Спочатку:
На сторінку книги
–Світі, я потребую масажу! – несподівано каже хлопець і я задихаюсь від цього нахабства.
Але тільки на одну мить.
Коли Андрій невдоволено прицмокує язиком та різко підривається з місця, в котрому щойно досить комфортно сидів, мені хочеться провалитись крізь землю.
І хоч дівчата усміхаються мило, так, ніби розчулюються від цього прохання, мені все одно хочеться бігти звідси. Тікати якнайдалі, не розвертаючись та залишивши ці всі «роботи» їм самим.
–Світі, ну помни плечі, будь ласка, – тепер уже мило благає, ніби й не помітив реакції «недруга». Інакше я цю людину назвати не можу. Неприязнь – от що я відчуваю до Андрія.
Збираюся з силами, повторюючи про себе кілька разів «я – Катя» і несміливо підходжу до хлопця.
–З мене кепський масажист, – кажу тихо, невпевнено опустивши руки на його сильні широкі плечі. Відчуваю його гаряче тіло крізь тонку тканину сорочки. Серце гупає об груди, хоче вирватись. Можливо, втекти до нього. Не знаю.
–Ох, піду приготую все для наступного кадру, зовсім забула, – каже Настя, важко підводячись зі стільця.
–Я тобі допоможу, – прудко зіскакує на ноги Ліна та хапає вагітну дівчину за спину, щоб їй було легше вставати.
Щойно дівчата відвертаються, Алекс кладе свою руку на мою, ніби заспокоюючи, та промовляє:
–Не хвилюйся за нього, я все владнаю.
–Окей, – кажу захриплим від хвилювання голосом. Він забирає свою руку, але мені здається, що я досі відчуваю той дотик. Хочу ще.
Розминаю невпевнено плечі хлопця, і він стогне, по-моєму, від задоволення. У голову лізуть зовсім недитячі думки. Господи, дай мені сил та витримки!
–І ще голову, прошу, так люблю, коли волосся чіпають...
Він аж мурчить від задоволення, а я усміхаюсь та несміливо запускаю руку у волосся. Воно надзвичайно густе та м'яке. А ще трішки хвилясте.
–Світі, що було в тому повідомленні?
Завмираю, не розуміючи, що він має на увазі. Алекс повертається та дивиться на мене зацікавлено. Спину, наче прохолодною водою, оброшує хвиля приємних мурашок. В ці очі можна дивитись вічно. Навіть, коли у співака такий серйозний вираз обличчя.
–Яке повідомлення? – усміхаюсь йому ласкаво та тягну руки назад до його плечей. Торкатись Алекса – неймовірне задоволення. Здається, це ідеальна робота. Ні, не так. За таку насолоду ще й платитимуть гроші!
–Котре ти видалила, – надто серйозно відповідає.
Спогад стрілою пронизує пам'ять. Дурило. Там було дурило...
–Це не важливо, – знизую плечима, – уже не важливо.
–Але мені цікаво!
–Ні!
–Будь ласка...
Хлопець змінюється на обличчі. Очі наповнюються мольбою, ідеальні брови сповзаються докупи та навіть щічки надуваються від образи.
–Я просто помилилась діалогом. Те повідомлення адресоване не тобі, – намагаюся викрутитись, не дивлячись у його очі, котрі поглядом пронизують наскрізь.
–Це неправда, – спокійним голосом видає.
–Давай не будемо обговорювати те, чого уже немає, – прошу хлопця, через силу стримуючи усмішку.
–А що ми будемо обговорювати?
–Розкажи мені про кліп, – прошу хлопця та знову тягну руки до його волосся. Сподіваюсь, це чекатиме на мене щодня.
Алекс нарешті сідає рівно та дивиться вперед на знімальний майданчик.
–Ідея в тому, щоб у кліпі були схід та захід сонця... – починає розповідати хлопець. Насолоджуюсь його приємним голосом, котрий лоскоче в мені щось потаємне, глибоке. Хочеться, щоб це не припинялось.
Але через деякий час співака викликають назад, тому він йде від мене, підбадьорюючи своєю милою усмішкою.
Цікавлюсь у дівчат, наскільки часто влаштовують перерви під час зйомок. Не часто. Раз в кілька годин.
Доводиться нудьгувати, поки він там, перед камерою. Спостерігаю за ним, вловлюючи кожен рух. Так, цей хлопець неймовірний у всьому. Навіть, коли просто стоїть, відкриваючи рот під музику. Усміхаюсь йому, коли він випадково ковзає поглядом по мені.
А через деякий час Алекс перериває знімальний процес та йде в поле, щоб сісти там посеред квітів та дивитись на сонце, що хилиться до землі. Проводжаю його зацікавленим поглядом, проте він навіть і не дивиться в мою сторону. Відчуваю досаду.
–Не хвилюйся, все гаразд, – говорить усміхнено Настя, чим змушує мене відвернутись від хлопця, – іноді він любить побути на самоті. Каже, що тоді йому легко налаштуватись на роботу.
–Ааа, – киваю.
Дівчата розпитують мене про навчання та минулу роботу, про батьків та сім'ю. Втягуюсь у розмову й навіть забуваю про те, що Алекс серед поля сидить сам.
Він підходить до нас незабаром з величезним оберемком ромашок. На якусь мить мені здається, що всі ці квіти для мене. Серце починає гучно битись, затамовую подих, перелякано дивлячись на хлопця. Але він підходить до Ліни. Хочеться вити од відчаю та болю. Невже він такий вітряний? Зовсім недавно стояв під моїм вікном, співаючи пісню, а сьогодні дарує квіти іншій.
Проте співак віддає їй не всі квіти, а лиш невелику частинку, всміхається та підходить до Насті, котра сидить поряд з Ліною. Відмираю, розуміючи, що костюмер теж отримує невеличкий букет.
–Дякую, – каже весело дівчина, – ти – наш джентльмен.
Алекс сміється, хитаючи головою, та підходить до мене. Знову дивиться в очі та протягує квіти. Гарні, пахучі. Чую цей аромат навіть не підносячи їх до носа.
–Дякую, – тихо шепочу та беру букет, вмить розгубившись. Мабуть, від його погляду, котрий змушує ніяковіти.
Хлопець не затримується біля нас, він йде далі, роздаючи ромашки іншим дівчатам, котрих я не знаю.
–Правильно, Алексе, – чую невдоволений голос режисера, – зачаруй всіх дівчат, щоб вони не могли працювати, а лиш зітхали за тобою.
Знову сміється та відповідає, що вже давно всіх зачарував. І не посперечаєшся. Жіноча половина команди задоволено усміхається, час від часу нюхаючи квіти.
–В цьому весь Алекс. – замріяно говорить Ліна. – Добрий, цікавий, уважний. Працювати з ним — одне задоволення. Якось, пам'ятаю, під час зйомок кліпу на знімальному майданчику знаходилась журналістка. Ногу підвернула випадково. Алекс її на руках виніс з будинку до авто. А вона, я тобі скажу, ще тією пишкою була. Навіть і не пискнув, що важко. Джентльмен наш.
Ліна зітхає так, як зітхають за нездійсненною мрією і додає:
–Ти подобаєшся йому, Світі. Він у Туреччині тільки про тебе й говорив. Скиглив постійно. Я навіть не впізнавала нашого Алекса. Ти насправді подобаєшся йому.
