Спочатку:
На сторінку книги
Глава 21. Аркан 11 Справедливість
Порада від карт: «Аркан Справедливість - символ заступництва добрим силам і загроза злим. Тяжкий, двосічний меч наділяє Правосуддя здатністю відрізняти правду від брехні. Дві чаши терезів, символізують подвійну природу Справедливості: точність та суворість. Воно байдуже до рангу людей і однаково відноситься до всіх, коли виносить вирок. Всі ваші наміри, рішення та справи будуть зважені на терезах Долі»
Напівтемну кімнату заполонили тіні. Свічки та ліхтарі, які не зміг погасити раптовий холодний вітер, таємниче мерехтіли. Розклад старої пані мене не здивував. Досвідчена ронська жриця не могла не зрозуміти, що я алхімік, а ми завжди щось варимо, піддаємо перетворенням та метаморфозам, обираємо інгредієнти та щось вічно шукаємо. Пошук істини та суті речей - це основа нашої роботи. Наше покликання, сенс життя, недосяжна мета кожного шукача, яка відмічена на моїй руці чотирма татуйованими мітками.
Здивувало мене інше - Лі перетворилася на справжню красуню. Ні, вона не стала схожа на тих придворних дам, що використовують всі можливі і неможливі речі, щоб прикраситися просто заради краси чи зобразити з себе когось іншого. Лучниця, певно вже треба починати кликати її якось по іншому, виглядала сама собою і була зараз - як же це правильно сказати? - вона була на своєму місці. Ніби дівчина все життя повинна була носити таку зачіску, вишукані сукні та коштовності. В цей момент вона походила на дорогоцінний камінь, який нарешті отримав гідну огранку та знайшов своє місце в потрібному ювелірному виробі.
- Що з нею робити? – перебив мої думки, хлопець зі срібною сережкою у вусі.
Він підійшов до пана Де Гійяар і почав щось шепотіти йому на вухо. Бургомістр уважно вислухав лисого, випроводив його за двері і звернувся до Лі.
- І де це ви вешталися, шановна пані?
Лі оглянула кімнату і зробила легкий реверанс.
- Дядечку, я була саме там, куди ви мене поселили.
- Чомусь мені кажуть зовсім інше, - розвів руками пан Де Гійяр, - Якась невідома особа розгулювала в самому спідньому по даху мого замку.
Я розсміявся, уявляючи цю цікаву картину, і поглянув на Кальма. Він насупившись вглядався в статуру дівчини. В двері постукали. Кульгавими кроками в кімнату зайшла хранителька замку.
- Пане, гості зачекалися, що їм передати?
- Августа, запросіть їх будь ласка до столової та починайте без мене. Сеанс виклику духів відбудеться після вечері. І попросіть когось принести сюди вина та води для гостей, - відповів він жінці, не зводячи очей з Лі, - Летиція, люба, познайомся – це твоя кузина з Акритусу. Вона тут нікого не знає і я сподіваюсь, ти не залишиш бідну дівчину на поживу твоїм тіткам. Вони іноді бувають такі злі, руку можуть відгризти по самий лікоть.
Летиція посміхнулася та помахала Лі, та їй відповіла стриманим кивком.
- А зараз я тебе прошу вийти до гостей, нам треба обговорити приватні справи з твоєю кузиною.
- Але ж я ще не все спитала, - запротестувала дівчина.
- Вибач, це стосується нашого бізнесу. Тим паче, головне ми вже знаємо, інше спитаєш після вечері.
Молода панянка надула червоні губки, подякувала ворожці та у супроводі Августи вийшла з кімнати.
- Пане бургомістр, навіщо ви випроводили доньку? – запитала, помічниця - Ми ще не закінчили те, через що ви нас покликали.
- Вибачте її, Домінік, вона ще молода, хоча і талановита, - перервала дівчину ронська жриця, - Есфірь, я і так можу справитися. Він правий, дитині нема чого розхитувати нерви перед весіллям.
Стара жінка підвелася, підійшла до каміну та кинула в нього жменьку якихось трав зі свого кисету. Кімната почала заповнюватися різким ароматом трав.
- Якщо не хочеш, щоб сторонні сували свого носа в твої справи, завжди клади в кадильницю суміш степового полину, гісопу, чорного перцю та розмарину. Це зміцнює ауру кімнати і не дасть темним силам проникнути в неї.
- Ми очікуємо напад темних сил? – спитав я.
- Вони вже тут, в цьому місті. А може і в будинку, – відповіла жінка, повертаючись на софу, - І вони вже напали, чи я не права?, - вона пильно глянула в сторону своєї помічниці, яка стояла поруч з Кальмом.
- Домінік мене запросив сюди, щоб розібратися в ситуації. Я в курсі справ і знаю навіщо ви тут.
З Лі наче випустили повітря, вона згорбилась, почесала спину і почала розминати шию. Морок образу чарівного дами розвіявся і миттєво повернувся знайомий напружений вираз обличчя.
- Ну нарешті. Раз всі все знають, то немає необхідності терпіти ці пекельні борошна, - промовила вона і майже впала у вільне крісло.
- Охоронець каже, що вас бачили на даху. Що ви там забули?
- Вирішила скласти компанію місцевим і потанцювати в місячному сяйві, - буркнула вона, знімаючи туфлі на підборах.
- Яку компанію? – здивувався Кальм, - Я тільки один силует бачив на даху.
- Так це ти здійняв ґвалт біля ставка? Тоді я не розумію, де мої овації за виставу? – посміхаючись спитала вона, - Я подумала, що це така місцева традиція, світити спідньою білизною вночі на даху замість вечірньої зорі.
- Можу тобі поаплодувати лише за найгірше колесо назад, яке я колись бачив, - посміхнувся їй у відповідь Кальм.
- Спробував би сам це зробити стоячи на полірованому мармурі в моєму вбранні, я б подивилася наскільки краще вийде, - обурилися дівчина і пішла у наступ, - А що ти робив у саду? Ти ніби повинен був охороняти покої моєї нової подруги Летиції?
- Треба ж було комусь за тобою приглянути? Про спіднє, до речі, не хвилюйся, його не було видно.
- Який жаль, таку ошатну тканину ніхто не оцінив, - удавано засмутилася дівчина.
- Досить! Гризеться, як два палуга в одній будці, - гаркнув на них бургомістр.
Ти ба як Кальм розійшовся, а таким мовчуном здавався. Всі замовкли, окрім старої жінки, яка хекаючи сміялася з їх сварки.
- Ох, молодь, на вас дивитися одна радість, - ледь зупинила сміх Вотаме, - Проте, в мене мало часу. Всі підійдіть до столу, мені важко кричати.
Ми розсіслися навколо столу хто куди. Левина відмовилися встати з крісла, тому Кальм зі мною розмістилися на підлозі. Її помічниця принесла три запалені свічки та поставила їх рівним трикутником. Після цього витягла з сумки чорні блискучі камені грубої галтовки та виклала колом в центрі столика.
- Це гішер, чорний бурштин, він допоможе підключитися до енергії землі та зв’язатися з мертвими.
- А що вже є мерці? – здивовано запитав я.
- Не верзи дурниці, мерці завжди є, - відповіла Лі, поглянула на похмурого Кальма і добавила, - Десь точно мають бути.
Стара жриця кивнула, погоджуючись з дівчиною, та почала розклад. Повільно перемішавши карти, вона по черзі виклала їх в коло чорного бурштину.
- Ваше минуле - двійка кубків, трійка пентаклів, трійка кубків та сімка пентаклів. Гарний розклад. У вас складається гармонійний тандем і, не зважаючи на недовіру та словесні перепалки, ваш зв’язок зростає, немов озимина с першими теплими днями. Тепер поглянемо на ваше теперішнє, - вона зібрала карти перетасувала та почала викладати нові на стіл, – Зірка, Ієрофант та Диявол.
Стара відкинулася на спинку софи та оцінила розклад. Задумливо поправила карти в один рівний рядок та підняла першу з них:
- Аркан Зірка - символізує світло надії та натхнення, без якого ми неминуче зіб'ємося з обраного шляху. Якщо є зірки на небі, то й віра в майбутнє завжди залишається.
Вона поклала карту з малюнком замріяної оголеної жінки, яка виливала воду з келихів у воду, та взяла наступну карту з сивим суворим чоловіком в рясі.
- Ієрофант, він же Верховний Жрець - дуже духовна карта. Він виступає в ролі сполучної ланки між людством і вищими силами. Але в цьому випадку, вищі сили можуть не мати жодного відношення до світлої богині.
Вона взяла іншу карту з рогатим чоловіком - стародавнім демоном, який тримав на залізних ланцюгах закованих в нашийники людей.
- Аркан Диявол є однією з найбільш парадоксальних карт Таро. Він не тільки символізує потяг до матеріальних благ, збагачення, жадібності чи сексуальних бажань але й має ще глибші і більш тонкі аспекти. Ця карта вказує на боротьбою між власними тіньовими сторонами і свідомістю, що прагне до моральних і духовних цілей. Цей аркан уособлює собою темні сторони людської натури, спокуси та ілюзії. Вам не можна вірити у все що ви бачите, бо Диявол породжує брехню, яка утримує нас від вірного шляху, - стара жриця обвела нас чорними, як ніч очами, в яких золотими зірками спалахували відблиски свічок, та голосно промовила:
- Ви всі в небезпеці і навіть цього не усвідомлюєте!
Я би посперечався з її останнім твердженням, але псувати настільки драматичний момент не став. Поки розклад був дуже цікавий і наводив на роздуми, що стара знає більше ніж поки говорить. Навіщо вона взагалі тут? Пан бургомістр окрім матеріального світу повірував ще в щось? Тим часом, жінка підвелася, підняла руки до неба та почала голосити з напівзакритими очима та виразом жаху на старому обличчі:
- Підступні таємниці та потойбічні сили увірвуться у ваше життя та принесуть кошмар, зневіру та розпач. Але пам’ятайте - в розкладі є Зірка, тому ніч не буде повністю темною. Вона освітить ваш шлях і проведе крізь пастки темряви.
Помічниця підійшла ззаду до старої леді та заспокоюючи допомогла її знову сісти на софу. Та подякувала їй, зібрала карти та знову перемішавши карти почала розклад.
- Ваше майбутнє – Дурень, - жінка замислено підняла брови, повернула його в колоду, перемішала карти та знову виклала карту – Знову Дурень, - зображений молодий чоловік з сумкою, який мандрував по гірським перевалам, посміхався їй, ніби глузуючи.
- Я тут не причому, - промовив я, впізнавши вже знайому карту на столі.
- Річ не про тебе. Дурень - це символ невідомості. Щось приховує ситуацію, якась магія, - вона глянула пронизливими очима в темряву ночі за вікном. У вікні щось промайнуло. Мабуть пугач гнався за здобиччю, - Ладно, хай буде так.
Жриця почала викладати одна за однією нові карти, поверх тієї, що вже лежала на столі, впадаючи в якійсь транс.
- Принцеса мечів змінила масть, - вона пильно глянула на Лі, - Лицар кубків з трійкою кубків, він зустріне кохання, це я вже бачила. Лицар жезлів та Відлюдник, це зрозуміло, бо його немає зарах серед нас. Верховна жриця з Місяцем, жінка яка пильно приховує свої таємниці - біс з нею. Король жезлів та дев’ятка пентаклів, жага заволодіти всіма грошима. Бодай би його злидні пообсідали. Король пентаклів з четвіркою жезлів – приємні клопоти, це все я і так вже знаю.
Карти барвистими малюнками змінювали одна на одного. На них то з’являлися чоловіки на конях, то жінки в кольорових сукнях, то дивакуваті тварини, і всі вони явно показували не те, що хотіла побачити стара ронська жриця.
- Я вже все це бачила, - бурмотіла вона викладаючи карту за картою, - Скільки можна казати одне й те саме по колу? Досить! Покажіть мені джерело зла?
Жінка голосно вигукнула останню фразу та виклала карту поверх всіх інших. Тільки-но ця карта торкнулася столу, свічки спочатку раптово спалахнули факелами, а потім одразу згасли. Чорні камені на столі почали стріляти жовтими іскрами та лопатися, ніби були з крихкого скла. Їх уламки горіли блакитним вогнем та розліталися по сторонам. Левіна зашипіла і стрибнула з крісла, ухиляючись від палаючого камінця. Він влучив в оббиту кремовим шовком спинку та пропалив наскрізну дірку. Камін згас і зачадив, заповнюючи кімнату їдким димом. Стара жриця без тями впала на софу, широко розкинув руки, ніби поранений птах - крила. Її помічниця закричала і підбігла до неї. Бургомістр побіг до дверей, силуючись їх відчинити. Чоловік щосили бив по ним руками, тягнув за ручки, але двері не піддавалися.
Чорного диму в кімнаті побільшало і він не давав вільно дихати, забиваючи собою легені. Я схопився за горло від неможливості зробити подих. Через відсутності кисню, в голові гучно забили дзвони. Ззовні завило та почувся звук схожий на шурхіт великих крил. Щось вибухнуло, поваливши мене на землю і вкриваючи все в кімнаті битим склом. Несамовитий вітер увірвався в кімнату. Він з диявольською силою перевертав вазони з квітами, виривав сторінки з книжок, гасив свічки та бив скляні ліхтарі, занурюючи кімнату в цілковиту темряву. Проте, завдяки йому я знову міг дихати.
Білі пухнасті султани квітів почорніли та осипалися. По ніжним пелюсткам айстр та хризантем пішла слизька пліснява. Дим почав формуватися в розпливчасту фігуру. Крізь темряву кімнати, ледь освітлену місячним сяйвом, до нас простягалася кістлява рука. Палуг вистрибнув перед страховиськом, перегороджуючи шлях до нас. Замахнувшись, потвора вдарила звіра по шиї. Димчасті пазурі наштовхнулися на срібний пентакль і розпалися чорною сажею. Левіна стрибнула та почала шмагати дим сильними лапами. Потвора вдарила її в бік, відкинувши звіра. Палуг приземлився, забив роздвоєним хвостом та приготувався до наступного стрибка. Лі дико закричала та швидко почала розплутувати шнурівку на сукні, з неї лилося небесно-блакитне потойбічне сяйво. Кальм схопився за зад та дістав з кармана яскраво сяючий камінь. З диму до нас виходив високий силует жінки, з моїх кошмарів. З кожною миттю він ставав більш чітким і лякаючи знайомим. Кратери очей дивилися на нас чорним проваллям, з під почорнілих сухих вус виглядали великі криві зуби. Лицар не роздумуючи жбурнув амулет в клуби диму. Камінь пролетів через кімнату, влучивши в димчасту постать, і вибухнув блакитним вогнем. Потвора видала жахливий звук, щось між криком кажана і хижого птаха. Буря ззовні відповіла їй лютим ревом і дим ніби висмоктало з кімнати через вікна.
Чорний морок зник, прокинулися звуки і відчуття. Я підбіг до розбитого вікна і побачив, як чорний дим ззовні наштовхнувся на білу хмару туману, яка розліглася коло маєтку. Вона розчинила в собі дим, змішалася з ним та почала танути, ніби нічого й не було. Залишки нічної імли розрізало великими крилами щось велике та кремезне. В нічній темряві на мить зблиснули жовтогарячі очі та загубилися в небі серед зірок.
- Дідько! Нічого собі, - промайнуло в моїй голові.
Я зрозумів, що зовні хтось весь цей час виламував двері. Бургомістр з Кальмом долучилися до цієї справи і діло пішло швидше, коли лицар задіяв свій меч. Ронська жриця лежала на софі без тями, над нею щось шепотіла її помічниця Есфірь. Подолавши міцні двері, у кімнату залетіло с десяток людей. Почалась жахлива метушня - чоловіки гучно лаялися, жінки голосили, всі та питали що тут сталося. Я підійшов до Лі і, підхопивши її під лікоть, прошепотів на вухо:
- Гайда зі мною, треба дещо перевірити.
Вона округлила очі та швидко почала шукати серед уламків битого скла свої туфлі.
- А як же Кальм? Ми його тут залишимо?
Зваживши її слова, я подумав, що мечник може знадобитися. Вивівши їх обох в коридор, я попрямував в першу ліпшу порожню сусідню кімнату, подалі від ґвалту. В порожньому приміщенні, перелякано сиділа дівчина з ластовинням. Вона вискочила, як миша і я одразу міцно зачинив за нею двері. Упевнившись, що поруч немає зацікавлених вух, я почав розповідь.
- Я щось бачив за вікном, - прошепотів я. Лі ковтнула води з графіну, який стояв на столі, подивилася на пляшку вина і гучно видихнула.
- Ми всі щось бачили.
- Ні, ти не зрозуміла, - я спробував заспокоїтися нерви, щоб не підвищувати голос, - Коли дим витягло надвір, після того, як Кальм влучив в нього талісманом, він врізався у щось в тумані на вулиці. А потім в небо полетіло щось велике з палаючими очима.
- Так може, то й була та кістлява потвора? – запитав лицар.
- Та ні, я ж кажу ні! – все таки закричав я, - Пішли зі мною, покажу про що я.
Вони здивовано обмінялися поглядами, але послідкували за мною. Вихвативши масляний ліхтар в міцної покоївки, яка чомусь підморгнула почервонівшому Кальму, я прямував до центрального холу.
- Я вже бачив ці крила та кремезну постать і не міг нічого переплутати.
Нічний двір нас зустрів білою пеленою залишків туману та переляканим ухкання пугача. Перед головним входом охорони не було, тільки старий дворецький не покинув свій пост. Він проводив нас сонним мовчазним поглядом. Алею з химерними рудими деревцями подекуди освітлювали бляклі ліхтарі. Я швидко крокував нею, розповідаючи як і де я сьогодні вже бачив таке сяйво, і чому ми йдемо саме сюди. Лі спотикалася в темряві на підборах, плутаючись в подолі довгої сукні. Її це нервувало і вона на кожну мою фразу знаходила якесь гостре слівце. Похмурий Кальм крокував з іншого боку, мовчки вислуховуючи мої роздуми. Левина замикала нашу ходу, періодично відволікаючись на літаючих кажанів. Вона здавалася єдиною, з нашої компанії, кого не збентежила загадкова подія.
- Так ось, - продовжував я розповідь, - Я не знаю що воно таке. Нашвидкуруч перевірив камінь, але поки не зрозумів на що він реагує. Хоча є дещо спільне – обидва рази в мить реакції поруч була присутня вода.
- В мене він також світився в воді. Тільки це було в другий раз, - тихо промовив Кальм, - Вперше, коли він так зробив, я перевіряв обеліск в кам’яній пустці. До найближчої води було декілька миль.
- Да ти що? - я зупинився і азартно вигукнув, - Коли це було? Чого мовчав?
- Я хотів розповісти, але жриця почала віщувати і не залишила часу.
- Еге ж, хто б міг подумати, що її буботіння про те, що потойбічні сили увірвуться в наше життя збудуться так буквально, - посміхаючись сказала Лі. – І швидко.
- Дивовижно! – вигукнув я, та покрокував далі, - Мені терміново потрібно оглянути це місце.
- Це погана ідея, - пробурмотів лицар, - Я прихопив тобі сувеніри звідти, завтра зранку принесу. Тоді і поговоримо.
- Добре, - погодився я, крокуючи вперед, - Вперше він засвітився біля бювету, коли я оглядав ту химерну горгулію, а вдруге – коли доторкнувся до води з монастирського термального басейну.
- Які ж вони потворні, ці статуї, - погодилася дівчина, - Не знаю, як вдень, але при місячному сяйві на даху та ще радість була її побачити.
- Стривай, на даху така також стояла? А мені казали, що вона тут одна така, – здивувався я.
- Я теж її бачив. Здоровезна така, з роззявленою пащею та крилами. Стривай, ти ж не хочеш сказати, що ти її бачив за вікном?
- Лише робочий здогад. Саме зараз ми це і йдемо перевіряти.
Бювет зустрів нас тихим журчанням та дзвінким співом нічних птахів. На різьбленому борту жваво стрибало пара садових очеретянок. Три античних колони світилися білизною мармуру в нічній темряві. Я оббіг бювет по колу - червоної статуї горгулії на постаменті не було.
- Вона стояла тут, я клянуся! – вигукнув я, розлякуючи птахів.
- Срав пес, перділи гуси. Ти нічого не переплутав? Може ти її бачив у якогось іншого бювету? – спитала Лі занурюючи руку за амулетом. Він не змінив свого кольору і залишився таким же сірим та не примітним. Текуча вода мерехтіла, віддзеркалюючи промені від тьмяного ліхтаря.
- На території тільки один бювет, - зазначив лицар.
- І тільки одна статуя, - додав я, - Її прислали горці як подарунок на весілля. Принаймні так сказала хранителька замку.
- Не пісяй в муку, не підіймай пилюку, - сказав Кальм, з недовірою дивлячись на білий мармур, - Це та худорлява висока жінка? Вона мені проводила екскурсію. Сувора дама. Кожен цвях в цих місцях знає. Вона не може помилятися.
- Тоді що ми маємо? Горгулії остогид цей постамент і вона вирішила помилуватися гірськими красотами та розім’яти крила? – розвела руками дівчина.
- І для цього перебратися на дах, щоб краєвид був кращим, - закінчив її думку лицар.
- Пропоную піти подивитися, - добавила Лі.
- Ще раз в білизні хочеш прогулятися по даху? – посміхнувся Кальм.
- Слухай, наче з вас двох, братів по розуму, блазнем підробляв інший лицар? Чи це заразно і поруч з вами треба одягати маску чумного лікаря?
- Боюсь, що так багато масок на твоє обличчя не налізуть. Обери якусь одну.
- Наче нормально ж спілкувалися, – не витримав я, - Чого ти до неї прискіпився?
- Та мені вона так треба, як рибі парасолька, - відрізав лицар, і виразно поглянув на дівчину, - Закрили тему. Гайда дивитися дах.
В ставку гучно співали жаби. Їх нічні серенади перегукувалися з криками нічних птахів та шумом опадаючого жовтого листя. Виходила справжня осіння симфонія. Погода в підгір’ї нарешті вирішили згадати, що скоро почнеться темний період року і почала дмухати холодним пронизуючим вологим повітрям. Зігнавши всіх ропух, які грілися в місячних променях, ми сиділи на мармуровому борті ставка і дивилися вгору. На нас замріяними пустими очима споглядали три жіночих статуї. На них осів туман, прикрасивши правильні форми тіл дрібними краплинами води. Тонкий білий серп місяця, що завис над замком, змушував їх іскритися наче діаманти.
- Ви точно там бачили горгулію? – спитав я розглядаючи абсолютно порожній дах. Лицар з лучнице дивилися на мене навіженими очима, - Ну може був інший дах, чи інша сторона замку? – продовжував я, посміхаючись з них.
- Ви ж разом в монастирі ночували? – задумливо, запитала дівчина,
- Ні, в сусідніх кімнатах.
- Бодай ти смоли в пеклі напився! Тепер я й справді починаю думати, що дурість це заразно, - вигукнула дівчина і розв’язала шнурівку.
- Ти що робиш? – вигукнули ми з Кальмом.
- Ось! Бачите? – вона вказала на червоні подряпини на спині, - Я зачепилася за її пазурі, коли ледь не впала з даху. Пощастило, що не проштрикнула собі спину, вони гострі як леза.
Я приклав руку до слідів на шкірі. Відбиток проходив по ребрам і губився десь нижче, під тканиною сукні, та виглядав свіжим.
- Дуже схожі на ті що ми бачили на стіні монастиря, - сказав Кальм, розглядаючи поранення.
- І у вітальні ігумені, - підтвердив я, - Вони були на віконній рамі.
- Красуне, зроби ласку, покажи свою ніжку.
- Туфельку Попелюшки будете мені приміряти?
- Майже. Показуй ноги, - Кальм вже не посміхався. Він набундючено дивився на дівчину.
- Ви зовсім з глузду з’їхали обидва? - вона підняла довгий поділ сукні та поставила ніжку у шовковому черевичку на мармуровий бортик.
- Нічого собі в тебе лапища, - пробурмотів лицар, придивившись ближче. Ніжка дівчини піднялася і з розмахом поцілила йому в ліву скулу. Від неочікуваного удару, лицар впав у ставок. Жаби відгукнулися йому гучним співом. Я склався пополам від реготу.
- Кальме, друже, ти б був би по обережніше зі словами. Вона не так давно стала тендітною леді і ще на забула всіх прийомів, - реготів я, – Ми знайшли загадковий слід біля наших вікон в монастирі, більше схожий на жіночий. Ось він і вирішив перевірити.
- І що? Ви подумали, що то я вночі бігала під вашими вікнами? Які ж ви недолугі довбні! Бачити вас не хочу, - вигукнула вона та злобно почала поправляти сукню, - Там крім мене ще достобіса дівчат було. Якщо хтось забув - це жіночий монастир.
Лі розвернулася і гордо покрокувала в будівлю з піднятим підборіддям. Кальм виліз з водоймища. З його лат щільним потоком стікала вода, залишаючи озеро на висланій чорним гранітом доріжку. Від нього тхнуло болотним мулом та чимось солодким, схожим на задушливий запах червоного ірису.
- Ну вона тобі і зарядила! – я продовжував реготати, - Зуби хоч всі на місці?
Він обмацав щелепу, сплюнув і тихо промовив:
- Жити буду, просто язик трохи прикусив. Це ще квіточки в порівнянні з тим що було зранку.
- А що було зранку? Ти не встиг розповісти.
В мене відпала щелепа від розповіді лицаря. Тіні які самі рухаються і можуть вбити. Бій у примарному будинку уві сні. Чорна рідина і роньский ворожбит, який врятував лицаря. Такого просто не могло бути! Хоча чого не може?
- Примарна потвора мені також снилася. Тієї ночі в монастирі, - промовив я.
- І що було? Ти з нею теж бився?
- Ні, вона задавала дурні питання. Ніби когось повторювала, але я не пам’ятаю кого. Потім простягнула до мене свою жахливу кігтясту руку і я випав у вікно.
- Це ти влучно зробив, - відповів лицар, який викручував від води червоний атласний плащ, - Жакері кричав, щоб я стрибав у вікно, і після цього я зміг прокинутися.
- Ти знаєш, цей Жакері, дуже дивний хлопець, - я акуратно промовив ці слова, щоб не образити лицаря, - Наскільки я пам’ятаю, всі рони вважають нас доро, тобто осілими сумними людьми, які не йдуть за своєю долею. І це ще дуже м’який переклад цього слова. Зазвичай вони не допомагають нам і не очікують зворотної допомоги. А цей і на дорозі зупинився, колесо наше подивитися, і тебе врятував. Ти часом його ноги не перевіряв?
- Іди до біса, - засміявся Кальм. Вперше за вечір він посміхався, - Не перевіряв. Якось не до того було.
- А було б не погано. Сліди черевичків танцівниці і справді схожі на дівочі. Його сестра – танцівниця. Він може проходити у сни, а їх жриця бачила ходячого мерця і тільки-но на наших очах влаштувала ефектний сеанс віщування.
- Навіщо їм все це? Немає видимої причини. Вони такі ж запрошені гості в цій виставі, як і ми.
- Ти правий, але варто перевірити. Може вони і не при чому, але могли щось бачити, чути чи прочитати по картах, - весело підморгнув я.
- Спитаю завтра. Все одно збирався повернути коня.
- Друже! Ти все таки вирішив привести свого коня в стійло! - я зареготав, застрибнув на борт ставка та почав імітувати скачку на коні.
- Стули писок, бо зараз теж скупаєшся в цьому ставку, - пригрозив лицар, але зробив це без злоби, з широкою посмішкою.
На бортик вистрибнула велика фіолетова ропуха і гучно квакнула, ніби проганяючи мене зі свого законного місця. Я посміхнувся їй і стрибнув.
- До речі, про тіні, що можуть вбити, мені вже розповідали сьогодні. Монах цілу містичну історію розповів про прокляття та силу амулетів, - сказав я прямуючи до замку, але довести до кінця розповідь мені не дали.
До нас біг все той же молодий паж з переляканими від жаху обличчям. Його картуз прикрашений кумедним жовтим пір’ям збився на бік, роблячи його схожим на одну з жаб у ставку.
- Панове, панове! – кричав він, - Де ви були? В нас стався інцидент! Вас терміново кличуть на верх!
- О, богине, - позіхнув лицар, - Якщо знову якась маячня, то його викину в ставок.
- Еге ж, думаю тамошні жителі вподобають його дурнуватий брилик.
Ми втрьох стояли у дверях кімнати, яку залишили не більше ніж пів години тому. На невеличкій софі серед подушок лежала ронська жриця. Її очі незрячим поглядом дивилися в стелю. Рот був відкритий, коло губ запеклася кривава піна. На підлозі в калюжі води валявся розбитий келих. Стара провидиця була мертва. Помічниця Есфірь тримала її за руку та тихо плакала, щось бурмотівши на не зрозумілій мені мові.
- Як це сталося? – спитав я.
- Я розпорядився перенести її сюди, подалі від галасу, щоб вона відпочила, - розгублено і перелякано прошепотів бургомістр, - Вотаме прийшла до тями і попросила води. Випила з келиху, почала марити, потім пішли конвульсії і кривава піна з роту. Все сталося так швидко, ми нічого не встигли зрозуміти.
Попросивши у ридаючої Есфірь, я наблизився до тіла. Верхні повіки та скули старої жриці трохи набрякли, розгладивши зморшки. Мабуть вона була красивою в молодості, подумав я розглядаючи останню замріяну посмішку на обличчі мертвої віщунки.
- Хто з нею був в кімнаті?
- Тільки я, - промовила Есфірь, підіймаючи на мене червоне від сліз обличчя, - Вона все це знала.
- Що вона знала, люба? – Лі підійшла до дівчини і допомогла їй підвестися з підлоги та сісти на стілець.
- Вона знала, що помре. З самого початку, коли побачила перед ранковою зорею муло в полі. Після цього постійно казала, що її час підходить до кінця.
- Чого тоді не поїхала? Якщо знала, що станеться? – запитав я. На мене осудливо подивилися всі в кімнаті і від цих поглядів стисло в горлянці.
- Вона не могла. Її рукою був підписаний контракт з містом. Якщо б ми поїхали, нас би більше не найняли в Шарті. Чутки про таке розносяться дуже швидко і виступів би значно поменшало.
- Гроші понад усе, - промови я і одразу ж зрозумів яку дурницю ляпнув.
- Люди! Люди понад усе! – дівчина підскочила зі стільця та ображено закричала, - Ви, доро, ніколи не зрозумієте, що означає жити постійно в дорозі! Прямувати від міста до міста, змінюючи країни і навіть континенти. На цьому шляху дуже складно вистояти і так – гроші потрібні! Але вона це зробила не від любові до грошей. З таким даром передбачення, їй би знайшлося місце у будь якого можновладця. Проте вона обрала бути нашим поводирем!
- Прийміть мої вибачення і співчуття, - я не хотів сказати, те що сказав, але слово не горобець. Есфірь майже впала на стілець і затуливши руками виразне обличчя гірко заплакала.
- Що я скажу в таборі? Хто буде нас вести далі шляхами долі?
Бургомістр підійшов до ридаючої дівчини та обійняв її наче рідну дочку.
- Пішли, голубонько, я поїду з тобою і все розповім як було. Елдар, - він звернувся до кумедного пажа, - Готуй карету, ми їдемо в місто. Пане Кальм, покличте охорону і сідлайте коней, ви їдете зі мною. Леді Ізольда, покличте Августу, треба таємно винести тіло з будинку. Ніхто в замку не повинен знати, що тут сталося.
В голосі та рухах володаря підгір’я відчувалася справжня влада. Ніхто навіть не подумав противитися його наказам, бо він говорив правильні речі. Навіть Лі не сперечалася, коли її назвали цим химерним вигаданим ім’ям. Чоловік підійшов до мене та поглянув пронизливим поглядом.
- Ви зможете з’ясувати що було у воді? – схвильовано запитав бургомістр. Я кивнув у відповідь, - Тоді всі до справи. Не можна гаяти часу.
Кальм з пажем зробили майже синхронний кивок і мовчки покинули приміщення. Лі та бургомістр взяли під лікті все ще ридаючу Есфірь. Дівчина більше не кричала, не голосила і не противилися, коли її виводили. Сили покинули її остаточно і вона лише тихо плакала. В кімнаті залишилися лише ми вдвох, я та мертва жінка на софі.
Я підніс ліхтар до її обличчя, щоб роздивитися ближче. З великих очей ронської жриці пропав весь золотавий блиск і вони стали схожі на порожні скляні кулі. Зіниці були сильно розширені, як буває при збудженні. По обличчю пішли набряки рожевими плямами, остаточно розгладивши всі зморшки. Великими маками вони розквітали на її вилицях, лобі та підборідді. Рот був весь в кровавій піні. Я витер його своєю шовковою краваткою та понюхав. Від тканини йшов тонкий аромат нічних фіалок. Дивно, отрути зазвичай пахнуть по іншому.
Двома пальцями я взяв розбитий келих, зібрав скло і завернув його в наволочку з під подушки. Понюхав воду в графині, ніби звичайна вода без домішок. Проте, не можна робити швидких припущень без детального аналізу. Немає гарантії, що мене не скрутить через годину-другу, якщо я її спробую. Стоп, з нього ж пила Лі пів години тому. Я силувався згадати, чи були зміни в поведінці дівчини. Крім не зрозумілої жаги до ексгібіціонізму та раптових нападів агресії, нічого більше на думку не спадало. Проте, все це можна було з легкістю обґрунтувати вадами її характеру.
Я зупинився і поставив кришталевий графин на тацю. Поклав поруч з ним наволочку з битою склянкою та заляпану кров’ю шовкову краватку. Лучниця вже підливала шлунковий еліксир лицарям в дорозі, може й сюди щось встигла підлити? По перше, не зрозуміло навіщо, по друге – вона не могла знати, що сюди перенесуть відпочивати провидицю.
В кімнату без стуку зайшли хранителька замку та Лі. Я пильно вдивився в обличчя дівчини. Інші кімнати в коридорі є, проте ця найближча до розгромленої вітальні. Вона могла здогадатися - якщо комусь знадобиться приватність, то саме тут краще місце, бо ми поступили так само. Тоді стає актуальне перше питання – навіщо це їй?
- Фольвганг, отямся! – я подумки дав собі ляпаса, - Не можна робити припущення з нічого, бо вийде бозна що. Тим паче, в тебе не так багато тут друзів, щоб всіх підозрювати.
Друзі. Добре, що я згадав це слово. Як вчасно, що я парочкою встиг обзавестися в Шарті. Коли один котел не справляється, треба брати кількістю.
- Ти як? – спитав я в дівчини, - Нормально себе почуваєш?
Вона здивовано поглянула на мене та знизали плечима. Тим часом Августа спокійно підійшла до померлої та на диво холодно роздивилися труп.
- Завернемо її у щось та винесемо сходами для прислуги до бічного виходу, карета вже чекає. Вона не надто огрядна, ми вдвох подужаємо.
Жінки розстелили на полу синю картату ковдру з кресла та обережно перенесли на неї тіло. Струнка та костиста хранителька виявилася на диво міцною та сильною жінкою. Вона навіть забула про свою клюку, без якої я її ще не бачив.
- Мені треба в місто, провести деякі досліди. Підкинете? – запитав я в неї.
- Одним в катафалці більше, одним менше – візниці байдуже, - промовила вона, - У вас не більше десяти хвилин. Чекати вас не будуть, якщо не встигнете, будете йти пішки.
Я кивнув їй та направився в порожню вітальню. Виламані двері лежали на підлозі засипаній битим склом, вирваними сторінками книг та пелюсткам квітів. Пурпуровий килим був наче засипаний снігом. Поставивши тацю на комод я роздивився кімнату. На дорогому столику виднілося вигоріле коло від чорних каменів. Розлітаючись на друзки, вони пропалили софу, підлогу та стіни, залишивши вигорілі дірки. Вітер грав фіранками і пахнув туманом. На диво він не зачепив карти на столі. Таро провидиці залишилися лежати на свої місцях і лише трохи обгоріли по кутками. Я підняв останню карту, якої торкалася віщунка. На ній був зображений чоловік в гостроверхому капелюсі, який високо підняв в гору свій посох. Перед ним стояв келих, пентакль та лежав гострий ніж. Я потер її. Мабуть, карти злиплися, бо за першою виявилася ще одна – скелет лицаря сидів на трупі коня. На арканах були написані назви на ронській мові.
- Маг і Смерть, - промовив я вголос, - Добре що, тут простий діалект і слова легко перевести.
Зібравши пару шматочків чорного каміння зі стола я повернув карти в скриню. Треба її повернути ронському табору. Таро для них не просто інструмент, вони з ними радяться як з близькими друзями, чи навіть родичами.
До поверху прислуги шлях був не близький, замок в цілому виявився більшим всередині ніж здавалося при першому погляді. В моїй кімнаті було темно. Місячне сяйво проникало крізь вікно, тьмяно освітлюючи силуети речей. Часу запалювати ліхтар не було. Я обережно перелив воду з графина в порожню банку та закоркував її. Схопивши сумку, поскладав туди все необхідне для дослідів, кинув колбу з амулетом, водою з монастиря та, трохи подумавши, поклав зверху ніж Гийома. З сусідньої кімнати було чути крики. Старий монах знову лаявся на когось не добираючи слів. За стіою щось вдарилося та розлетілося.
- Святий Трисмегистр, ну що за наволоч! А ще святим отцем себе кличе, - подумав я, зачинив на ключ двері та покрокував на двір.
Похоронна процесія ще стояла біля бокового входу. На ронському візку сиділа заплакана Есфірь. Емоції пропали з її обличчя, в місячному світлі вона зараз більше походила на мармурові статуї в ставку, ніж на живу людину. Я простягнув їй скриню з картами.
- Що це? - не розуміючи спитала дівчина.
- Я приніс ваше Таро.
- Залиште собі, воно тепер ваше, - відповіла вона. Я настирливо протягнув скриню їй в руки, але вона відсахнулася.
- Не треба. Ви перші взяли їх після смерті Вотаме, а я взагалі не згадала, що вони десь залишилися. Отже тепер вони ваші, а я їх не достойна.
- Не карайте себе. Ви не винні в її смерті, - спробував я заспокоїти дівчину. Але це викликало лише зворотній ефект.
- Винна, - схлипнула дівчина, - Винна, що залишилася в таборі. Винна, що вона побачила в мені потенціал та не дала десь осісти.
- Я думав рони – вільний народ і можуть піти коли захотять.
- Тільки не тоді, коли поводир обирає тебе своїм наступником. Я благала її відпустити мене, коли вона оголошувала про це перед всіма на віче, - з очей дівчини лилися сльози і вона навіть не думала їх витерти, - Ця поїздка була організована для мене. Перше велике замовлення на обряд виклику духів.
- Ви справжній медіум? – запитав я.
- Це вже не важливо, справжня я чи ні. Важливе те, що вибору в мене вже немає.
Молода ронська жриця поглянула мені в очі, в них блищали золоті іскри місячного сяйва. Я поклав речі поруч з нею та стрибнув у візок. Два чорних екіпажа та ронська яскрава колісниця повільно від’їхали від замку, розчиняючись в темряві.
