Спочатку:
На сторінку книги
Глава 11. Трійка жезлів та Сімка мечей
Порада від карт: «За словами може ховатися підступність. Не беріться за справу, не переконавшись, що вона має фундамент. Покажіть усім, що ви теж тертий калач і не дасте обвести себе довкола пальця»
В мене перед очима промайнули всі двадцять чотири постаті, які зазвичай зображали на гравюрах. Це такий жарт? Нас хочуть залякати, ввести в оману, чи щось приховати за мереживом забобонів?
- Ви серйозно? Танок Смерті, Тотентанц, Данже Макабра – це ж літературна алегорія тлінності світу. Всі ми смертні. Не залежно від нашого становища, віку чи грошей, Смерть прийде за кожним з нас і поведе за собою, - здивувався я, нагадуючи всім відому історію.
- Ви так гадаєте, юначе? – сказав сивий і через плече глянув на матір ігуменю, - Пане алхіміку, ви забагато прожили в столиці, де це лише гротескні гравюри. В інших, менш прогресивних, частинах королівства люди думають зовсім по іншому. В цьому випадку вони не помиляються.
- Танок Смерті існує не тільки в піснях бардів. Я бачив її, коли був на островах в морі Нанджи, - сказав Гийом суворим голосом. В нього зараз був саме той вираз обличчя, який перетворював його на дитину-переростка. Я не втримався від дурнуватого вигляду лицаря і пирснув сміхом. На мене осудливо подивилися всі оточуючі.
- Тобто, ти бачив, як мерці водять хороводи з живими коло пекельного вогнища, а керує їхнім танцем сама Смерть? – не вгамовувався я. Що за дурню верзуть люди в цій кімнаті?
- Все не зовсім так, юначе, - продовжив свою розповідь сивий, - Гравюри та балади справді дещо алегорично все подають, щоб додати значення людському життю і підготувати глядачів до його кінця. Але вони не гублять основну суть. Справжній Танок Смерті – це оживлення мерців, обряд чорної магії.
Я пильно вдивився в поголене обличчя сивого пана, шукаючи ознаки розумових відхилень. Його біло-блакитні очі здавалися скляними під рідкими білястими бровами, але божевільним він не виглядав, скоріше захопленим. Ну що ж, дамо шанс його історії.
- На континенті таких прецедентів майже не залишилося, але їх можна зустріти на деяких островах та в пустелі за південним морем. Зазвичай, цей обряд має явні ознаки та наслідки. Смерть – це один з основних законів природи. Коли їдуть проти цього закону, природа на це реагує і виходить зі стану спокою. Починаються піщані бурі, град розміром з кулак, прокидаються вулкани, починаються землетруси або морські шторми.
Пливли, пливли, а на березі всралися. До виючих кістлявих потвор і мерців доєдналася чорна магія. Вони що, насправді кожну негоду пов’язують з чорною магією?
- Після останньої війни, досі пів країни засипана кістками ворогів. Якщо б це було так, то чому ще не постала ця армія мерців? –засперечався я.
- Не все так просто, юначе, - розвів руками сивий пан, - Щоб підняти старі кістки і вдихнути в них подобу життя, треба мати силу і знання. А головне, треба бути в особливому стані свідомості. Якщо ти не перетнеш кордон життя і смерті, то як ти когось звідти зможеш вивести?
Я задумався. За ті гроші, що платить бургомістр треба хоч зобразити розуміння. Якщо замовнику хочеться в щось вірити – хай вірить, аби платив. Зрештою, чим вони гірші за тих, хто платить медіумам за виклик духів з потойбіччя?
- Серед алхіміків ходять легенди, що існували трактати стародавніх колег з півдня, які наблизилися до розкриття таємниці повернення з мертвих, - почав я згадувати чутки алхімічної спільноти, які розповідав мій старий вчитель після певного вжитого кухоля вогняної настоянки, - Але це тільки легенди, ніхто з нині живих ніколи їх не бачив.
- Звичайно, і не побачить ніколи. Все більш-менш маюче практичну цінність вилучається і знищується Орденом Білої Айстри, ще починаючи з таємного наказу імператора Августа-Тіберія, - посміхнувся сивий пан.
- А я чула, що особливо цінні екземпляри зберігаються в сховищі артефактів Святого престолу і в бібліотеці Акритусу. Для суто теоретичного вивчення, - невпевнено забурмотіла ігуменя. Сивий недобре на неї глянув і вона замовкла.
- Акритус далеко на півночі. Чи є там щось в бібліотеці, ми ще довго не довідаємся, бо там вже почався темний період року. Давайте по порядку, з чого ви взяли, що тут саме такий випадок? – холодно сказала Лі.
- Ви з друзями на свої очі вчора бачили бліду тінь. Це одна зі стадії повернення мерця з того світу, коли він ще не повністю має тіло.
Я не був певен, що насправді я бачив. Джин, ніч та туман можуть і не таке намалювати в уяві.
- Для того, хто не має тіла, воно дуже не погано вміє розмахувати кістками, - Гийом розстібнув сорочку та показав рани від пазурів на грудях.
Матір ігуменя відклала люльку на камін, підійшла до лицаря впритул, відгорнула пов’язку та зацікавлено почала роздивлятися поранення.
- Це тебе сестра Йошико зашивала? - тихо промовила вона, обережно обмацуючи напухлі краї ран, - Здібна дівчина, гарні шви вийшли. Шрами точно залишаться, але виглядати будуть шляхетно. Як закінчимо розмову, залишись, будь ласка. Я оброблю рани, щоб зняти запалення.
Жінка підняла погляд і пильно вдивилася в його обличчя. Лицар примружив очі і відвернувся від неї, але сперечатися не став.
- Проблема в тому, що ми ні в чому не впевнені. Фактів у нас - фелідай наплакав, - промовила ігуменя, дбайливо поправила пов’язку на грудях Гийома та відійшла.
- Правильно кажеш, Маджерін, перейдемо одразу до них, - перебив її сивий, - В кінці тижня заплановані заручини леді Летиції Хелени Де Гійяр і мессера Стефано Карло Де Санті. Свято розплановане на три дні, починаючи з ритуалу знайомства сімей і закінчуючи балом на честь заручин. Після цього, молодята поїдуть в містечко біля Пенефоріса, до родової резиденції Де Санті, де проведуть весь темний період року. В перший тиждень початку нового світлого циклу вони зіграються там весілля, будуть жити довго і народять багато нащадків. До заручин, благополуччя сімей Де Гійяр і Де Санті – ваш обов’язок.
- Де Санті приїхали зі своєю охороною. Вони оселилися в одиному з наших будинків в центрі міста. За них не треба хвилюватися. Першочергова задача для всіх – це безпека моєї доньки. Все інше - не важливо, - сказав пан бургомістр і трохи зніяковівши додав, - В мене є одне прохання. Бажано, щоб ніхто з Де Санті не дізнався про нашу проблему. Вони нічого не знають про хворобу і треба, щоб так було й надалі.
- Авжеж, Нік, так і буде, - улесливо кивнув йому сивий, - Отож, єдиний факт, в якому ми всі впевнені це те, що хтось, чи щось хоче нашкодити Летиції, або заручинам. Якщо сім’я Де Санті не будуть впевнені в її здоров’ї, то вони можуть розірвати укладені домовленості. Це погано відобразиться на сім’ї Де Гійяр та подальшої долі леді Летиції.
Бургомістр почав нервово поправляти квіти в вазоні, явно бажаючи зайняти чимось руки та приховати свою знервованість.
- Я чула, що до пані Летиції запрошували знахарів. Який їх висновок? – спитала Лі.
- Ніякого - стрес перед заручинами, - розчаровано відповів бургомістр, міняючи місцем пурпурову лілію з гілочкою багряного жайворонка, - Вони виписали купу заспокійливих настоянок, але вони надовго не допомагають. Ми їздили в столицю до академії знахарів, але там стався інцидент і ми поїхали раніше, ніж нас прийняли.
- Як я розумію, це той самий інцидент, через який ви відкоригували свої плани і я не потрапив до вас на аудієнцію? – вклинився в розмову я.
- Хтось чи щось вночі залізло в наш столичний маєток. Загинули двоє з моєї охорони та ще двоє з міської варти, перелякало всю обслугу та мене з донькою. Не дочекавшись ранку, ми повернулись в Шарт.
- Як саме вони загинули? – спитав зацікавлено Кальм.
- Двом звернули шиї, одному майже відтяли голову, а ще один помер без видимих причин. Мабуть околів від побаченого жаху.
Дивно це. Вартові і найманці - не кури, які жахаються від усього і можуть померти від переляку.
- Це ж вже не вперше? Я чула, що хтось, чи щось вже залазило в ваш маєток в Шарті. В той раз також були постраждалі? - продовжила задавати питання ЛІ.
Сивий переглянувся з Маджерін. Бургоміст знову переставив троянду в букеті та нервово почав розгладжувати вуса.
- Ні, в той раз ніхто не помер. До напівсмерті перелякалися дворецький та камеристка Летиції. І ще були побиті багато дзеркал в маєтку.
- Це вже цікаво. Мені треба оглянути маєток та поспілкуватися з прислугою, - сказала Лі і розвернулася до мене, - Складеш мені компанію?
Я кивнув, биті дзеркала це і справді цікаво. Якщо подумати творчо, то якщо б це були грабіжники або рони, то вони б скоріше їх обережно зняли та перепродали. Скляні дзеркала не дешеві, бити їх немає сенсу.
- Шановне панство, із всього цього я досі не розумію до чого тут Танок Смерті і інша містифікація. Ви ж не через биті дзеркала таку паніку здійняли? Мабуть було ще щось?
- Почалось все в день першого землетрусу. Гори здригалися так, що деякі з місцевих покинули Шарт, подавшись до родичів в сусіднє містечко. Ви коли їхали, мали помітити, що дорога засипана камінням. Неподалік міста зійшла кам’яна лавина.
Бачили. Ми все побачили та відчули на цій клятій дорогі своїми задами.
- Землетрус стався рано вранці, ще вдосвіта. Летиція так кричала, що її декілька годин не могли заспокоїти.
- Поряд гори, що дивного в землетрусах? – здивувався я.
- Тут не буває землетрусів. Тутешні не пам’ятають, коли вони були в цих місцях останнього разу.
- А горці що кажуть? У вас з ними наче спільний бізнес, - поцікавився я.
- Наскільки мені доповіли - горці покинули свої поселення та перейшли через хребет в річкову долину на іншу сторону гір. Якщо вони не повернуться, то я навіть не знаю чим ми далі будемо торгувати. Сльози дракона несли основний прибуток Шарту. Окрім горців ніхто не знає де саме їх добувають. Але це зараз не головна наша проблема.
Поки єдине, що мені зрозуміло це те, що в цьому сезоні райдужні опали в столиці будуть коштувати захмарно дорого. Може попросити в бургомістра оплату камінцями?
- І ви землетрус одразу пов’язали з повстанням мерців? – з неприхованим сарказмом спитала Лі.
- Ні, звичайно ні. Насправді, ми почали розуміти, що щось не так, коли в криницях закипіла вода і з’явились блукаючі вогні в полях. Це десь вже після третього разу було.
Бургомістр нарешті поправив всі квіти в букеті, трохи відійшов від вази та задоволено оглянув результат своєї роботи. Матір ігуменя його вправність в квіткарстві не оцінила, покривила вустами та промовила:
- Так, третій був дуже сильний. В нашому монастирі окрім того, що бурлили купальні ще й мармуровий стовп тріснув. А нову будівлю монастиря трусило так, що дівчата попадали з верхніх ліжок. Я тоді всіх до воріт вивела, бо там хоч падати на голову нема чому.
- З кожним наступним землетрусом Леті ставало гірше. Два тижні тому, вночі її помітили вівчарі, блукаючою полем. Вона йшла не сама. Хлопці клянуться, що вона була в супроводі сяючого вогника, що літав перед нею. Після цього я вирішив написати Гюставу, - бургомістр схопився за голову та почав міряти кроками кімнату, - Десь в глибині душі, я сподівався, що коли ми приїдемо в столицю, подалі від цих проклятих землетрусів - все стане як нормально, як було.
Ігуменя підійшла до шафки, дістала пляшку з біло-сріблястим напоєм та наповнила ним по вінця кришталеву склянку. Піднесла бургомістру і він випив її не кривячись за один ковток. Подякувавши , розпалив люльку та продовжив розповідь.
- А вже після цього були нічні крики, стовбичення всю ніч біля ставка, повзання на колінах по кладовищу, примари у вікні та все інше.
- Ви бачили колись на власні очі цю примару? – спитав я заінтриговано. Святий Трисмегист, і це все говорять дорослі люди.
- Ні. Чув крики, звук битого скла, бачив понівечені тіла, подряпини від кігтів на вікні, але ніколи не бачив.
- Леді Летиція колись отримувала якісь ушкодження? – спитав я. Десь на рівні підсвідомості я розумів, що мої сумніви не такі вже і не обґрунтовані.
- Ні. Може якісь незначні, коли обдирала ноги, ходячі босою по передмістю.
- Тобто, вона ніяк суттєво не постраждала від всього цього? Я маю на увазі, фізично, - уточнила Лі.
- Це справа часу, - відповів Гюстав, - Мерці не вбивають одразу. Спочатку вони повинні насититися жахом жертв. Це для них смачніше, ніж свіжа кров.
Ігуменя звузила очі і подивилася на сивого пана. Лі перехопила її погляд, насупилася та задала питання, яке цікавило нас всіх.
- Якщо примара насправді існує, як її можна вбити?
- Мерця витягли з потойбіччя попри закони природи, тому для нього становлять загрозу чисті природні елементи. Пан алхімік, на вдачу для ваших друзів, знайшов один з них – це вогонь.
Матір ігуменя злобно зиркнула на мене, плеснула собі в кухоль трохи напою з пляшки, осушила його, та мовчки налила ще.
- Але ви казали, що вогонь її не вбив, а тільки відлякав, - нагадав я.
- Нажаль, це так. Вогню було замало, кістки повинні згоріти вщент. Щоб це було можливо, потворі треба спочатку вбити кіл з осини, чи стилет з чистого срібла в серце. Також, вона не може перетнути текучу воду та стають слабкі на сонці. Є ще більш дієвий метод – старі кістки отримають омріяний спокій тоді, коли помре той, хто їх підняв. Якщо чаклун, або чаклунка загине, то і мрець спочине.
- Осину і чисте срібло ви тут не знайдете, - вклинилася в розмову ігуменя, потроху відпиваючи джин з келиху, - Річок в нас також немає, тільки ставки та колодязі. Гюстав, ти ще за святу воду не згадав.
- Люба, ти б так не налягала на випивку. Тобі ще ранкову проповідь треба перед дівчатами читати, - кривлячись сказав сивий.
- Матінко, налийте й мені ще трохи. Нерви до біса, будемо разом лікуватися, - підтримав її бургомістр і підійшов з порожнім келихом. Гюстав хмикнув та змінив тему.
- Ось ми і дійшли до головного. Вас всіх найняли за особливі навички, якими ви володієте, - Гюстав обвів руками кімнату, показуючи на кожного з присутніх, - І всі вони нам знадобляться.
- Пане Гийом Валлі, на вас обстеження території родового маєтку, міста та передмістя. Погуляйте, роздивіться, попитайте місцевих. Наскільки я чув, ви відмінно знаходите потрібний підхід до людей.
Гийом мовчки кивнув та посміхнувся. Подивившись на нього, я відразу зрозумів суть його підходу.
- Пане Кальм Вастгот. Мені рекомендували вас, як вправного мечника. Ви будете персональним захисником леді Летиції і повинні супроводжувати її на всіх заходах. Бали, прийоми, чайні, прогулянки в парку, і таке інше. Куди вона - туди і ви.
Кальм округлив очі та трохи почервонів. Чи мені тільки так здалося в світлі ранкового сонця?
- Але ж, я думала, що мене найняли для цього? – здивувалася Лі.
- О, сяюча донна, для вас відведена особлива роль, - широко посміхнувся Гюстав.
- Лицар не може бути всюди, куди ходять молоді леді, - пробасив бургомістр, відсьорбуючи з келиха, - Крамниці, будуари, примірки суконь, дівочі вечори і ще багато місць, куди йому вхід закритий. Тому ви, на деякий час, станете кращою подругою Летиції. Скажемо, двоюрідною кузиною з Акритусу. Деталі можете самі придумати.
Такого повороту подій Лі не очікувала. Хоча я цього не міг бачити, заприсягся би, що в неї відвисла щелепа.
- Але ж потрібні наряди, туфлі, парфуми, коштовності і ще багато всього, щоб виглядати як леді з Акритусу. Нічого такого я з собою не брала, - відверто злякалася дівчина, - Я не можу завалитися до маєтку в шоломі, кольчузі, з луком в руках і сказати, що я леді-воїн!
- Не хвилюйся, люба. Про це подумали заздалегідь. Тобі просто треба згадати манери, яким тебе вчили, - майже проспівала матір ігуменя, - Якщо потрібно, то я можу провести короткий екскурс в основи етикету.
- Дівчата, вам все одно треба буде оглянути гардероб, що привіз Нік. Підігнати сукні по фігурі та підібрати туалети. Водночас і про правила світської поведінки поспілкуєтесь, - задоволено сказав сивий пан.
Я пройшовся по кімнаті і встав біля каміну. На ньому був розсипаний попіл з люльки ігумені. Серед стлілого тютюну були не знайомі мені подрібнені трави та сушені квіти. Цікава суміш, треба зберегти на пам’ять, подумав я. Витягнувши з карману хустку, якумога непомітніше струсив на неї залишки трав’яної суміші та сховав в кишеню.
- Почекайте! А як же її справжні подруги? Вони можуть не повірити не знайомій кузині з за північних гір, яка звалилася наче з неба!
- Так зробить, щоб повірили! – гаркнув бургомістр, - Ви будете не єдиною кузиною на заручинах. До нас приїхало багато рідні з різних частин країни, на вас не звернуть уваги. Якщо будуть питати - то скажіть, що ви дочка Еви. З нею ніхто крім мене не спілкується.
Вдивляючись в обличчя Лі, я відразу зрозумів, що дівчина не на жарт перелякана розвитком подій.
- Як так можна без підготовки? В неї хоч дочка є? – зовсім пригнічено спитала Лі.
- Є, але я не пам’ятаю як її звуть. Тому ім’я можете обрати на ваш розсуд, - відмахнувся від неї бургомістр, - Маджерін, вам треба попрацювати над її виглядом - вимити і зробити щось з її волоссям.
Ігуменя всміхнулася посмішкою польової гадюки та задоволено кивнула йому.
- А як що до мене? – спитав я, - Яка моя роль у цій виставі?
- Пане алхіміку, у вас головна роль. Вас навіть можна вважати справжньою примою – ви приманка для нападника, - сказав Гюстав.
Настав час моїй щелепі впасти і загубитися десь на підлозі у ворсі дорого килиму.
- В якому сенсі? - вражено перепитав я.
- Я вам не даремно вночі казав, що нападник побачив в вас небезпеку. У вашу кімнату завітала потвора і саме ви її відігнали вогнем. Тож, вірогідно, нападник переключиться на вас, щоб усунути ймовірну загрозу його планам. За мерцем і хворобою леді Летиції стоїть хтось із живих і вам треба його знайти раніше, ніж він дістане вас, - вдоволено сказав сивий пан.
- Офіційно, ви прибули по моєму запрошенню на свято. У вас заплановано два виступи. В перший день по обіді і в день заручин ввечері. Як ми бачили, ви в вправно володієте веселими вогнями. Можете їх продемонструвати гостям.
- Ще й як бачили! – грізно гаркнула матір ігуменя.
- Маджерін, місто щедро допоможе монастирю у відбудові. Не хвилюйся за це, - розважливо підморгнув жінці бургомістр та почесав почервонілий ніс. Джин починав діяти. Ігуменя задоволено сховала тінь посмішки на обличчі та ще долила йому напою.
- Звіти від вас я очікую щодня по обіді. Я розмістився в резиденції графа Де Сіза на вулиці Чезаре Ре Міназа, поруч з міським парком. Граф мій давній друг, та великодушно надав мені дім у розпорядження, - сказав пан Ре Отін та піднявшись з софи пішов до дверей. До нього підійшов бургомістр.
- Любі мої, вистава почалась. Всі деталі вам розповість мій канцелярист. Бажаю всім нам дожити до її кінця, - сказав він і вийшов разом з бургомістром.
Вистава в три акта, при умові, що ти приманка і немає гарантій, що в антракті тебе не зжер мрець, чи не пошматують в партері притрушені монахи. Специфічна тут, в підгір’ї, культурна програма.
