Раді Вас бачити!

Глава 15. Трійка кубків та Принцеса підсвічників

Порада від карт: «Впевнена активна позиція та хоробра індивідуальність – це ваш козир. Ваш вигляд та світосприйняття вимагає, щоб на нього звернули увагу. Дослухайтесь до порад вашого оточення і вам все вдасться. Очікуйте шокуючих новин, але пам’ятайте, що не треба все сприймати за чисту монету. Іноді розмови - це лише плітки»

Їсти хотілося так, що я майже вирішила наплювати на умовності і вгризтися в ліпнину на рамі великого бронзового дзеркала. Річ в тому, що святі сестри вирішили долучитися до лав святої інквізиції та влаштували мені аутодафе. Від справжнього вогнища на центральній площі мене врятував їх вердикт - я надто гладка і відьомська мітла не зможе мене підняти у повітря. Яка ж я щасливиця.

Другу годину я стояла на помості в будуарі і вислуховувала судження про мою зовнішність. Шкіра на руках в мене виявилася занадто грубою і мені заборонили знімати шовкові рукавички, бо що подумають люди. Плечі занадто широкі, а бюст - замалий, тому не можна обійтися без корсету. Від мого маленького татуювання, фіолетової квітки воронячого ока, на лопатці свідомість вони не втратили, але скривилися, наче це була проказа і заборонили оголювати спину. Очі та губи в мне виявилися невиразними, тому їх треба обов’язково підфарбовувати. Щоки запухкі, а скули не достатньо високі. Волосся не охайне, тому його підстригли до плеч, і накрутили розпеченим металевим прутом. Я ледь втрималась, щоб не запхати цього прута в горлянку Афродезії. Мерзенне дівчисько майже мене дістало, але треба себе тримати в руках. Я зараз леді, а леді не дають "занадто грубими" руками ляпасів швачкам. Принаймні так мені сказала сестра Роза, яка виявилася пухленькою та добросердою жінкою, і майстерною модисткою. Єдине, що похвалили, під словом “похвалили” я маю на увазі відсутність ганебних коментарів, були ноги. На превеликий сум Афродезії, їх виявилося дві і вони були надиво прямі.

Бургомістр розстарався на славу і привіз стільки ганчір’я, що в одну кімнату все не вмістилося. Скрині з сукнями, панчохами, капелюшками, туфлями, жакетами та іншим вбранням стояли по всьому коридору. Власний будуар матері ігумені перетворився на шафу старої мадам, яка до нестями була закохана в банти, волани та мереживо. Вони були всюди і від цього мені паморочилося в голові. Деякі наряди були настільки великого розміру, що таких як я, можна було вмістити дві, а то і три штуки. Але я все одно вважалася гладкою. Цікаво, ці аристократичні феї взагалі нічого не їдять та не дихають? Я, дурненька, думала, що пишна фігура давно стала однією з головних цінностей нашого часу. В кінці другої години в мене склався логічний висновок - єдине їхне джерело живлення, це сльози всіх оточуючих від розчарування в собі. Не на ту напали.

Снідати до примірки мені суворо заборонили, бо після їжі розміри зміняться і треба буде все перешивати, а часу на це немає. На мій подив, Афродезія справді розумілася на тому, що зараз носить вища каста. Якій колір та тканини в моді - небесно-блакитний шовк, насичено-червона парча, зелений оксамит чи блідо-рожевий льон? Обрати оборки чи вишивку? Добавити декольте чи зробити цнотливий воріт по саме підборіддя з тонкого, як павутиння босоркань, мережива? Зараз в моді тканини з класичними рослинними візерунками чи віддати перевагу зображенням тварин та птахів? Кольорова гамма вирізнялася яскравістю колориту, барвистістю, насиченістю та колірними контрастами, і я гадки не мала, що з цього потрібно одягати, а вона була як риба у воді.

Афродезія швидко перебирала скрині та сортувала вбрання. Що можна одразу міряти кидала в одну купу, що треба переробляти – в іншу, що вже застаріло, але там хороша тканина - окремо, а те, що треба роздати біднякам, ховала у великі мішки. Не знаю, де все це відкопав пан бургомістр, мабуть пограбував шафи своїх престарілих сестер та кузин. Більшість суконь давно вийшли з моди, це розуміла навіть я. Деякі з них тхнули пліснявою, а одна прикрашена хутряними оборками, була наскрізь поїдена міллю. Її хутко позбулися. Заможні люди свої старі наряди роздавали прислугі, бо прислуга не повинна ганьбити честь дому своїм виглядом. Коли сукні виношувалися, або їх заміняли новими з хазяйського плеча, то речі передавалися родичам з міста, ті далі своїм знайомим і таким чином сукні доходили до міської бідноти. В столиці цей шлях проходив ще швидше і в портовому районі часто-густо можна було побачити волоцюгу в такому камзолі, що навіть я пару раз позаздрив. Не знаю, як вони думали підготувати мене за один день, але, на диво, поки все йшло більш-менш не погано. Чорний мені обирати заборонили, хоча пару суконь цього кольору я зацінила.

- Ніякого чорного, це неприйнятно! Це ж заручини! Ти не на поминки їдеш! - з відвертою неповагою в голосі відповіла дівчина.

- А моя мати казала, що завжди треба брати в поїздку чорну сукню, - тихо промовила сестра Роза, - Бо якщо-що, на поминках будеш виглядати абсолютно не доречно. Як м’якувіні серед грачів.

Дівчина змірила святу сестру прискіпливим поглядом, закусила нижню губу та з силою витиснула з себе:

- Вмовила. Відклади ту, що з великим чорним бантом позаду. Бюст в ній треба трохи підшити, проте тканина і вишивка розкішна. Якщо брати, то тільки її.

- А можна бант відрізати? Якось він не доречно буде виглядати для прощання з небіжчиком, - обережно сказала я, підморгнувши Розі. Свята сестра зловила мій погляд та засміялася.

- Не неси дурниць! – гаркнула Афродезія з інтонацією, яку я вже чула від ігумені, - Сукня просто для комплекту. Ніяких похорон не буде. В будь якому разі, моду навіть на поминках ніхто не відміняв. Повір мені - столичні похорони вельмож, це ще те модне дефіле.

Вірю. Бачила на власні очі і запам’ятала на все життя. Ще попіл від мої сім’ї не встиг осісти на подвір’ї, а вже черга вистроїлася до моїх дверей з таких от модниць, вбраних в капелюшки з чорними півоніями, шовкові банти та тонкі траурні вуалі.

- Точно. Ще той капелюх з чорною вуаллю поклади в комплект до неї, - розпорядилася вона дівчинці, що весь цей час знаходилася з нами в кімнаті, не промовивши при цьому ні слова.

Я здригнулася. Я що про капелюшок з вуаллю сказала в голос? Озирнувшись, я зрозуміла, що навіть якщо і так, то окрім слова – капелюшок, ніхто нічого не почув. Треба щось з’їсти, бо в голові зовсім все стає погано.

Дівчина в сірій сукні швидко і без заперечень виконувала всі накази Афродезії, і мала такий пригнічений вид, що навіть мені хотілось її пригорнути до себе та обійняти. Єдине, що я про неї знала це ім’я - Вільда. Наче вона подружка Софіко і вони живуть в одній кімнаті.

- Знімай це, - скомандувала білявка Афродезія. Її впевненому командному голосу позаздрив би будь який-небудь генерал, - Міряй оту помаранчеву. Ти шатенка з міддю в волоссі, тобі повинен пасувати цей колір. Додамо до неї трохи прикрас і буде просто дивовижно.

Я була проти, колір сукні також, але нас в цій кімнаті ніхто не питав. З мене зняли корсет і я відчула полегшення в грудях. Богиня, я нарешті дихаю. Єдине, що мені справді сподобалося і мені дозволили це залишити був обренч - пояс прикрашений сердоліком та емаллю. Багаті містянки носили такі повністю срібні пояси, що складалися з великої кількості елементів, а бляшки на поясі були позолочені. Лицарський пояс для шляхетної пані не подобався святим сестрам через срібло, але це був беззаперечний символ статусу та робив талію крихітною, як в порцелянової ляльки. Але, головне те, що він подобався мені. Я просто не змогла встояти, щоб не приміряти цей коштовний аксесуар. Спробую залишити його собі після закінчення справи, як компенсацію за моральний збиток. Бургомістр чоловік не бідний, навіть не помітить якщо зникне.

На мій подив і жах, візерунчаста помаранчева сукня, сіла на мою фігуру як друга шкіра, чим викликала у нахабної білявки огидний переможний вереск.

- Яка краса, - з придихом в голосі промовила Вільда, вкладаючи широку відрізну спідницю об’ємними м’якими складками, - Таку тільки королеві носити.

Наряд був і правда розкішний. Навіть трохи занадто. Він вирізнявся заниженою лінією талії та ліфом, що облягав каркасний корсаж. Помаранчева шовкова тканина палала на променях сонця, а на рукавах і спідниці – струїлося петельчасте золото.

- Так, Вільдо, саме на це і розрахунок, - промовила Афродезія, оглядаючи мене зі всіх сторін, - Для справжньої леді, можна було б обрати щось простіше. Але нам потрібно створити такий образ, щоб ніхто в ній не запідозрив бродячу найманку. Тому беремо тільки краще. Неси шкатулки з прикрасами.

Численні перстні з кольоровим камінням міряли мені на кожен палець. Щоб не втратити колірних ефектів блискучих каблучок та сховати мої неприйнятні руки, їх вдягали під рукавички з дрібними розрізами на пальцях. У щілинах, що виникають при надяганні рукавичок, блищали кольорові камінці, але не було видно моїх грубих пальців. На мій розсуд, це все був сильний перебір. Все це суцільне марнотратство виглядало на мені, як на корові панчохи. Сестри супилися, я починала нервувати.

Наряди швидко мінялися і я не встигала за цим кольоровим калейдоскопом. Коштовні перлові брамки на голові змінювалися золотими сіточками з алтембасом на зачіску. Зелена сукня з розрізними рукавами і дрібними буфікамм, що виглядали через тканину корсажу, була відкинута та змінена важким візерунчастим нарядом з фалдами пурпурової парчі, вдягнену на білу лляну сорочку, вишиту золотом і шовком по лінії декольте і на рукавах.

Мода вимагала тримати в руці декоративну хустку прикрашених кольоровою та ажурною вишивкою, таких хусток я передивилася просто нескінченну кількість. Чепці, що відкривають волосся, не були позитивно прийняті в консервативному середовищі можновладців, що живе далеко від королівського двору, але в підгір’ї на це не звертали особливої уваги. Ну, хоч за це, я їм подумки щиро подякувала. Особливо за те, що мені не довелося одягати рантух, задрапірований низько на лобі, що спадав на сукню природними складками. Природньо, це показувати своє волосся, а не ховатися за суцільною драпіровкою з тканини. Я ж не лялька-мотанка в кінці кінців.

- Все, досить на цьому, - Нарешті оголосила свій вирок білявка, - Краще я вже відібрала, а інше шмаття можна тижнями переміряти.

Мене заспокоїли, ніби я сильно хвилювалася, що на перший час суконь мені вже вистачить, а святкові наряди, коли будуть готові, привезуть пізніше.

- Богиня сяюча, нарешті можна поїсти, - з надією промовила я, та почала знімати з себе безглузду та дуже важку сукню, але почула різке заперечення.

- Не верзи дурниць, у нас ще багато роботи. Треба йти в лазні і приводити твою шкіру в нормальний вигляд, а потім танці та етикет.

Який жаль, що в неї після мене, майже не залишилося синців на руках, чи якогось маленького вивиху. Хоча, хто б тоді всім цим займався? Відкинувши чергову думку про розправу на малолітньою язвою, я сконцентрувалася на диханні але не втрималася. Схопивши білявку за плечо я приперла її до стіни. Дівчина цього не очікувала та голосно зойкнула.

- Слухай сюди, модна кралечка, якщо я зараз чогось не з’їм, то до обіду доживуть не всі.

- Ні, це ти слухай сюди, - тихо промовила вона, дивлячись мені прямо у вічі, - Ми обидві виконуємо завдання - ти своє, а я своє. Давай не будемо робити одна одній проблеми. Поки ти стояла, позіхаючи від нудьги і закатувала очі, я виклалась на повну і зробила неможливе. Поглянь на себе!

Вона сміливо і прямо дивилася на мене, блакитні очі ляльки були рішуче примружені. Роза з Вільдою завмерли, в очікуванні що буде далі. Я подивилася в дзеркало ніби вперше і не впізнала себе. Навіть не беручи до уваги непомірно розкішне вбрання, шкіра на моєму обличчі сяяла, щічки були ніжно рожеві, ніби пелюстки квітів персику. Волосся гарно вкладене, волосина до волосинки, та блискуче. Вуста червоні та спокусливі, брови охайні, а очі загадкові і ніби з посміхом дивляться на все навкруги. Все таки Афродезія – геній, хоч і мала потвора.

- Це зайняло так багато часу, бо я не розумію, чому більшість зі звичайних нарядів тобі не пасує. На обід просто немає часу, - благала мене дівчина.

- Я і так вже погодилася вдягнути все шмаття, що ти обрала. Ти взагалі розумієш, що деякі сукні важать більше, ніж моя кіраса? Я майже нічого не їла зі вчорашнього ранку і якщо зараз мені до рота не потрапить якась їжа, то заштовхаю тобі в горлянку бандаж від цієї сукні.

- Не чіпай наряди! – визвірилась дівчина, - Вони не винні, що ти вирішила показати нам чого і де тебе вчили. Чи ти думаєш, що ніхто не здогадався про значення твого тату?

Правди ніде діти - смілива дівка. Вона задирається зі мною розуміючи, що я можу двома шпильками витягнути їй нутрощі.

- Дівчата, охолоньте. Ми всі трохи виснажилися і тому нервуємо. По легенді ти ж Акритусу? – сказала Вільда. Ми з Афродезією повільно повернули до неї голови. Побачивши, що привернула нашу увагу вона продовжила.

- Жінки там носять дублети, які у нас мають звичку носити лише чоловіки. От як цей, - вона взяла темно зелений шовковий дуплет з застібками на грудях і рантами на плечах, - Я подумала, що може і не треба з нею робити королеву, якщо це не виходить. Можна обрати інший підхід. Вдягнешь?

Глибоко позіхнувши, я відпустила білявку та підійшла до Вільди. Дуплет був гарним, темно смарагдовий оксамит з вишивкою та високим стоячим коміром.

- Під той срібний обренч, що тобі сподобався, та зі строкатою юбкою буде дещо дивно, але ж нам це і потрібно? Тільки справжні леді можуть дозволити собі такі сміливі вбрання.

- Вільда, ти хочеш все діло завалити? Матінко нас по стінці розмаже, якщо ми не впораємося, - майже плакала Афродезія, потираючи шию.

- Виглядати як королева може кожна наймичка, але тільк поки стоїть на постаменті. Вона не вміє все це носити. Бандажні сукні та корсети навіть вдягнути сама не спроможня, - розсудливо продовжувала Вільда, - Ти ж не хочеш, щоб через це всі зрозуміли, що вона ошуканка. Чи ти спеціально їх обирала, щоб хоч якось отримати запрошення до Червоного замку?

Неочікуваний поворот подій, подумала я, вдягаючи дуплет. А я то гадала, що для Афродезії дістати перепустку до вищої касти не становить проблем.

- Це маячня!. Я лише виконую накази матінки, - жваво засперечалася білявка.

- І тому перетворюєш її на порцелянову ляльку, що сама і кроку зробити без тебе не зможе? – майже кричала Вільда.

- Якщо вже так йде мова, то я вмиваю руки, - вигукнула дівчина, - Все що від мене потребували – я зробила. Не подобається - робіть з неї принцесу підсвічників без мене, але через пів години вона повинна бути в лазнях, а потім в бальній залі.

Дівчина залишила кімнату, гучно грюкнувши дверима. Принцеса підсвічників - гарно сказано, так називали гувернанток та економок, що виходили зі знатних, але збіднілих родів. Ці дівчата отримали гарну освіту, мали належні манери, але без приданого їм було важко було влаштуватися в житті та знайти підходящого чоловіка. Тому варіантів в них було не багато. Або продавати своє шляхетне прізвище тому, хто більше заплатить. Таких охочих вдосталь, багаті купці завжди хочуть примазитися до вищої касти. Або йти працювати та заробляти на життя своїм розумом. Власне, я обрала друге.

- Не звертай на неї уваги. Вона занадто хвилюється через наказ матінки, - махнула рукою Вільда, - Краще глянь на себе в дзеркало.

Це була зовсім інша справа. Ніякого стискаючого корсету, важкої парчі та зайвої показної вишуканості. Трохи суворо, але підкреслює мою струнку, хто щоб не казав, талію, в цьому я може вільно дихати та хоч якось пересуватися.

- Власне, я думаю, що цей рід вбрання пасує більше чоловікам, але на півночі дами не червоніючи носять його на людях. Я це точно знаю, бо сама з пригороду Акритосу. Але помаранчеву сукню все таки треба залишити. Дезі з нею не помилилася, вбрання розкішне. На урочистому прийомі тобі доведеться його вдягти, щоб виглядати на рівні. Насправді, вона непогана дівчина і знає свою справу. Просто трохи загралася в ляльковий будиночок. – Вільда гучно видихнула та прошепотіла, - Вона дочка швачки одного з видатних домів Пенефоріса. Її батько барон дав їй ім’я, оплатив навчання, але на спадщину вона не може розраховувати, тому доводиться вчитися та працювати тут.

Вітраж образу та повідніки Афродезії тепер склався. Ось чому вона так хапається за своє ім’я, немов більше нічого в житті не має. Воно насправді саме так і є.

- До цього вбрання потрібні аметисти, - продовжила Вільда.

Дівчина витягла довгу нитку прикрашену дрібними фіолетовими камінцями та прозорим блискучим гірським кришталем, і одягнула поверх дуплету. Коштовні буси замерехтіли сонячними зайчиками по гладенькому шовку.

- В столиці чи Пенефорісі такі носять будь хто, проте Акритус далеко від моря і вони там дуже цінуються. А кришталь нагадує лід та підкреслює твоє північне походження. І під срібло вдало підходить.

- Дівчата, якщо я вже не потрібна, то піду все це приводити до ладу, - сказала сестра Роза, та почала збирати обрані сукні у мішок.

- Ти ще подивись по скриням, бери все, що до ока припаде та складай в одну купу. А я поки знайду тобі щось поїсти, - сказала Вільда, - Твоя правда, буде погано виглядати, якщо ти від голоду втратиш свідомість, виходячи з карети. Матінка за це може з нас відбивну зробити.

Святі сестри залишили мене саму в кімнаті, що була завалена дорогим і не потрібним мені лахміттям. Як мені остогидла вся ця справа - навіть ще до Червоного замку не встигла доїхати, а вже ненавиджу цю роботу і це місто. Зробивши пару кроків по кімнаті, я розігнавшись зробила колесо та перестрибнула через скриню з капелюшками. Довга спідниця не стискала рухів та строкатим хвостом стрибнула за мною. А що? Не все так погано, як я думала. Дуплет був тіснуватий, але в цілому – нормально. В цьому можна працювати. Поки Вільда побігла шукати провізію, я спробувала відпрацювати удари на швацькому манекені. Залишившись цілком задоволеною свободою рухів я вийшла в коридор та почала ходити поміж скринь, шукаючи куди сховати залишки потрощеного ворога. Великі вікна були відчинені і виходили на сад звідки було чутно голоси.

- Вона просто нестерпна! І Вільда її у всьому підтримує! – почула я тонкий дівочий голос, який майже плакав, - Я весь ранок пропрацювала, але їй все не те! Ну, що за …

Я дуже здивувалася, що Афродезія знає таку вишукану лайку. Сама я не цуралася цих слів, але це вже занадто. Тут перший поверх. Поки ніхто не бачить, то можна цю спідницю перевірити і на більш активних рухах, та залишити трохи більше синців малій нахабі.

- Не лайся, Дезі. Ти дала їй вдягнути срібний обренч, як я наказувала? – до дівочого голосу долучився вже знайомий власний говір ігумені.

- Так матінко. Вона його ледь з руками в мене не відірвала та відмовилася знімати, ніби хтось на цьому наполягав.

Добре, що мама мене навчила спочатку порахували до п’яти, а вже потім робити різкі рухи та поспішні висновки. Іноді чекати та слухати краще ніж діяти. Я схопилася рукою за край рами та спробувала виглянути з вікна. Вбрання з шовку було гладеньке і ковзало по підвіконню, не даючи потрібної свободи дій. Клята спідниця. Якщо я зісковзну з вікна прямо на голову ігумені, спасибі мені за це не скажуть. Краще просто послухаю.

- Чудово. Я не знаю в яку гру грає Гюстав, але срібло їй знадобиться, - продовжила розмову не видима мені ігуменя, - Все не складається в його роздумах. І час не підходить, і причини як такої немає. Бідна дівчина нікому не завдала шкоди, щоб таке на себе накликати. Може він і розраховує надурити найманців і довірливого бургомістра, але не мене. Монахи щось знайшли в попелі погорілого млину?

- Наскільки я знаю, то – ні, - до розмови долучився ще один дівочий голос, який я чула вперше, - Але рудий лицар з алхіміком знайшли щось у саду.

- Справді? Виходить, що не такі вже вони і дурні, - здивовано посміхнулася ігуменя, - Якщо б монахи щось відкопали з попелища, то я була б вражена.

- Ви казали, що примара не може мати тіла, бо ще не пройшов потрібний час.

- Так - не може, за будь якими розрахунками не пройшло ще місячного циклу. За цей термін душа покидає наш світ, за цей же термін вона і повертається.

- Що тоді ви гадали зможуть знайти монахи? –задав питання переляканий голос Афродезії.

- Те, що залишило рани лицарю та його палугу, - гримнула на неї ігуменя, - Ми з ним поспілкувалися віч на віч і він не брехав - палуг вночі справді нічого не зміг вдіяти і це абсолютно не можливо. Звір не міг не відчути нежить, бо він з роду фелідаїв, тобто котів. А всі коти за велику відстань знають про присутність потойбічних сил. Тим паче тих, які викликані чаклунством.

- Так, в місті котів значно поменшало, як і фелідаїв в полях, - погодилося незнайоме мені дівча.

- Юстина щось ще бачила в тінях? – задала питання ігуменя.

- Тільки битву у млина. Сьогодні знову збиралася віщувати.

- Добре, тримай мене в курсі. До речі, що це у вас за бійка була вночі?

- Матінка.. - забелькотіла білявка, але її перебило загрозливе шипіння ігумені.

- Не матінкуй мені тут, бо з хліва місяць не вилізеш за таки витребеньки. Ви повинні стати справжніми сестрами, а не колотити одна одну по темних кутка. Кожна з вас по своєму обдарована, тому ви тут. Ви рівні поміж рівних.

Нічого собі, я вражена. Вона і справді таке дівчатам каже. Здуріти можна.

- Що ми будемо робити далі? – прошепотів голос Афродезії.

- Я можу сказати, що ми точно не будемо робити, - промовила ігуменя, - Ми не будемо слідувати плану Гюстава. Я не його шавка і не збираюся становитися в потрібну позу по першій його команді. Ми будемо діяти самостійно і обережно. Я вже роздала завдання – тепер треба чекати розвитку подій.

- Отже, зараз ми не можемо довіряти посланцю Святого престолу? – зробив висновок загадковий дівочий голос.

- Не зараз, ні в будь який інший час. Йому ніколи не можна довіряти, бо єдине, що завжди турбувало пихатого гівнюка – це він сам.

- Зрозуміла. Якщо думати так, то тіло могли непомітно витягти з під купи згорілого млина і замести сліди, або ж вогонь його не взяв, - зробила висновок незнайомка.

- А що може не взяти такий вогонь? Алхімік пів двору їм зміг спалити, - запитала Афродезія.

За рогом почулися кроки та дзвін посуду. Я м’яко зісковзнула з підвіконня, обережно притримуючи рукою поділ строкатої спідниці, і швидко побігла до кімнати з розкиданим шматтям. Дуже не вчасно цим коридором вирішив пройти хтось з сестер, але не страшно - я почула достатньо.