той жар у пожежу цілком можливо. Половину дороги він боровся з бажанням повернутись і продовжити, другу половину зумів охолонути достатньо, щоб прояснити розум. Можливо щось підмішали у те кляте просекко? Він завжди був обережним, не дозволяючи хіті вести себе по життю, він же не тварина врешті-решт! 

“Але ж чоловік?” – пронеслось у думках. Трясця. Йому потрібен душ. Терміново.

* Цитата Крістіана Ґрея із фільму "П'ятесят відтінків сірого" (підкреслює цинічне ставлення героїні до щирих стосунків).

**(фр.) «Каміль, вибач. У мене в горлі зовсім пересохло».