Раді Вас бачити!

Краще б я не прокидався. Ранок почався не з кави, як завжди. Мене розбудив мій менеджер. Захотілось знову врізати йому, але вчасно помітив рану на губах. Досі не зажило, він це заслужив. Накриваюсь з головою, відвертаючись від друга.

–Чого тобі? – бурчу замість привітання.

–Що за п'яні вибрики?

Андрій розлючений. І це добре!

–В контракті з приводу алкоголю нічого не написано. Я творча людина і мені потрібне натхнення. Наразі моє натхнення – віскі.

–Ти, наче капризна дитина, Алексе. Тобі двадцять п'ять! Поводься, як чоловік.

–Добре, матусю, я подумаю.

Менеджер лається і, грюкнувши дверима, йде геть. Сподіваюсь, що йому теж дістанеться від Владлена.

Сьогодні за сценарієм вечірка біля басейну. Ліна довго вкладає моє волосся, а я розказую її про те, як мені неприємно тут знаходитись.

–Це все не моє, Ліно. Я б краще три концерти підряд провів, ніж хвилина наодинці зі Стервом.

–Стерва? – Ліна здивовано сміється. – Це та, у котрої шоколадне волосся? Маріанна?

–Я не знаю їх імен. Стерва, Словесний Понос, Качконіс, Мерилін Монро, Гном. Лише так.

–Боже, Алексе! Ти придумав для них прізвиська! – помічаю в очах Ліни дивний вогник. Її руки в моєму волоссі і це приємно. Я обожнюю, коли вона робить мені зачіски.

–У тебе випадково немає чогось від похмілля? Голова болить, відколи проснувся.

Дівчина знизує плечима. Здається, доведеться сьогодні страждати не тільки морально.

–Я даю тобі шорти замість плавок, інакше вони тебе розірвуть. А ще ось цю білу сорочку. З твоєю смуглою шкірою вона виглядатиме сексуально. Гадаю, Владлен змусить розстебнути її, щоб було видно торс, – дівчина усміхається, показуючи рівні білосніжні зуби. І я їй відповідаю тим же.

–Дякую, ти найкраща.

Не знаю чому, але я по-дружньому цілую її у щічку. Хочеться таким чином подякувати за підтримку. Ліна завмирає і дуже дивно на мене дивиться. А потім закриває очі та відвертається.

–Пробач, я… – хотів було виправдатись, але не знаходжу слів. – Ну, як я виглядаю?

Дівчина повертається і очі її одразу впираються в мій прес. Лиш на мить, а потім вона тепло усміхнувшись відповідає:

–Карколомно, Алексе! Ти – альфа. Покажи їм наскільки сексуально може виглядати артист.

Видно, що Ліна сумна. Очі ледь стримують сльози, а руки нервово стискують спинку стільця. Два кроки і я стою за метр від дівчини.

–Що не так, Ліно? Що? Що? – намагаюсь побачити в її очах відповідь, але нічого не розумію.

–Тобі пора, Алексе, – стилістка опускає погляд у підлогу і ще дужче стискає стілець. Так, що пальці її біліють. Дівчина нервує. Здається, я знаю в чому проблема.

–Скажи, – наполягаю. Сподіваюсь, що це виглядає м'яко, але не впевнений.

–Сказати? Ти не зрозумієш… – дівчина хитає головою, закривши очі.

–А ти скажи так, щоб я зрозумів.

Ліна деякий час мовчить, а потім нарешті наважується і її нібито прориває:

–Ти поняття не маєш, що означає знаходитись поряд з тобою, – дівчина уже рішуче дивиться в очі, а я гублюся від її сміливості. – Щодня дивитись на тебе і захоплюватися. Тобою, твоїм голосом, харизмою, красою. Ти чудесний, чарівний, неперевершений. Твоя музика чіпає самі потаємні струни душі. Я ніколи не любила репу, це ж одна вульгарність і мати, але ти… Ти все змінив своєю музикою. В тебе неможливо не закохатись, коли ти поряд. Всі, абсолютно всі, хто тебе знає близько, захоплюються тобою. Ти, як теплий промінчик сонця холодною весною, зігріваєш своєю посмішкою. Ми закохані в тебе. Всі, хто поряд, закохуються в тебе дуже швидко...

Що вона таке говорить? Не вірю...

–Я маю переварити це… – розвертаюсь і виходжу з кімнати. Мені потрібне віскі!

До басейну приходжу злегка напідпитку і за десять хвилин до початку зйомок. Настрій, котрий невідомо звідки виплив, зашкалює. Звичайно, що я відклав роздуми над словами Ліни на невизначений термін. Маячня якась.

Учасниці зібрались біля невеликого столика з фруктами, склянками і келихами. Всі дівчата в купальниках, стоять, щебечуть між собою. Стерва помічає мене і її руки одразу ж починають ковзати по тілу. Господи, ну що за 18+? Невже хоч один нормальний мужик зв'яже своє життя з такою дівчиною? Чи можливо я чогось не розумію?

Коли мене помічають інші дівчата, я уже жалію, що прийшов сюди раніше. Їх погляди впиваються в моє тіло. Здається, ще секунда і учасниці накинуться на мене, немов тигриці. І їм байдуже на мої вчорашні слова. Байдуже, що я не розглядаю їх як своїх коханок. Вони просто голодні кішки, котрі от-от розірвуть мене. Навмисне не йду до них. Лягаю на лежак, натягую сонцезахисні окуляри і намагаюся налаштуватися на зйомки. Відчуваю, що сьогодні буде важко.

Владлен, побачивши мене на лежаку, каже, що це ідеальна картинка. До мене приводять Гнома і я бачу, як горять її очі, коли вона дивиться на мій торс, а іноді й нижче. Камери уже ввімкнені і дівчина невинно протягує мені крем для засмаги.

–Допоможеш, Алексе?

–Так, звісно! – посміхаюсь. Дівчина лягає на сусідній лежак. Потрібно віддаватись на повну, щоб потім не перезнімати в другому дублі. Мені вдається. Відчуття, що знімаюсь в еротичному фільмі. Господи, дай мені сил!

Вечірка в самому розпалі, мене постійно намагаються затягти в той самий басейн, але я жартую, що ще не достатньо гарячий, щоб охолодитись. Тигриці заливисто сміються, а я ловлю задоволений погляд Владлена.

Офіціант приносить коктейлі. Розумію, що мій безалкогольний. Ну звичайно, чого я очікував?

Через годину, коли дівчата вже добряче веселі від алкоголю, а я навпаки тверезий, Нульовий Розмір зіштовхує мене в басейн, падаючи разом зі мною. Ну все, тепер почнеться. Я не встигаю виринути з води, як дівчата, одна за одною стрибають у воду. Мокра сорочка неприємно прилипає до тіла, а у вусі шумить вода. Мить і знімальна група кидає нам м'яч. Тигриці задоволено вищать, пасуючи його одна одній. Доводиться й собі вдавати радість, вклинюватись у гру. Стерва опиняється поряд і весь час намагається відбити у мене м'яч, навалюючись всім тілом на мене. Мило усміхаюсь їй, але черговий напад уже не такий невинний і я відчуваю її руку під своїм одягом. Господи, ну за що це мені? Доводиться підхопити її на руки і кинути у воду, щоб зі сторони це виглядало, як гра. Інші учасниці, мов божевільні самки, одразу ж приймають правила. Вони по черзі опиняються біля мене і, наче ненароком, хапають за руки, лащаться, а Гном навіть примудряється прикусити трохи шкіру на спині.

Можливо, якби я був полігамним, то зрадів би таким розвагам. Проте я відчуваю себе, як у пеклі.

–Це було гаряче, Алексе! – говорить мені Андрій після зйомок, зловивши в коридорі біля моєї кімнати. – На твоєму місці я б спробував кожну.

–Але ти не на моєму місці, – закриваю двері перед носом друга. Я досі злий на нього і не знаю чи це пройде взагалі.

–Досить агритись! Шоу нічого не змінить! – чую крізь двері.

–Дістань мені гітару і я подумаю над тим, щоб тебе пробачити, – я справді подумаю над цим.

До вечора ще далеко, а попереду побачення з Качконосом. Здається, воно має пройти на пляжі з шампанським і фруктами. Я не впевнений, не пам'ятаю, що там придумали кляті сценаристи.

Ліна дуже довго возиться з моїм обличчям і я розумію, що вона хоче поговорити. Проте не сьогодні — я не знаю, що їй сказати. Перед зйомкою не збираюсь топити у віскі свою печаль і невдоволеність. Боюсь, що не протверезію до розмови зі Світі. Іноді мені здається, що ми не спілкувались роками.

Побачення й справді проходить на пляжі з шампанським. Після першого ковтка посміхаюсь – мій келих наповнили содовою. Зосереджуюся на своїй ролі. Вмовляю себе, що просто знімаюсь у фільмі. Я ж це можу, я робив це не один раз!

–На брудершафт? – запитує брюнетка низьким голосом і я відчуваю, що мене от-от виверне. Чим я так нагрішив у своєму житті?

–А давай!

Хто-небудь, благаю, нехай це скінчиться чим швидше!

Я роблю невеликий ковток після чого торкаюсь маленьких блідих губ. Нічого. Ніяких емоцій або відчуттів. В голові крутиться одне питання: «За що?!»

Чесно кажучи, я твердо вирішив зав'язати з віскі. Хоч і не схильний до залежностей, ризикувати не хочеться. Алкоголь знищує клітини головного мозку. Але коли читаю повідомлення моєї милої Цукерочки, хочеться види од відчаю. Розумію, що це вже свого роду залежність. Можливо, це неправильно, але так надзвичайно хочеться саме її. Побачити наяву, доторкнутись, поцілувати. Здається, скоро буду вити на місяць. Ну і що ще залишається, як не напитись? Склянка за склянкою і в голові знову крутяться рими.

–Тепер буде снитися проклятий Гном,

Ще довго прийдеться терпіти й терпіти дурдом.

І все-таки Алекс в цім житті нагрішив,

Інакше чого би тигриці, як той крокодил…

–Алексе, відчини... – стук у двері обриває мене на самому цікавому місці й всі рими миттю вислизають з голови. Залишається одна – «Гном – дурдом».

–Ліночко, а що уже пора? – впускаю дівчину до себе. – Я думав у мене є трохи часу.

Здається, я конкретно присів на віскі, язик заплітається, а ноги не слухаються.

–Алексе, поглянь на себе, ти ж не алкоголік, щоб таке творити! Що з тобою?

–Ліно-о-о, ти ж мене любиш, правда? – слова вириваються самі собою, бо погано себе контролюю. Дівчина мовчить і до мене повільно доходить, що вона не брехала сьогодні. – Я дурень. Вона мені подобається. Але мені не дають телефон, щоб поговорити з нею.

–Хто «вона»? – стиліст насторожено дивиться в мої очі.

–Вона… Цукерочка. Моя Цукерочка. Хочеться вити від безсилля, – сідаю на підлогу, обійнявшись з пляшкою віскі. Зосереджуюсь поглядом на білому пухнастому килимку. – Вона дуже гарна. І мила. Ні, я не закохався. Це просто… А може й закохався. Як думаєш, можна закохатись в людину, котру ніколи не бачив?

Дивлюсь в очі Ліни. Вона не плаче, але погляд сумний. Повільно на вустах з'являється усмішка.

–Тупо було сподіватись на взаємність. Я – дурепа, – здається вона говорить це навіть більше для себе, а не для мене. Невелика пауза, в котрій я кілька разів зітхаю, ставлю віскі на столик і підіймаюсь на ноги, трохи похитуючись.

–Ходімо, Ліно. Пройдемо через це пекло чим скоріше.

Менше, ніж через тридцять хвилин мене відправляють на побачення з Малоліткою. Це буде ресторан. Мені доведеться поцілувати її під час танцю. Ліна дає мені чорний костюм.

– Ти сексі, Алексе, – вона усміхається, очі її блищать радістю.

–Дякую.

Я збираюсь уже вийти, але стилістка зупиняє мене на порозі.

– Алексе… Закохатись, не бачивши людину, можна. Але чи ти не ідеалізуєш її? Що як вона виявиться не такою, як ти її уявляв? Розчаруєшся?

–Мабуть, так, – знизую плечима.

Блонда Малолітка нагадує мені одну знайому. Вона гарна, навіть вишукана, доглядає за собою, у неї прекрасні форми. Але всередині – пустота. Весь час, відведений на зйомки, дівчина стріляє очима, проводить рукою по шиї, а потім нижче, вздовж плечей. Я дійсно намагаюсь, я дуже стараюсь.... але не витримую і психую:

–Владлен, дай цій блондинці текст, хай щось скаже, ми потанцюємо, я її... – мимоволі кривлюсь, – поцілую і піду спати.

Режисер дивиться на мене знизу вверх сердитим поглядом. Мені на мить здається, що він мене вижене з цього шоу. Хоч в такому випадку й буде попадос, я не засмучусь. Якось викручусь. Але Владлен масажує виски і через деякий час видає:

–Жак сказав, що я можу заборонити твої телефонні розмови.

–Ти не посмієш.

–Я дуже цього хочу. І зроблю так. Ще одна витівка, Алексе. Годі напиватись. Нап'єшся і можеш забути про свою подружку.

Відчуваю, як ніздрі роздуваються від злості, а пальці стискуються в кулаки. Мовчи, Алексе. Краще мовчи. Просто потерпи. Це не надовго.

Здається, я зміг себе заспокоїти таким чином. Побачення з блондинкою вдалось відзняти швидко. Вона так і не сказала за вечір нічого розумного. Довелось брати все у свої руки. Далі танець і поцілунок.

–Кицю, це було неймовірно. Я хочу повторити, – говорю блондинці, а самого знову мутить. Хочеться здохнути.