Раді Вас бачити!

Глава 5. Трійка кубків

Порада від карти: "Святкуйте свої свята, а не календарні. Спільна дія часто виходить більш потужною, ніж намагання зробити щось самотужки"

Огрядна монахиня в пенсне вела нас темними заплутаними коридорами з білими стінами, подекуди увішаними пожовклими дівочими портретами та прикрашеними ліпниною. В бляклому світлі маслянки, яку несла наш сірий поводир в руках, мені здавалося, що мертвенно-пусті очі жінок на полотнах супроводжували нас пильними поглядами. Вони дивилися та ніби хотіли дізнатися – що тут роблять такі самозванці, як ми з Гийомом. Морок в голові після минулої аудієнції ще до кінця не розвіявся, але я вже ясніше дивився на світ і головне – я нарешті міг вільно дихати. Мене страшенно нудило та хотілось пити. В горлянці пересохло так, що зараз я випив би ціле озеро Нут одним ковтком. Здавалося, що краще за всіх себе почував Рікон. Кіт-палуг бадьоро біг поперед нас, високо тримаючи свій роздвоєний зміїний хвіст. В кінці коридора ми звернули вліво та вийшли в округлий атріум від якого вели сходи на верх та коридори вправо та вліво. Монахиня зупинилась на мить, запалила лампу на столі поміж сходами та звернула в лівий коридор.

- Лабіринт Мінотавра Астеріона, якійсь, - буркнув я невдоволено.

- Кого-кого? – не зрозумів Гийом.

- Не зважай. Це острівний фольклор.

- Я більше десяти років прослужив майже у всіх портах моря Нанджи. Думав, що весь фольклор чув. Але про цього Мінотавра – ніц.

Я відмахнувся від нього, та не став продовжувати діалог. Не знаю, як можна було цілих десять років прожити у моря і не чути цих славетних легенд. Перше, що проходили алхіміки, були історії про наше божество - Гермеса Трісмегістра та все що було до нього дотичне. Але в мої перспективи на майбутнє не входило навчання лицарів античної міфології.

Ми ще раз повернули в темний коридор та уперлися в білі двері. Монахиня їх відчинила та пішла далі. Справа та зліва були ряди білих замкнутих дверей, нарешті вона зупинилася та одну з них відчинила. Нас зустріла невелика освітлена кімната. В ній стояли двоповерхове ліжко, поряд з ним було вікно та невеличка шафа. На підлозі кімнати лежала лучниця, поряд з нею сидів Кальм та похмуро курив люльку.

- Вас четверо. Дівчина з вами ночувати не повинна, - дивно ковтаючи голосні звуки сказала монахиня. Лучниця підняла голову та кисло на неї подивилася.

- Свята сестро, я можу вас точно запевнити, що ніхто з них не зможе мене торкнутися, не пошкодувавши про це. Вам доведеться зміритися. До того ж - в мене зараз не той настрій, щоб займатися розпустою.

- Вибач, люба, але я це не буду перевіряти. Так це, чи ні, але після відбою я проведу тебе в іншу кімнату.

- Та хай йому грець, я спокійно ночувала сама з цілим загоном лицарів. Але, богиня, робіть що хочете, тільки дайте попити та полежати трохи, - лучниця відкинула голову долілиць та закотила очі.

- Розумію. Зараз вам принесуть вечерю і після дзвону башти я повернуся.

Монахиня зачинила за нами двері. Я тремтячи усім тілом обперся до білої стіни та просто по ній сповз донизу. Рікон граючись пригнув на Левону. Та нявкнула і стрибнула на ліжко. Ліжко заскрипіло. Палуг звернувшись калачиком почав вилизувати свій білий хвіст.

- Ну що, хлопці, як пережили допит горгулії? – спитала лучниця.

- На вдачу живі, але це було ніц не просто, - я ковтнув слину, - Вина в когось не завалялося? Мені терміново потрібно випити.

Лучниця гучно залилася сміхом так, що ледь не підхрюкувала.

- Я про теж саме одразу подумала. Ні, майже нічого нема, лише залишки танцівниці у Кальма. Але тут є на території винокурня в якій святі діви гонять дуже пристойний міцний напій.

- Ну хоч щось. Звідки знаєш, що пристойний? Ти вже була в цих краях?

- Ні, не була. Ми раніше за вас приїхали сюди. Сонце було вище і коли нас вели дворами то я побачила емблему Сивого Кардинала на винокурні.

Ух, Сивий Кардинал. Сильно. Так ось де його виробляють, а я думав, що це комерційна таємниця і його привозять з віддалених островів.

- А це нормально, що монахині роблять один з найвишуканіших сортів джину? – в Кальма від цієї інформації загорілися очі та через це стали майже в один колір до його мідної бороди.

- Ох, сонечко, я вже нічого не знаю. Я стара втомлена жінка і не розумію, що взагалі нормального є в цьому монастирі. Якійсь джин зараз мене хвилює менше за все.

- Якійсь?

- Ну, може і не якійсь, - трохи довше подумала вона, - Але все одно, це явно не наша головна проблема. Як пройшла ваша співбесіда на проживання?

- Судячи з вашого стану, так само як і ваша. Мабуть в казематах старого королівсього палацу було б трохи простіше.

В мене було саме таке відчуття. Диба чи залізна діва здавалася зараз значно лагіднішою ніж спілкування з ігуменею. В кімнату тихо постукали і в дверях сірою тінню з’явилася сестра Софіко, з корзинкою. Вона мовчки навшпиньках зайшла та почала розкладати вміст корзинки на столі біля вікна, поволі викладаючи їжу, тарілки та келихи.

- Свята сестро, ви випадково не принесли трохи вашого місцевого джину? – запитав Гийом широко посміхаючись. Вона здригнулася. Чорти б з’їли гидотну посмішку цього бісового лицаря, навіщо ж так людей лякати.

- Панове мандрівники, вибачте за бідну вечерю. Кухня вже зачинена, як і казала. Я принесла, що змогла. Трохи хліба, козячого сира, фруктів та пляшечку нашої місцевої настоянки, щоб ви зігрілися. Каміни ще не топлять, а у нас в підгір’ї зараз ночі вже досить холодні.

- Чудово! Благослови вас Сяюча Богиня, сестро. Ви наша рятівниця! - Кальм майже аплодував та широко їй всміхався. Гарна посмішка в цього лицаря. Відкрита та щира. Не те що в його побратима, від погляду якої хочеться тікати та ховатися в бур’янах. Дивно, що він її не часто використовує на відміну від Гийома. Багато б хто спокусився на його яскраво руду бороду та відкриту посмішку, якщо б він частіше це робив.

- Сестро, дайте будь ласка відповідь, бо я вщент заплуталась чи занадто втомилась і тому чогось не розумію в цьому буремному світі - хіба дозволяється монахиням робити алкоголь? Чи це не заборонено святими письменами? – з посміхом спитала лучниця.

- Богиня просила про працьовитість, цнотливість і послух. Про тверезість не було ні єдиного слова, - не замислюючись відповіла сестра Софіко, - А тому, не треба приховувати від світу наші нечисленні та невибагливі можливості. Матінка не дарма сказала, що це превеликий жаль, що Ви вчилися не в нас.

На мій подив лучниця відповіла без іронії і навіть не закотила очі від зневаги. Вона підвелася на коліна та сконцентровано подивилася на сестру Софіко, ніби бачила її вперше. Ніби вона бачила перед собою опудало з ціллю для стріли замість тендітної молодої монахині.

- Богиня всевидяча, вберегла нас всіх від цієї злої чорної долі.

- Може й так, - знизала монахиня плечем, посміхаючись, - Хто її знає. Воля Богині над усіма нами. Хто ми такі, щоб засуджувати когось за обраний шлях. Прошу вас не виходити з будівлі після відбою. Якщо знадобиться вбиральня, то вам в перші двері від атріуму. Ви на поверсі для прочан. Крім вас тут тільки монахи Ордену Білої Айстри займають три кімнати в кінці коридору.

- Сестро Софіко, можна не переводити даму в іншу кімнату, як казала ваша інша сестра? – запитав я, - Нам багато чого треба обговорити.

- Вибачте, але, зі всієї поваги, я сьогодні чергова на воротах і не можу вам на це відповісти. Якщо так сказала чергова сестра - то це на її розсуд.

- Добре, дякую вам, сестро. Гарної вам ночі.

- Нехай ваш сон осяє світло богині. Якщо щось знадобиться, то чергова сестра буде сидіти в атріумі. Поскладайте в козину все, що залишиться від їжі, будь ласка. Так простіше буде прибирати зранку.

Я кивнув. Сестра Софіко вклонилася та тихо вийшла з кімнати, зачинивши двері. Я обернувся навкруги.

- Ну, що хлопці та дівчата! В яке коров’яче лайно ми з вами втрапили?

- Дай душі спокою бо так гидко, хоч на стіни лізь, - нарешті лучниця впала на спину та закотила очі. Я розреготався та теж впав на підлогу

- Кальм, чи хто там ближче до келихів? Наливай! Трясця, треба випити після цього.

Кальм відкрив пляшку, понюхав корок і в той же час її перехопила лучниця. Жінка стрімко вхопила пляшку та відлила краплю на підлогу. Витягнула з кишені вогнекамінь та швидкими рухами видобула з нього іскру. Крапля спиртного спалахнула звичайним багряним вогником. Жінка гучно видохнула та пригубила прямо з пляшки великий ковток.

- Будьмо, хлопці! Бо скоро свята інквізиція в пенсне прийде по мою душу, а ми сухі як спідня білизна монахині.

- Будьмо, сестро, наливай! – загиготів Гийом. Лучниця скривилася, та почала розливати сріблястого кольору настоянку по глиняним чаркам.

- Яка я тобі сестро, блазню, - забуркотіла лучниця, - Ну, що, хлопці! З великою смердючою кіпою багна, всіх нас!

Всі взяли по чарці та відсалютували за це. Сивий Кардинал був просто шикарний. Міцний, тягучий, хвойний, віддаваючи такою нотою в серці, що й не передати. Цей напій дуже цінувався та коштував не дешево. Він був не простою брагою за пів мідяка, від якого ти одразу набирався хмелю. Відчуття було схоже на спілкування з тендітною загадковою дівчиною, яку ти пізнавав з кожним ковтком по новому. Або зі старим другом, який може здивувати цікавою історією. Ніби кольоровий вітраж змінювався і ніколи не був схожий на попередній. В перший раз – різкий хвойний, потім трав’яний, далі м’який та квітучий, а під кінець жагучій. Гийом гучно відпив та відригнув.

- Ух! Відмінна брага! Якщо б одразу б так зустрічали, то не так було б і обридливо велику ціну платити за ночівлю.

- От, дурне - поїхало в турне…. Годі вже, хлопці - є цікавіші справи

Лучниця відставила пляшку, натякаючи, що один розлила і досить.

- Так, хлопці і дівчата, що ми маємо в сухому залишку? – сказав я відставивши келих,- Нас всіх найняв пан Бургомістр нічого не пояснюючи. А наше прикриття, судячи з усього не багато, не мало - Орден Білої Айстри, якщо у нас щось піде не так?

Окрема ремарка з приводу діяльності та сутності благочинного Світлого Ордену Білої Айстри, яку я роблю подумки перший і останній раз. Принаймні я так сподіваюсь.

Святий Орден Білої Айстри, був заснований в середині минулого сторіччя задля захисту нової віри. По суті - це відбірні фанатики-головорізи, яким простіше залишити після себе пару випалених вщент містечок, від яких лишається лише сірий попіл, і сказати - що там нічого ніколи й не було. Їх зазвичай відправляють туди, де без цього ніяк неможливо обійтися. Знаючи це, одразу стає зрозуміло, чого так панікувала її благодать - матір ігуменя. На знамені ордену написані слова стародавньою мовою, які можна трактувати як «Ми починаємо з початку», чи «Ми йдемо до початку», в залежності від наголосу. Коли Святий Престол відряджає Орден Білої Айстри, то після них можна починати сміливо будувати нові поселення, бо старі буквально будуть зрівняні з землею. І тут лише одне питання - чому саме тут Святий Престол надумав починати все з початку. Не розуміючи що коїться, це питання ставало настільки цікавим, що від цього хотілось бігти світ за очі.

- Кепсько все це виглядає, а ми ще навіть до міста не доїхали. Давайте викладати карти на стіл. Хто що знає, думає чи здогадується, на що ми підписалися?

- Не названій молодій особі потрібна компаньйонка для особистого захисту на урочистому заході. Наймали мене не через гільдію, тому - офіційно мене тут немає, хоча контракт складений по всім правилам, - сказала лучниця відсьорбнувши джину з келиха, - З першого погляду – нічого дивного. Гільдіям ніхто платити не хоче, тому багато хто бере ліві разові замовлення.

- Майже те саме і в мене, - промугикав Кальм, замислено жуючи скибку сиру, - Охорона урочистого заходу. Я порозпитував трохи. Місцевий бургомістр – пан серйозний, надійний і заможний. Наші мечники багато разів на нього працювали і все було досить просто і без проблем. Як тільки почув, що в Шарті святковий ярмарок, то одразу мені видалось все логічним – вельможі переживають за безпеку своїх лощених камзолів.

- Тобто, тебе одразу попередили про подорож в Шарт? – здивувався я.

- Так, я ще за це трохи зверху попросив. Дали без заперечень, - лицар відрізав стилетом шмат сира з долоню та кинув палугам. Рікон стрибнув та проковтнув його в повітрі, Левіна лише облизнулася.

- А тебе, як я розумію, не попередили? Алхіміків мабуть важко виколупати з їхніх мушель у темних підземеллях де все просмерділо гниллю, сіркою та сечею, - реготнув Гийом.

- Взагалі-то, моя лабораторія знаходиться на горищі двоповерхової будівлі в майже пристойному районі. А уріна дуже важлива в алхімічних процесах. Тут немає нічого смішного, тай до запаху швидко звикаєш. Поїздиш по місту, скуповуючи вміст нічних ваз – взагалі запах стає не важливий.

- Скуповуючи? Тобто моє лайно щось коштує?

- Своє лайно можеш собі залишити на довгу пам’ять, а от крохмальні блузи всіх дам столиці без уріни сніжно-білими не будуть. Чого ми взагалі про це говоримо? Краще скажи для чого тебе наймав бургомістр, - трохи образився я.

- Е, ні - спочатку треба випити за чудодійні властивості уріни, щоб тобі її завтра вранці побільше продати, - без зупину реготав Гийом, розливаючи Сивого Кардинала по глиняним чаркам.

- Досить, сміятися, блазню. Якщо окрім своєї кривої сокири ти нічого в житті не бачив, то це не означає, що всі такі, - стомлено сказала дівчина, підставляючи свою чарку, щоб лицар налив джин.

- Крихітко, по-перше в мене не крива сокира, а лабрис. А по-друге – я стільки всіляких цікавинок бачив на прикордонній службі, що з легкістю зміг розпізнати порошок Матінки Нане, який ти вчора підсипала в пляшку Аметистової Танцівниці.

Я здивовано подивися на лучницю, вона трохи почервоніла та голосно відпила великий ковток джина з чарки.

- Так, ось чому в мене всі нутрощі були навиворіт наступного ранку! - у Кальма округлились очі.

- Матінка Нане не смертельна, а навіть дуже корисна, - вона ніяково, закусила нижню губу, - В деяких окремих випадках. Особливо, якщо треба швидко прочистити шлунок. Чого тоді пив, якщо це зрозумів?

- Та, трохи цікаво стало, що буде далі. Не часто бачиш гарних дівчат, які самі підходять до тебе з випивкою і тільки обшукують сумки, нічого з них не забираючи.

- Базікав би ти поменше хоч трохи, може хтось колись би і підійшов. Без особливого розрахунку, - буркнула дівчина ніби ховаючись за чаркою.

- Ну-ну, крихітко, нічого соромитися. Тут такі справи, я ще на першому привалі твою сумку обшукав. Гарний в тебе набір сталевих іграшок, солідний. Половину з них я і не бачив ніколи. А пляшечок гарних скільки – можна оздобити цілу сільську аптеку. Навіть, у цього різноокого полуденного біса таких нема. В нього інший веселий набір. З якого ти казала загону?

- Я не казала.

- То хоч скажи, як тебе звуть, загадкова незнайомка. Все ж будемо разом працювати. Треба знати, що вибити на твоєму надгробку, якщо все піде шкереберть.

- Можете звати мене Лі. А на твоєму надгробку, якщо що, я наб’ю одне слово – блазень. Але великими літерами.

- Лі? Це ім’я взагалі? – ризикнув я втрутитися в їх розмову.

- Як рідна матінка назвала - так на світі білому і живимо. Лі Ра - це все, що я можу сказати.

- Не багато, але чудовий привід оновити чарки за знайомство.

- Файний ти леґінь. Тобі б лише чарки оновлювати. Не через це тебе виперли з прикордонників? – сказала вона дивлячись на реакцію Гийома, - А що, я не права, любчику? В тебе немає герба загону або інших бойових відзнак. З собою майже немає корисного знаряддя. Окрім броні, одна стара кольчуга та поношена куртка. Палуг при тобі, але рапортувати в королівський звіринець ти відмовився. Хоча грошей з собою – фелідай наплакав.

- Не бери на себе зайвого, крихітко, - лицар перестав всміхатися. Його очі хижо примружилися і він наблизився до дівчини майже впритул, - В мене є відзнаки. Покажу якось. Особисто.

- Я вже вся в очікуванні, любий - дівчина не відвела погляд та прямо дивилася в зелені очі майже двометрового чорнявого велетня, що сидів навпроти неї. Однією рукою вона, ніби випадково, потягнулася за коліно до лівого високого чобота. Пролунав віддалений глухий дзвін. Дівчина голосно розсміялася.

– Ууу, як мені пощастило, що богиня мене вберегла від такого здорованя. І що б я робила? А то хто знає - може дарма я не доплатила за окрему кімнату на двох з нормальним ліжком.

В коридорі почувся шерхіт. Двері відчинились і в кімнату зайшла огрядна монахиня в пенсне.

- О, це по мою душу, - дівчина в один ковток осушила чарку та підвелася, - Не сумуйте без мене, хлопчики, і залиште трохи кардинала на завтра. Хто знає як ніч пройде в домі богині.

- В сусідньому крилі, де живуть наші вихованці, я знайшла вільне місце, - монахиня окинула поглядом кімнату зупинившись на дівчині, - З речами допомогти?

- Так, свята сестро, якщо ваша ласка. Як ви бачите, інших охочих тут в дефіциті.

- Я сподіваюсь, що ви втрьох будете вести себе пристойно. Нагадую вам - ви знаходитесь зараз в домі богині і вести себе треба відповідно. Ваша друга кімната, це двері навпроти. Сніданок вас буде чекати вранці після дзвону башти. Нехай ваш сон осяє світло богині.

Жінки взяли сумки та вийшли зачинивши двері. Гийом всівся, склавши ноги, та почав нервово гризти велику лимонну грушу міцними білими зубами.

- Чого ти так з нею, брате? – спитав Кальм.

- Не знаю. Я їй не довіряю. Бачив би ти її сумку. З неї така ж сама лучниця, як з цього алхіміка - мечник.

- Взагалі то, я трохи володію коротким мечем. Вчився фехтуванню. Столиця не найбезпечніше місце в світі, - трохи обурився я цьому порівнянню.

- Будемо сподіватися, хлопче, що він тобі не знадобиться, - обидва лицарі засміялися.

- Я також, - я трохи зрадів, що атмосфера почала налагоджуватися.

Він відкоркував пляшку і розлив джин по чаркам.

- Ну що? Будьмо хлопці!

- Ви як хочете, а я пішов спати, - позіхнув Кальм, - мене ще після вчорашньої витівки з танцівницею трохи нудить. Ви якщо хочете – продовжуйте, а я пішов. Левіна, до мене.

Кішка рудою тінню, зістрибнула з ліжка та покрокувала м’якою ходою до дверей. Лицар потріпав її по загривку та взяв свій тюрбан.

- Ну, брате! Не кидай мене напризволяще з цим підступним створінням. А то хто знає, що може вийти з цього.

Кальм тільки махнув на нього рукою. Я пнув його ногою. Гийом від цього розреготався на всю горлянку і завалився повністю на підлогу.

- Не звертай на нього увагу. Він просто хоче почути, що єдина насправді підступна тварюка в цій кімнаті – це він сам. Все, хлопці, не галасуйте сильно, бо монахи по сусідству навряд чи будуть цьому раді.

Двері за ним зачинилися і я залишився наодинці з Гийомом. На мій подив, лицар допив спочатку свою чарку, потім чарку Кальма. Підвівся і оголосив, що також вже збирається спати на нижньому ліжку. Я не сперечався, мовчки допив свій джин, закусив поспіхом сиром та заліз на верхнє ліжко. Не знаю, чи це втома від довгого шляху, чи джин так подіяв, але я відрубився майже моментально.