Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
— Я згодна… — Агата зашарілася й опустила погляд, а Дрого завмер. Авжеж, він не сподівався на таку швидку й ствердну відповідь. Серце в чоловічих грудях несамовито калатало від хвилювання й здавалося, що за мить вистрибне від шаленої радості…
— Це тому, що я бороду поголив? — управитель всміхнувся, не зводячи з дівчини очей, які аж іскрили невимовним щастям.
— Та якби й була та борода, я би також погодилася, — щічки кухарки спалахнули, вона раптом притулила долоньки до широких чоловічих грудей й відчула, як гучно калатало його серце. — Хоча... Бородатих не люблю… Дякую за дарунки, пане Дрого… — зронила майже пошепки.
— Просто «Дрого», — прохрипів щасливий управитель. — Не «пан»… Більше не пан я тобі, а майбутній чоловік...
+++
За кілька днів Айк повернувся з Вінчестера до фортеці. Було близько опівдня, граф майже загнав свого коня, бо палав бажанням якнайшвидше побачити кохану, до якої линув серцем і душею. Як же він сумував за рудокосою красунею, одному Господу відомо! Заразом кортіло повідомити радісну звістку про шлюб та згоду на те короля. Незабаром Ерна стане графинею, пані… Айк почувався найщасливішою людиною у світі! Ще й день такий ясний, погожий, наче природа відображує настрій графа.
Біля стайні прибулого Айка зустрічав Дрого, а його завше похмуре обличчя саме цієї миті сяяло радістю.
— Боже правий! Де ж твоя борода?! — граф стрімко спішився, не зводячи очей з усміхненого управителя. — Невже прислухався до поради Ерни? — раптом гучно реготнув, бо геть незвично бачити цього чоловіка поголеним.
— Агата погодилася стати моєю дружиною! — радісно випалив Дрого. — За два тижні буде весілля й вона стане моєю…
— Радий за тебе! — Айк плеснув управителя по плечу. — Ой, ті жінки… Міг би й раніше мені сказати, що закохався в ту кухарку, то я би поговорив з нею, звелів би…
— На все свій час, мій пане, — щаслива усмішка не сходила з обличчя управителя. Він завжди здавався суворим, але зараз наче геть змінився, помолодшав. Недарма кажуть, що кохання робить дива…
— Якийсь незвичний ти без бороди… Отож, вітаю тебе! Звели накривати на стіл... Під час урочистої трапези хочу повідомити усім радісну звістку про шлюб з Ерною!
— Мій пане… — Дрого раптом знічено кахикнув. — Маю прохання до вас… Хочу, щоб Агата стала моєю помічницею, бо негоже моїй дружині важко працювати на кухні…
— Авжеж, роби, як бажаєш, — граф почувався настільки щасливим, що волів розділити цю безмежну радість з усіма підлеглими.
— Дякую, мій пане, — Дрого покірно схилив голову й задоволено посміхнувся.
Залишивши коня в стайні, Айк відразу помчав до центральної вежі й вихором влетів до своїх покоїв, поспіхом стягуючи шолом.
— Вогнику! — гукнув з порогу. — Тобі вже краще? — за мить застиг, благоговійно споглядаючи стоячу посеред кімнати Ерну. Вона була вбрана в ту зелену сукню, яку граф придбав ще перед її відбуттям з фортеці. Також на коханій виблискували й дорогоцінності, дарунки Айка. Волосся дівчина заплела в довгу мідну косу, а радісні очі сяяли смарагдовими озерцями.
— Айку! — наблизившись, вона обвила шию коханого руками й притулилася щокою до чоловічих грудей, а граф стиснув свій вогник в дужих обіймах.
— Як же личать тобі дорогоцінності й це вбрання… — хрипко прошепотів граф, торкаючись вустами рудої маківки. — Ти завжди матимеш найкращі сукні й самоцвіти… Обіцяю…
Ерна раптом неохоче відсторонилася й зазирнула коханому у вічі.
— І як твоя зустріч з королем? Як сприйняв звістку про наш шлюб? — в її погляді відчувалося неабияке хвилювання.
— Зрештою, погодився. Можливо й не вельми охоче, але… — Айк тепло всміхнувся, в чорних очах виблискувала шалена радість. — Ти моя, Ерно. Ніколи й нікуди не відпущу тебе…
В залі центральної вежі за урочистим столом граф зібрав близько десяти своїх наближених, вірних воїнів. Праворуч біля нього зайняла почесне місце Ерна, а ліворуч розташувалися Дрого й Селвін. Слуги безперервно підносили страви та напої. Прибулі воїни з цікавістю зиркали на збентежену Ерну, яка знічено опустила погляд, роздивляючись срібний келих, вперше опинилася за панським столом. Від запаху страв в дівчини прокинувся шалений апетит, дитятко в утробі потребувало трапези.
— Мої вірні, славетні воїни! — Айк урочисто підняв наповнений келих. — Його Величність дав згоду на мій з Ерною шлюб. Отже, незабаром вона стане вашою пані, господинею, а ви вірно служитимете їй, як і мені. Ерна неодноразово довела свою відданість, а я гірко каюся в тому, що раніше поводився з нею жорстоко, несправедливо…
Сидячі за столом воїни враз притихли через таку несподівану новину, усі були впевнені, що Ерна лише наложниця графа й ніколи не стане його законною дружиною…
— Також Ерна народить мені дитя, яке вже носить під серцем. Мій майбутній спадкоємець... — Айк задоволено посміхнувся, пильно спостерігаючи за реакцією присутніх, а ті здавалися ошелешеними, приголомшеними. Зрештою, підняв свій келих.
— Вітаю, мій пане! — Селвін від тієї новини оговтався першим, також розгублено підняв келих. Попри все, цей тен поважав хоробру Ерну, яка двічі врятувала графу життя, ризикуючи власним.
Дрого тихо кахикнув й задумливо примружився. Можливо, данська дівиця стане гарною господинею. Хай там що, вона працьовита й тямуща, також розумом не обділена, бо дає слушні поради…
Сидячі за столом воїни підняли келихи й привітали Айка. Навіть якщо хтось і не згодний з його вибором, то не посміли би й слова мовити Лютому… Серед присутніх воїнів був і той кремезний чолов’яга Вілл, який в казармі хотів узяти Ерну силою. Він знічено опустив погляд, лише інколи крадькома зиркав на майбутню пані, але з часткою поваги. Подумки ще досі жадав її, любив руденьких, але… Випадок з Вінном запам’ятали усі, ніхто би й не наважився образити кохану Лютого…
Вже за годину за столом панувала пожвавлена атмосфера, захмелілі воїни бурхливо обговорювали недавню битву. Чимало людей полягло на Тамарській долині, не всім пощастило повернутися до своїх домівок…
Надворі сутеніло, а новина про шлюб графа з Ерною вже облетіла усе графство. Звісно, хтось невдоволено обурювався через такий вибір пана, а хтось і радів… Головна кухарка Анніс безперестанку бурчала, помішуючи в казані рибну юшку…
— Усі мої кухарки раптом стануть поважними пані, а хто працюватиме? — йшлося про Ерну і Агату, яких вважала гарними працівницями.
— Та є кому працювати, — саме цієї миті Агата сиділа й чистила рибу. — Мені моя робота до вподоби, а іншу наразі ніхто не пропонував… Хай там що, без діла не сидітиму…
— Наша Ерна буде гарною господинею, Господь недарма послав її нам, — мовила Сан, розкладуючи овочі на величезній таці. — Їй відомо, що таке важка праця… Також вона хоробра! І головне — прийме нашу віру й пізнає Господа. Отже, заблудла душа віднайде свій шлях…
— Та куди не глянь, одні пані! Були кухарками і що маємо?! — невдоволено буркнула Анніс. — Невдовзі носи задиратимете й відвикнете від роботи!
Жінка ще довго щось злісно бурмотіла, але Сан з Агатою не зважали на неї, бо дівочі серця переповнювала радість. Кухарки вирішили відсвяткувати свої весілля в один день.
Молодятам Сан і Гарріку надали окремі покої в дерев’яній будівлі біля центральної вежі. Працелюбний конюх окрім своєї роботи також встигав будувати там пічку й замовив в теслярів каркас для подружнього ложа. Звісно, Агаті було легше, оскільки Дрого приведе її до власних затишних покоїв, де дівчина подумки вже вирішила щось змінити й покращити.
Весілля Айка й Ерни планувалося наприкінці літа, коли природа щедро обдаровує врожаєм. Лютий послав гонців із запрошеннями до сусідніх графств, а також до Вінчестера. На урочисте святкування прибуде Його Високість Етельвульф, син короля. Прикро, що монарх вже прикутий до ліжка й не може бути присутнім на весіллі, насправді спливали його останні місяці, Його Величність готувався прямувати до Господа у вічність.
