Раді Вас бачити!

Глава 26. Сімка кубків

Порада від карт: «Зберігайте абсолютну ясність і тверезість розуму, щоб не погнатися за тінню і не піддатись омані. Сьогодні ви не повинні приймати жодних, навіть найпривабливіших рішень. Вважайте їх сном, пробудження після якого може виявитися гірким. Тому будьте обережні з алкоголем та іншими отрутами. У сьогоднішніх снах і роздумах може бути гідна ідея, проте краще її обговорити разом з друзями»

Я розстібнув верхній ґудзики мокрої від липкого поту сорочки, перевернув порожню бочку та сів навпроти двох йолопів, які воліли лаятися, ніж слухати голос розуму. Тобто, мій голос. Лі та рудий лицар показово сіли на відстані, по різні сторони дерев’яної лави. Кальм набундючив мордяку, хоч цуценят бий, схрестив на грудях руки та дивився на мене очікуючи, коли я почну. Дівчина склала долоні та прохолодно промовила до мене:

- Розказуй, що зміг накопати.

- З чого б почати? – сказав я, та почухав свою куцу борідку, - Випадково чи ні - ми опинилися в центрі інтересів кількох владних людей. Всього я ще не розумію, проте дещо вже очевидно.

- І що саме? – скептично спитала дівчина.

- Для початку, сподіваюсь, що вже всі зрозуміли - донька бургомістра нічим не хворіє і ніяких танцюючих мерців тут нема. І зараз це взагалі найменша наша проблема.

- Про хворобу Летиції я згодна – більш квітучою дівчини годі і шукати. Проте чомусь всі вирішили інакше. Розпитала її про ліки, вона майже завжди їх виливає у вікно, чи в нічну вазу, поки покоївки не бачать, - промовила Лі під погодливі кивки Кальма, - Нещодавно мала честь познайомитися з її тітонькою. Вона також ні про яку хворобу не чула, хоча та ще пронирлива бестія. А ось, про мерців не впевнена, щось точно існує. Потвору зі снів ви всі бачили.

- Так, але її появи не логічні. Чого саме до нас вона являлася? Хто ми такі, щоб їй завадити? І чому-саме завадити? Що потрібно нічному жахіттю? – задавав я питання за питанням.

- Скасувати весілля, це ж і так зрозуміло, - пробурмотів лицар, - Саме про це казав старий монах.

- Влучне припущення, Кальме. Я гадаю, що насправді так і є. Але навіщо це примарі? Який їй з цього зиск?

- Може сімейне прокляття? Десь нагрішили предки, а молодим тепер розхльобувати. Чи чиясь стара образа, - знизав плечима Кальм.

- Я бачила їх сім’ю. Пів дня з ними мені вистачило, щоб зрозуміти, що вони самі по собі прокляття. При чому, як для інших, так і один для одного. Вони самі про це постійно жартують.

- Як і вся інша аристократія, це звичайне діло. Гадаю тему проклять можна сміливо відкинути, залишивши її для жіночих романів. Це тільки там злі чари ламають долю невинної дівчини, прирікаючи на страждання, лише заради самого процесу. В реальному житті у всього є ціль. І зазвичай вона доволі матеріалістична, - я продовжив роздуми дівчини, що казала розумні речі, - Яка різниця для Де Санті проклята Летиція чи ні? Це брак по розрахунку і всі причетні до нього на це згодні. Хіба чимало божевільних серед представників знатних родів? І нічого, якось собі живуть довго та щасливо, кидаючи гроші на вітер. А тому у нас є дві сторони проблеми – матеріалістична та метафізична. З якої почати?

- Друга, це яка? – не зрозумів лицар і трохи тихіше добавив собі під носа, - Понабираються бозна чого в свої столиці. Аби тільки ця зараза не передавалася повітрям.

- Добре, з назвою я трохи загнув, скажу простіше – містична складова. Це найцікавіше у цьому хаосі - в Червоному замку ми всі зустріли німу служницю, якої насправді ніколи не існувало в природі. Її бачили тільки ті, кому вона це дозволяла. Хранителька замку Августа, котра її наймала, не пам’ятала імені і хто вона така, але чітко зрозуміла про кого мова, коли я описав сварку зі старим монахом. Бургомістр та його жінка кликали дівчину Сія, проте справжня володарка цього імені, як ми сьогодні побачили, виглядає зовсім по іншому.

- Якщо ти натякаєш, що вона надприродне створіння, то я не погоджуюсь – амулети на неї не відреагували, - заперечив лицар. Дівчина на мить задумалася над його словам та відповіла:

- Згадай хто нам дав ці амулети - той самий монах, який з твоїх слів, керує німою дівчиною. Як ти думаєш, став би він це робити, усвідомлюючи, що відразу здасть нам свої таємниці?

- Гарно підмічені. Я спочатку думав, що камінь - фікція, брязкітка для замилювання очей. Щоб ми носилися з ними по всьому підгір’ю, як дурні з писаною торбою, не звертаючи увагу на щось головне.

- Але потім він засвітився, - Лі перебила мою розповідь.

- Саме так, і це мене сконфузило. Мабуть, за довгі роки роботи з ним він знайшов спосіб якось обходити його реакцію на надприродні речі.

- Давайте все ж таки повернемося від містичних здогадок на твердий ґрунт. Бургомістр з дружиною, як і інші вельможі взагалі можуть плутати імена слуг направо і наліво. Це звичайна річ. А те, що німої дівчини не знає ця ошуканка, чи стара помічниця бургомістра, ще нічого не означає, - заперечила дівчина, - До того ж, вони обидві могли брехати.

- Навіщо їм це робити? Мене здивувало, що хранителька замку не знає на ім’я когось зі своїх робітників, вона дуже розумна та пильна жінка і керує всіма справами бургомістра. Багаторічний досвід та довіра сім’є Де Гійяра для неї головне, - я поглянув як Лі іронічно закотила очі, - Добре, інший приклад - монахиня під прикриттям, яка була спеціально підіслала настоятелькою монастиря шпигувати за всіма, ніколи її не бачила. І це вже два докази моєї теорії.

Земля під ногами спочатку слабко завібрувала як натягнута струна, а вже за мить трусило так, що здалося, ніби намет ожив. Фрукти висипалися з корзинки на столі та підстрибуючи покотилися по бурій землі. Стіл покосився, глиняні пляшки з ліками посипалися з нього, як стиглі вишні. Дерев’яна бочка піді мною зламалася і мене завалило разом з нею. За хвилину все припинилося. Я підвівся на ноги, підняв тканий полог намету та поглянув у далечінь. Над горами стояла чорна хмара. Невже вона принесе дощ, який змиє з підгір’я гарячий пил та приб’є цю спеку? Червоний замок майорів своїми гострими вежами на фоні гірського хребта. На мить він здався мені ляльковим будиночком у порівнянні з їх величчю.

- Дідько, наче сама природа постала проти цього міста. Ти щось казав про якусь теорію, – нагадав Кальм, відганяючи від себе руками пил в повітрі.

- Чорна магія, поклоніння старовинним богам та заборонені чаклунські мистецтва, - прямо відповів я, відводячи погляд від замку, - Ми з Гийомом сьогодні оглянули один з обелісків в центрі міста і знайшли там принесених в жертву трьох білих голубів. Їх тіла були политі ритуальними оліями, які використовували жерці старої віри.

- Тю, так це ж вже було, - відповіла дівчина, глибоко позіхнула та почала збирати фрукти з землі, - Мертві повстануть та почнуть розгулювати серед живих, чи як там казав сивий пеньок.

- Примар у снах не мертва, - тихо проказав Кальм, - Мені так Жакері сказав і я йому вірю.

- Це твій хлопець? Ну, той який тебе врятував? – зловтішно спитала Лі.

- Він мені не хлопець! - рудий лицар зашипів наче дикий фелідай, - Тобі треба йому бути вдячною! Це він мені показав шлях втечі з того химерного місця, куди ми потрапляємо у снах.

- Вмовив, балакучий! Кину твоєму «не хлопцю» пару монет в капелюх, коли побачу на площі.

- Стуліть вже свої пельки! До коліків в печінці мені набридло слухати ваше гарчання. Вже ж розібралися, що вона ні в чому не винна і ти хибно її звинувачував, - прокричав я червоніючому лицарю і перевів погляд на дівчину, - А тобі треба згадати, що ти сама дала для цього привід, коли підлила їм блювотну настоянку. Потисніть нарешті руки і викиньте з голови ці дурні почвари.

Лицар з лучницею переглянуся та замовкли, проте ніби стали виглядати не такими напруженими.

- Мир? - тихо промовив Кальм та простягнув руку.

- Та, мир, мир, - сказала вона і хлопнула його по широкій розкритій долоні, - Давай домовимося, коли наступний раз тобі буде щось ввижатися – говори відкрито, що турбує.

- Якщо ви вже поладнали - продовжимо. Я бачу, що ви не хочете розбиратися в моїх містичних роздумах, хоча вважаю, що вони тут головні і несуть більшу загрозу. Ну що ж, перейдемо до наших баранів. У нас тут їх ціла отара назбиралася.

Взявши корзину фруктів, я хвильку подумав та вирішив перейти до наглядних прикладів. Врешті решт, тільки погляд на ситуацію зі сторони дав мені змогу до чогось дійти. Сподіваюсь і з ними це спрацює.

- Уявіть, що це Шарт, - я вказав на порожню частину лавки між друзями, - У нас є Герцог Ре Отін, - я витягнув білий персик з рожевим бочком та поклав на вільне місце, - Граф Де Сіз, таємний радник короля, - я витягнув лимонну грушу, - Барон Де Санті, - взяв жовтий інжир та виставив поруч, - Барон Де Гійяр, - червоне яблуко встало поруч з іншими, - гірський володар, не знаю як там його звуть, - я обрав коричневу осінню грушу сорту Бере Боск, - Фіора, королева крадіїв, - їй дісталася темно-синя слива. Наостанок я виклав з великий рожевий нектарин і промовив, - ігуменя монастиря Святого Брухоса, Маджерін.

- Груша, слива, виноград - разом ми веселий сад, - дівчина весело продекламувала рядок з відомого дитячого віршика і посміхнулася, - Гірського володаря звуть Арн-Бйорн. І що з цього? Ми вже чули подібне, коли ти розповідав про якусь гру, яка тебе навела на роздуми.

- Вас нічого не бентежить, коли ви це бачите? – спитав я, схвильовано очікуючи їх реакцію.

- Звичайно бентежить. Наприклад оце дуже смачно виглядає, - сказав лицар, взяв сливу яка була Фіорою та відкусив половину.

- Не їж дійових осіб. Хай вже хоч якось доведе свою думку до кінця. І так згоїли купу часу, - сказала дівчина.

- Нехай їсть, йому після отруєння треба багато цукру та клітковини. Це пришвидшує роботу організму, щоб вивести токсини, - промовив я і взамін надкушеної сливи поклав іншу, - Тримай всю корзинку, тільки ці не чіпай.

Лицар доїв сливу, охоче взяв корзину і почав відшукувати в ній ще, прискіпливо роздивляючись виноград.

- Ти забув дещо, - сказала Лі, відібрала з рук лицаря гронку чорного принцу та поклала на лавку.

- А це хто? – не зрозумів я.

- Ронський табір, звісно, - знизала плечима дівчина.

- А вони тут при чому?

- Вони завжди при чомусь, - взявши одну з виноградинок, вона поклала її собі до рота.

- Ти говориш, як справжня панянка. Хоча твоя правда, - замислився я, обдумуючи слова дівчини, - Фіора обмовилась при нашій першій зустрічі, що в них є якісь домовленості між собою.

- Я ж кажу - де гучно і щось коїться, там і вони.

- Ти щось всім цим хотів сказати, - нагадав мені Кальм, дивлячись на мій замислений вигляд.

- Так. Що ви тут бачите?

- Фрукти будуть вважатися правильною відповіддю? – спитав лицар, добравшись до медового інжиру.

- Це дуже дороги фрукти, - задумалася вона, взяла коричневу грушу та покрутила в руці, - Сорт зовсім новий, його вивели в сусідньому королівстві декілька років тому. Минулим літом мені в столиці всі вуха про нього продзижчали на ринку, нахвалюючи смакові якості.

- Отож, і всі ці дорогі фрукти щось роблять в одному маленькому місті на краю чималого королівства. Що їх сюди привело? На весілля не всіх запрошували.

- Гроші, - підтримала мою ідею Лі, та повернула грушу на лаву, - Дуже великі гроші. По обіді я підслухала, що бургомістр не просто так обрав нареченого для доньки. Він планує в обхід корони експортувати райдужні опали за кордон.

- А він так може? – перепитав лицар, смакуючи інжир.

- Не тільки може, а вже почав підготовку. Всі ювеліри міста готують йому проекти прикрас. Готові вироби коштують в рази дорожче, ніж просто оброблені камінці. А королівський палац з цього нічого не отримує. Просто звичайний податок на продаж, як і завжди.

- Це серйозний удар по авторитету і гаманцю корони. Всі знають, що король Гравілону ще той пихатий покидьок. Заради контроля над островами він уклав шлюб з їх самозваною принцесою. Був великий скандал при дворі, коли він покинув свою наречену-аристократку. Проте воно того було варте. Менше бунтів, більше прибутку від портів. Населення островів задоволено, на купців ніхто не нападає, торгові шляхи безпечні - всі залишилися задоволеними, - задумливо сказала дівчина та з’їла ще виноградинку, - Окрім зрадженої нареченої авжеж.

- Отже ми в дупі? – перепитав Кальм, та нарешті відставив від себе корзину з залишками фруктів.

- Це звичайні інтриги багатих стародавніх сімей. Таке завжди було і завжди буде. У будь-якому великому місті і місяця не проходить, щоб не виник подібний скандал. Чого бажають ті, у кого є гроші? Більших грошей, - відповіла йому дівчина, яка судячи з усього знала більше про справи вельмож, ніж це здавалося на перший погляд, - Мене непокоїть містична складова. До чого вона тут?

- Містифікація завжди була вдалим прикриттям для темних справ. Треба ж якось виправдовувати свої вчинки перед народом, щоб не запам’ятатися в історії кимось на кшталт Ксандра ІІІ Божевільного осквернителя, або Якова ХІ Лиховія лютого. Треба спалити село – там знаходять культ єретиків, якщо позбутися колишню коханку чи дружину – то оголошують відьмою або одержимою, а щоб усунути вельможу – раптово виявляють в нього заборонену літературу та спалюються як чорнокнижника. Іноді зі всією сім’єю.

Почувши мої слова, дівчина скривилася та поперхнулася виноградом. Кальм злегка постукав її по спині, допомагаючи оговтатися.

-Так, з приходом нової віри це стало робити складніше. Її святість цього не толерує. Хоча для корони мало речей є повністю неможливими, якщо король дуже чогось забажає. Але у нас тут не містифікація - все насправді. Сни немов інша реальність, тіні вбивають, чорний дим набирає людської подоби. І ці амулети – я питав у місцевої злотарниці, вона каже, що ніколи таких не бачила. З її слів, коштовне каміння унікальне.

- Треба вирішити, що робити далі. Найпростіший варіант, застрибнути на коня та дати джмелика якнайшвидше, - запропонував лицар.

- Боюсь, що нас можуть не випустити з міста. Всі бачили кількість монахів ордену Білої Айстри? Не здивуюсь, що це тільки мала їх частина і вони таємно розбили гарнізони навколо міста, щоб при потребі заблокувати його на в’їзд та виїзд.

- Навіщо? – не зрозуміла дичина.

- Для контроля ситуації. Щоб було менше свідків, - кивнув мені лицар та криво усміхнувся.

- В якому сенсі? – охнула дівчина та схвильовано глянула на нього, - Місто можуть знищити?

- Ви чули про Фрігат-Шолс? Років п’ять тому, було тихе невеличке рибальське містечко недалеко від Пенефорісу. В столиці оголосили, що його забрало море. Гийом розповідав, що місто не могло просто змити ураганом. В ці дні був надзвичайний штиль та сонячна погода, вітру взагалі не було.

- В яблучко! І таких прикладів десятки, якщо не сотні, – підтвердивши слова Кальма, я витяг з корзинки фруктів велике яблуко, - Тут не спокійні гори. Запросто можуть об’явити, що місто накрило кам’яною лавиною, або потоками лави. Потім проведуть красиву панахиду по загиблим в центральному соборі столиці, і кінці у воду. Тобто, в землю.

- Сумна картина, а я навіть заміж не встигла вийти.

- В тебе ще є всі шанси це зробити, коли Гийом виграє турнір, - посміхнувся рудий, дивлячись на зміни в обличчі дівчини, - А ось я точно вже не встигну.

- Не край собі серце, гамазей. Рони вільний народ, без забобонів. Гадаю, що їх горді представники легко можуть побратися з лицарями за їх згодою, - вона взяла рожеву нектарин, який недавно був Маджерін, та з хрустом його відкусила. Усмішка миттю злетіла з обличчя Кальма і він вигукнув:

- Іди до біса! Мій жарт хоча б був виправданий вашим поцілунком.

- Хто крім вас двох знає чим ви займалися, плюхкаючись на самоті в озері серед безлюдної пустки? – солодко промовила дівчина, пережовуючи шматок фрукту, - Сам винний. Не треба було базікати коли спав - Жакері те, Жакері це. В служниці, яка виявилася монахинею, аж мову відібрало, коли вона тебе почула. Мені навіть стало на мить шкода бідну дівчину.

- Я розмовляв коли вирубився? – потупив очі Кальм, - Дідько, якось негарно вийшло.

- Не зважай. Вона вже повінчана зі своїми обітницями, тому тобі нічого не світило.

- Але це не привід не йти з нею на побачення, - я вирішив змінити тему, бо якщо ці двоє притрушених знову почнуть сваритися, прийдеться піти на крайні заходи, - По перше, спитаєш про реакцію ігумені на новини, по друге - гарно проведеш вечір і може ще щось зможеш з неї корисного витягти.

- Ставлю п’ять мідяків, що буде навпаки і це він все вибовкає, як тільки вона його трохи приголубить, - азартно сказала дівчина, закидаючи кістку від з’їденого плоду у корзину.

- Підвищую до одного срібного, - я вирішив підтримати похмурого хлопця, - Наш лицар – граніт! Він не поведеться на всілякі дівочі хитрощі.

- Ага, аби тільки поруч не з’явилися підходящі парубочі, - голосно розсміялася Лі і незграбно впала з лавки від легкого поштовху руки Кальма.

- Смішно козі, що жопа в грязі.

Не перестаючи реготати, вона підвелася на ноги та почала обтрушувати сукню від бурого пилу. Потім випрямила спину та стримуючи усмішку промовила удавано драматичним голосом:

- Панове, прошу, тільки без рук! З цієї миті я буду тільки серйозно про це говорити. Бо справжня міцна любов, це не якісь там жарти.

- Ах ти ж, гайта! – вигукнув лицар і спробував схопити її. Дівчина зареготала, вивернулася і сховалася від нього за однією з бочкою.

- Досить вже ваших дурниць. Як малі діти себе поводите, - промовив я і пошепки повторив слова дівчини, - Справжня міцна любов, це не якісь там жарти. Слухай – ти маєш рацію. Справжня любов, це і справді не жарти.

- І ти туди ж. А ще другом мене називав, - лицар похмуро сів на лавку, взяв інжир і жбурнув в мене. Стиглий фрукт влучив в груди, залишивши сліди від соку на білій сорочці. Не зважаючи на це, я поклав його до рота та замислено почав жувати.

- Не про тебе мова. Я читав, що для виклику надприродних сил потрібні сильні емоції. Туга, злість, заздрість чи любов є саме такими. Те, що хтось в Шарті грає в чаклунство, це беззаперечний факт. Магічні сили повинні мати джерело та об’єкт дії.

- Цей об’єкт ми знаємо від початку, - відповів мені Кальм.

- Так, але я не впевнена. Дівчина ціла і неушкоджена. При нас постраждала лише ронська жриця, коли робила розклад Таро на чаклуна. І я не згодна з тобою, що всі радісно сприйняли шлюб по розрахунку. Могли бути якісь кавалери, подруги чи родичі, в яких були причини цьому завадити, - заперечила Лі, та присіла на край бочки. Хоча лицар вже заспокоївся, вона вирішила поки тримати дистанцію. Згадавши той вечір, мене осяяло:

- Я все таки правий! Хто був в сусідній кімнаті, коли ми ледь не загинули від чорного диму?

- Руда німа покоївка, - прошепотіла дівчина, - Я тоді подумала, що вона несла тацю з напоями до нас у вітальню, коли почула крики і через це сховалася в кімнаті.

- Мабуть я повинен вибачитися ще за одну підозру, - сказав Кальм та поглянув на Лі.

- Це вже втретє, але хто рахує. Якщо нічого не плутаю в твоїх дурних звинуваченнях, то в перший раз ти думав, що я якось пов’язана з потворою в монастирі. За це ти будеш вибачатися?

- Чого б це? - здивувався лицар, - Ми ще не з’ясували ким могла бути та дівчина, слід якої ми знайшли в клумбі.

- Ха! - вигукнула дівчина, - Ти взагалі дивився виступ монахинь? Чи в тебе очі в дупу залізли?

- Ти про що? Який виступ? - не зрозумів я.

- Ну з тобою все ясно, ти тоді ще не приїхав, - махнула рукою Лі, - Але ж він повинен був помітити?

- Що помітити? - вигукнули ми з Кальмом.

- Чоловіки, що з вас взяти, - глибоко зітхнувши, тихо прошепотіла дівчина, - Я розумію, що від запальних танців ігумені не можливо було очей відвести. Але щоб настільки?

- Давай викладай, що ти помітила, - занервував Кальм.

- Чобітки! Ви казали, що слід був від чобітка обшитого монетами у яких виступають танцівниці. Всі монахині були в таких. Коли вони стрибали таких дзвін стояв, що аж музики не було чутно.

Я плюхнувся на лаву і почухав бороду. Звук. Вночі окрім смороду ще був звук. З першим все ясно, гірський сірчистий газ походить на тухлі яйця у гнилій воді. Його можна переплутати зі старою мертвечиною. А ось в’їдливе дзижчання, що схоже на стрекотання комахи, з легкістю можуть видавати тонкі металеві пластинки, що оздоблюють танцювальне взуття.

- Отже, за вікном була котрась із монахинь. Тоді не зрозуміло, звідки сліди пазурів на стіні, -роздумував вголос лицар, проте ми на нього не звернули уваги.

- Ти була з ними в ту ніч. Помітила щось дивне окрім пожежі?

- Дивне? - розсміялася дівчина, - Там достобіса було дивного. Одна з них гадала на тінях і влаштувала справжню виставу, - вона глянула на наші здивовані обличчя, і вирішила пояснити - Ну, знаєте коли папір підпалюють, ставлять навпроти свічку і згасаючи він відкидає тіні на стіну. Папір згорає і тіні рухаються, показуючи різні картини.

- Нічого собі в них нічні забави, - присвиснув лицар, - В моєму містечку за таке могли випороти на центральній площі.

- З її сім’єю гірше вчинили. Тому вона і опинилася тут, - потупили очі дівчина, - В Юстини справжній дар, я ще такого ніколи не бачила. Тіні їй показали вашу битву біля млина. От тільки з дійових осіб були лише ви троє і потвора, яка крутилася вовчком. Ніякої дівчини поруч.

- І ти довіряєш цьому?

- Ігуменя довіряє її ведінням, а ось сивому кардиналу навпаки. Підслухала її розмову у саду, - відповіла дівчина. Я присвиснув.

- Нічого собі, які страсті бурлять в провінціях. Куди там столиці з її прісними інтригами. Окрім чаклуна, що проводить жертовні ритуали ми отримали на додачу відьму, що грається з тінями. Проте тепер все стає ще цікавішим. Якщо немає матерії, то не буде і тіні від неї, - сказав я і на мене не розуміючі поглянули дві пари очей.

- Лицарі, що з них взяти. Треба якось пояснювати їм тонкі матерії, - подумав я і розповів в деталях, на що натрапили ми з Гийомом біля білого обеліску.

- Отже, пустка, чи як ти там казав, не має власної форми - лише вигадану. Тому і не може відкидати тінь, - нарешті зібрав все мною сказане докупи Кальм і зробив висновок, - Якщо у вікні справді була монахиня, то яка саме?

Відкинувши всіх дорослих працівниць монастиря, бо я не думаю, що це хтось з них - то в нас залишається не багато варіантів, - замислено промовила Лі.

- Чому ти вирішила, що ніхто з дорослих до цього не причетний? - не зрозумів рудий.

- Це очевидно, - відповів я, - По перше, судячи з ваших слів, крім Маджерін, танцювали лише молоді дівчата - виховниці академії Святого Брухоса. По друге, тільки молодь може сплутатися з темними силами не розуміючи наслідків.

- Не згодна, у дорослих теж в голові тарганів вистачає. Я тільки факт участі в танці мала на увазі, - мугикнула собі під носа Лі, - Під час віщування в кімнаті були всі дівчата, що вчяться в Святому Брухосі, крім декількох. Афродезія і Селеста не прийшли бо пихаті дурепи. Перша мене готовила до поїздки сюди. Ще та потвора з милим личком, але не думаю, що спроможна на чорну магію. Її подругу Селесту я бачила тільки хвильку, вона боягузка. Ітідаль та Луїза готувались до прийому. Ітідаль, судячи з імені, донька якогось вельможі з півдня, а Луїза тільки що нас залишила, - дівчина виразно поглянула на рудого лицаря, який відвів від неї похмурі очі. Лі зловтішливо посміхнулася та продовжила.

- Вільди не було, вона тоді зачинилася в своїй кімнаті. Спілкувалася з нею - тиха непомітна дівчина, але дуже кмітлива. Ще не було якоїсь Йошико, не знаю що за вона за пташка.

- Зустрічався з нею в лазареті, - я підняв вгору руку, - Вона щось на кшталт знахарки, розбирається в настоянках та еліксирах та лікує постраждалих. Це всі дівчата?

- Ну, ще Софіко не було, - знизала плечима Лі

- Авжеж, вона чатувала на воротах. Хто з тих кого ти перелічила приймали участь в танці? Луїзи точно там не було.

- Дай подумати, - дівчина примружила очі, - Я впізнала Софіко, Юстину, Вільду та Афродезію. Інші дівчата мені були не знайомі.

- Юстину можна відкинули, вона не могла бути в двох місцях одночасно. Чи могла? - лицар кинув на мене допитливий погляд. Я захитав головою.

- Не думаю що це наша дівчина, у будь-чого в цьому світі повинна бути межа. Давайте перевіримо інших дівчатах зі списку, які танцювали сьогодні. Тільки в нас є проблема - Маджерін заборонила мені з'являтися в монастирі.

- Не проблема, я візьму це на себе. Все одно треба туди їхати забирати сукні, - махнула руками дівчина і повернулася до лицаря, - Ти там у чомусь ще мене звинувачував? Продовжуй, раз почав.

- Ти вчора пила ту ж воду, що і отруєна ронська жриця, - тихо промовив рудий.

- Вона з графину пила, а отрута була на стінках фужера. Ти не винен за свої здогадки. Це ми вже зараз знаємо більше, а вчора така думка була вельми обґрунтованою.

- І ви в той момент подумали, що я могла підлити отруту? - дівчина густо почервоніла від люті і вибухнула, - Пішли ви обидва! За кого ви мене маєте?

- За ту, ким ти є. Не більше і не менше, - спокійно відповів лицар, дивлячись на лютуючу дівчину, - Я бачив татуювання в тебе на лопатці і знаю що то за квітка.

- Ви про що? Яка квітка?

- Темно-синя, майже чорна. Маленька, з першого погляду незначна, проте смертельно отруйна.

Земля знову про себе нагадала. Новий поштовх був не такий сильний, як попередній. Меблі та тент м’яко затрусилися, посипаючи наші голови рудим пилом. Щось вони зачастила сьогодні, це не до добра.

- Хрещате зілля, яке ще кличуть в народі воронячим оком. Ось воно як, - тихо промовив я, втупившись в підскакуючи від тряски меблі. Подумавши хвильку, я виклав останній стиглий фіолетовий інжир на лаву до інших фруктів, - Пані Лі, виявляється, в місто вирішила завітати одна з ваших шановних сестер.