Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Увесь ранок Ерна поралася на кухні, перебуваючи у стані дивної, легкої ейфорії та витала десь в хмарах із замріяною усмішкою на вустах. Аніскілечки навіть не псувало настрій безперервне й злісне бурчання головної кухарки Анніс, оскільки в серці розливалося безмежне тепло, наповнюючи новим та досі незвіданим почуттям…
Близько опівдня Ерна попрямувала до покоїв графа мити підлогу і вперше в житті відчула смуток з приводу його відсутності. Чомусь з’явилося неабияке бажання побачити Айка, зазирнути в його темні безодні, тонути знову в тих очах… Помивши старанно підлогу, дівчина лише сумно зітхнула. Окинувши поглядом широченне ложе, раптом посміхнулася й зашарілася, відразу пригадалася шалена ніч… Ерна наблизилася до відчиненої дубової скрині в куті кімнати й зазирнула всередину, споглядаючи графські кольчуги, шоломи й елементи обладунків. Вона обережно та задумливо провела кінчиками пальців по кольчужному жилету…
— Це речі нашого пана, чому ти там нишпориш та мацаєш їх своїми брудними руками?! — гнівний голос Ейліт раптово спустив на землю, наложниця увійшла так тихо, що Ерна відразу її й не помітила.
— Не твоя то справа, я прибираю в кімнаті, а ти знову мені заважаєш! — Ерна різко випрямилася, мов тятива та войовничо насупившись, гордовито задерла підборіддя.
— Я обов’язково повідомлю нашому пану, що ти без дозволу риєшся в його речах… — процідила крізь зуби Ейліт, блимнувши злісно темними очима. — Надто ти вже осміліла… Радієш, що стала кухаркою і більше не вигрібаєш гній?!
— На відміну від тебе, я важко працюю, а ти вештаєшся без діла! — гнівно гаркнула Ерна, показово підняла з підлоги мокру ганчірку й шпурнула у відро. — Від тебе жодної користі! — рвучко схопила відро з брудною водою і відштовхнувши наложницю, яка намагалася перегородити шлях, гордовито покинула покої.
Серце чомусь мов голкою кольнуло, ця жінка ще недавно була з Айком… Наложниця… Ерна раптом зрозуміла, якими жахливими й болючими бувають ревнощі, вони немов поглинають розум вогняними спалахами люті. Чомусь Ерна з невимовною гіркотою відчула себе черговою Ейліт… А раптом завтра з’явиться якась новенька дівчина, яка звабить графа? Боги милостиві, краще не думати про це! Бабка Біргіт завжди казала, що треба мати гордість та самоповагу. Можливо, краще й геть уникати Айка, не траплятися йому на очі?
— Ти ще пошкодуєш про свою зухвалість і поведінку, брудна дівко… — загрозливо процідила Ейліт за відчиненими дверима покоїв, наложниця була в гніві. Граф вже кілька днів не звертав на неї уваги та не кликав до себе… Про ніч кохання Ерни й пана Ейліт наразі не знала, хоча жіноча інтуїція підказувала, що Айк звернув увагу на цю рудокосу дівку.
Граф повернувся до фортеці наступного дня та відразу попрямував до зали на ранкову трапезу. Він навіть не дивився в бік сидячої за столом Ейліт, яка періодично стріляла очима з-під довгих, густих вій, обдаровуючи пана грайливим поглядом. Холодна байдужість Айка дівчину неабияк насторожила.
Завжди похмурий Дрого, який жував шмат запеченої качки, звітував щодо побутових проблем, а тен Селвін розповідав про ранкові тренування з воїнами. Сидячий неподалік Ідгар жалівся, що треба дах над казармою підлатати… Слуги подавали до столу нові страви, а в графа геть був відсутній апетит, з похмілля голова боліла. Поласувавши солодкою кашею, яку приготувала Ерна, він спорожнив кухоль пінного елю та попрямував до власних покоїв. Айк рухнув на ліжко, а в голові хаотично вирували думки, мов табун невгамовних коней.
Раптом рипнули двері й до кімнати впурхнула Ейліт із грайливою посмішкою на вустах.
— Як почуваєтеся, мій пане? Я сумувала… — вона повільно наблизилася до ложа та спокусливо провела кінчиками пальців по глибокому, круглому вирізу своєї сукні з бордового сукна, яка щільно облягала дівочий стан. Айк миттєво піднявся на ліжку та зиркнувши на наложницю, невдоволено примружився.
— Зі мною все гаразд, Ейліт. — пролунало холодно. — Що тобі потрібно? Я хочу трохи відпочити…
— Я можу допомогти розслабитися, можу втішити вас, мій пане, — вона простягнула руку й торкнулася жорсткої щетини на чоловічій вилиці, прибираючи з його обличчя смоляне пасмо, але граф раптово відсторонився.
— Я не кликав тебе, Ейліт. Мені треба відпочити й побути на самоті, зібратися з думками… Роботи попереду чимало… — пробурмотів з часткою роздратування.
— Робота зачекає, — дівчина безцеремонно сіла на ложе поруч з Айком та ковзнула пальцями під виріз його сорочки. Саме цієї миті рипнули двері, на порозі з’явилася Ерна з відром та ганчіркою в руках, відразу застигла. В смарагдових очах спалахнула лють та невимовний біль, вона побачила Ейліт і Айка разом…
— Я прийду пізніше, не буду вам заважати… — холодно зронила дівчина, ледь стримуючи гіркі сльози.
— Ти невчасно… — злісно засичала наложниця, мов змія, свердлячи Ерну лютим поглядом.
— Якраз вчасно, бо підлогу в моїх покоях треба помити, — Айк рвучко схопився з ліжка. — Йди-но, Ейліт. В замку чимало роботи, а я звелів тобі допомагати Дрого, — граф навіть не дивився в бік застиглої та розчервонілої від злоби наложниці, він пропалював поглядом Ерну, мов зголоднілий звір. Як же сумував без неї! Як же скучив за цими мідними локонами й смарагдовими вирами…
Розлючена Ейліт скреготнула зубами і стиснула кулаки. Її серце пронизав біль диких ревнощів, невже пан звернув увагу на цю дівку?
— Як бажаєте, мій пане… — процідила вона у відповідь та гордовито здійнявши підборіддя, вийшла з покоїв.
Ерна навіть не дивилася на Айка, вона мовчки поставила відро, взяла ганчірку й почала оскаженіло драїти підлогу, ще й показово розвернулася спиною.
— Кинь ту ганчірку, — граф наблизився до дівчини, яка сиділа навпочіпки. — Облиш, я сказав! — гаркнув та різким рухом підняв Ерну. Розвернув обличчям до себе й щосили стиснув її плечі, по дівочих щоках скочувалися сльози.
— Відпусти мене… — гнівно засичала вона й шмигнула носом. — Відпусти! — смикнулась, намагаючись вивільнитися. — Не торкайся мене… — відвернула голову, дивлячись кудись вбік, аби лише не на нього…
— Чому ти плачеш, Ерно? — Айк жадібно вдивлявся в мокре від сліз обличчя. — Не відпущу! — прохрипів та опісля пригорнув дівчину до себе, стискаючи в дужих обіймах. Він занурився обличчям в руді коси, з насолодою вдихаючи жаданий запах. — Не пущу… — хрипко видихнув їй в потилицю.
— Ти з нею! То будь вже з нею! Забудемо все, що було… — плечики Ерни здригалися, а чоловіча сорочка була вже мокрою від її сліз.
— Я більше не з нею, — Айк обхопив долонями дівоче личко, витираючи пальцями солоні краплини. — Я не хочу бачити сліз на твоєму обличчі. Я не хочу твоєї ненависті… Я скучив, зголоднів за тобою… — шепотів, мов божевільний. — Вчорашній день без тебе здавався вічністю…
Ерні хотілося вірити цим словам, вона також неабияк скучила, очікуючи нової зустрічі з солодким трепетом… Дівчина завмерла у його заспокійливих, гарячих обіймах, у яких мимоволі забувалася про все на світі, навіть про Ейліт… Саме цієї миті не хотілося, щоб відпускав. Ерна бажала без залишку розчинитися душею в цьому чоловікові, танути в його сильних руках, мов воскова свічка.
— Хочеш покататися верхи на своєму коні? Як там ти його кличеш… Дубок… — граф лагідно гладив пальцями дівочі вилиці, запитливо вдивляючись у заплакані очі. — Можемо прогулятися верхи… Твій Дубок зараз у стайні, вранці я дізнався про це, Гаррік показав мені твого коня, — Айк грайливо всміхнувся кінчиками губ, в чорних очах розливалося безмежне тепло.
— Дубок? — Ерна здивовано завмерла, а погляд зблиснув шаленою радістю. — Як же давно я цього хотіла...
— Тоді не будемо зволікати, — рішуче мовив Айк, з його вуст не сходила тепла усмішка. Ерна мала вигляд щасливої дитини, чомусь саме через це на душі в графа ставало радісно й легко.
