Раді Вас бачити!

Вже другу добу графа на території фортеці не спостерігалося, він відбув погостювати до свого сусіда Міка на прозвисько Рендл, який також отримав землі з бокленду королівства на берегах Темзи.

Айк потоваришував з сусідом. Більш того, чоловіки вирішили об’єднати військові сили, щоб протистояти ворожим данцям, оскільки часи настали неспокійні… Граф нерідко навідувався до Міка, вони влаштовували сумісні тренування своїх воїнів та за трапезою обговорювали державні й господарські справи.

Ерна лише зітхала з полегшенням, коли вкотре в графських покоях нікого не було і мала змогу спокійно помити підлогу та повернутися до стайні, де носила сіно, або вигрібала гній. Конюхам полюбилася данська дівчина, бо вона важко й старанно працювала, а також їжу для них готувала. До того ж, Дрого дозволив встановити в кімнаті пічку, а Дід долучив до роботи свого товариша-пічника, якого можна віддячити кухолем елю та шматком копченого м’яса.

Управитель Дрого та графський тен Селвін вирішили трохи відпочити на лавці під солом’яним накриттям, неподалік від центральної вежі. Пан наразі відсутній, ніхто не завадить.

— Агато! – гукнув Селвін до кухарки, яка проходила повз чоловіків. — Принеси-но нам трохи елю та якоїсь їжі! Ми вирішили надворі пообідати!

Дівчина ствердно кивнула та опісля принесла з кухні на величезній таці дві миски з цибулевим густим супом, пшеничні паляниці та кухолі з пінним елем.

— Дякую, Агато, — Селвін задоволено й люб’язно всміхнувся дівчині, а насуплений Дрого навіть не глянув в її бік.

— Чому ти не їси, Дрого? Наша Агата смачно готує, — Селвін з неабияким апетитом поглинав цибулевий суп, тримаючи в руках миску, а управитель навіть не торкався їжі, лише похмуро сьорбав ель.

— Мені геть не до вподоби, як вона куховарить! — гучно гарикнув Дрого, щоб Агата почула. Саме цієї миті вона йшла повз чоловіків до курника за яйцями, але після слів управителя різко зупинилася. Повільно розвернувшись, наблизилася до Дрого й сердито уперла руки в боки.

— Та ніхто вас не змушує їсти, якщо не подобається! — ображено вигукнула кухарка та злісно здмухнула з чола шовковисту білу прядку, що вибилася з-під хустини, в сірих очах спалахнув гнів.

— І не буду! – гаркнув управитель, схопив миску з супом та різким рухом шпурнув її на землю, до ніг заціпенілої дівчини. — Жахливо готуєш!

— Усім до вподоби, окрім вас! — голос Агати тремтів від люті й образи, пухкі вуста здригнулися, а на очі нагорнулися сльози. — То нехай вам хтось інший готує! Очі би мої вас не бачили! — розвернулася та стрімко побігла геть, а Дрого так і застиг, свердлячи сталевим поглядом кинуту ним на землю миску з їжею.

— Який ґедзь тебе вжалив? — Селвін здивовано підняв брови. — Смачно вона готує, навіть нашому пану до вподоби! Що з тобою, Дрого?

— Нестерпна дівка… — процідив крізь зуби управитель із гіркотою, в пам’яті закарбувалися образливі слова кухарки з підслуханої розмови.

— Авжеж, друже, не в їжі причина твого гніву, — Селвін криво посміхнувся. — Дівиця до серця припала? То що заважає взяти її за дружину?

— Противний я їй, — важко зітхнув ображений чоловік. — Дідьком мене назвала та чудовиськом косматим… Клята дівка…

— Дідьком? — Селвін гучно розреготався, аж закашлявся та плеснув по-товариськи управителя по спині. — Та усі дівиці спочатку норов свій виказують, їх треба приборкувати. Коли силу відчувають, то, зрештою, стають покірними й лагідними… Пам’ятаю, коли вперше побачив свою пташку, то відразу вирішив, що зроблю своєю… Їй тоді шістнадцять виповнилося… Прийшов я із своїми товаришами-воїнами до її батьків дозволу на шлюб просити, а на мене зиркали з острахом. Мабуть, думали, що хату їхню спалю, — Селвін пирхнув, згадуючи події багаторічної давнини. — Батько дав згоду, а пташка моя розлютилася та вискочила з хати, бігла поза світ поза очі… Я наздогнав її в полі, пригорнув до себе та цілував, мов божевільний… Вже й гадав, що до весілля не втримаюся, а потім на руках до хати ніс, таки вгамував її… Опісля погодилася стати моєю дружиною, а зараз в нас троє синів, а вона досі така лагідна… — чоловік благоговійно примружився та посміхнувся. — Ти не опускай руки, Дрого. Будь наполегливим та рішучим, а страви Агати хвали, бо інакше лише відштовхнеш від себе дівчину… Хто ж так залицяється?

+++

Смачно пообідавши з конюхами та Сан, Ерна вже збиралася перевдягатися в брудний одяг, щоб вигрібати гній, але побачила Дрого, який квапливо наближався.

— Пан нещодавно прибув до фортеці та звелів тобі негайно прийти до нього! — гаркнув управитель до заціпенілої Ерни.

Сидячий поруч Гаррік лише зітхнув співчутливо, а решта присутніх задумливо опустили голови. Невже знову за щось покарає дівчину?

«Що вже цього разу надумало те чудовисько? — Ерна насупилася та неохоче попрямувала до центральної вежі. — Підлогу ще перед обідом помила, невже знову буде знущатися з мене?»

Зрештою, дівчину охопила цікавість, подумки вона вже налаштовувалася на чергове протистояння.

Коли Ерна увійшла до покоїв, Айк стояв біля вікна, заклавши руки за спину та пропалював полонянку немигаючим поглядом.

— Ти більше не працюватимеш в стайні, підеш на кухні. Куховариш вправно, каша тоді була неймовірно смачною, — Айк схилив голову набік та примружив очі. Ерна мимоволі відмітила, що графу личить синя сорочка з невеликим нагрудним розрізом, а також охайна зачіска, чоловічі коси були гладко зачесані назад та стягнуті в хвіст.

— І з чого б це така милість? — вона недовірливо примружила смарагдові очі, зауважила на вустах Айка подобу посмішки.

— Я так бажаю, — сказав, мов відрізав, продовжуючи свердлити дівчину чорнотою погляду. — Ось твоє нове вбрання, — кивнув на ліжко, де лежала темно-зелена сукня, пасок з телячої шкіри і нижня лляна сорочка. — Перевдягнися, Ерно. Після підеш на кухні.

— Гарна сукня… — пробурмотіла спантеличена дівчина, геть не сподівалася на таке рішення графа. — Це вбрання урочисте, радше згодиться для святкувань…

— Для святкувань придбаєш собі щось краще, Дрого призначить тобі платню та розповість про нові обов’язки. Отож, перевдягайся.

Ерна повільно взяла в руки нижню сорочку, уважно її роздивляючись, а потім підняла погляд на Айка, який очей з неї не зводив.

— Може відвернетеся? — в голосі відчувалася недовіра, усе це так раптово й несподівано…

— З чого б це? — чоловік криво посміхнувся, в чорних вирах спалахнули грайливі вогники. — Не стану, Ерно…

Дівчина кахикнула та зашарілася, чудовисько має намір її збентежити? Що ж, не дочекається! Ерна раптом різко розвернулася спиною до графа та рвучко стягнула з себе сукню з грубої мішковини, яку раніше приніс їй Дрого.

Споглядаючи оголену полонянку, Айк напружено завмер. Яка ж вона вродлива, мов богиня! Граф жадібно роздивлявся округлі сіднички та стрункий стан, його погляд плутався у розсипі золотистих локонів. Хоч як дивно, шкіра в данської дівчини білосніжна, на спині проступало кілька невеликих рубців. Схоже, в житті їй важко довелося...

Айк гучно видихнув, вже й забракло повітря, а хвиля шаленого бажання опалила зненацька, аж внизу запекло… Здавалося, ті кляті штани на ньому луснуть за мить! Граф вже і пошкодував, що дозволив Ерні перевдягатися в його присутності. Мимоволі уявив, як торкається вустами цієї білої шкіри та занурюється пальцями у шовковисті густі коси…