Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Рипнули важкі двері й до графських покоїв неохоче увійшла Ерна. Вона відразу застигла, зустрівшись поглядом із палаючими, сповненими лютої ненависті очима Айка, який величаво розвалився в кріслі.
— Ти погано помила підлогу, Ерно, — злісно цідив крізь зуби кожне слово.
«Чудовисько нині без настрою… Цікаво, який ґедзь його вжалив?» — дівчина напружилася, вороже мружачи свої зелені очі. — Тут наче чисто, я щойно мила…
— Візьми ганчірку та відро і помий ще раз, особливо тут, — Айк вказав пальцем на підлогу біля своїх ніг. — Тут дуже брудно, Ерно! — чоловік продовжував свердлити полонянку немигаючим поглядом.
— Іще чого! — скрикнула Ерна з відвертою злобою. Розуміла, що він знущається. — Не буду я повзати біля твоїх ніг! Нехай твоя наложниця повзає!
І хоча в кімнаті дійсно було чисто, оскільки Ерна старанно помила підлогу, але ж Айку потрібен був будь-який привід, щоб принизити дівчину, завдати болю й зломити…
— Здається, ми вже обговорювали твій вибір… — пролунало тихо та загрозливо. — Ти обрала брудну роботу… Замість мого ложа надала перевагу ямі з гноєм, а також погодилася мити підлогу в моїх покоях, і що я чую? Більше не бажаєш? Мене ти не цікавиш, а ось моїх воїнів в казармах зумієш розважити, деякі з них давненько мріють про це…
Айк різко піднявся з крісла та наблизився до полонянки з похмурою рішучістю, а дівчина у липкому жаху позадкувала до дверей та водночас зблідла… Цілком ймовірно, що чудовисько виконає свою погрозу!
Граф блискавично схопив Ерну за зап’ясток і потягнув її в коридор. Цупкі пальці Айка зімкнулися залізними кайданами, а дівчина у відчаї чинила опір та намагалася вивільнитися, але марно.
— Відпусти мене, чудовиську! Ненавиджу! — Ерна розпачливо кричала й пручалася, але безжальний чоловік поволік її східцями ґвинтової драбини, хоча дівчина шпорталася, падала, намагаючись схопитися за перила.
Мешканці фортеці надворі з цікавістю спостерігали, як їхній пан тягне силоміць полонянку в бік казарм, а вона виривалася і кричала. Якоїсь миті Ерні майже вдалося вкусити свого мучителя за лікоть, але граф вільною рукою жорстко схопив її за коси, продовжуючи тягти за собою.
Наблизившись до однієї з казарм, оскаженілий Айк штовхнув ногою важкі двері та щосили шпурнув захекану й тремтячу від жаху Ерну всередину.
— Можете розважитися з дівкою, дозволяю! — гучно зревів Айк. — Робіть з нею, що забажаєте! — він з гуркотом зачинив двері, залишивши Ерну в приміщенні казарми.
Цієї миті дівчині спало на думку, що краще опинитися в ямі зі зміями чи серед диких звірів… В ніс вдарив різкий сморід чоловічого поту, на неї були спрямовані хтиві, масні погляди усіх присутніх воїнів. Деякі з них розвалилися на дерев’яних лежанках, відпочиваючи після обідньої трапези. Частина чоловіків скупчилася в куті приміщення, оскільки грали в кості та палко сперечалися між собою, намагаючись справедливо поділити виграш.
— Руденьке пташенятко! Гарний подарунок від нашого пана… — кремезний воїн Вілл зі скуйовдженим брудним волоссям радісно плеснув в долоні та облизнув губи. — Я перший… Йди-но сюди, крихітко, я тебе приголублю, як слід…
Тремтяча Ерна у липкому жаху на ватяних ногах позадкувала в бік дверей, але охоплений бажанням воїн різко схопив її за правицю та ривком притиснув спиною до стіни. Від нього нестерпно смерділо перегаром, а від гидкого запаху немитого тіла до горла Ерни підступив клубок нудоти, вже і кінський гній не такий бридкий… Якоїсь миті дівчину немов паралізував страх, краще власноруч перерізати собі горлянку… Що може бути гіршим за перебування у цій жахливій пастці серед хтивих ворожих англосаксів, які ладні роздерти на шмаття ненависну данську дівчину? Та гірше за все, збезчестити…
— Пусти! Не треба! Краще відразу вбий! — відчайдушні благання Ерни заглушував гучний чоловічий регіт.
— Я наступний! — гаркнув хтось з воїнів, а здоровенний спітнілий Вілл із гучним тріском роздер тканину дівочої сукні на грудях…
Після того, як Айк знадвору захлопнув двері казарми, він зробив кілька кроків та завмер, напружено прислухаючись до звуків, що лунали з приміщення… Чоловічий регіт, якась метушня, схвальні вигуки воїнів, але раптом почувся пронизливий, благаючий крик Ерни… Такий відчайдушний та сповнений болю, мов малу дитину катують…
Дика лють графа враз кудись зникла, змінюючись відчуттям пронизливого болю та неправильності того, що відбувається. Айк усвідомив, що вчинив не як мудрий керівник, бо він особисто проти насилля над жінками на власних землях, а його дії суперечать здоровому глузду і законам, які й сам встановив. Та ще і її крик… Мов серце пронизали вістрям спису!
Айк з гуркотом розчахнув двері та чорним вихором влетів до казарми.
— Досить! — люто гаркнув до воїнів, чоловічий регіт відразу стих. — Трохи налякали і досить! Залиш її! — звернувся до Вілла, який усією вагою притиснув бідолашну дівчину до грубих дошок стіни, вже й задер сукню та вклинився коліном поміж оголених стегон тремтячої Ерни. Чоловік гучно видихнув і послабив хватку, неохоче випускаючи з рук руду красуню, яку давно вже бажав пізнати.
— Але ж, пане… Ви самі веліли з нею розважитися… — розгублено та невдоволено пробурмотів Вілл, натягуючи штани і зав’язуючи шнурівку. — А я ще й не почав…
— Сходи до куртизанок! — злісно процідив Айк. — За ті монети, що ти програєш в кості, можеш мати їх вдосталь! — чорні вири очей спалахнули люттю, граф і сам не розумів, чому ладен роздерти того воїна на шмаття.
— Вілле, я знаю, де в селищі є гарні та охочі до пестощів дівиці! — гукнув хтось з побратимів. — Там і прилаштуєш свою морквину!
Стіни казарми здригнулися від гучного чоловічого реготу, лише Вілл похмуро насупився, ховаючи в штанцях вируюче бажання…
Ерна стрімголов кинулася надвір крізь відчинені двері, затуляючи руками те місце на грудях, де була розірвана її сукня. Вона наче перебувала в якомусь жахливому сні та геть втратила від пережитого потрясіння відчуття реальності… Дівчина щодуху неслася до воріт фортеці, якнайдалі від цього жахіття, від чудовиська та його воїнів із єдиним бажанням пірнути в якесь водоймище або кинутися в рів, змити з себе нудотний запах того огидного чоловіка, який щойно торкався брудними руками…
— Ерно! — Айк щодуху мчав за нею слідом. — Стій! Зупинися! — зрештою, наздогнав полонянку та схопивши за плечі, розвернув обличчям до себе. Бідолашну дівчину трусило, мов у лихоманці, по щоках скочувалися горошини сліз, а погляд… Вона не дивилася на графа, скляний погляд був спрямований кудись вбік, а вуста щось судомно шепотіли данською. На мить чоловік навіть подумав, що Ерна збожеволіла від пережитого потрясіння…
— Ерно! Подивися на мене! — Айк струснув її, тримаючи за плечі та пильно вдивлявся в бліде обличчя, на якому ще сильніше проступили веснянки.
— Ненавиджу… ненавиджу… — шепотіла дівчина, вчепившись пальцями в розірвану тканину сукні, вона так тремтіла, немов надворі лютий мороз… Айк рвучко скинув з себе плащ, щільно загорнув в нього Ерну та підхопив її на руки.
— Тихше… Усе… усе… заспокойся, дівчинко… — ледь чутно шепотів чоловік. Притискаючи полонянку до грудей, мов мале дитя, він швидко покрокував до центральної вежі. Хоч як дивно, Ерна вже й не пручалася. Так і завмерла, бо краще вже на руках в чудовиська, ніж в тій жахливій казармі…
Мешканці фортеці з неабияким подивом спостерігали за паном, який ніс на руках загорнуту в плащ дівчину, але Айк ні на кого не зважав, наче геть не хвилював оточуючий світ.
Чоловік швидко пройшов повз Ейліт, а вона застигла на місці, мов кам’яна. Ще кілька хвилин тому їй повідомили, що пан потягнув полонянку до казарм на втіху воїнам і наложниця лише неабияк зраділа цьому, але зараз… Граф ніс ту дівку на руках, притискаючи до грудей! Невже змилосердився?
Ейліт злісно стиснула щелепи, схрестивши руки на грудях, а карі очі палали гнівом. Геть не подобалося їй те, що відбувається, наложниця відчула в Ерні потенційну суперницю… В жіночому серці здіймалися роздираючі ревнощі та люта ненависть до цієї рудокосої дівиці.
«Не бувати тобі на панському ложі, брудна язичнице… Лише спробуй, я тебе знищу…»
