Раді Вас бачити!

Все, що в тебе є, це твій вогонь

І місце, куди тобі потрібно дістатися

Ніколи не приборкуй своїх демонів,

Але завжди тримай їх на повідку.

Hozier – Arsonist’s Lullabye

Пісня розділу:

▶The Pretty Reckless – Take Me Down

Пекло зустрічало теплим літнім днем, легкий вітерець куйовдив попелясте волосся, здіймав пір’їни на крилах, але не дарував омріяної прохолоди. Азраель жалкувала, що не зняла обладунки, прямуючи в гості до брата. 

Вона знижувалась, пролітаючи над невеличкими котеджами із доглянутими газонами, тоді облетіла нудистський пляж, де поруч з душами, що не приховували оголеності й по смерті, засмагали демони та кілька занепалих янголів. 

Її крила змахнули, продовжуючи шлях. Пролітаючи повз елітні райони із великими маєтками поблизу моря, вона наблизилась до самого центру: великого мегаполіса. Ноги її знайшли землю якраз поряд із багатоповерховою глянцевою будівлею – Палацом Володарів.

Азраель всміхнулась. Королева Пекла досі не раділа цій назві, вимагаючи від Люцифера чогось менш помпезного. Та Янгол Смерті надто добре знала свого брата, щоб розуміти: він ніколи не відмовиться від подібного.

Вона склала крила і наблизилась до скляних дверей. Демон та занепалий, що стояли на чатах, поштиво кивнули Азраель і пропустили всередину. Велика гостра коса, яку вона кріпила між крильми, злегка брязкала об метал її сріблястих обладунків. 

Ботфорти, підбори яких було підбито металом, цокотіли оніксовою підлогою. Чорні, бордові та червоні квіти у виконаних із агату вазах розташовувались на низьких столиках, поруч зі шкіряними та оксамитовими диванчиками. Люцифер достеменно не знав, чим це місце мало бути, коли вигадував для нього планування. Формально, тут так само була бальна, тронна та тренувальна зали, як і у його палаці колись, але відчувалось тут тепер геть інакше. Легше, приємніше і оточення милувало око, а не викликало тугу.

“Велику Перебудову” у Пеклі почали всього вісім років тому. І за той час це місце змінилось до невпізнання. Азраель обирала не казати цього жителям Небес, та приходити в гості у Пекло їй останнім часом подобалось дедалі більше.

Покої Люцифера знаходились у пентхаусі, куди можна було піднятись ліфтом, або спеціальним отвором, прорізаним з низу і до верху, аби всі, хто мав крила міг просто злетіти на потрібний поверх. Азраель обрала саме такий метод пересування. Зігнувши коліна, вона розправила крила і миттю здійнялась вгору, пролетівши всі необхідні поверхи за кілька секунд. Вона опустилась на чорну мармурову підлогу велетенських апартаментів і роззирнулась.

Чувся жіночий голос, що дещо напружено читав:

– ““Моя!” – хрипів Диявол ледь чутно. – “Віднині ти належиш мені. І я ні з ким не ділитимусь… “

“Тільки твоя, о мій владний повелителю!” – відповіла Крістін, задихаючись від хвиль насолоди, що змушувати її тіло стискатись довкола його великого, пульсуючого…”

– Більше почуттів, Ізуель! – перебив її Люцифер. – Це пристрасть, а не щоденний звіт! 

Почулось роздратоване зітхання.

– Пригадай мить найщирішого збудження. Я хочу, щоб твій голос звучав спокусливо, через зітхання і стогони… – він понизив голос, мало не муркотячи. – Хочеш я допоможу тобі із цим? І вдавати не доведеться, що скажеш, люба? 

– Зустрічна пропозиція, – тихо мовила королева.

– Так? – захопливо спитав Люцифер.

– Я зараз схоплю тебе за волосся…

– Ммгм…

– Потягну на себе…

– Пустунка… – хихотів Люцифер.

– І щосили трісну об цей скляний стіл, щоб аж зірочки з тебе посипались! – роздратовано додала Ізуель. – А коли ти збиратимеш власні зуби у кишеньку, я тобі ще й підсрачників надаю. Згода?

Азраель спинилась у вітальні, здійнявши брову. Ізуель розгнівано відвела погляд. Люцифер драматично заломив руки і впав на диван.

– Привіт, – тихо привіталась Азраель.

Королева Пекла підняла на неї очі і тепло всміхнулась.

– О, привіт, сестро. Ізуель програла мені парі, тож тепер читає дуже погано написану еротичну літературу як покарання. Приєднуйся.

Ізуель кинула на нього роздратований погляд.

– Ти укладаєш з ним парі? – здивувалась Азраель. – Хто ти, і що зробила з Предводителькою Пекельного Війська?!

Ізуель згорнула книгу, кинувши її на столик, від чого склянка із віскі, з якої час від часу попивав Люцифер, затремтіла, розплескуючи напій по кришталевих стінках.

– Хто ж знав, що людство і справді наближає себе до Третьої Світової? – невдоволено пирхнула вона. – Я була певна, що досвід попередніх двох таки вставить їм клепку…

– Ти забуваєш, моя люба, що люди смертні, – Люцифер підвівся. – Пам’ять попередніх поколінь для них не вчитель. Це ми істоти вічні, тож все, що було за наше життя – є досвідом не переказаним, а прожитим особисто. Не вимагай від мавпочок забагато.

Він чмокнув Ізуель в маківку і підняв склянку, прямуючи до кухні.

– Вип’єш чогось? – звернувся він до сестри.

Азраель похитала головою.

– Піду, перевірю як там тренування, – мовила Ізуель, крокуючи до спуску. – Була рада побачитись, Азраель.

– Навзаєм, – кивнула їй Янгол Смерті і покосилась на книжку із промовистою назвою “(Не)вільна наречена Диявола.”

На обкладинці зображувалась руда жінка із мінімумом одягу та ланцюгом на шиї, що сиділа на підлозі, притулившись до ноги червоного чоловіка із розвиненою мускулатурою і рогами. 

– Яка ж гидь… – скривилась Азраель. – Скільки століть рабства та катувань людство має пережити, щоб не популяризувати цю тему у еротичному ключі?

– Ну, треба ж їм хоч якось розважатися? – реготнув Люцифер. – Життя у них хай і короткі, але абсолютно нудні. Дай їм бодай трохи повеселитися.

– Так, як ти веселився, змушуючи Предводительку читати тобі цю маячню?

– О, це прекрасна маячня! – всміхнувся Люцифер, повернувшись до вітальні. – А спостерігати за тим, як Ізуель зі шкіри пнеться, аби не викинути цей непотріб у саму Інферну – захопливий.

– Тут серйозно про те як бранка покохала тюремника? – тицьнувши пальцем на книгу, спитала вона.

– Ліпше. Це про мене!

Азраель поглянула на обкладинку, а тоді на брата.

– Тобто?

– Ну, формально це фанфік про мене.

– Фанфік…

– О, так, точно. Ти ж не знаєш. Словом, фанфік, це коли фанат бере уже готову авторську історію і пише до неї альтернативне продовження. Звісно, я не зовсім продукт автора…хоча батька можна вважати автором світу…тож…

– Я знаю, що таке фанфік, Фере! – перебивши потік його думок, мовила Азраель. – Та хіба, персонаж не має хоч трохи відповідати першоджерелу?

– Ну, це авторське бачення, – відмахнувся він, підхопивши книгу. – От, почекай я тобі знайду момент як Диявол разом із Крістін та симпатичною суккубкою займались цим у тюремній камері, Асмодей мало не луснув від сміху, коли я йому зачитав!

Він смачно облизав палець і почав гортати сторінки.

– Ні, дякую, – зітхнула Азраель.

– Якась ти надто серйозна, – підвів очі він. – Щось непокоїть?

Вона зітхнула. Люцифер як завжди знав її найліпше. Азраель і справді щось турбувало, та вона сама не розуміла що. Це відчувалось як ледь помітні коливання у часі та просторі. Як поступова зміна погоди, як неквапливе занурення міста у сутінки. Вона спинилась біля панорамного вікна, розглядаючи велич відбудованого Пекла. 

– Щось не так, – звузила очі вона, вглядаючись у “вени” доріг, що пролягали між рядів багатоповерхівок.

– Ти про що? – спитав її брат, спинившись поруч. – Чудовий день.

– Ні. Не чудовий.

– Тихий, – всміхнувся він. – Спокійний.

– Хіба ти не відчуваєш? Все навколо, ніби зачаїлось.

– Зачаїлось? – золотисті очі виказували здивування.

– Як затишшя перед бурею.

Вони мовчали. Азраель заплющила очі, концентруючись на тому відчутті.

– Ти… – мовила вона.

– Що?

– Ти знаєш, у чім річ і не кажеш мені. Кажи негайно.

– Ох, люба… – Люцифер відпив зі склянки. – Все ти знаєш.

– Що ти зробив? – насторожилась вона.

– Чому одразу я? – здійняв брову Люцифер.

– З усіх нас ти найбільш шкідливий, – відповіла Азраель, вдивляючись у його очі.

– А ти найбільш правильна, – закотив очі він. – Така собі маленька зануда.

– Що. Ти. Зробив?! – рявкнула вона.

Люцифер пийнув знову і поволі відійшов вглиб кімнати, обмірковуючи відповідь.

– Ще до свого падіння… – почав був він. – Я уклав парі.

– Парі з ким?

– Ну…

– Фере, я випаюватиму тобі очі, щоразу як ти відновлюватимешся, а потім змушу зжерти!

Люцифер поклав руку на груди, вдаючи шок.

– Я й забув яка ти жорстока, сестро.

– З ким ти вклав парі? – розгнівано спитала вона. – Кажи негайно!

– Ти завжди знала, що я хотів бути як Творець.

– Ліпше сказати, хто цього не знає, – закотила вона очі.

– Так от. У всіх творіннях є запобіжник.

– Що?

– Та ну! Ти вчилась у самої Смерті і не знаєш про Вершників?

– Ти вклав парі з Вершниками? – Азраель відчула як холод пробіг хребтом.

– Я вклав парі з Творцем. Якби його світ не виправдав сподівань – Вершники мали б з’являться на чистку.

– Чистку?

– Так, Азі, чистку. Милих мавпочок розплодилось забагато. І зовсім скоро вони самі себе переб’ють у перехресному напрямку. Тож, татко дав хибу. За задумом, Вершники мали б виконати свою справу, а я отримав би силу Творця і перекроїв би цей світ як захотів.

– Ти, що?!

– Перш ніж ти почнеш кидатись у мене особливо важкими предметами, на свій захист скажу: я більше цього не прагну…

Азраель наблизилась, схопивши брата за лацкан жакету.

– Якого біса, Фере?! Як тобі в голову взагалі могло прийти таке?!

– Біса…– він захихотів, а тоді хитнув головою. – Недоречно. Вибач.

– Як можна поставити все людство під загрозу?

– Та, припини, – пирхнув він. – Кому вони треба? Навіть татко вже за ними не дивиться. До того ж всі гідні вже давно мертві. І більшість, тут, якщо ти не знала.

Азраель схопила брата міцніше і струсила. Золоті очі аж горіли від гніву.

– Поглянь на них! Вони створюють речі, які допоможуть їм нічого не робити самостійно, набивають пузо, коли ситі, бо їм нудно, не досягають нічого, бо «не в ресурсі». Чого тільки варті їх гроші? Вони готові вбивати за гроші, вмирати за гроші, красти, чинити насильство. Я, звісно, поважаю гарне катування, коли воно заслужене, та навіть у мене є межі. А я казав, батьку. Я казав, що його любе людство його розчарує. Та хто слухав?

– І ти хочеш сказати, що Вершники взяли у цьому участь? І Смерть теж?

– Ні. Не всі вони.

– Хто? – зціпила зуби вона.

– Чума.

– Чому саме він?

– Бо він наймолодший. Чума не мав такого часу слави, як брати. Смерть єдиний, що діє постійно. Війна другий за ним, Голод занадто апатичний для виконання місії. Зате Чума…Він стомився бути на других ролях. Кілька років тому він спробував захопити владу, пославши смертним якийсь вірус. Та більшість його перебороли. Тож він не відмовився від задуму стати єдиними вершником.

– Це можливо?

– У теорії, – похитав головою він.

– Тобто так само як зробити з тебе Творця? Ви ж не могли знати, що це спрацює?

– Ну, ми були молоді і дурні, якщо це тебе втішить.

– Ні, Фере, це мене не втішить! – відштовхнула його вона. – Яким би дурним ти не бував, у тебе ніколи не було прагнення скосити все людство!

– Я ніколи не виключав цієї можливості, – всміхнувся Люцифер.

– Який же ти гад!

– Таки гад…Але бачиш у чому штука, сестро… – він опустив очі. – Судний день уже дуже скоро, а я наче як передумав…

Азраель примружилась.

– Ти передумав?

– До того ж давно. Я вже й забув про те парі. Але вранці мені прийшло нагадування, – він торкнувся рукою грудей.

– Нагадування?

– Угоду з Вершниками не відкликати без згоди двох сторін. А Чума…Словом… – він послабив краватку і розстебнув кілька ґудзиків сорочки, відкривши груди. Від сонячного сплетіння до лівого боку грудей повзли криві чорні та багряні лінії. – Він не бажає розривати нашу угоду.

Азраель приклала руку до його грудей. Шкіра була неприродно холодною. Люцифер перехопив її зап’ясток.

– Це не лікується, – хитнув головою він. – Угоди тут так просто не скасовуються, пам’ятаєш? А з представниками Балансу і поготів. 

– І що це таке? – спитала вона, відчуваючи як в грудях похололо.

– Нехай буде пеня, – знизав плечима Люцифер. – Я плачу відступні, власним життям.

Азраель закрила руками рота.

– З цим можна бодай щось…

– Нічого не вдієш, – перебив він, підхопивши сестру за плечі. – Все гаразд, Азі. Не думай про це. Я ж все одно бездушна тварюка, – він реготнув. – До того ж буквально. Зараз головне, щоб ти не казала про це Ізуель, добре?

– І як ти собі це уявляєш? – нахмурилась Азраель.

– Я просто зникну, – знизав плечима він. – Вони мене пошукають кілька днів і забудуть.

– Не забудуть, – хитнула головою Азраель. – Не прибідняйся.

– Та годі тобі, кому я треба, крім тебе? У Пекла є королева, до того ж достобіса відповідальна, тож ніхто не пропаде!

– Скільки в тебе часу? – знервовано зітхнула вона.

– Думаю, коли воно підбереться до серця – мені габела. Це десь два, може три дні. А враховуючи, що душі я більше не маю – у Лімб не потраплю. 

– Треба якось спинити це…Якось…

Він перехопив її руки. Азраель подивилась на брата. Однакові золотисті очі зустрілися поглядами.

– Все гаразд, – всміхнувся Люцифер. – Просто не відходь далеко. Скоро тобі мене забирати.