Раді Вас бачити!

Глава 10. Король пентаклів

Порада від карти: "Розумно використовуйте свої ресурси. Не будьте впертими і не піддавайтеся безглуздій скупості"

Виспатися після нічних подій мені так і не вдалося, хоча просто валився з ніг. Повертатися в кімнату на поверх прочан я не став. По-перше, там не було вікна, а по-друге, в ній розвернувся польовий штаб монахів Ордену Білої Айстри. Керував всім сивий пан з приставкою Ре в прізвищі, поки не прибігла матір ігуменя і не дала всім на горіхи. Сивому пану в першу чергу. Міцна жінка, з витримкою. Верещала так, що було чутно навіть в лазареті, чим зробила чималу конкуренцію нічній потворі. Воно й не дивно, окрім млина згоріли ще декілька невеликих господарських будівель і загинуло багато трояндових кущів.

Трясця, бісова баба точно напише на мене доповідь в гільдію за підпал монастиря та буде вимагати стягнення збитків. Ще цього щастя мені в житті не вистачало. Виправдань і свідків в мене - як віл насцяв. Що їй буде заважати дати свідчення в суді, що два лицаря вночі нализались бормотухи і влаштували гладіаторські бої, а я їм трохи підсвітив? Пам’ятаючи не в міру балакучого Гийома, який постійно верзе маячню, і Кальма, який тільки очима вміє гарно кліпати, я б на місці королівського судді одразу повірив би в таку версію подій. Окрім сивого пана, ніхто не бачив, що насправді сталося. С першого погляду він здавався серйозним чолов’ягою, аби тільки горошком срати не почав. Головне, щоб в суді його не сприйняли за юродивого, почувши розповіді про білі тіні та виючих мерців в тумані. Хоча, багато хто з приставкою Ре в прізвищі трохи туйво. Як кажуть у столиці - люди високих матерій. Тому особливо це нікого не здивує, аби суддя повірив.

Рікон поки не прийшов до тями і Гийом від нього не відходив, але небезпеки, що він перетвориться на кровожерного монстра, вже не було. Принаймні, я для цього зробив все, що зміг. Святі сестри оглянули палуга та нічого критичного не знайшли, проте він не прокидався. Добряче ж його пришибла та потвора, чи що воно взагалі таке було.

Лежачі на солом'яних тюках в маленькій похмурій кімнаті лазарету, в куток якої я зміг сховатися від ґвалту та криків, мені не давало спокою буденна поведінка сивого пана. Як же він там казав його звуть? Гюстав Ре Отін, зовсім не промовисте для мене ім’я. Про міфічних монстрів з туману він розповідав, наче про щось буденне, як про сонце, що сходить зранку. Ходячі мерці, примари з білого туману з кістлявими руками – це все людські вигадки, їх не існує. Це легенди та забобони. Рони називають їх муло, острівні народи – жамбі, горці – драугарами, а за північним морем знають як банши. У всіх народів є про них розповіді, вірування та обряди, що пов’язані з живим мерцями. Це казки, які розповідають довгими темни вечорами хлопці лякаючи дівчат та один одного. Що тоді я бачив? Що поранило лицаря та майже вбило його палуга? Сни почали оживати та залазити мені у вікно?

Єдине, що я знав - чому так сильно гепнуло та спалахнуло, і веселі вогні стали ще видовищними. Від білої нічної мряки сильно тхнуло гірським газом. Тихий вбивця, через якого гинуть люди задихаючись в штольнях, спалахував від відкритого вогню. Можливо поряд з монастирем є розлом в землі, звідки він витікає. Поруч гори, все може бути. Але чому він був білий? Зазвичай він не має кольору. Змішався з нічним туманом? І до чого тоді тут кістлява потвора? Зовсім голова не варить.

В кімнату зайшла монахиня і почала з брязканням переставляти пляшечки на полиці, за якою я знайшов притулок. На мене впало пару чистих скручених бинтів. Залишки сну розтанули, як ранковий туман. Я відкрив очі, намацав їх та простягнув дівчині крізь полиці. Вона зойкнула та відійшла на пару кроків.

- Ой, хто тут? - вигукнула свята сестра. Я виліз з під полиці, спотикаючись об тюки з сіном.

- Свята сестро, я тут трохи відпочивав, бо всюди дуже людно, - пробелькотів я протираючи рукою очі.

Струнка та мініатюрна монахиня оглянула мене з ніг до голови. Через її серйозний погляд, не було можливості зрозуміти скільки насправді їй років. Дівчина особливо вдивилася в моє обличчя, цокнула язиком і розвернулася до стелажу.

- Я Йошико, чергова в лазареті. І чому саме на мої зміни всі напасті? То рони з місцевими стінка на стінку йдуть вирішувати відносини, а мені потім треба лікувати їх розбиті, пусті голови. То купців ріжуть на тракті, а я всю ніч їх штопаю. А зараз пожежа з купою попечених монахів, - вона сплеснула руками, - Точно! Це Вільда мені наврочила. Або гадюка Селеста, - забурмотіла собі під носа дівчина, перебираючи пляшки, - Ви випадково ніде тут не бачили зеленої пляшки? Там шлункова настоянка.

- Випадково ні, а не випадково - то он вона, на останній полиці. А чому ви подумали, що я знаю де вона? – здивувався я.

- Від вас тхне еліксиром з коріння валер’яни, мабуть нерви заспокоювали. От я й подумала, що ви тут всі пляшки вивчили поки нервували. Ви ж той пан алхімік, що вчинив пожежу? Вас вже з годину шукають. Матінка всіх відправила вас кликати.

Я навіть не спитав, чому вона зрозуміла, що я той самий алхімік якого всі шукати. Щоб чорти забрали цю матінку, точно в гільдію скаргу напише та до суду піде.

- І що, сильно шукає? – скривився я, як від зубного болю.

- Ну, як вам сказати? - пробелькотіла Йошико, дістаючи потрібну пляшку та відкорковуючи її, – Якщо б у нас були сторожові фелідаї, то їх би пустили по вашому сліду. Лицар з палугом відмовся це робити, тому послали всіх інших, - з цими словами, вона нарешті відкоркувала пляшку з настоянкою та кривлячись зробила пару ковтків.

- Може водичкою запити? – спитав я, дивлячись як дівчина продовжує ковтати міцну настоянку.

- Не треба. З’їла щось не те, потрібно швидко привести себе до ладу, - молода монахиня нарешті закрила пляшку, - Вас чекають в її вітальні, ваші друзі всі там. Не змушуйте матінку ще більше злитися, бо вона терпіти не може очікування і звіріє від цього.

- Ще більше звіріє? – занервував я, - Можна і мені чогось ковтнути для хоробрості?

- Судячи з того, що я бачу. Ви стільки еліксиру відкуштували, що вас можна хоч в лігво ругару засилати, хоч на прийом до матінки - ви і оком не поведете.

На білому, ніби з дорогоцінної порцеляни, обличчі дівчини на мене пронизливо дивилися великі, мигдалеподібні, чорні очі.

- Ну, раз ви так кажете, то й справді не треба.

- До того, як підете до матінки, вам краще спочатку вимитися. В сусідній кімнаті є бочка з чистою водою. Приїхав хтось важливий, ото вона і нервує.

Монахиня поправила темне, густе волоссям, розвернулася і вийшла з кімнати, залишивши мене на самоті. Тікати нікуди, треба вмитися та йти на зустріч долі. Потрібна бочка знайшлася в кімнаті по сусідству. Вода була прохолодна і чиста, хоча мала слабкий запах сірки і ще чогось мінерального. Наспіх ополоснувши руки та лице, я ретельно вимив бороду від попелу та почав витрушувати від нього одяг. Всі мої речі залишилися в кімнаті на поверсі прочан і не було в що перевдягатися. Шановному панству доведеться зустрічати мене як є.

Зазирнувши в кімнату, де були Гийом з Ріконом, я побачив лише порожнє ліжко. Навіть сіно з підлоги, де лежав поранений палуг, вже прибрали. Мабуть його знайшли раніше за мене. Довго шукати вітальню ігумені мені не довелося. Як тільки я вийшов з лазарету, мене гукнула стара монахиня в пенсне та повела за собою.

Дорога видалася не довга і ось я вже стояв біля потрібних дверей, з-за яких чулися крики. Глибоко вдихнувши, я відкрив двері в той самий момент, коли матір ігуменя через всю кімнату перекрикувалася з сивим паном, що розташувався на кремовій софі та наливав у витончене біле горнятко чай іншому, не молодому пану.

- Я це так не залишу! Чуєш, мене, Гюстав? Я вимагаю розслідування і покарання для всіх причетних! Щоб не сталося вночі, палити мій монастир - неприйнятно!

Посеред криків, жінка нервово курила люльку, випускаючи сизі клуби диму з носа. В цей момент, вона була, як ніколи, схожа на драконшу з легенд, яка спалить вщент всіх, хто зазіхне на її башту. Навіть руде волосся ніби горіло на голові, точно як в дракониці з гравюри. Сестра Йошико була права, нервувань я майже не відчував. Все таки, вміють робити еліксири в цьому монастирі не гірше ніж в столичних аптеках.

Спиною до мене, на велюровому пуфі, сиділа Лі. Гийом та Кальм набундючившись стояли біля відкритого вікна, розглядали щось, та тихо перешіптувались між собою. Нарешті, не мою появу в кімнаті звернули увагу.

- А ось нарешті і герой нашого вечора! – вигукнув сивий пан і з божевільним блиском в очах заплескав в долоні, - Браво, майстре, браво! Ви вмієте здивувати публіку. Я встиг всім розповісти про вашу шляхетну участь у нічних подіях.

Святий Трисмегістр - мені кінець, подумав я і почав белькотіти у відповідь:

- Пане, я не маю титул майстра, - але продовжити мені не дали.

- Так, так, ви маєте тільки срібну каблучку. Ми всі вже чули ці дурниці, - відмахнувся від мене Гюстав, посміхаючись, - Але, це не привід не похвалити ваші заслуги.

- Похвалити? Похвалити його заслуги? – поперхунулася ігуменя, здавалось, її гніву не було межі, - Він пів монастиря мені спалив! Єретик! Його треба на полум’я відправити, за наругу над богинею! - жінка почала бігати по кімнаті, розмахуючи люлькою. З люльки сипався попіл та іскри.

Я дивився на неї та думав лише про те, що образ розлюченого дракону точно писали з неї. Але на панів ця вистава не призвела ніякого особливого враження. Вони насолоджувалися чаєм.

- Маджері, люба, ми ж все вже вирішили. Ну чого ти так кричиш? Млин вже був старий і давно потребував реставрації. Тільки скрипів на все передмістя, очікуючи часу коли б краще розвалитися. А троянди ти нові посадиш, тобі це тільки стане на радість.

- Млин не був старий! І скріпив він не більше за тебе! - ігуменя насуплено димила люлькою, не зводячи з мене очей і даючи зрозуміти, що вона мені цього не подарує. Але, наче потроху починала заспокоюватися. Принаймні, більше не бігала по вітальні.

- Пане алхімік, хочу вам відрекомендувати мого старого друга, бургомістра Шарту та вашого наймача - Домініка Берендьє Де Гійяра.

- Пане бургомістр, для мене честь нарешті з вами зустрітися, - я вклонився не молодому пану, а він відсалютував мені чашкою з чаєм.

Бургомістр був міцним та огрядним, чоловіком з довгими вислими вусами. Його волосся вже торкнулася сивина, проте вона була не такого сніжного кольору, як в Гюстава, а більше схожа на попіл з каміну. Вдягнутий в просту білу сорочку з теракотовою краваткою та піщаного кольору камзол з золотими ґудзиками, його вигляд одразу давав зрозуміти, що в молодості пан мав не аби яку вроду та успіх у жінок. Та і зараз мабуть має.

- Превеликий жаль, пане алхіміку, що нам не довелося зустрітися в столиці. Виникли деякі обставини і ми були змушені відкоригувати плани.

Відкоригувати плани? Я проїхав пів країни і встиг потрапити в халепу, ще навіть тебе не разу не побачивши. Здається, я починаю розуміти, чому всі інші відмовилися. Дурні гроші просто так ніхто не платить. Але в голос цього не сказав. Вирішивши одразу перейти до суті, я ще раз вклонився.

- Превелика радість для мене, працювати на вас, пане. Тільки мені потрібно знати подробиці роботи, які не були вказані в листі, щоб якісно виконати ваше замовлення.

Як я і думав. Не цього хотів почути шановний пан бургомістр. Він відставив чашку з напоєм та встав з софи. Замислено пройшовши кімнатою, чоловік витягнув свою люльку, насипав тютюну з кисету та почав розкурювати. Всі пильно на нього дивилися не зводячи очей. Ігуменя відкрила бронзову шкатулку, що стояла на каміні, пропонуючи йому свій тютюн, але бургомістр не звернув на неї уваги. Тільки набравши в легені диму, він видихнув, та почав розмову.

- В мене захворіла донька. Моїй любій Летиції почали дошкуляти страшні кошмари. Спочатку вночі, а потім і вдень. Вони не дають спокою і зморюють її розум, - бургомістр випустив дим та захитав головою, - Тільки знайшовся підходящий чоловік, якій їй сподобався, і вже почали готуватися до весілля - аж тут почалося. Спочатку, я не придав цьому належної уваги. Ну, ви розумієте, - він гірко посміхнувся, та затягнувся люлькою, – Дівчата. Хвилювання, весілля, сукні, квіти, гості і все таке - кого хочеш з розуму зведуть. Але сни з часом почали бентежити її матір. Вони ставали глибшими та лякали оточуючих. Спочатку Летиція розмовляла уві сні, потім кричала, а згодом почала ходити в темряві до світанку, не тямлячи себе. І ще був той випадок біля ваших воріт.

- Я одразу казала вам, що її слід було одразу відправити до мого монастиря, пане. Якщо б ви тільки дослухалися до моїх порад, - почала ігуменя з мольбою у голосі, але закінчити їй не дали. Пан Де Гійяр виставив долонь перед собою і вона замовкла.

- Досить, Маджері, я багато від тебе чув за всі роки. В тебе був час висловити свою думку, але зараз говорю я, - чоловік ще раз затягнувся та видихнув клуби диму.

Якщо матір ігуменя була схожа на палаючого дракона, який яскраво горів, дмухаючи іскрами та димом, то бургомістр походив на гори, які оточували його місто. Такий же величний та непохитний, крижані піки якого могли за певних обставин перетворитися на вогняні жерли вулкану. Та почати пихтіти чорним димом, як зараз. Справжній гірський велет з міцного граніту.

- Нік, нагадую тобі, що я також тобі радив звернутися до Маджері. Або до Святого престолу, - тихо промовив сивий, посьорбуючи чай.

- Тобто, ти знав про все, ще до відрядження сюди? Так от чия ідея була задіяти Святий престол до справи! – вибухнула ігуменя. Гюстав скривився від її крику та відставив чашку на блюдце.

- Звичайно знав, люба, тільки не кричи так. Нік мені написав, як тільки почалися перші ознаки. Так, це я рекомендував йому звернутися за допомогою, коли все почало ставите гірше. А що ще мені потрібно було робити? Я не міг це ігнорувати.

- Досить! – не очікувано голосно вигукнув бургомістр, - Досить вже сперечатися між собою, як старе подружжя! Під загрозою майбутнє і життя моєї старшої доньки!

Всі замовкли, не зводячи очей з чоловіка. Мабуть, вперше в житті він був розгублений і це явного йому було не до вподоби.

- Я вибачаюсь, шановні пані та панове, але хотілося би почути всі деталі роботи, - холодно промовила Лі.

- Нас викликають сюди через пів країни і тримають за сліпих фелідаїв у мішку, - долучився до неї Гийом, - Не подробиць, не деталей, ні розуміння з ким або чим ми маємо справу.

- Пане Гийом Валлі, чи краще сказати - Гийом Де Нанджи? Це ж так ви раніше воліли себе називати? – сказав сивий, розвернувшись до лицаря. Обличчя Гийома скам’яніло і насупилося, - Мені й далі продовжувати розповідати всі деталі і подробиці, які я знаю, чи поки обійдемося прелюдією?

- Це не змінює і не прояснює справи, - перебив я сивого. Все це дуже мені не подобалося і погано виглядало, - Якщо не буде подробиць, то підписаний мною контракт не має сенсу. Ніщо не буде заважати мені першим же караваном повернутися до столиці.

- Ви вільні чинити на свій розсуд, пане алхіміку. Але у разі розриву контракту, ви повинні будете повернути аванс та виплатити штраф за недотримку пану бургомістру, - посміхнувся сивий, - А ви певні, що зможете виконати це зобов’язання?

- Штраф за що? За те, що не було прописано в контракті? Наскільки я пам’ятаю, то умови роботи описані доволі абстрактно. Згідно його умов, ви не зможете довести, що я чогось не зробив.

- Ну, і біс з цим контрактом, - знову посміхнувся сивий та плеснув в долоні, - Просто зараз поверніть весь аванс до останнього Бартоломія і можете бути вільні.

- Е, ні! Поверну там де мене наймали, тобто в столиці. З вирахуванням розходів на дорогу, бо в контракті не було прописано, що робота буде на іншому боці країни, - сказав я і вже задумався, в якому з ломбардів столиці ще може спрацювати моя байка про безцінний перстень алхіміка. Не міг же я встигнути всі обійти? А залишок грошей позичу в когось з друзів. І звідки цей альбінос знає, що від авансу майже нічого не залишилося?

- А ви що скажете, пані? – сивий перевів погляд своїх блідих, блакитно білих очей на Лі, - Офіційно через гільдію ми не укладали з вами контракт, але чутки у вашій справі, гірші ніж санкції гільдії, - він скорчив трагікомічну гримасу та продовжив, - Не дуже багато клієнтів підуть на співпрацю з вами, якщо до всіх інших чуток додадуться нові.

- Однією більше, однією менше, - знизила плечима лучниця, - Репутацію паскудять не чутки, а реальні помилки. В моєму контракті також не було чітко поставленої задачі, тому і помилок бути ніяких не може. Ось, мій задаток, можете перерахувати.

Лучниця витягла об’ємний шкіряний кошіль з нагрудної сумки і кинула його на стіл. Сивий ще більше скривився і, схопивши свою чашку, почав голосно сьорбати, злобно зиркаючи на дівчину.

- Хлопці, ви залишаєтесь? – спитала вона в лицарів, які до цього просто мовчки спостерігали за розвитком ситуації.

- Не подобається мені тут, - буркнув Кальм, - Вусами чую, що тут якась підлива. Гроші в моїй сумці в кімнаті, зараз принесу.

- А я не буду повертати задаток. В мене постраждав палуг вночі і його треба лікувати, - набундючившись сказав Гийом.

- А чого ж в королівський звіринець не звернишся? Що скажеш, Гроза південних морів? – з насмішкою в голосі промовив сивий, продовжуючи мерзотно сьорбати чай.

Ми здивовано переглянулися з Кальмом. Судячи зі всього, він розумів про що мова, не більше ніж я.

- Облиш цю виставу, Гюстав! – гаркнув бургомістр - Я не для того їх викликав сюди, щоб втратити через твою дурну гординю. Кого ще я встигну знайти до заручин?

Скала дала тріщину і я зрозумів наскільки бургомістр втомлений. В контражурі вікна, він вже не виглядав шляхетним паном міцної сили волі, а був більше схожий на звичайного не молодого згорбленого чоловіка. Розпач та горе всіх зрівнює. Його зморшки на обличчі огрубіли, немов земля, яка дуже давно не бачила дощу.

- Тим, хто наважиться залишитися - я подвою гонорар, - тихо промовив бургомістр.

Я присвиснув. Нічого собі, так я зможу до кінця викупити поверх своєї лабораторії. Або повністю оновлю деяке все обладнання.

- Але ми все одно повинні знати з чим маємо справу, - сказала Лі, - Або так, або гроші підуть нам на надгробки. Всліпу ми нічого не зможемо зробити, а це наражає на небезпеку всіх оточуючих, включно з вашою любою донькою.

- Авжеж, - погодився з нею бургомістр і кивнув сивому. Сивий пан нарешті відставив чашку з напоєм та склавши руки на грудях промовив:

- Люба, що ви знаєте про Маккавеїв танець, ще відомий як Танок Смерті?