Раді Вас бачити!

Глава 7. Король жезлів

Порада від карти: "Черпайте мужність у своїх переконаннях та майте сміливість за них постояти"

Двері кімнати зачинилася, залишивши гостей за собою. Матір ігуменя зробила пару кроків та натикнулась на постать, що стояла в коридорі.

- Ах, щоб тебе! Невже так важко запалити ліхтар, коли ходиш вночі коридорами!

Маджері високо підняла маслянку і оглянула постать.

- Софіко, що ти тут робиш? Чи не ти сьогодні повинна чатувати на воротах?

Постать зняла каптур і в світлі вогника чітко проявилося молоде дівоче обличчя з заплетеними золотавими косами. Дівчина зніяковіла.

- Вибачте, матінко. Я принесла гостям вечерю. Тут хліб, сир і трохи фруктів.

- А сюди навіщо притягла? Вони не в моїй вітальні будуть ночувати. Неси до крила прочан, а не тут стовбич. Ногу через тебе зашибла, безголова дівка. Почекай, візьми у сестри Рози пляшку нашої настоянки для гостей. Тільки не найдешевшу, я не хочу виглядати не гостинною хазяйкою. Ну, чого завмерла?

Дівчина пискнула щось у відповідь, наче затиснена між дверима миша, та зашурхотіла малими кроками у темряві у напрямку виходу на подвір’я.

- І лампу не забувай с собою носити! - крикнула їй в слід ігуменя, - Ох, ці дівчата! Ніяких сил на них немає.

Маслянка освітлювала коридор, відбиваючи світло від золочених рам жіночих портретів. Вони проводжали жінку холодними пустими очима.

- Який жаль, що мого портрету тут ніколи не буде, - подумала ігуменя, - Цей слід в історії не для мене. Але нічого жаліти яйце, коли вже зробила з нього омлет. Цікаво, кого з посильних прислав бургомістр? Якщо Ігнатіса, то треба розстібнути сукню, бо без декольте я багато з нього не витягну. Сподіваюсь, чай вже встигли подали.

Блакитна вітальня розташувалася в новому крилі та була оздоблена по останній столичній моді. Аби кого там не приймали. Ігуменя витратила багато грошей на ремонт монастирських будівель та не цуралася дорогих витончених речей. Блакитні білила для вітальні коштували стільки, наче їх добували з небес янголи власноруч. А що? В хліву вона жити не збирається. Дівчата з благородних, таких потрібних їй, сімей – тим паче. Монастир мав великий клапоть плодючих земель на півдні від міста. Частину вона розпорядилася засадити фруктовими садами, а на іншій розбити теплиці, де святі сестри вирощували більш екзотичні для цих гірських місцин рослини. Все на продаж, майже нічого для себе. Ці сміливі рішення окупилися – пів столиці очікує збору персиків та суниць з її володінь. Ну, може і не зовсім її, але ігуменя воліла не забивати цим свою голову. Офіційно всім володів Святий престол, але кому тут важливий офіціоз? Тут і зараз головна вона і тільки вона – і ні як інакше.

- Який жах. Як низько я пала. Вихваляюсь сама собі вирощуванням врожаю.

Завернувши в свою туалетну кімнату, жінка підійшла до невеликого дзеркала, яке стояло на комоді.

- Виглядаю, як стара кляча, - вона відтягнула нижню повіку і покрутила головою.

- Потім про це подумаю. Треба змити з себе запах тютюну та причепуритися. Час бути леді.

Ігуменя поставила лампу, зняла каптур та важкі кам’яні прикраси. Почала мити руки та лице прохолодною водою з дерев’яного тазу. Прополоскала руки трояндовою водою і змастила долоні пахучою вербеновою олією. Потім протерла лице настойкою м’яти і зробила з пляшки великий ковток. Міцна, але і розмова очікується міцною. На останок, витягла з таємної шухлядки кришталеву пляшечку заморський парфумів, щоб додати трохи таємничості образу.

- Майже нічого не залишилося. Ну що ж поробиш, економити на собі зараз не на часі, - сказала вона собі в дзеркалі та провела кінчиком пляшечки по шиї та зап'ястям.

По кімнаті хвилями пішов запах гвоздики, магнолії, таїтянський ветівера та рожевого перця. Обожнюю його. Він повертав в ті далекі часи, коли я могла носити своє ім’я з гордістю і хизуватися цим ароматом на людях. Тепер можу тільки потішити їм себе і деяких гостей. Вона зняла мишачу сукню та вийняла з шафи трохи елегантнішу зелену. Без помічниці переодягатися було незручно, але не було часу шукати камеристку. Нарешті вдягнувшись, витягнула одну довгу прядку з зачіски та завела за вухо. Щоб її можна було поправити у потрібний час. Витягла маленьку шкатулку з прикрасами. Зняла важкий золотий перстень з печаткою монастиря та вдягнула інший, з великим аметистом. Обрала золоті сережки зі смарагдово-зеленою шпінеллю та застібнула брошку оздоблену тим же коштовним камінням на грудях. Окинула останнім поглядом себе в дзеркалі.

- Неперевершено. Хоча кому я брешу? Це найкраще, на що я зараз спроможна. Іншого не дано. Ну, богиня, вірую та віддаюсь в твої руки.

З цими словами вона взяла маслянку та вже на всеозброєнні пішла зустрічатися з гостем. Коли ти маєш перевагу хоча б в красі - це вже якась перевага. Іноді вирішальна, особливо з чоловіками.

Коридор до блакитної вітальні ще не був оздоблений після ремонту. Картин з дзеркалами тут не було, як і килимів. Сподіваюсь, сестра провідниця здогадалася вести посланця іншою дорогою, щоб не показувати голі стіни. Хто б щоб не казав, а бідність не прикрашає нікого. Навіть монастир.

Жінка відчинила двері і вже хотіла промовляти сестринське привітання, але осіклася та навіть трохи зсутулилася.

- Спитала би я - кого богиня привела до мого порога, але нажаль я і так знаю кого. Тільки дарма переодягалася.

На блакитній велюровій софі в білу цяточку сидів сивий блакитноокий імпозантний чоловік. Перед ним на таці стояв фарфоровий чайник та пару елегантний чашечок з синім візерунком.

- Люба моя, сто років не бачилися! Ти прозорлива як ніколи - так вдало підібрала місце зустрічі під мій костюм. Ось що означає справжній талант. Його не закопати в пісок. А портьєри які повісила? Дивовижна божественна морська блакить. Замовляла на островах?

Сивий пан був вдягнений в темно-блакитний камзол, з золотою застібкою на білій краватці, прикрашеною дрібними олександритами. Вимальовуючи контури айстри, коштовні камінці виблискували в світлі ліхтаря змінюючи свій колір з смарагдово-зеленого на фіолетово-червоний. Гладко поголене обличчя та блискуче, сиве до білини зачесане назад волосся, не давало повністю зрозуміти його вік. Якщо казати чесно, то сивого пана можна було порівняти з білою міллю, яка чомусь надягнула краватку, сховавши свої крильця за дорогою тканиною жакету. Але Маджерін занадто добре знала хто це, та скільки років йому насправді.

- Чого приїхав? - жінка втомлено сіла в глибоке крісло та без усіляких манер закинула ноги на блакитний пуф.

- Спочатку попроси когось віднести це, люба. Ти ж не думаєш, що я буду пити твою солодку отруту?

- Міг би і сам розпорядитися. Ти це вмієш, краще ні ж будь хто інший.

- Ну як так можна? Я ж не якийсь почвара, щоб втручатися в твої володіння. Так можна отримати по старому довгому носі, - він розсміявся, - А що, сеансу спокуси сьогодні не заплановано? Такий жаль, що дарма пропадають твої парфуми.

Жінка взяла бронзовий дзвіночок і двічі ним змахнула. Двері тихо відчинилася і зайшла молода монахиня.

- Чим можу бути корисна, матінко?

- Принеси, будь ласка, пляшку Рубінової Пустунки та два келиха. Шановний гість верне носом від мого чаю, - розпорядилась ігуменя. Монахиня мовчки кивнула, забрала тацю з чаєм та вийшла.

- Чого ж так грубо? Я просто з дороги і трохи втомився, щоб протистояти твоєму чаю з беладони.

- Не верзи дурниць. Немає там ніякої беладони. Я ніколи її не використовувала в сумішах.

- Ніколи? – розсміявся сивий, - Яскрава донна, мудрість до тебе приходить раніше старості. А щось більше підходяще за пустунку немає?

- Чого явив перед мої очі свої сивини?

- Ну, пустунка, так пустунка. Хоча, витриманий в дубових бочках Кривавий лицар більше би підійшов для зустрічі двох втомлених життям старих друзів.

- Не роби з себе старого та втомленого. Ти сивий від народження, а свої байки будеш розповідати тим, хто ще не втомився тебе слухати, - скривилася ігуменя.

- Ти права, - розвів руками пан, - Але роки летять все швидше. Як палаючий віз, що летить з гори в річку. І ніяк його мені не зупинити. Я ж не ти.

Монахиня принесла піднос з пляшкою, келихами, тарілкою соковитих нарізаних фруктів та виноградом. Поставила на столик та мовчки чекала подальших наказів.

- Дякую, люба, ти вільна. Можеш не чекати на мене, я сама тут приберу.

- Да освятить богиня вашу бесіду, - в вона вийшла, тихо зачинивши двері.

- Бравіссімо! - сивий похлопав в долоні, - Ну і вишкіл. Пощастило королівському двору, що ти зараз не там.

- Ой, замовкни вже і розливай вино, - жінка піднялася з крісла, та почала розставляти тарілки по столу,- Пустунка йому не подобається і лицаря подавай. Хто би знав, що з тебе виросте такий брюзга. Краще подякував би, що я тобі в чай цикути не натрусила.

- Ну чого ти? Тільки не кажи, що не рада бачити старого друга. Тим паче, я з новинами. Хоча і не дуже офіційно.

Він витягнув маленький лист перев’язаний червоною стрічкою. На сургучі була печатка з трьома ліліями. Ігуменя швидко підвелася та майже вирвала його в сивого пана з рук. Розламала сургуч і почала швидко читати. Її очі широко відкрилися, а брови все вище і вище піднімалися вгору.

- Дідько! Делія, я ж тобі написала, що сама зі всім впораюсь.

Жінка підійшла до каміну, кинула в нього лист і дивилися в нього поки воно не перетворилося на білий попіл. Потім взяла декоровану сталеву кочергу і перемішала вугілля в каміні. Сивий пан розлив вино по кришталевим бокалам та замислено почав роздивлятися своїми блідими очами насичений рубіновий колір напою на світлі від ліхтаря.

- Обставили змінилися, люба. В столиці був напад на доньку бургомістра. Є свідки, що це було воно. Ми тепер знаємо його ціль. Пан Де Гійяр звернувся за захистом до Святого престолу і Адель відрядила сюди загін Ордену Білої Айстри. Я не міг не приїхати. Тим паче, що річ йшла про твій монастир.

- Анатоль, що я тобі такого зробила? За що ти мене так люто зненавидів? Я дала тобі все, що могла. Провела кривими стежками через терени та звеличила. А ти приходиш сюди зі своїми монахами і цим листом. Ти знаєш, що в ньому написано? Він по суті є індульгенцією на повне знищення цілої купи невинних душ.

- Не називай мене так, - різко і невдоволено викрикнув сивий, але зібрався і через мить вже більш спокійним тоном продовжив, - Я зараз не той хлопчисько з-за східних морів. Моє ім’я вже багато років - Густав.

- Як скажеш. Головне, скажи – чому саме ти? Чого не хтось інший?

- Люба, я тут, бо тільки я можу врятувати тебе та твоїх дівчат. Ніхто інший не буде з цим всім возитися та просто все спалить. Давно був останній землетрус?

- Так, ти вже не той переляканий хлопчик, який дивувався високим будівлям, милувався кольоровими вітражами базилік та яскравими тканинами на ринку. А твої манери? Ніби вроджені, як у князівських синків. Мене не треба рятувати - як завжди приземлюся на лапи, - вона встала і взяла келих, замислилась на мить і осушила його,

- Дві ночі тому, в повню. Дуже слабкий, але я відчула.

- А до цього?

- Ще за день по обіді.

- Значить воно вичікувало повернення. Звір заганяв здобич в пастку. Хтось з твоїх дівчат пропадав?

- Ні. Вони всі в мене завжди на очах.

- А монахині? Прочани, робітники монастиря чи місцеві? Якісь дивні зникнення? Може десь з повню тому?

Жінка задумалась та налила собі ще вина. Відставила келих та взяла стиглу гронку білого винограду.

- Два маляра, не забрали місячну платню. Всі подумали, що вони поїхали за білилами і десь застрягли, чи віз зламався. Це було десь три тижня тому.

- По часу ніби підходить. Вони повернулися?

- Наскільки я знаю – ні. Але ..

- Ось ми і маємо початкову точку відліку та перші жертви. Ти ж знаєш, що починати потрібно з великого, а потім вже і тваринки підходять.

- Гю. - жінка жбурнула соковиту виноградину в сивого чоловіка, - Тебе ж можна називати Гю? Твоє нове повне ім’я шкребе мені вуха.

Чоловік відкинувся на спинку софи та кивнув їй.

- Так от, Гю. Якщо ти правий і потвора була викликана, як колись ще скаже великий брехун, два-три тижні тому - то це не підходяща фаза місяця. Тоді була вже фаза молодика, а потрібен темний місяць.

- Ну, якщо це було б зроблено на темний місяць - ми б із тобою вже не спілкувалися за келихом. Ти би вже горіла, - він замислено ковтнув вина і взяв скибку персика.

- Або б ти пускав бульбашки у колодязі. Тут така справа - ніколи не знаєш як обернеться, - ігуменя взяла бокал та відсалютувала сивому. Він підняв свій келих їй у відповідь.

- Добре, що ми порозумілися, - чоловік усміхнувся.

- Іди козі у тріщину. Я йду на співпрацю, бо так хоче Делія. Так що, вибач - нічого особистого. Що пропонує святий престол?

- А що він може пропонувати? Розібратися, знайти, знищити. Все як завжди.

- Скільки років вже пройшло, а фантазії як не було, так і не надумала заявитись, - Маджері похитала головою та ковтнула вина.

- Єдина жінка володіюча потрібним рівнем фантазії, сидить на задвірках цивілізації та вирощує персики, - він відкусив шматок цього фрукту, та продовжив, - До речі, винятково смачні. Яке добриво ти використовуєш? Сльози монахинь?

- Смійся скільки тобі завгодно. Але як ти там сказав? Я сиджу на задвірках, але використовую всі новітні розробки столичний алхіміків.

- Промовка про вовка. Добре, що ти про це згадала. Алхімік вже тут?

- Так, якийсь малохольний приїхав, - познайомилася з ним, десь з пів години тому.

- Чудово. Ти нас представиш.

- Обов’язково. Завтра зранку.

- А що ти сама про це все думаєш?

- Думаю, що мала сцикля, яка все це заварила, дуже про це пошкодує, - вона замислено цокнула довгим нігтем по кришталю келиха та допила в один ковток, - Ні, я навіть не думаю – я це їй гарантую, - жінка відставила бокал, взяла ліхтар і пішла до дверей.

- Ти абсолютно впевнена, що це хтось із молоді? - зацікавлено запитав сивий.

- Вихід знайдеш сам.

Ігуменя вже не звертала уваги на бурмотіння сивого пана позаду. Вставши з софи її подумки одразу перемкнулися на інше. Він не вартий уваги, щоб він там сам про себе не думав. Його нове ім’я і навіть приставка Ре в прізвищі не призводять якогось особливого враження. Я теж таку приставку колись мала. Просто ще один в моєму довгому списку. Ось тільки в списку ворогів чи друзів? Мабуть в обох він займає особливе місце. Хитрий перевертень та лизоблюд.

Останні дні принесли дуже багато клопоту. Хоча срібні сідини не торкнулися її довгого мідного волосся, вона вже давно була не тою юною леді, що могла витрачати свої сили, розум і наснагу на все підряд. Ніщо не вічно, хоч вона зараз у розквіті своїх сил.

- Ще цей недоречний прийом у бургомістра, на якому потрібно виглядати під стать образу справжньої жриці богині. Треба сконцентруватися, та у всьому розібратися, без зайвих очей, вух та носів. Тим паче його. - подумала вона.

- А як же прибрати? Ти обіцяла тій дівчині - почула вона позаду та мовчки вийшла з кімнати.

Двері зачинилися, залишаючи гостя на самоті.