Спочатку:
На сторінку книги
Після пар ледь плетусь до роботи. Так не хочеться туди йти, що в душі аж вию. Я люблю свою роботу, нічого поганого не подумайте. Просто я не спала півтори доби. Хіба є діло до якоїсь там роботи, коли ти мрієш про м’яку подушечку? Пухнасту ковдру. Свою улюблену піжаму з зображенням твого улюбленого виконавця. (Так, так, в мене проблеми з головою, можна про це уже забути? Я обіцяю стати нормальною.)
Я справді люблю свою роботу. Я працюю в піцерії, котра знаходиться за дві зупинки до нашого з Катею дому. Якби в мене був вибір, я, звичайно, не працювала б, як подруга. Але мої батьки ледь зводять кінці з кінцями, допомагаючи брату з кредитом на квартиру. Доводиться працювати, щоб годувати своє хобі і свою залежність від цигарок. Останні, до речі, зараз аж занадто дорогі.
Тільки заходжу в піцерію – мене зустрічає хазяїн закладу – Ростислав Степанович. Приємний і добрий чоловік, котрому ледь за 50. Він повністю сивий зі світлим очима і завжди насупленими бровами.
–Світі, привіт! – весело вітається і навіть потискає руку. Мені довелось докласти неймовірних зусиль, щоб чоловік припинив називати мене Світланою. Я одна з усього колективу, кого він так щиро і весело вітає. Всіх інших недолюблює, як і мене колись. Я тут уже понад рік, відколи мені виповнилось 18. Я – один зі старожилів, тому що персонал в піцерії змінюється часто. Іноді – аж занадто. Швиденько переодягаюсь у форму, пов’язую косинку на волосся і мерщій іду виручати колег.
На кухні тільки Якс і Надя. Дівчина новенька в колективі, тому їй поки важко, хоча й вона не подає знаку. А Якс (Матвій) працює майже стільки ж, як і я. Він прийшов через місяць після мене. Тому і вчила його саме я. Звичайно, ми зблизились і подружилися. Я здогадалась, що подобаюсь йому. Але він мені – ні.
Якс... Він... ботан. На мою думку, ботанам може бути цікаво тільки з ботанами. Він постійно щось розказує про свій фізмат, а я нудьгую. Мені відверто нудно з ним, коли розмова заходить за навчання. Як і зараз. Нескінченні лабораторні роботи і теореми. Беееее ...
–Світі, що з тобою? Щось трапилось? – перериває мої невеселі думи Якс.
–Я не спала всю ніч, Матвію. Пробач, мені зараз не до навчання.
Хлопець сором’язливо посміхається, як і завжди, коли я звертаюся до нього на ім'я..
–Важко дається навчання, так? – запитує колега і я відчуваю, що от-от зірвусь. Пора на перекур.
– Ні, Якс, я переписувалась з хлопцем, – навмисне говорю правду.
–З хлопцем? – перепитує і розводить руками. – А як же я?
Ну невже цей ботанік уже надумав собі якусь фігню? Любов? Стосунки? Що? Сердито дивлюсь на хлопця і мовчки йду в кімнатку за піцерією, котра спеціально збудована для паління взимку, коли холодно. Я там тусуюсь завжди. Вона мені подобається.
Тільки встигаю затягнутись димом, як у дверях з'являється Якс. Хлопець виглядає вбитим горем. Ну навіщо я сказала те, що сказала?
–Якс, нащо ти залишив її одну? Вона ж не шарить нічого, – не дивлюсь в очі, погляд прикований до телефону, в котрому нове повідомлення від Алекса.
Alexreecks: Не говори так, ніби не хочеш дати нам шанс.
Я не знаю, що йому відповісти. Що дуже хочу цього шансу? Хочу побачити (і не тільки) його? Хочу... його?
–Світі, я гадав, ти даси мені шанс...
Якс опускається біля мене і диванчик скрипить під ним. Мене це дратує.
–Матвію, нащо ти прийшов?
–Ти мені подобаєшся, Світі...
Телефон дзенькає, сповістивши про повідомлення.
Alexreecks: Я бачу, що ти онлайн. Благаю, не мовчи.
Ви знущаєтесь наді мною? Вони це спеціально! Домовились і одночасно налітають, мов шуліки на мертвечину.
–Яксе, ми не будемо разом. Я – не для тебе. Не твоя.
Матвій дивиться на мене з неприхованою образою в очах. Мені жаль його, але я не поступлюсь. Будувати стосунки на слабості – тупо і в цьому немає ніякого сенсу.
–Сподіваюсь, що він тебе вартий, – Якс сердиться, але залишає мене наодинці. І я цьому рада. Потрібно щось відповісти. Хоча б щось.
Sweetie3343: Я на роботі, Алексе. Поспілкуємось ближче до опівночі? Якщо ти хочеш, звичайно.
Відповідь приходить миттєво.
Alexreecks: Так.
Alexreecks: Хочу.
Alexreecks: Чекаю.
Alexreecks: Будь ласка.
І поцілуночок в кінці.
Не задумуючись, копіюю листування і відсилаю подрузі. Через хвилину у месенджер приходить відповідь.
Катя:): Він на тебе запав.
Ага, як би не так...
