Спочатку:
На сторінку книги
Чи знаєте ви щось про зраду? Знаєте, як болить в душі? Отам, глибоко в грудях, що аж важко дихати... А ще сльози душать. В горлі, наче їжак застряг. І розбите серце... Здається, що в прямому сенсі, бо воно просто пекельно болить. От помножте це все на 10 та отримаєте те, що я відчула, коли побачила, як ніжно він її пестить, цілує в плече, пригортає до себе. Обережно рукою прибирає волосся та дістається шиї. Кожен його дотик до неї – удар сокирою в моє бідне серце. Чи варто говорити, що вони були не зовсім одягнені? А саме жахливе, знаєте, що? У неї моє ім'я. МОЄ! ІМ'Я!
Мене вистачило на півтори хвилини. Ймовірно, менше. Не засікала. Я просто глянула на роззявлений рот подруги, хлопнула кришкою ноутбука і впала лобом в подушку, поливаючи останню тихими сльозами. Чому? Ну чому? Розумом я усвідомлюю, що це все фільм, неправда, постанова. Але, здається, серце не сприймає такої (не)правди. Очі ж бачили... Очі ж бачили ці... 50 відтінків Рікса!
Лежу, обдумую, як краще забути про Алекса, а поряд Катя, тулиться до мене, погладжує спину. Намагається заспокоїти.
–Ну, Світочко, ну маленька моя, припини. Він не вартий твоїх сліз. Подумаєш, якийсь там співак задрипаний...
–Він най...кращий співак, а от як хло...пець... – схлипую.
Хочеться сказати «лайно...», але не можу. Бачила ж, як тій дівчині подобалось. Як вона мило закривала повіки... Від спогадів ще дужче боляче стає, я аж починаю завивати... Чи то не я?
–Хто там розкричався під вікном? – питаю, прислухавшись. – Пізно ж уже!
–Мабуть, теж подивились це неподобство, – жартує Катя. Не сміюся, не до того зараз.
Ми так і продовжуємо лежати. Я обличчям в подушці, а Катя – на мені. За вікном уже добрячий концерт йде. Чути звуки гітари, голос гарний, мелодійний. Приємний баритон. Тільки пісня якась – фе...
–Хм... Бібер... – замріяно каже Катя, зітхаючи.
–Вперше чую, щоб пісні Бібера... серенадами... вико...нували...
Ні! Це не може бути він! Ні!
Телефон сповіщає про повідомлення. Підриваюся, скидаючи подругу з себе, та хапаю мобільний, щоб прочитати.
«Вийдеш на балкон, Світі?»
Ноги мліють від усвідомлення того, що Алекс Рікс співає для мене під вікном.
–Що трапилось? – питає здивована Катя.
–Це Алекс, – тихо відповідаю та даю телефон подрузі. Вона читає, а потім дивиться на мене круглими від здивування очима.
–Виходь, – каже. – Виходь!
–Ні, я не піду... – хитаю головою.
Перед очима картина, де він цілує ЇЇ шию. Обережно, ніби ВОНА з кришталю. Одразу ж біль вертається в душу. Не піду!
«Навіщо ти прийшов? Хочеш, щоб знову впізнали?!» – пишу, а руки трясуться.
«У мене грим! Все ще чекаю на тебе!» – приходить відповідь майже одразу.
–Юлій Цезар! Примудряється співати й писати мені повідомлення.
–Світі, йди! – наполягає Катя, штовхаючи мене до дверей.
–Ні, – стаю стовпом, – давай ти. Я не хочу його бачити.
Подруга кидає спроби зрушити мене з місця та сміливо відкриває двері, що ведуть на балкон. В кімнату миттю вривається його приємний голос.
Where would I be?
If you didn't believe...
Believe...
Where would I be, if you, if you
If you didn't believe
Wouldn't know, how it feels
Touch the sky, if you didn't believe
Believe, believe*
–Це так мило, – прикладає подруга руку до серця, – я б йому все пробачила.
Катя визирає з вікна, перехилившись, та спостерігає за тим, що коїться у дворі.
–Ну що там? – питаю й підходжу ближче. Цікаво ж.
–Благаю, не дивись.
–Катю, жарти зараз недоречні, – серджуся, насупившись.
–Я не жартую, там здоровенний плакат чи що воно таке... з написом «Благаю, не дивись!»
Катя повертає до мене обличчя з зажурено-ностальгічним виглядом.
– Їх там двоє, обоє з гітарами. Світі, це так романтично! Що я зараз сердечний оргазм отримаю!
–Господи, Катю! Що ще за сердечний оргазм? – хитаю головою, друкуючи повідомлення. – Звідки воно у твоїх мізках береться?
«Пізно. Я вже бачила.»
«Вийди. Я ж для тебе співаю, а не для твоєї подруги.»
«Навіщо?»
«Хочу тебе побачити. Вийди, бо закричу!»
«Ні.»
–Сві-і-іті-і-і-і! – горланить щосили в ритм музиці.
Це фіаско. Провал. Моя особиста катастрофа. Світі ж у нашому домі одна...
Чую крики незадоволених сусідів. Вони намагаються прогнати співака, сварять його і проклинають мене. Падаю на ліжко обличчям в подушку та затуляю вуха. Байдуже. Нічого не хочеться. Світі покинула чат.
–Та замовкни ти уже! – це навіжений голос Галини Василівни з другого поверху проривається в мої затулені вуха.
Алекс припиняє співати, але музика не стихає. Ніжна мелодія гітари розноситься по двору, потрапляючи в кожне вікно. А в моїй кімнаті лунає пісня того ж Бібера, тільки інша.
–Агов, Світі, – гукає Катя, – телефон!
–Я чую. Це він.
–Ага, бачу. Візьмеш? – приносить мені мобілку.
–Ні. Нехай тій шатенці телефонує, – бурчу ображено.
Катя знову вертається на балкон та кричить чимдуж:
–Вона образилась!
Мене починає дратувати ця вся ситуація. Я зриваюся з ліжка, хапаю зі стола олівця, підбігаю до свого улюбленого зображення Алекса та починаю щосили дряпати його обличчя. Кричу, бо зла, бо не знаю, як мені вчинити. Бо подобається він мені!
Телефон не змовкає.
–Ало! – відповідаю сердито.
–Світі, спустися, поговоримо, – просить з мольбою.
–Навіщо?
–Хочу поговорити.
–Я тебе слухаю. Кажи, – сідаю на ліжко та обпираю лоба на долоню.
–Хотів би тебе побачити, – жадібно просить.
Роздумую над тим, щоб погодитись. Цей голос так манить, що йому важко відмовити. Тому я просто зобов'язана це зробити! Сказати, що нічого не буде. Хай краще так, ніж побачити його знову в таких... шоу.
–Алексе, припини. Нічого не вийде... – кажу спокійно, а всередині все аж стискається від тупого болю. – Я не зможу тебе бачити з іншими. Це боляче. Аж занадто.
Музика у дворі стихає. Раптова тиша оглушує.
–Світі... – каже серйозно. – Обіцяю, те, що ти сьогодні побачила, ніколи не повториться.
Те, мабуть, і не повториться. А от численні кліпи з дівчатами, котрі, безумовно, зійшли з картин кращих художників світу – так. Кліпи залишаться. А без жінок вони стануть не цікавими для прихильників.
–Ні.
*Пісня Джастіна Бібера «Believe»
Де б я був,
Якби ти не вірила в мене?
Вірила...
Де б я був,
Якби ти не вірила в мене?
Я б не дізнався ніколи, як воно –
Доторкнутися неба,
Якби ти не вірила...
Вірила... вірила...
(власний аматорський переклад)
