Раді Вас бачити!

«Хоч би його там не було…» — саме ця думка мучила Ерну, менше за все на світі вона воліла бачити ненависне чудовисько, яке спостерігатиме принизливе миття підлоги у своєму лігві.

— Наразі пан ще трапезує, отож, до праці, дівко! – гаркнув Дрого, штовхаючи важкі двері до панських покоїв. – Ось відро з водою та ганчірка, слуги вже принесли. Я пізніше навідаюся та перевірю, як ти впоралася, — він розвернувся та стрімко покинув приміщення.

Ерна зітхнула з полегшенням, коли опинилася в кімнаті сама. Треба якнайшвидше помити ту кляту підлогу та забиратися геть… Дівчина окинула зацікавленим поглядом графське лігво, роздивляючись широке ложе, над яким красувався балдахін зі синього щільного сукна. За ґратами каміну тліло багаття. Надворі вже було тепло, в покоях Айка топили ввечері, перед сном. Біля вузького вікна стояв дубовий стіл, на якому лежали дбайливо складені пергаменти та гусячі пір’я. Очевидно, граф любить порядок в усьому.

Ерна закотила рукави та взялася до праці. Підлога в покоях мала вигляд накриття з дубових, відшліфованих дошок.

Коли дівчина вже майже помила підлогу, двері до кімнати раптом відчинилися. Сидяча навприсядки Ерна з ганчіркою в руках схопилася на ноги та її погляд зустрівся з карими очима доволі вродливої особи, обличчя якої відразу гидливо скривилося.

— Що, вже закінчила? – запитала вона з відвертою зневагою, хоча роздивлялася Ерну з неабиякою цікавістю.

— А якщо так, то що тобі до того? – полонянка шпурнула ганчірку у відро з брудною водою, витираючи об себе мокрі руки.

— Розмовляти навчися, дикунко! – гнівно вигукнула дівиця, блимнувши темними очима.

— А ти що, пані? – Ерна войовничо вперла руки в боки, наче готувалася до нападу.

— Це не твоя справа, брудна язичнице! Адже ти тут ніхто! – гаркнула темноока красуня, наче слова полонянки її зачепили за живе.

— То ти не дружина Лютого? – Ерна криво посміхнулася, схиливши голову набік.

— Замовкни, мерзото… — засичала дівчина у відповідь.

— Можливо, сестра? – не вгамовувалася Ерна. – То ким ти є для Лютого? – вона посміхнулася ширше, єхидно примруживши зелені очі. – Напевно, наложниця! Стелишся під чудовиськом! Як же я раніше не здогадалася?

— Тварюко! – здавалося, кароока красуня за одну мить перетворилася на дикого звіра, її розчервоніле обличчя спотворилося гримасою ненависті та люті. – Та я тебе зараз… — стиснувши пальці в кулаки, дівчина кинулася до Ерни, але не сподівалася, що тендітна полонянка доволі «міцний горішок». Напад був відбитий сильним ударом ноги. Темнооку дівчину відкинуло в бік дверей, вона несподівано зіштовхнулася спиною з графом, який цієї миті увійшов до кімнати.

— Що тут відбувається? – Айк грізно насупився, свердлячи поглядом войовничу Ерну, яка гнівно блимала зеленими очима, мов дика кішка. – Ейліт? Що ти тут робиш? – він обережно відсторонив від себе наложницю, яка трусилася від злоби та запитливо зазирнув їй у вічі.

— Я прийшла до вас, мій пане… А оця… — Ейліт вказала в бік Ерни. – Посміла мене образити! Та хто вона така?! – в очах наложниці зблиснули сльози, вона показово шмигнула носом, вдаючи з себе жертву.

— Зараз ти попросиш вибачення в Ейліт, — Айк погрозливо примружився, пропалюючи Ерну гнівним поглядом.

— Та нізащо! – гаркнула горда полонянка, в очах немов вирувало смарагдове полум’я. – Вона першою мене образила! Твоя наложниця заважає мені працювати! Вештається тут без роботи та підлогу чисту мені топче!

— Ейліт, вийди-но за двері… — тихий голос пана проймав до кісток, його обличчя аж побіліло від люті, а вбивчий погляд для Ерни не віщував нічого доброго…

Ейліт ображено шмигнула носом, зиркнувши на полонянку з ненавистю та покинула графські покої, зачинивши за собою двері.

— А зараз ти попросиш в мене вибачення за свою зухвалість, — в чорних чоловічих очах спалахнула дика лють. – А потім попросиш вибачення в Ейліт…

— Мені нема за що вибачатися! – Ерна стиснула пальці в кулаки, дивлячись графу у вічі з відвертим викликом.

— Здається, ти мене не почула… — він загрозливо зробив крок назустріч. — Мій терпець може увірватися…

— Не дочекаєшся, огидне чудовиську! – гаркнула дівчина, її трусило від злоби та образи, хвиля бурхливих емоцій витіснила страх.

Айк різко шарпнув Ерну за тканину сукні, притягуючи до себе, а потім з неабиякою силою схопив за волосся на потилиці, примушуючи закинути голову назад.

— Ти повинна звертатися до мене не «чудовисько», а «мій пан», — прогарчав крізь зуби, пропалюючи лютим поглядом із часткою божевілля. – Повтори! «Мій па-не»… — вимовив він повільно, по складах, обдаючи обличчя Ерни гарячим подихом. Айк лише дужче стиснув пальцями руде дівоче волосся, завдаючи їй болю. У тремтячої Ерни на очах виступили сльози, здавалося, цей оскаженілий чоловік зараз вирве їй коси…

— Чу-до-вись-ку… — засичала дівчина по складах крізь неймовірний біль, видихаючи з ненавистю Айку в обличчя. – Огидне…

— Я зломлю тебе, Ерно! — пролунало загрозливе гарчання. — Ти ще приповзеш до моїх ніг…

— Я радше помру та попрямую до богів! – злісно процідила полонянка, в смарагдових плесах палав відвертий виклик, який ще дужче розлютив графа. Саме цієї миті він твердо вирішив, що зуміє її приборкати та зломити.

Граючи жовнами, Айк стиснув щелепи, але Ерна продовжувала дивитися йому в очі, зосередивши у своєму погляді усю ненависть, на яку була здатна. Здавалося, це зелене полум’я її очей могло спалити Айка вщент… Злісно гаркнувши, він відштовхнув від себе дівчину з такою силою, що вона ледь встояла на ногах.

— Забирайся звідси геть, поки я тебе не задушив! — розчервонілий від люті Айк гучно видихнув, стискаючи пальці в кулаки. – Дрого! – гаркнув він так голосно, що Ерна мимоволі скривилася й потерла ниючу від болю потилицю.

— Мій пане? – на порозі відразу з’явився помічник графа, ймовірно, підслуховував за дверима.

— Забери її геть з моїх очей! — гнівно пролунав наказ. — Інакше я її вб’ю! Нехай більше не трапляється мені на очі!

— Добре, мій пане, — Дрого ствердно хитнув головою. – Пішли звідси, дівко! – звернувся до заціпенілої Ерни, яка блискавично схопила відро та вискочила за двері, пірнаючи в напівтемряву коридору з єдиним бажанням якнайшвидше забратися геть, подалі від цієї огидної чорноокої істоти… В стайні якось спокійніше та безпечніше!

— Розлютила нашого пана… Краще би відразу тебе стратив… — невдоволено бурмотів Дрого, який супроводжував мовчазну та насуплену полонянку в бік стайні. – Серед гною твоє місце… А підлогу в панських покоях будеш мити тоді, коли там нікого не буде…

— Це й на краще! – буркнула Ерна. — Очі би мої не бачили те кляте чудовисько…

— Ти би язика свого прикусила, надто зухвала… — чоловік роздратовано зітхнув, здмухуючи з чола чорні кучері. — Ось і стайні. Йди-но, берися до роботи! Перевдягнися і вигрібай гній, дикунко. Завтра знову прийду за тобою... — гидливо сплюнувши на землю, покрокував в бік замку.