Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Попри усі страждання й негаразди, Ерну охопило відчуттям безмежної радості, бо вона вже не одинока. З нею залишилася частинка коханого, нове життя, що зародилося всередині… Усім серцем Ерна бажала щасливо народити це дитя й виховувати в любові, якої їй завжди бракувало. Дівчина вдихнула на повні груди ранкове морське повітря та заплющила повіки, підставляючи обличчя легкому вітру й променям висхідного сонця, а душу огорнуло теплом, оскільки з’явився новий сенс життя… Так, самій з дитям доведеться важко, але Ерна впорається. Вона сильна, незламна, справжня воїтелька. І не лише на полі битві, а й на власному життєвому шляху, який долатиме впевнено, з гідністю.
Ерна умила обличчя водою з фляги й витерла лляною хусткою. Вона задумливо спостерігала, як до пристані причалив черговий корабель, але раптом застигла, не вірячи очам своїм… Знайомий кнор! Прямокутне смугасте червоно-біле вітрило, дві палуби, розташовані на носі й на кормі…
«Невже корабель одного з моїх братів?» — з відкритим у подиві ротом дівчина невідривно дивилася, як по трапу на берег сходять знайомі воїни батька, серед яких виокремлювалася висока постать старшого брата Торольва. Крокуючи впевненою ходою, чоловік кутався в довгий вохристий плащ, що застібувався на плечі круглою золотою фібулою, а вітер тріпав його русяві кучері.
— Торольв… — видихнула приголомшена Ерна. — Мій брат… — незчулася, як ноги самі понесли до чоловіків, які щойно зійшли на берег, раптово охопило бажанням зустрітися з рідними…
— Сестро?! – здивований Торольв завмер, споглядаючи знайому рудокосу дівчину, яка стрімко наближалася. — А ми вже гадали, що ти вже серед богів! — брат міцно обійняв Ерну, а потім відсторонився, пильно вдивляючись в її обличчя. — Чому ти така бліда, сестро? І як зуміла вижити? З того походу з земель Лютого ніхто не повернувся…
— Втекла! — Ерна радісно всміхнулася та знизила плечима. — Та відразу попрямувала сюди, на південь!
— Боги повернули доньку Торвальда, — мовив один зі стоячих поряд данців, які з неабиякою цікавістю роздивлялися дівчину.
— Це справжнє диво, що ми знову зустрілися, сестро! Це добре, я радий бачити тебе! — Торольв плеснув Ерну по плечу. — Наш батько зараз в Думнонії, в резиденції короля, де перебуває у справах, — він задумливо посміхнувся, проводячи долонею по світлій щетині на обличчі. — Обговорюють важливі питання… А ми саме туди й прямуємо… Підеш з нами, сестро.
— Батько в Думнонії? — Ерна здивовано підняла брови, в душі вирувала суміш емоцій з часткою протиріч. Хоч грізного батька й боялася, але ж, зрештою, він рідна людина, яку раптом захотілося побачити… Можливо, самі боги послали їй цю несподівану зустріч із братом і ось він, кінець скитанням, вона повернеться до сім’ї, до рідних і близьких.
— Бачу й кінь твій з тобою, — хмикнув Торольв, спостерігаючи, як сестра пішла до прив’язаного біля пристані Дубка. — На нас очікує довга дорога верхи до ріки Тамар, далі попрямуємо вздовж берега в північному напрямку, опісля зробимо переправу й підемо на захід, в бік резиденції короля Думнонії… Наш батько неабияк здивується, коли побачить тебе! Зуміла-таки вижити, сестро! Наша кров…
+++
Наступного дня після відбуття Ерни до заїжджого двору Арлети навідалися п’ятеро вершників-воїнів в темних плащах, а спостережлива жінка відразу дійшла висновку, що вони саксонці, які прибули здалеку.
— Нам би з’їсти чогось та коней напувати, ми неабияк зголодніли з дороги, — мовив один з прибулих чистою мовою англосаксонців, без властивого місцевим мешканцям діалекту. Він з цікавістю роздивлявся похмуру Арлету в яскравій смугастій спідниці. — І ще… Нам відомо, що в тебе тут працює рудокоса дівчина, хочемо побачити її...
— З їжі в нас сьогодні юшка з лосося та запечена баранина, — на обличчі господині з’явилася натягнута посмішка, хоча погляд був суворим, цупким. — Немає тут жодної дівчини…
— А нам відомо, що є! — гаркнув один з воїнів. — Ми з миром прийшли, а ім’я тієї дівчини Ерна, її наш пан розшукує, але без поганих намірів! Кажи, жінко, де вона?! Бо доведеться обшукати твій дім…
— Була, але пішла… — Арлета лише гірко зітхнула, немає сенсу приховувати правду. — Працювала тут, але минулої ночі залишила мене… Один місцевий купець зуб на неї має, хотів взяти силою, та Ерна його клинком поранила. Отож, я радила їй втікати якнайшвидше, доки той мерзотник не встиг її засудити, а закони в нас суворі… Мабуть, Ерна попрямувала в бік порту. Це все, що мені відомо…
— Наш пан розгнівається… — розчаровано буркнув воїн. Авжеж, ті воїни гадали, що зуміли знайти втікачку, але дівчина вислизнула майже з-під носа й чоловіки не отримають обіцяної винагороди від Айка. — Повідай-но нам про того купця, де саме він мешкає…
— Його ім’я Вінн, великий землевласник та купець. Частину земель він надав для розташування місцевого ярмарку, бере за це платню з торговців. А маєток його біля берегів ріки Тамар, тут всім відомо, де саме… Питайте в людей, вам покажуть…
Граф звелів своїм воїнам звітувати про пошуки Ерни і один з них вже поспішав зі звісткою до англосаксонського війська, яке прямувало в бік земель Думнонії.
+++
Ще на підході до Вінчестера загін Айка примкнув до війська короля, саме туди прибували воїни з інших графств Вессекса, а також і з півночі Нортумбрії. Величезна армія, очолювана монархом та його сином Етельвульфом, вирушила в південно-західному напрямку, а саме, до берегів ріки Тамар, де мали намір стати табором на одній з рівнин.
Під час чергового привалу до Айка з заходу прибув гонець-воїн зі звісткою про пошуки Ерни. Граф сидів біля вогнища в оточенні своїх підлеглих, чоловіки обговорювали майбутні події й ковтали пінний ель.
— Ми натрапили на слід Ерни, майже знайшли її, але вона вислизнула, — зі смутком доповідав прибулий гонець, він зняв шолом та витер долонею спітніле чоло, пригладжуючи скуйовджене волосся. — Втекла від гніву одного купця… Наразі невідомо, де її шукати…
Воїн у подробицях розповів графу про те, що почув від Арлети, а Айк мовчки й уважно його вислухав, мимоволі стискаючи кулаки.
— Кажеш, його ім’я Вінн? — Очі графа, мов чорні безодні, враз спалахнули диким божевіллям, а оточуючі воїни навколо притихли, бо добре знали, що означає цей моторошний погляд командира. — Хотів силою її взяти… Торкався її, образив… — хоч тихим здавався його голос, але зловісно проймав до кісток.
— Це нам жінка розповіла, в якої Ерна працювала, — гонець жадібно спорожнив кухоль з елем та закусив шматком буженини, а потім підняв погляд на Айка й мимоволі відсахнувся. Добре він знав свого пана і його гнів… Гнів, від якого нікому не втекти, не сховатися.
— Вінн… — процідив Айк крізь зуби, наче вимовив якесь лайливе слово. — Місцевий купець…
+++
Дорога верхи до резиденції правителя Думнонії зайняла більше, ніж добу, Ерна з братом подорожували у супроводі воїнів-данців, прямуючи вздовж берега ріки Тамар до дерев’яного моста, а далі шлях простягався на захід. На ніч довелося зупинитися в одному з селищ, де була змога трохи відпочити й напувати коней.
Продовжуючи шлях, данці обговорювали майбутню битву з англосаксами та були налаштовані доволі оптимістично.
— Брити б’ються, мов дикі звірі, а особливо корнці, — стверджував один з мандрівників. — Вони доволі хоробрі й стоятимуть до останнього, а в цій боротьбі ми допоможемо їм… До берегів Думнонії з півночі вже вирушив величезний флот… Отож, ще влаштуємо тим саксам!
— Авжеж, пригадую битву біля Чармута, — уїдливо реготнув хтось з данців. — Король саксів Еґберт тоді втікав з поля битви, а ми їх розбили! Ще довго пам’ятатимуть сакси ту битву…
— Тоді мій батько добряче Лютого поранив, — Торольв примружився від яскравого сонця, споглядаючи відблиски річкового плеса. — Ми вже сподівалися, що той пес здохне, але ж ні… Живучий він… Його тоді забрали сакси з поля битви, хоча батька також неабияк постраждав, довго він до тями приходив…
Коли брат згадав про графа, Ерна лише мимохіть здригнулася й опустила погляд. Вона розуміла, що та битва, про яку всі навколо говорили, відбудеться й проллється чимало крові. Чомусь саме зараз, коли в утробі зародилося нове життя, не хотілося жодних війн і смертей… Із думкою про бажане дитя дівчина лише ледь помітно всміхнулася, бо попри все, на світ з’явиться частинка коханого, її Айка, якого Ерна вже не побачить. Айк… Серце раптом огорнуло невимовною тугою, доведеться жити без нього… Дівчина ще не визначилася, що робитиме далі, можливо повідомить батькові, що бажає залишитися в Кернов і працюватиме там, заробляючи на життя, а ось про дитину не скаже. Не варто Торвальду про це знати, як і брату, наразі доведеться приховувати.
