Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Минувши ворота фортеці, Айк та Ерна пустили коней у галоп. Дівчина почувалася, мов пташка, яка вирвалася з клітки на волю. Вдихаючи на повні груди тепле весняне повітря, вона пришпорила Дубка та носилася долинами, насолоджуючись відчуттям свободи. Цієї миті усі важкі думки десь зникли, мов вивітрилися. Щаслива Ерна раділа яскравому сонцю, зеленим лукам й пагорбам, густим гаям, оцій красі мальовничого довкілля. Блаженно посміхаючись, вона, зрештою, натягнула поводдя, пригальмовуючи коня.
— Ерно! — за спиною гучно пролунав чоловічий голос, граф прямував верхи слідом. — Тут є озеро, можемо скупатися!
Дівчина обернулася та засміялася так дзвінко й щасливо, мов мале дитя, а Айк не в змозі був відвести очей від золотистих каскадів її локонів, що сяяли золотом у променях сонця, а чого вартий той смарагдовий сяючий погляд!
«Наче вогник… — граф захоплено милувався дівчам. — Мій вогник…»
— То купайся, а я на березі зачекаю, коней напою! — крикнула Ерна у відповідь й знову пустила Дубка в галоп, прямуючи до плеса водоймища, що виблискувало сріблом.
Айк та Ерна спішилися на березі озера, напували коней й прив’язали їх до дерев, нехай пасуться.
— Я взяв з собою рушник та пшеничні паляниці, ще трохи вина у фляжці, — Айк посміхнувся й кинув дорожню шкіряну торбину в траву, а сам почав квапливо роздягатися. Шпурнув на землю перев’язь із клинками, ривком стягнув сорочку, а потім і штани, залишаючись у чому мати народила.
Ерна так і застигла з відкритим ротом. Вона заворожено дивилася на графа, не в змозі відвести погляду від суворої чоловічої вроди, а він швидко попрямував до води, занурюючись в прохолоду озера. З берега Ерна спостерігала, як Айк плаває й раптом він пірнув з головою. Вона лише відсахнулася з несподіванки, коли чоловік зненацька виринув біля крайки берега, хапаючи ротом повітря та витираючи долонями обличчя. Заціпеніла Ерна споглядала, як виблискують краплини води на його оголеному торсі, смоляні пасма розкидалися мокрими зміями, а погляд… Чорнота цього палаючого погляду проймала до самісіньких глибин душі…
— Скупайся-но, Ерно, — мовив він хрипко, пригладжуючи рукою мокрі коси й невідривно дивлячись на дівчину. — Або скупаю тебе власноруч, в одязі… Мокрою до фортеці повернешся…
— Іще чого! — знічено буркнула дівчина та войовничо схрестила руки на грудях.
— Отже, скупаю тебе в сукні… — пропалюючи диким поглядом Ерну, він почав рухатися в бік берега та вийшов з води.
— Якщо вже ти так наполягаєш... — смарагдові плеса блимнули з викликом. — Тоді вже й скупаюся! — Ерна розстібнула пасок, скинула з себе сукню й нижню сорочку… Розуміла, що граф на неї дивиться і це чомусь надавало неабияк розпалювало, а тіло пронизувало дивним, солодким тремтінням із часткою шаленого передчуття… Склавши свій одяг на траві, оголена Ерна випрямилася та відразу застигла, приголомшена диким поглядом Айка. Він не просто дивився, він пропалював, спопеляв вщент, немов у тих чорних безоднях вирувала пожежа!
Ерна показово задерла підборіддя та увійшла в озеро, але прямувала не назустріч чоловіку, а навмисно віддалилася вбік й раптом пірнула з головою. Та чи можливо сховатися від Айка у плесі водоймища? За мить дужі, цупкі руки схопили її та ривком витягли на поверхню. Ерна опинилася в чоловічих обіймах обличчям до Айка, а він жадібно накрив її мокрі, тремтячі вуста своїми… І навіть попри те, що вода була прохолодною, цього не відчувалося, тіло враз охопило жаром… Граф підхопив Ерну на руки й рішуче попрямував до берега, водночас пестив губами її мокре обличчя й обпалював гарячим диханням.
— Мій вогнику… Моя Ерно… — хрипко шепотів, охоплений шалом. — Моя…
Айк поклав дівчину на свій плащ, нависаючи зверху та жадібно вдивляючись у її затуманені пристрастю очі. Долоні огладили вигини мокрого, тремтячого й до нестями бажаного дівочого тіла, а Ерна лише тихенько скрикнула, коли граф розвів її стегна й повільно увійшов, продовжуючи невідривно спивати вогонь у смарагдових вирах… Мокрі тіла сплелися в одне ціле у божевільній агонії. Одержимість одне одним… Вони згорали у пожежі насолоди, Ерна кричала та гучно стогнала, вона дряпалася, наче розпалена пристрастю кішка, впиваючись зубами в чоловіче плече. Айк зумів розкрити дівочу душу й пробудити цей вогонь. Здавалося, Ерна віддавалася не лише тілом, це було більше, ніж звичайна хіть. Айк спивав її без залишку, охоплений дикою одержимістю, згорав разом з рудокосою полонянкою у цих несамовитих пестощах…
— Вогнику… — граф тремтячими пальцями огладив обличчя Ерни, прибираючи мокрі, руді пасма. Після шаленого буревію кохання вони лежали на траві, приходячи до тями. Айк поклав дівчину собі на груди та зазирав у її очі, наче бачив там власне відображення. — Мій вогнику… кохана… — цей хрипкий шепіт заворожував Ерну, огортаючи тіло мурашками. Назвав коханою? Вона тонула у тих чорних, поглинаючих безоднях його очей, які безжально затягували, обпалювали… Виникало бажання тонути вічно й ніколи не виринати, не думати про майбутнє, про реалії цього життя…
До фортеці вони поверталися верхи, коли вже сонце хилилося до обрію. Айк посадив Ерну на коня перед собою, притискаючи розімлілу дівчину до грудей. Дубка відпустили до табуна на пасовиську.
Усю дорогу Ерна їхала мовчки, наче боялася порушити цю благоговійну мить. Як же затишно й спокійно в обіймах графа... Воліла, щоб довіку не відпускав!
Айк подумки перебирав кандидатури наречених для Ейліт, відмітивши кілька заможних керлів-землевласників. Зрештою, він відчував відповідальність за цю вже бувшу наложницю, яку не кликатиме більше до своїх покоїв. Треба знайти їй нареченого та десь прилаштувати, буде господинею в одному з маєтків, та й придане гарне дасть за неї.
— Я бажаю, щоб ти прийшла до мене цієї ночі, мій вогнику, — прошепотів граф на вухо Ерні та блаженно заплющив повіки, вдихаючи запах вологого волосся на її маківці. Як солодко пахне, мов п’янкий вітерець та духмяні трави…
— Тільки ж не сьогодні… — стиха пролунала відповідь. – Адже чутки недобрі поповзуть…
— Без чуток не обійдеться, Ерно, — рішуче мовив Айк. — До біса ті чутки, ми разом і я не хочу відпускати тебе! Ти більше не митимеш підлогу, хоча приємно, коли навідуєшся до моїх покоїв…
— Я без роботи сидіти не бажаю, та й на кухні її вдосталь, — діловито буркнула дівчина. — Ненавиджу вештатися без діла, як деякі… — Ерна злісно насупилася, натякаючи на Ейліт.
— Ейліт незабаром залишить мою фортецю, знайду для неї гідного нареченого, — Айк прибрав з дівочої скроні вологу прядку та торкнувся вустами ніжного вушка. — Тільки ти, Ерно… Зі мною лише ти…
Коли вони наблизилися верхи до воріт фортеці, дівчина мимоволі здригнулася, згадуючи місце страти своїх людей. На щастя, списи з нанизаними головами данців вже прибрали, але в пам’яті Ерни назавжди закарбується це моторошне видовище. Айк наче відчув її думки та лише дужче притиснув дівчину до грудей.
— Чому ти так тремтиш, Ерно? Згадала те, що тут було? Ви самі прийшли сюди зі зброєю, я нікого не кликав… Якби з миром прийшли, усе було би інакше, — голос графа раптом скрижанів.
Ерна мовчала у відповідь, лише задумливо насупилася. Вона чудово розуміла, що Айк вчинив, як воїн та жорсткий керівник, захищаючи власні землі та караючи ворогів. Раптом пригадався батько Торвальд, він також безжально й жорстоко знищував своїх полонених, яких нерідко катував привселюдно.
«Чому в цьому світі стільки ненависті та жорстокості? Чому не можна жити в мирі й злагоді, домовлятися… Не вбивати… Скільки ж крові щодня проливається, за що гинуть люди та прямують до богів? Життя ж таке гарне, хоча й буває важко… Але ж варто насолоджуватися ним та цінувати кожну мить, доки ми дихаємо й прокидаємося вранці…» — з цими важкими думками Ерна лише гірко зітхнула.
