Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Tears for Fears – Shout

– Як це Чума “зник”? – обурилась Азраель. – Він, що, дитина?

– Формально так, – байдуже мовив Голод. – Він наймолодший серед Вершників.

Азраель хотіла закотити очі. Та вона все одно не відчувала тіла, тож не була певна, чи вийде.

– І де тепер його шукати? Як взагалі можна було загубити цілого Вершника… – Азраель заклякла від раптового усвідомлення, що все починало зникати.

Вона враз припинила відчувати присутність, простір, звуки, більше не відчувала саму себе. Все захопив первородний страх, що вона сама от-от зникне і більше ніколи не з’явиться.

– Азраель? – озвався Творець.

– Їм необхідне заземлення, – мовив Смерть. – Твої створіння не пристосовані до довгого перебування у цьому вимірі.

– Перенесімо розмову до Небес, – запропонував Творець.

– Даруй, Творче, та серед твоїх дітей забагато порядку, нам там не буде зручно. Ми оберемо Пекло. Помірний рівень порядку, комфортний рівень хаосу.

– Я заберу її, – мовив Смерть. – Війно, візьми іншого.

Темрява ставала всеохопною. Азраель тліла.

– Все скоро мине, янголятку, – тихо мовив Смерть. А більше вона не чула нічого.

***

Люцифер наповнив келих, і поглянув у вікно. Він намагався не робити цього привселюдно, та спостерігаючи за тим, як гарно відбудували Пекло, він відчував гордість та щире задоволення результатами праці. Тут було приємно. Тепер це відчувалось домом.

Він відпив, пригадавши, як все починалось, після його падіння. Як він переконував себе самого, що тут йому добре. Відчуваючи насправді шалену самотність, образу та хвилювання, що привів всіх не туди. Він відчував відповідальність, переконав їх сильними промовами, а на ділі, припер у самотню місцину, яку назвав їх новою домівкою. Довгий час те місце здавалось йому покаранням, яке він сам собі обрав. І лише зараз, Люцифер нарешті відчував задоволення від життя.

Сум відчувався гіркотою в роті. Адже життя його досить скоро добіжить кінця.

Почувши кроки, Люцифер за звичкою всміхнувся, озирнувшись. До кімнати повільно увійшов молодий чоловік із густим темно-каштановим волоссям, загнутими рогами, смаглявою шкірою та мигдалеподібними горіховими очима. Звичний знуджений погляд втупився у короля Пекла.

– Асмодею! Здоров, я тут отрутки припас, пропустиш зі мною склянку-другу?

– Я б залюбки, та моя відпустка відсьогодні, – мовив низький голос без тіні емоцій.

Люцифер приховав розчарування.

– А, точно…Твоя подорож до смертних…І що робитимеш?

– Та, що завгодно, – зітхнув він. – Втомили ці рогаті пики.

– Ти про власну у дзеркалі? Чи про пики твоїх братів та сестер? – криво всміхнувся Люцифер.

Асмодей байдуже відвів погляд.

– Словом, я попрощатись і по дозвіл на перетин Брами.

– Ну, мій дозвіл ти маєш. Йди до королеви по другий.

Асмодей кивнув і повернувся. Тоді спинився і кинув через плече:

– І мені шкода.

Люцифер примружився:

– Ну, я і сам гарненько накидаюся, тож сильно не побивайся.

Князь Безодні не відповів. Повисла тиша. Люцифер розумів, що приятель співчуває не через пропущену гулянку. 

– Мої суккуби часом наглядають, – пояснив він.

– Радше шпигують, – зітхнув Люцифер.

– Байдуже. Словом, мені відомо про парі. 

– І, що ти про це думаєш?

– Думаю, що ти став занадто м’яким. Колишній Люцифер би зі смертю не мирився. Він би не чекав її смиренно і не заливав горе, жаліючи себе.

– А що ти пропонуєш? – стомлено спитав він. – Знайти Чуму і вбити?

– Зроби хоч щось, – повернувся до нього Асмодей. – Чи помри у боротьбі, на власних умовах. Хіба не ти цьому нас вчив?

Люцифер лукаво всміхнувся.

– То он чого ти так квапишся у відпустку?

– Крім того, що ти обіцяв її мені? – Князь Безодні зсунув густі брови. – Так. Я не хочу дивитись на те, як ти згасаєш, здаючися долі.

– Але ж це доля, Асмодею, – зітхнув Люцифер.

– Доля – це ніщо, – роздратовано мовив він. – Якщо фатум вирішує як існувати королю Пекла, хіба це король? 

– Я занадто слабкий, – покрутивши склянку в руці, Люцифер розглядав як брунатна рідина стікає стінками скла.

– Треба було думати, перш ніж продавати душу задля тієї, яка чхати на тебе хотіла століттями, – закотив очі він.

– Ну, це був мій вибір і я, наче як, не просив твоєї думки, – помітив Люцифер.

– Може й так.

Асмодей уникав погляду. Люцифер уважно стежив за приятелем:

– Ти колись кохав? Не суккубок, про ці грішки мені відомо, – він захихотів. – По-справжньому, закохувався у когось?

Князь Безодні кинув байдужий погляд на короля. Горіхові очі виказували знудженість.

– Після того як побачив, що це робить з іншими? У вас усіх неначе інтелект падає з тим коханням. Я себе поважаю.

Люцифер всміхнувся, відпивши. Асмодей продовжив:

– Колись ти був іншим. Тим, у кому я завжди був впевнений. У тобі була сила і непохитність. І що тепер? 

– І що ж тепер? – іронічно спитав він.

– Предводителька тебе змінила. 

– Не тягни її у цю розмову, Асмодею, – застеріг Люцифер, золоті очі зблиснули небезпечним вогником.

– Ну, звісно ж! 

– У чім річ? – спитав прямо Люцифер. – Не помічав такої неприязні до Ізуель раніше.

– Мені нема діла до неї, – пирхнув він.

– Ти присягнув, – нагадав король.

– Як і всі інші, – закотив очі Асмодей. – Це не вияв глибокої пошани. Ти постійно ставиш її вище за себе і я не розумію, чого якщо ти маєш до неї ту дурнувату любов – її мають відчувати всі.

– І що в цьому не відповідає твоїй бездоганній картині світу?

– Ти залежиш від її думки. Весь час брешеш їй, ніби-то захищаючи від правди. Ти плазуєш перед нею. Не за тим я йшов, Люцифере.

– То вертайся до Безодні, – знизав плечима він.

Асмодей застиг, раптовий спалах страху пробіг у горіхових очах.

– Що?

– Коли ти більше в мене не віриш, коли тут тобі некомфортно – хто я такий, щоб тримати силоміць? Твоя матір давно мертва, вбита нешанованою тобою Ізуель у важкому бою, до речі.

– Я знаю! – рявкнув він. – Я був там! Ти серйозно женеш мене?

– Я не жену тебе, Асмодею. Лише даю вибір. Безодня без Ліліт змінилась. Тепер ти абсолютно вільний і можеш йти куди забажаєш. Я обіцяв подбати про всіх своїх і я зробив це. Знайшов вам дім, убезпечив його і дав вам мету. Ми відстояли Пекло і показали, що маємо на нього право. Ізуель виборола нам велику частку Безодні, щоб розширитись. Ми відбудували це місце, зробивши його зручним, безпечним та прийнятним для кожного. Якщо все це тобі не потрібно – я не маю більше чого тобі запропонувати.

Асмодей повільно кивнув.

– Що ж, все ясно, – глузливо кинув він. – Бажаю швидкої смерті.

– Щиро тобі вдячний, – кивнув Люцифер.

Князь Безодні залишив його на самоті. Король Пекла опустив очі, відчуваючи тугу за втраченим другом. З Асмодеєм ніколи не було легко. Та на нього можна було розраховувати. Люциферу було важко втрачати своїх друзів. Тим паче так.

Втім, хай як він гнівався на сказане, були і слушні слова. Здатись без боротьби геть не в його правилах. Адже йому було чого жити. Він мав королівство, тих, про кого обіцяв дбати. А отже, йому просто не можна здаватися. Одна справа змовчати, не сказавши Ізуель всієї правди, а геть інша – підвести її.

Він піднявся, зітхнувши.

– Трясця…Розмова буде непростою.

Замислився чи не вдягнути повний обладунок задля розмови з Предводителькою. Тоді оглянув свій костюм.

– Ні, – хитнув головою Люцифер. – Ще більше розсердиться. Але мечі я б все ж кудись сховав…

Він повернувся до дверей, готуючись зробити крок. Аж раптом спалах засліпив його. У грудях здригнулось давно забуте відчуття захвату. Творець зійшов у Пекло.

***

Почуття повертались по черзі. Спершу з’явились звуки та відчуття вітру, що пестив розпашіле обличчя. Згодом повернулись аромати. Квіти, гострий перець і аромат вихлопних газів. Азраель розплющила очі. Рух був майже невідчутним, тіло було неначе у невагомості. Крила звисали, розслаблені. Вона повернула голову. Світ промайнув неначе спалах, лишившись непоміченим. Кут огляду звузився до Смерті, що тримав її на своїх руках. 

У Пеклі він мав форму. Високий, чий плащ неначе складався з химерних тіней. Довге блискуче чорне волосся, зібране позаду. Темні як ніч очі, бліда шкіра і гострі вилиці. Було у ньому щось таємниче, незвідане і далеке. 

Азраель визирнула за плече Смерті. Війна чимось нагадав їй Єгудієля. Така ж вражаюча фізична форма, вузли м’язів випирали крізь червоний плащ, що нагадував краплі крові, які впали у прозору воду. Багряний серпанок розтікався довкола широкого обличчя. Темні карі очі з червоним відблиском мали зосереджений суворий погляд. Він ніс непритомного Міхаеля на руках і взагалі не відчував ваги архангела.

Голод поштиво ступав позаду, байдуже оглядаючи простір. Сірий плащ Вершника нагадував попіл, що розсипався за ним, зникаючи. Струнке, висушене тіло, довге сріблясте волосся було рідкуватим, та все ж навдивовижу підкреслювало загострені риси обличчя та мигдалеподібні сіро-блакитні очі.

***

– Батьку?

– Вітаю, Люцифере.

– Що, прийшов добити мене?

– Лише поговорити.

– Ти не міг би вимкнути цю лампочку? – мружачись від чистого сліпучого сяйва, протягнув він. – З недавнього часу у мене дуже чутливі очі.

– Яку форму мені обрати?

– Гм…– замислився Люцифер. – Бачив я якось кілька людських фільмів…

– Тільки прошу: без вульгарності, Люцифере, – попередив Бог.

– Ой, ну гаразд, – закотив очі він. – Рассел Кроу. Ой, ні, стривай. Курт Рассел.

Він клацнув пальцями, побачивши перед собою нову подобу Батька, натхненну актором.

– Так! Воно! – Люцифер розреготався. – Здоров, татку!

Творець всміхнувся, та очі лишались сумними.

– Як самопочуття?

– Ну…Десь як у твоїх людей, коли їм кажуть, що вони помруть за кілька днів. 

– Прикро це чути.

– А чого ти тут? – змінив тему він.

– Азраель не може довго знаходитись у моєму вимірі. Її та Міхаеля було тимчасово переміщено сюди, для продовження розмови.

– Трясця…То і братик тут? Ну, просто возз’єднання сімейства, – здійняв брову Люцифер. – І що характерно: всі припхались до мене додому без мого дозволу.

– Не дратуйся. Ти скучив за ним, я знаю це.

– Не псуй мені імідж, – зітхнув Люцифер, знову наповнивши келих. – Я багато в чому з Міхаелем не погоджуюсь і не зустрічатиму його з обіймами.

– Та він справді хвилюється за тебе.

– О, благаю тебе… – Люцифер сів на крісло, спиною до Батька.

– Він просив за тебе.

– А ти благородно відмовив? – глузливо кинув Люцифер.

– Я не можу втрутитись, – нагадав він. – Я теж учасник договору.

– Б’юсь об заклад: ти ще ніколи так ні про що не шкодував.

– А тобі б вже забути про заклади, сину, – докірливо мовив Бог. – Тобі з ними не щастить.

Люцифер реготнув. Творець за мить приєднався до нього. Кімнатою прокотився синхронний заразливий сміх.

– Я маю намір зробити все можливе аби допомогти Азраель врятувати тебе, – мовив Бог трохи згодом.

– Навряд чи щось можна зробити, – хитнув головою Люцифер. – Зрештою, колись я мусив зіткнутись із наслідками власних дій.

– Вершники не згоджуються на зустріч без вагомої причини. Чума зник. У їх інтересах вирішити це питання. Та власне, це у інтересах нас усіх, адже падіння Балансу неможливо виправити.

– Завжди хотів запитати, – замислився Люцифер. – Як ти міг погодитись на парі? Ти ж Господь. Хіба ти не маєш, не знаю, бути вищим?

– Ти не пригадуєш яким був тоді? – хмикнув Бог. – Тобі так кортіло мені довести, що я помилився…А я надто сильно вірив у своє творіння. Схибили ми обоє, Люцифере. Тепер маємо взяти за це відповідальність.

– Тому я мушу померти, а ти жити з думкою, що один з твоїх дітей був і лишився найбільшим розчаруванням на весь Всесвіт?

Творець зітхнув.

– Ти ніколи не був розчаруванням, Люцифере. Це я підвів тебе.

– Що? – він повернувся до Бога, не повіривши власним вухам.

Творець опустив очі.

– Я підвів вас усіх. Я мав спершу дбати про власних дітей, а вже тоді займатись творенням. Та я хотів всього і одразу. Так боявся спізнитись…Був таким натхненним і зацикленим на самій думці, що створю новий світ, що пропустив як ви всі дорослішали. 

– Оце так…– протягнув Люцифер. – Татко на прийомі у психолога.

– Ну, краще пізно, ніж ніколи, як гадаєш? – підняв очі Творець.

Люцифер не відповів.

– Довгий час я сам заперечував все це, – продовжував Бог. – Я ж Творець. Безсмертна істота, всі почуття якими я наділив своє творіння лише відголосок моїх власних. Та я змінююсь разом з вами. Я бачу як всі ви зростаєте і усвідомлюю, що й сам не стою на місці. 

– Слухай, не подумай, вся ця картина самоусвідомленого Бога, вельми цікава, та я не розумію, нащо ти кажеш все це мені зараз.

– Я підштовхнув тебе до цього. І хочу перепросити за те, що не був поруч, коли ти потребував мене найбільше.

Люцифер зітхнув, відвернувшись.

– Знаєш, Ізуель якось дала мені зрозуміти одну річ. Неможливо штовхнути когось на шлях змін. Можна лише показати той шлях. Робити крок чи ні – вирішуєш сам, як би на тебе не прагнули чинити вплив. Я обрав те, що обрав, – знизав плечима він. – І зробив би це знову. Адже, як ти сам зазначав: всі ми наразі на своєму місці.

– Люцифере? – покликав Міхаель. 

Він притримувався за стіну, обличчя було геть бліде.

– З тобою все гаразд?

– О, як мило! Старший братик прийшов спитати як моє здоров’я! Тепер і вмирати не страшно!

Міхаель похитав головою.

– Щось не змінюється, – зітхнув він.

– Вип’єш? – спитав Люцифер, вказавши на столик з графинами і склянками.

– Ні, дякую.

– Святенник, – закотив очі Люцифер, поновивши собі напій.

– Ізуель не знає?

Люцифер хитнув головою.

– Ти мусиш бути чесним, – мовив Творець.

– Я не просив порад, – нахмурився він.

Міхаель зітхнув.

– Вершники теж тут?

– Так, – відповів архангел. – Але Чума зник.

– Відволічи Ізуель, – Люцифер зустрівся поглядами з братом. – Забери кудись, вона не має ні про що дізнатись, чув?

– Власне…Я тут згодний з батьком. Тобі не здається, що вона мала б знати?

– А тобі не здається, що це не твоя справа? – роздратовано кинув він Міхаелю.

Повисла тиша. Король Пекла мовчки цідив отруту, Творець та Міхаель зніяковіло переглядались. Люциферу було дивно знову знаходитись у їх присутності. Одразу спливали неприємні дитячі спогади.

Почулось шурхотіння крил. Люцифер заплющив очі. Він завжди відчував Ізуель, неначе її аура була його власною. Предводителька приземлилась неподалік від ліфтів, виринувши зі спеціально відведеного для “крилатих” отвору і уважно оглянула присутніх. Мечі палали у її руках: блакитний і багряний. Жар від полум’я одразу ж підняв температуру кімнати, шум вогню збивав з думок.

– Ізуель, – кивнув Міхаель.

Вона кивнула у відповідь, не зводячи очей з Бога.

– Що тут робить Творець?

– Ми мусили…

– Опусти мечі, люба, – перебив батька Люцифер. – Вони тут з миром.

Творець красномовно поглянув на нього.

– Маю сказати, мені дуже подобається яким стало це місце, – всміхнувся Бог. – Ви молодці.

Ізуель небезпечно всміхнулась, прикріплюючи мечі до поясу. Вогонь одразу ж вщух.

– Сам Творець похвалив капітальний ремонт, це ж треба…– насмішкувато мовила вона. – Що далі? Золота табличка “Господь рекомендує!” біля входу до Брами? 

– Та годі тобі…– пирхнув Міхаель.

– А тобі наче взагалі заборонено приходити до Пекла без нашої згоди, – перевівши погляд на архангела, продовжила королева. – То чого приперся?

Він зітхнув. Люцифер кинув на нього застережливий погляд.

– Я маю поговорити з тобою, – мовив Міхаель.

– Тобі не здається, що ми вже обговорили все, що могли?

– Ні. Не все.

Ізуель зітхнула.

– Гаразд. Тільки швидко.

Вони по черзі спустились, Люцифер відвів погляд, знову пригубивши свого напою.

– Не варто розважати мене, – мовив він Творцю. – Знаю, який ти зайнятий, тож…йди собі. 

Бог помовчав. Люцифер сидів спиною до нього, чекаючи, коли Творець зникне, йому було важко поруч з Батьком. А надто тепер.

– Я ніколи цього не казав, – тихо мовив Господь. – Та я пишаюсь тим, ким ти став і як змінився. З моєю допомогою, чи всупереч мені.

Люцифер здивовано озирнувся, та Творця поруч вже не було.

***

– Чого ти хотів? – спитала Ізуель, склавши руки на грудях.

– Хотів поцікавитись як справи у Пеклі, чи все гаразд, чи все згідно з планом.

– Ми отримуємо перехресні звіти, щодо новоприбулих душ щотижня, якої інформації тобі там бракує?

– Гаразд…– зітхнув Міхаель. – Я обіцяв Люциферу мовчати, та ти мусиш дещо знати…

– Замовкни, – перебила його вона.

– Що?

– Якщо ти обіцяв мовчати – мовчи, – сріблясті очі горіли роздратуванням. – Май повагу до тих, кому даєш слово. Я думала наше минуле мало тебе цьому навчити.

– Пробач, я…

– Даруй, Міхаелю. Та скажу щиро: я не хочу тебе бачити. Мені вже час. Я маю супроводжувати душі.

– Чому ти досі цим займаєшся?

– А чому ні?

– Я думав, ти королева.

– Так. Та ми вже виконали всю можливу роботу, тож я просто прагну чимось займатись. Душі я супроводжувала ще до того як стала королевою, тож…– вона знизала плечима. – Я просто це вмію.

Міхаель не відповів. Ізуель здійнялась в небо, прямуючи до виміру смертних.

***

– Все гаразд? – спитав Смерть, продовжуючи тримати Азраель на руках.

Простір досі вкривали чорні цятки, оновлення відбувалось дещо довше, ніж вона б хотіла.

Смерть притулив її до себе. Скроня торкнулась його холодних грудей і хвиля спокою одразу ж розслабила тіло.

 – Що буде, як Чума знищить Люцифера? – тихо спитала вона.

– Поживиться його енергією. Матиме досить сили, аби посилити хаос і усунути нас. 

– Але як зі смертю Люцифера він може отримати стільки сил?

– Люцифер – архангел. Хоч і без душі, та він досі дуже сильний енергетично. До того ж, він повністю прив’язаний до Безодні та Пекла. Він вклав свою силу в це місце і воно повертає її йому сторицею. Це нескінченне джерело живлення. Тож без нього Пекло стане неконтрольованим. А це ідеальне середовище для Вершника.

– І що буде потім?

Смерть опустив очі.

– А потім почнеться кінець. Як би Чума не сподівався – утримати весь хаос в одних руках не вдасться. 

– І як його спинити?

Смерть із ніжністю поглянув на неї.

– Що ти знаєш про себе, янголятко?

Вона всміхнулась, заплющивши очі.

– Я – Янгол Смерті.

Вершник всміхнувся. Саме тому він так і кликав її ще від початку часів.

– А ще?

– Я наймолодша з дітей Творця.

Смерть мовчки кивнув.

– А що? Як я можу зарадити у цій ситуації?

– Де ваш Пророк?

– Я не бачила Реджини кілька років.

– Здається мені, що вона має відповіді на твої питання. 

– Скільки в мене часу?

– Хаос нині контрольований. Та все ж, поквапся.

– Що ж…Тоді навідаю. Постав мене, я вже ліпше почуваюсь.

Смерть перехопив її косу і опустив Азраель на землю. Він нахмурив брови, провівши великим пальцем по видряпаним символам на руків'ї.

– Що це? – спитав він.

Азраель хитнула головою.

– Це…

– Все гаразд? – спитав Міхаель, наблизившись.

– Так, – зітхнула Азраель.

Люцифер підійшов з іншого боку.

– Сестро!

– Здоров, вилупку, – потерла скроні Янгол Смерті. 

– І найщиріші Вітання Вершникам! – повернувся він до трійці.

Та у відповідь, Війна з усієї сили вдарив його у щелепу. Люцифер похитнувся, накривши підборіддя рукою.

– Гарячий прийом, нічого казати…

– Вирушай до пророка, – рявкнув Війна Азраель. – Тоді вертайся. Часу в нас обмаль.

***

Хатина Пророка знаходилась на межі між вимірами Небес та Пекла. Довгий час Азраель не бачила Реджини і не знала якою вийде ця зустріч.

Будинок здавався бездоганним, як і будь-яка ілюзія, та все одно щось з ним було не те. Азраель зробила крок. Деревина заскрипіла під чоботами.

– Агов?

Чувся шурхіт сторінок. Звук дряпання пера чи ручки об папір. Шепіт і бурмотіння. 

Янгол Смерті рушала повільно, роззираючись. У вітальні на підлозі вона знайшла юну дівчину із довгим чорним хвилястим волоссям. Вона щось записувала на аркушах, яких тут, до слова, було досить багато. Закріплені на стінах, розкладені на підлозі, зім’яті у кульки, недокинуті до сітчастої урни біля столу.

– Реджино? – тихо покликала Азраель.

– Хаос множиться…хаос гине. Та коли хаос загине, що буде множитись? – бурмотіла вона.

– Реджино?

Дівчина закрила руками обличчя, здригаючись.

– Що тобі відомо?

Реджина прибрала тремтячу руку від обличчя. Повернула голову до Азраель, блакитні очі були сповнені жаху.

– Я покажу…