Раді Вас бачити!

— Мій пане, зробити би привал та трохи відпочити, бо такий шлях пройшли… — голос довіреного тена висмикнув Айка з глибоких роздумів, він повернув голову та поглянув на воїна чорними, мов ніч очима зі сталевими відблисками, зберігаючи притаманний йому суворий вираз обличчя.

— Хіба ж не ти казав, Селвіне, що відчуваєш тривогу, душа твоя неспокійна та волієш якнайшвидше дістатись наших земель? – хрипкий голос Айка жахав не лише ворогів, а також і підлеглих, які покірно, беззаперечно виконували накази свого пана.

Айк на прозвисько Лютий отримав титул графа від короля Еґберта після битви при Елендуні з мерсійцями, які з Беорнвульфом на чолі напали на королівство Вессекс. Також монарх дарував молодому, хороброму воїну землі на заході від берегів Темзи, зробивши Айка одним із своїх довірених тенів. Суворий монарх відчував в ньому споріднену душу і вважав, що такі підлеглі завжди зберігають вірність. Його Величність намагався оточити себе васалами, яким не властиві підлість та лицемірство, король щедро їх винагороджував.

Айк їхав верхи, довгі коси кольору вороного крила були заплетені в тугу косу, стягнуту шкіряною мотузкою. Чітко окреслені вилиці та підборіддя вкривала акуратна чорна щетина, ніс у профіль здавався ідеально прямим, без жодної горбинки. Погляд чорних очей здавався моторошним, пронизував до кісток, наче темні палаючі безодні споглядали оточуючий світ.

Щодо одягу, Айк надавав перевагу чорному кольору, або темним відтінкам коричневого та синього, що виокремлювало його високу постать серед решти воїнів.

— Як бажаєте, мій пане, — втомлений Селвін зітхнув, витираючи долонею піт з чола й поправляючи на голові шолом. – Сонце добряче припікає, спекотна весна цьогорічна… — зрештою, він зняв шолом та заправив за вухо русяве пасмо, а потім відстібнув від поясу фляжку з водою й зробив кілька жадібних ковтків.

— Ще трохи залишилося, Селвіне… Незабаром вже дістанемось рідних земель, не бачу потреби робити привал, — граф примружився від яскравого сонця. – А зайва тривожність притаманна слабким, хоча іноді й варто прислухатися до свого серця, — промовляв до свого тена, який їхав верхи праворуч.

Айк із загоном повертався з чергового походу з земель непокірного Уельса, куди король Еґберт послав своїх воїнів придушити повстання. Кіннота Айка була частиною королівського війська, яке очолював син монарха, Етельвульф.

Відверто кажучи, молодий граф відчував серцем також якусь тривогу, оскільки над землями Вессекса нависла загроза у лиці данців-вікінгів, які доволі часто здійснювали спустошливі набіги. І навіть хоробрий та безстрашний Айк розумів, що ворог небезпечний та непередбачуваний, завжди слід бути напоготові.

Граф зітхнув радісно й з неабияким полегшенням, коли вдалині з’явились обриси рідного замку на підвищенні, обнесеного високим дерев’яним частоколом-стіною та глибоким ровом.

— Ось ми і дісталися рідної домівки, Селвіне, — Айк пришпорив коня, прямуючи до центральних воріт, а загін мовчки прямував слідом за своїм паном. Назустріч до них з боку фортеці стрімко наближалася вершник.

— Мій пане! Ми неймовірно раді, що ви повернулися! – голос чоловіка пронизувала відверта тривога. Наблизившись, він різко натягнув поводдя, аж кінь заіржав та став дибки. Коли вершник, зрештою, його вгамував, змахнув з обличчя чорні кучеряві пасма та привітався з графом кивком.

— Щось трапилось, Дрого? — Айк насупився, пильно роздивляючись схвильованого вершника у кольчужних обладунках, але без шолому.

— Наші дозорні повернулися з розвідки та доповіли, що данці завтра на світанку збираються напасти на нашу фортецю, наразі ми готуємося до захисту, але воїнів бракує… Милосердний наш Господь! Як же вчасно ви повернулись! – Дрого хрипко відсапувався, в його сірих очах виблискувала радість із часткою полегшення.

— Я бачу страх на твоєму обличчі, Дрого, — граф здавався відстороненим, наче новина його не схвилювала. – Справжній воїн не відчуває страху, бо це заважає тверезо мислити, — Айк примружився, пронизуючи поглядом співрозмовника.

— Мій пане, так який страх?! Ми готові битися та захищати наші землі до останнього подиху, а зараз я схвильований через радощі, бо ви повернулися! – виправдовуючись, Дрого нервово посміхнувся. – Гадаю, подібні відчуття охопили і всіх мешканців замку!

— Твоя відповідь мене влаштовує, Дрого. Недарма я довіряю тобі найцінніше та залишив у моїй відсутності головним, — суворо мовив Айк та зрештою на його похмурому обличчя з’явилася подоба посмішки, яку підлеглі бачили нечасто. Здавалося, граф не вмів радіти та сміятись… Ще з раннього дитинства він осиротів, вихованням хлопчика займався дядько, заматерілий та деспотичний воїн. Дитина не знала ласки й милосердя. Дядько нещадно мучив його виснажливими щоденними тренуваннями, навіть не зважаючи на хвороби чи непогоду.

«Справжній воїн повинен бути сильний духом, зайві емоції та біль притаманні слабким. Ще настане день і ти дякуватимеш мені за все…» — говорив невблаганний дядько, карбуючи ці слова в свідомості хлопчика. І зараз Айк був йому вдячний… Хоча дядька вже давно немає серед живих, та Айк завжди пам’ятатиме ці слова, як і виснажливі тренування, які загартували його тіло й дух.

Мешканці замку радісно вітали свого пана, коли він велично прямував верхи до рідної фортеці по відкинутих через рів воротах, що утворювали своєрідний міст. Айк помітив схвильовані обличчя охоронців, які перебували в надворотній вежі та видихали з неабияким полегшенням… Якщо ворог нападе, то вже зуміє отримати гідну відсіч.

Айк по-свійськи озирався навкруги, миттєво оцінюючи ситуацію і загальний настрій підлеглих. Деяких прибулих воїнів зустрічали їхні дружини, або матері, частина загону попрямувала в бік дерев’яних будівель казарм, що розташовувались неподалік від центральних воріт. Серед слуг здійнялась радісна метушня, з погребів виносили барильця з вином та елем, копчені свинячі окісти, адже прибулих людей слід нагодувати. На кухнях вже кипіла робота, незабаром обідня трапеза.

Айк ще здалеку помітив знайому струнку дівочу постать Ейліт, дівчина з посмішкою на вустах пливла, мов лебідка, не зводячи благоговійного погляду зі свого пана. Неймовірно вродлива донька одного з наближених воїнів-тенів вже давно причарувала графа, регулярно навідуючись до його покоїв. Дівчину влаштовувала роль наложниці, адже Ейліт впевнена, що Айк завжди триматиме її при собі, навіть якщо пов’яже з кимось своє життя узами договірного шлюбу.

— Вітаю, мій пане, — дівчина наблизилась до графа та покірно схилила голову, ховаючи нетерпляче-хтивий погляд карих очей, обрамлених довгими густими віями. Айк стрімко спішився, споглядаючи з неприхованим бажанням струнку Ейліт, незабаром ця дівчина його добряче втішить…

«Вродлива, мов богиня, та гаряча на ложі…» — граф криво посміхнувся в передчутті палкої близькості, бо після виснажливого походу мав намір трохи і розслабитися…

Шовковисте каштанове волосся дівчини було заплетене в тугу косу до поясу, за яку Айк хапався в пориві пристрасті, або іноді просив її розплести… Білосніжна шкіра наложниці на дотик, мов шовк… Хоч Ейліт ставилася гордовито до оточуючих, але для свого пана завжди була покірною та податливою. В чарівному погляді карих очей Айк завжди бачив бажання підкорятись та належати лише йому…

— Я сумував, Ейліт, — хрипко мовив чоловік, мимоволі облизуючи пересохлі губи. – Скажи челяді, щоб нагріли води та приготували в купальні балію, адже з дороги треба помитися… А ти очікуй на мене там… — в чорних очах Айка вже неабияк вирувало неприховане дике, хтиве бажання.

— Як забажаєте, мій пане, — дівчина грайливо посміхнулась, прикусивши краєчок нижньої губи та відразу попрямувала в бік дерев’яної прибудови-купальні, що примикала до центральної вежі-донжону.

Айк поспіхом поспілкувався з Дрого та Селвіном, віддаючи чіткі накази щодо підготування до оборони фортеці. Ворог непередбачуваний і підступний, очевидно данські розвідники дізналися про відсутність графа із загоном та наважились скоїти напад. Авжеж, слушна нагода. Ось тільки очікує на цих «гостей непроханих» спекотна зустріч, оскільки Айк і воїни повернулися трохи раніше, ніж данці сподівалися.

— Влаштуємо їм засідку біля стін фортеці, дрібниці обговоримо після трапези. На своїх тенів очікую в тронній залі, влаштуємо невеличкий бенкет з приводу нашого повернення, справжнє святкування відбудеться після того, як знищимо ворога, — спокійний та впевнений голос Айка пронизував кригою. Дрого з Селвіном лише мовчки кивнули у відповідь та пішли в бік казарм, а граф поспішно крокував до купальні, відчуваючи неймовірне бажання змити з себе бруд після довгої дороги, занурюючись в теплу воду…

— Мій пане, для купання все готово, слуги принесли чистий одяг, — втішно пролунав солодкий голос Ейліт, чоловік стрімко роззувся, скинув з себе брудну сорочку, шкіряні штани та заліз в дерев’яну балію з теплою водою. Стрімко занурившись з головою, Айк відразу виринув і окинув поглядом стоячу поруч Ейліт, яка збентежено й покірно опустила голову. Він поспіхом розплутав свою тугу вологу косу. Довгі, прилиплі до оголеного чоловічого торсу пасма були схожими на чорні змії.

— Підійди-но та помий мене, Ейліт…

Дівчина здригнулася від хрипкого голосу пана в передчутті вибухової пристрасті. Вона повільно наблизилася до графа, намочила в воді лляну ганчірку й почала дбайливо омивати кремезні плечі, споглядаючи краплини води на засмаглій шкірі, на якій проступали рубці від давніх ран, отриманих у битвах. Айк блаженно заплющив повіки та гучно видихнув, насолоджуючись цими дотиками.

— Роздягайся, Ейліт, — чоловік навіть не обернувся в бік наложниці, його слова пролунали, як наказ, на який дівиця вже нетерпляче очікувала. Вона мовчки скинула з себе бордову сукню із щільного сукна, стягнула нижню сорочку… Що ж, пан не любить довго зволікати.

Оголена Ейліт мовчки стояла біля балії, покірно опустивши довгі темні вії, а в безоднях очей графа вже вирувало дике полум’я передчуття… Чоловік стрімко схопився на ноги, розбризкуючи воду на підлогу та вийшов з балії. Ейліт лише скрикнула, коли Айк різко схопив її та розвернув спиною до себе. Намотавши на кулак довгу шовковисту косу, він потягнув руку донизу, змушуючи покірну наложницю нахилитися. Дівчина сперлася долонями у виступ стіни, обхопивши його пальцями, а граф різким рухом оволодів жаданим податливим тілом.

— Як же я скучив за цим… — прогарчав він здавлено крізь зуби, неймовірно сильні поштовхи лише ставали дедалі швидшими. – І бачу, ти також…

Охоче віддаючись своєму пану, Ейліт здавалася гнучкою, мов лозина. У приміщенні купальні лунали гучні хтиві стогони та крики, адже наложниця вміла догодити графу… Айк гарчав, наче дикий самець, одержимий миттю божевільного спалаху хіті. Ейліт неабияк допомагає скинути напругу після важкого походу, покірна дівиця завжди поруч і це доволі зручно… Досягнувши бажаної розрядки, Айк нарешті відпустив її коси і гучно відсапуючись, попрямував до балії. Вкотре з неабиякою насолодою занурився в теплу воду.

— Додай-но ще трохи гарячої води, — мовив хрипко. – Вдягнися та приведи себе до ладу, незабаром трапеза…

Важко дихаючи, оголена дівчина так і стояла біля стіни, адже не зуміла відразу прийти до тями після такого бурхливого спалаху пристрасті.

— Добре, мій пане… — лише спромоглася вона відповісти, витираючи тремтячими руками з себе воду лляним рушником та вдягаючи нижню сорочку.

— Привіз тобі подарунок, адже я вмію бути вдячним, Ейліт, — відсторонено мовив Айк, навіть не обертаючись в бік дівчини. – В торбині… вона десь там… — граф вказав рукою на підлогу, де лежав його брудний одяг. – Золотий перстень з рубіном…

— Дякую, мій пане, — тихо пролунав покірний голос наложниці, вона підняла з підлоги шкіряну торбину та вийняла маленький лляний мішечок, у якому і знаходився той самий перстень. – Воно дивовижне… — благоговійно прошепотіла Ейліт, надягаючи його на вказівний палець. Вона любила дорогоцінності, ба більше, подарунки від пана… Дівчина пильно роздивлялась виблискуючий в світлі полум’я свічок великий рубін. Звісно, вона з неабиякою гордістю носитиме цей перстень, як доказ того, що є наближеною до графа особою.

— Чекатиму на тебе у бенкетній залі, — мовив Айк, відразу занурюючись у свої думки. Цими словами він дав зрозуміти, що бажає залишитися на самоті. Ейліт лише зітхнула, натягнула на себе сукню та покинула приміщення купальні, щільно кутаючись в довгий плащ, оздоблений хутром — один із щедрих дарунків пана.