Раді Вас бачити!

Глава 8. Вісімка пентаклів

Порада від карт: "Вам доведеться взятися за щось нове, що приведе вас до нових здобутків. Не треба недооцінювати свою майстерність"

Алхімія — це священне мистецтво трансформації, метаморфоз та перетворення речей. Вся ця унікальна різнобарвна система знань охоплює множинні й різноманітні міркування та дослідження підмісячних речей природи, підвладних мірі часу, за яку природа зазнає´ розпаду і відроджує себе безперервно.

Ніхто не знає, що саме було первинною метою перших алхіміків, але точно можна сказати чого саме вони завжди прагнули – золота. Так чи інакше, всі досліди та винаходи були націлені на отримання цього благородного металу. А всі інші наші досягнення, скоріше були не вдалими спробами, яким знайшли застосування в побуті. Що також, в свою чергу, приносило золото.

Метали, є однією з основ нашого світу. Не даремно, що далеко на півдні наші брати та сестри по справі розташували цю субстанцію на один рівень з іншими стихійними елементами. Кожен метал асоціювався з планетами на небосхилі. Срібло, підпорядковувалося Місяцю, мідь – Венері, залізо – Марсу, ртуть – Меркурію, а золото – Сонцю. Ще є дванадцять алхімічних процесів, кожним з яких управляє один з дванадцяти знаків зодіаку. Сонячний та Місячний метали були найцінніші, бо вплив їх небесних покровителів на наш світ був найсильніший.

Шмат металу стає справжнім пентаклем, коли майстер задіяє, а ні швидше - вичікує, момент піку сили конкретного небесного тіла. Для цього треба знати в якій позиції якого небесного дома знаходиться потрібна планета. Астрологічні карти з цими знаннями розраховуються астрологами та їх можна замовити в аптеці. Для більш складних пентаклів, де використовувалося декілька небесних тіл, потрібно замовляти в гільдії астрологів детальну карту зоряного неба, щоб визначити всі можливі аспекти їх взаємодій. Це все, та багато чого іншого, треба розуміти при роботі з пентаклями. І також вміти оброблювати метали. Коли в голові нема, то в сраці не позичиш.

Зоряних карт в мене не було, де найближча аптека я не знав, як і ніколи не працював з пентаклями для палугів. Він був з чистого срібла, отже до нього можна було застосувати базові правила роботи з односкладними пентаклями. Знати треба тільки про розташування одного небесного тіла – Місяця. Для виготовлення нового пентакля потрібна певна фаза та градус. Ремонтувати можна в будь яку, окрім темної. Повня була три дні тому, отже час підходить, тільки треба дочекатися коли він зійде на небі. За допомогою чогось, треба поновити зв’язок між хазяїном та палугом. На пентаклі я бачив щось схоже на сигіл крові, отже знадобиться кров Гийома. Сивий пан натякнув, що для ремонту амулета не потрібно мати сім п'ядей у лобі. Його аргументи здалися логічними. Сподіваюсь, розробники більше нічого хитромудрого не вклали в нього, про що я б не зміг здогадатися.

Метушня біля пожежі залишилася позаду і я знову опинився на самоті в заплутаному лабіринті темних мовчазних комор. І де та клята кузня? Місяць може от-от зійти, а роботи достобіса. Практика з виготовлення пентаклів була давно і вони не були найчастішим моїм замовленням. Справжні пентаклі доволі складні і через це – дорогі. Тому мої брати і сестри по ремеслу робили дешеві підробки, які майже не працювали. З часом, народ про щось почав здогадуватися і попит на пентаклі зійшов на нуль.

В кінці проходу промайнула тендітна тінь в сірому балахоні.

- Гей! Хто б ти не був, почекай! Де тут кузня?

Тінь виглянула з-за рогу будівлі та пискляво вигукнула:

- Кого послала в ночі світла богиня?

- Я алхімік зі столиці, прибув до Шарту та зупинився на ніч у вашому монастирі. Допоможіть знайти кузню, будь ласка. Це дуже важливо.

- О, пане алхіміку! Це я, Софіко. Ви мене пам’ятаєте? Я вас зустріла та привела до матінки. І приносила вам та вашим друзям вечерю.

- Слава Трисмегістру! Сестра Софіко, який я радий вас бачити! Де тут кузня?

- Ходіть за мною, пане.

Дівчина хутко пішла поміж комор. Вона напрочуд легко орієнтувалася в темряві без лампи чи будь якого іншого освітлення. Ми швидко, наскільки я міг тягнуту забиту ногу, обходили будівлі внутрішнього двору, прямуючи до цілі.

- Як ти так легко знаходиш тут шлях?

- Я тут виросла, пане. Змалечку бігала поміж цих комор та знаю всі шляхи. Навіть таємні, - прошепотіла вона, ніби поділилася зі мною таємницею.

Її обличчя не можливо було розглядіти крізь темряву, але я певен, що вона у цей час посміхнулася.

- Тепер зрозумів, тут без пів літри дороги не розбереш.

Дівчина тільки знизила плечима та вивела мене до стайні, де голосно іржали коні. Мабуть відчували пожежу. Ми пройшли далі через ще одну комору і вийшли до не великої будівлі.

- Ось кузня, але вона вночі зачинена. Я зараз пошукаю ключі.

- Мені сказав сивий пан, що хтось мені допоможе з горном. Бо сам я не встигну розпалити його до потрібної температури. А ще треба розібратися що до чого.

- Сестра Марта, що тут працює, вже мабуть спить, - невпевнено прошепотіла вона, - Хоча, зараз мабуть ніхто вже не спить. І де тепер її шукати?

Я в розпачі пнув здоровою ногою зачинені ворота кузні. Важкі дубові ковані металом двері відповіли мені саркастичним мовчанням.

- Знайдіть її. Це дуже важливо.

Дівчина повернулася до мене, взяла камінець з доріжки, заплющила очі і подмухала на нього. Трохи подумала і кинула через ліве плече. Камінь впав в темну пожовклу траву.

- Чекайте тут, зроблю що зможу.

Вона зникла в темряві, залишивши мене на самоті. Не витрачаючи часу, я почав розглядати пентакль палуга під світлом ліхтаря. Алхімічні книги і трактати – це окремий вид мистецтва. Абсолютно всі рецепти еліксирів, концепції алхімічних реакцій, трансмутації речовин та інші наші таїнства описані в книгах не простими словами або шифром. Навіть не езотеричною «мовою птахів». Вони написані метафоричними малюнками, сигілами та філософськими роздумами. Подекуди, можна знайти вірші та навіть цілі поеми, в яких високою мовою завуальовано описані взаємодій різних сумішей та елементів. Вживані нами ексцентричні терміни на кшталт «драконів», «вмираючих королів», «шлюбу» - було зовсім не тим, чим воно сприймалося пересічним читачем. Наприклад, словом «шлюб» ми описували поєднання двох різних субстанцій, а «вбивство» - означало поглинання, або розчинення чогось чимось.

«Славетний муж, Гермес Тричі Великий,

Алхімії засновник знаменитий:

«І не помре дракон, не стане златом,

Якщо не буде вбитий рідним братом».

Дракон – меркурій. Сульфур – його брат.

Вони в основі сущого лежать,

Місяць і Сонце їм відповідають…»

Людина не втаємничена у алхімічну справу не побачить в цих словах нічого, окрім гарних словесних обертів та дивакуватих малюнків на полях сторінок. Малювання, до речі, не входило в наше обов’язкове навчання, тому малюнки були часто-густо виконані незграбно. Пентаклі, не виключення. Більша частина малюнку з сигіл та рун на ньому – це просто намальований рецепт його виготовлення, який не несе якогось надприроднього значення. Це більше інформація для себе і колег, ніж для користувача. Справжня сила закладається при його виготовленні і підсилюється стародавніми рунами. Справжньою силою рун я так і не зміг оволодіти. Такої цілі мій мессер не ставив.

На пентаклі палуга були сигіли крові, вогню, солі – це потрібно трактувати як плоть, звісно - сигіл Місяця, та Меркурію - який треба читати, як розум, а не планета, бо він не відцентрований. Ще були якісь не відомі руни поруч. Прочитати всі я не зміг, але всі і не потрібні. Треба розібрати тільки ті, що тріснули. Місяць був зміщений трохи вліво від центра, тобто виготовляли пентакль на молодика, що майже дійшов до повні.

Я покрутив срібний продовгуватий пентакль в руках. Чудово, ніби більше нічого прихованого нема. З-за будівлі монастиря виглянув місяць. Він сильно постарів і залишилися самі ріжки, але це не проблема.

Сестра Софіко з’явилася за хвилин десять с жінкою в робочому комбінезоні. Ця монахиня була просто велетенського зросту. Руки мала як гілки старого дубу та короткий чубчик курчавого волосся на поголеній голові. Від вуха до шиї навіть вночі було видно блакитне татуювання з плетеною руною Урус. Символ первісного бика, який також асоціюється з грозою і бурею. Мітка одного з бойового загону королівства. Тільки його зазвичай не робили таким великим і на такому місці.

- Я коваль, хто мене шукав? Софіко знайшла мене, коли я допомагала гасити пожежу і сказала, що це терміново, - промовила сестра Марта на диво високим співочим голосом.

- Сестро, потрібно розпалити горн і перекувати пентакль, - далі я їй коротко переказав розмову з сивим паном, не вдаючись в подробиці наслідків. Вони не для її вух.

Жінка-коваль без зайвих запитань відчинила двері кузні, якимось хитрим прийомом, без ключа. Запалила ліхтарі, роздивилася мене та попросила показати пентакль.

- Він срібний, кажеш? Сам будеш його перековувати ,а горн зараз тобі організуємо. Софіко, допоможи з вугіллям, мала.

Горн заревів від жару. Я розклав на столі ковалькині срібні Сивілі з нагрудної сумки і подивився на гостроносий профіль величної попесси. Миловидною вона не була, чи може це монети не передавали всього її неосяжного шарму. А може й не було ніякого шарму взагалі і історії про неї все брешуть. Хто їх розбере, цих великих та славетних.

- Ну що, красуні? Вас трьох мені повинно вистачити на сьогоднішню ніч. Щось, мої витрати сильно виросли в цьому клятому монастирі. Гайда до роботи, шановні панянки.

Так, красунею її важко було назвати. Надто гостре було її обличчя, надто пронизливий погляд. Але який я був в той момент радий на нього дивитися. Добре, що вони не пішли на плату ночівлі, бо знайти срібло для пентакля в монастирі де на нього навіть дивитися не можуть – велика проблема. Місяць був все вище, а горн вже побілів. Без форми для пентакля було дуже важко, але часу щоб робити форму не було. Довелося все робити наспіх своїми руками. Монахині дотрималися своєї обітниці не торкатися срібла і не торкнулися. Я майже все зробив сам. Опустивши оновлений пентакль у воду та почекавши, коли срібло охолоне, я його оглянув. Наче нормально вийшло, не сильно гірше ніж було. Сигіли чіткі, геометрія малюнку - рівна. Як що я десь помилився, то ми це швидко побачимо.

- Веди до лазарету, де мій друг з його палугом, - скомандував я.

Поспіхом подякувавши чубатій ковальчині за горн, я побіг за Софіко. Поранена, від безглуздого стрибка, нога вже краще слухалася і я майже встигав за заячими кроками молодої дівчини.

До лазарету ми бігли довго, блукаючи заплутаними доріжками. В темряві час біжить якось інакше. Місяць вже майже сховався за горизонтом і до заграви пожежі доєдналася ранкова зоря.

На території монастиря розташувалися цілющі лазні з гарячими джерелами, де лікували свої хронічні захворювання як вельможі, так і звичайні люди. Але будівлі для різних соціальних класів відрізнялися. Великий відкритий басейн на краю дзвіниці смердів сіркою та ще чимось нерозбірливим. Вода в нього була мутного жовто-червоного кольору. Тут могли купатися всі охочі прочани та робітники, за помірну платню в чверть мідяка. Трохи подалі стояла невелика будівля густо заплетена зеленим блюзгом, де вже за два мідяка більш заможні люди – купці та власники міських крамниць, могли оздоровитися в більш комфортних умовах. А ось просторі лазні зі скляним куполом та приватними кімнатами, за пів срібла з носа, стояли прямо поруч з лазаретом. Я чув від старого Тіма, що там є спеціальні ванни з гарячою багнюкою і матір ігуменя винайняла працювати в них майстрів мануальної терапії та костоправів з далекого сходу. Вони приймали тільки по домовленості і тільки після попереднього огляду сестер в лазареті. Сам лазарет був одноповерховою добудовою до одного з корпусів монастиря.

Великі вікна зустріли нас яскравим світлом. Софіко мене впевнено завела до нього та ми потрапили в просторий зал заставлений простими застеленими соломою ліжками. На них лежали та стогнали від болю обгорілі монахіні, яких привалила палаюча вежа млина. Святі сестри промивали їх опіки та змащували пахучим гусячим жиром. В повітрі стояв різкий сморід паленої плоті, шкіри, поту, трав та ще чогось. Ми пройшли весь зал, де в його кінці був коридор з окремими кімнатами.

В одній з них, за відчиненими дверями, я побачив згорблено сидячого на ліжку Гийома. Його закривавлена сорочка розірваними шматтями валялася на підлозі. Поранення обробили чимось зелено-бурим та мастким. На голій спині серед дивакуватих татуювань було видно п’ять довгих ран, схожих на сліди від пазурів великої тварини. Дуже знайомі сліди. Десь вже я такі бачив.

- Привіт, друже! – вигукнув я, - Живий?

З сусідніх дверей визирнула не вдоволена стара монахиня і шикнула на мене. Чого шикати? В загальному залі такий ґвалт стоїть, що себе не чутно. Лицар розвернувся до мене, тримаючи в здоровій руці свій лабрис. Його лице перекосило від болю, а тіло було вкрите синцями та проступаючими гематомами. На грудях ще кровоточила рана від пазурів. Не слабко йому нам’яла боки та потвора.

- Ну ти, хлопче і задав там жару! Чого ти за нами поперся? З тебе ж вояка ніякий. Чи алхіміки вже навчилися відрощувати голови? - він криво всміхнувся. Але його звичайна звірина посмішка була холодна і гостра як стилет.

- Якщо б це було так, я обов’язково б тобі нову відростив. Замість твоєї дурної. Чого ти у вікно вистрибнув, довбню?

- Цікаво стало. Не кожну ніч бачиш таких чудернацьких створінь. Сестра Софіко, у вас часто таке в монастирі літає?

- Воно ще й літало? - здивувався я. Свята сестра мовчки роздивлялася поранення та татуювання лицаря на його широких грудях.

- Ну, не те, щоб літало. Але стрибало високо і переміщалося по землі так, що навіть травинка не шелехнеться. Наче і не ступало ногами на землю.

- Справді дуже цікаво, потім розкажеш. Де Рікон? – перебив я лицаря, видивляючись палуга в кімнаті.

Він кивнув на підлогу за ліжком. На купі з соломи лежало тіло Рікона. Його боки тихо здималися в забутті.

- Слава Трисмегістру, він ще не прийшов до тями.

- Якраз з ним прощався. Він надто довго без пентакля. Я не зміг його знайти в темряві і раніше вже бачив, як вони без нього змінюються. Краще, щоб він не прокидався. Старий друже, підвів я тебе.

Він відклав сокиру і, з неочікуваною від нього ніжністю, потріпав звіра по холці. Той здригнувся не відкриваючи очей.

- Потрібна твоя кров.

- Хлопче, це не допоможе. Хіба ти з дупи витягнеш кролика з потрібним пентаклем.

- Нема в мене кролика. Але я спеціально для тебе знайду і заштовхаю його тобі в зад, якщо ти негайно не даси своєї свіжої крові. Його пентакль в мене.

Гийом від радості аж зістрибнув з ліжка, забувши про рани, вихопив в мене стилет та полоснув собі по руці. Я скривився і похитав головою. От же ці лицарі. Вистачило і один палець голкою проколоти. Навіщо ж себе ще більше нівечити? І так живого місця нема.

Червона жива кров стікала цівком по його руці. Я витягнув з сумки пентакль і протягнув лицарю. Гийом стиснув кулак та окропив його. Тепер потрібно трохи вогню. Підійшовши до столика з масляним ліхтарем, я почав водити пенталем над вогником, щоб кров запеклася на рунах. Тепер пентакль був готовий.

Софіко взяла бинти зі столу та хотіла почати перев’язувати його поріз, але він від неї відмахнувся та швидкими рухами надягнув на палуга пентакль. Нічого не змінилося. Грому, блискавок та інших ефектів, які всі очікують, на кшталт потойбічного світла не було і Рікон все так же був непритомний. Я взяв Софіко за лікоть, щоб відвести від схвильованого лицаря. Вона зойкнула та відштовхнула мою руку. Рукав з неї спав і під тканиною балахона виявилося, що її рука густо вкриті опіками. Вона мовчки вислизнула з палати зачинивши за собою двері