Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Виснажені битвою, воїни короля Еґберта покинуло табір за два дні після того, як здобули перемогу над ворогом. Довгий шлях простягався на північний схід, воїни поступово розходилися по рідних землях, а монарх пообіцяв керівникам загонів щедру винагороду. Вбитих в бою англосакси поховали біля берегів ріки Тамар, єпископ Ехстан особисто відспівував померлих, спроваджуючи з почестями до Господа. Більше матері і дружини не побачать своїх рідних, адже ця кровопролитна битва забрала чимало життів…
Наляканий Думгарт, який потерпів поразку, поспішно присилав Еґберту в дар скрині з золотом та дорогоцінностями, намагаючись відкупитися від руйнівних набігів на власні землі, а також хотів загладити вину за змову з язичниками. Король англосаксів лише зрадів цьому, бо з неабияким задоволенням поповнить казну королівства за рахунок переможених. Зрештою, Думнонія належить йому.
Десь за десять днів Айк Лютий з воїнами повернулися на рідні землі. Поранений в битві граф вже поступово одужував, але подорожувати верхи наразі не міг, він їхав на запряженій кіньми підводі, а поруч лежала його Ерна, яку не залишав ні на мить. Вже кілька діб вона марила, намагаючись вирватися з цупких лап смерті, але під час одного з привалів розплющила очі, споглядаючи ясне небо. Сонце визирнуло з-за білосніжної хмарини, осяюючи долини й пагорби.
— Айку… — прошепотіла ледь чутно. І саме цієї миті світ для графа наче знову ожив та засяяв яскравими барвами. — Айку… Хочу пити… — навіть перемога в битві так не тішила Лютого, як повернення до життя дорогоцінного вогника. Ось воно, справжнє щастя, повернення до життя…
— Ерно… — щосили стиснув тонкий дівочий зап’ясток. — Не відпущу ніколи… Навіть смерті не віддаватиму…
Радісний натовп людей вітав переможців біля воріт рідної фортеці, урочисто трубив ріг, оповіщаючи довгоочікуване повернення воїнів. Управитель Дрого один з перших зустрічав свого пана, він ще трохи кульгав й кривився від болю, хоча на обличчі сяяла невимовна радість.
— Ти кульгаєш, Дрого? Тебе поранено? Невже вороги дісталися й моїх земель? — Айк запитливо вигнув брову, пильно роздивляючись вірного управителя. Саме цієї миті граф злазив з підводи за допомогою двох воїнів.
— Розбійники напали, але я дав їм відсіч! — діловито мовив Дрого. — Бачу, мій пане, ви неабияк постраждали у битві… Ви наче з пекла повернулися! — зиркав на Айка з тривогою та водночас з благоговінням, а опісля перевів погляд на Ерну, яка лежала на підводі. — Боже милосердний... Невже знайшли її?
— Сама прийшла, — граф задумливо стиснув губи. — Двічі врятувала мені життя… Ослухалася мене й вийшла на поле битви… Смілива й незламна… Ерна залишиться з нами, зі мною…
— Це я вже зрозумів з вашого послання, мій пане, позавчора його отримав, — пробурмотів управитель. Лежача на підводі Ерна повільно повернула голову в його бік та кволо посміхнулася, а сонце грайливо виблискувало в її смарагдових очах.
— Рада бачити вас, пане Дрого, — тихо зронила.
+++
На території фортеці Айка вирувала радісна метушня, перемога над ворогом і повернення пана події важливі, люди бурхливо й неустанно це обговорювали, працюючи під пильним наглядом Дрого. Годі й казати, життя продовжується…
Айк вже був спроможний пересуватися самотужки, хоча турбувало поранене стегно. Він дозволив своїм воїнам тимчасово відпочити від тренувань та вдосталь насолодитися перемогою, а чоловіки у казармах заливали цю радість ріками елю. Командиром граф призначив Селвіна замість вбитого зрадника Ідгара.
Сидячи в своїх покоях, Айк довго й ретельно вивчав звіти, які надав йому Дрого, а Ерна лежала на ліжку й куталася у вовняну ковдру. Наразі їй бракувало сил вставати та увесь час хотілося спати через слабкість та зілля Мудрого.
А коли Ерна залишилася в покоях сама, до неї навідалися Агата і Санніва, кухарки неабияк зраділи її поверненню й безперестанку щебетали, розповідаючи останні новини.
— Гаррік запропонував мені одружитися, — Сан збентежено опустила погляд, смикаючи пальцями свій фартух. — Я така щаслива…
— Я рада за тебе… — Ерна тепло всміхнулася кухарці, бо насправді раділа за неї. Саме цієї миті Ерна лежала на ліжку, підібгавши під спину подушки. Рана від клинка вже починала загоюватися, зілля Мудрого виявилися помічними.
— Вони вже давненько закохані одне в одного, — поважно констатувала Агата, поправляючи на голові білу хустину. — А я нещодавно ходила на ярмарок і бачила там такі гарні хустини, з вишивкою… Хотіла придбати, але ж дорогі… Там ще й стрічки були, а намиста! — дівчина замріяно закотила очі й зітхнула. — Монет на все бракує...
— Ти би придивилася до нашого управителя, — вкрадливо мовила Ерна й підморгнула грайливо. — Наче небайдужий до тебе…
— Що?! Той косматий?! — Агата злісно блимнула очима, але чомусь враз зашарілася. — Та він такий суворий, похмурий! Коли його поранили розбійники, приносила йому їжу, хотіла виказати турботу, а він мене прогнав! Не любить мене, гарчить, мов звір! Не стану бігати за ним!
Сан лише тихо реготнула, а Ерна задумливо похитала головою.
— Можливо, ти його чимось образила? — Ерна запитливо примружила очі, а Агата різко схопилася на ноги, нервово крокуючи кімнатою.
— Образила?! Та це він усіх ображає! Хамовитий! Казала ж, нечисть кошлата!
В покоях залунав дзвінкий дівочий регіт, водночас Агата пригадала той пристрасний цілунок на кухні, який Дрого зірвав з її вуст і після того кухарка вдарила управителя по голові. Таке запам’ятається довіку! Але чомусь на губах і досі відчувався жар того поцілунку, про який Агата потайки нерідко згадувала…
Дівчата пліткували, обговорювали останні новини, але довго не могли розмовляти, оскільки головна кухарка Анніс буде сваритися, що не працюють й десь вештаються. Вони також принесли Ерні їжу — рибну юшку й пшеничні паляниці.
Ввечері до покоїв прийшов Айк, граф мав втомлений вигляд, хоча був і задоволений роботою слуг. Він вже встиг навідатися до купальні, переодягнувся у чисту сорочку з синього сукна та лляні штани. На плечі спадали довгі вологі пасма, а Ерна відверто милувалася цим чоловіком, за якого ладна без роздумів віддати життя…
— Хочу де-що сказати тобі, — раптом в тиші покоїв пролунав дівочий голос, в полум’ї свічок очі Ерни виблискували зеленими самоцвітами.
— Я слухаю тебе, мій вогнику, — Айк опустився на край ложа, зазираючи у ті самоцвіти.
— Айку, я при надії… Це твоє дитя… Але я розумію, що колись ти приведеш сюди законну дружину й бастарди тобі не потрібні…
— В нас не буде бастардів, — різко відрубав граф і стиснув щелепи, пропалюючи дівчину чорнотою очей, в яких вирувала якась дивна рішучість.
— Але ж… Як це.. Не буде? — рвучко підвівшись на ліжку, Ерна у жаху округлила очі, невже граф звелить позбутися цієї дитини?
