Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ерна блискавично натягнула на себе нижню сорочку, а поверх неї й нову сукню, потім обернулася до Айка обличчям, поправляючи на талії шкіряний пасок. В смарагдових очах танцювали радісні, золотисті вогники, дівчина нагадувала мале та здивоване дитя, яке щойно отримало довгоочікувану іграшку.
— Непогано… — хрипко мовив граф, оцінюючи й невідривно споглядаючи Ерну, хоча відмітив, що їй неймовірно пасує зелений колір, який гарно поєднується зі смарагдовими очима… Годі й казати, те дівча вродливе, так хочеться милуватися вічно… — Дрого супроводить тебе на кухні.
— І чому ти раптом став таким добрим до мене? — Ерна поцікавилася з неприхованим сарказмом, запитливо схиливши голову набік.
— Каша твоя сподобалася, — Айк посміхнувся, а в очах виблискувало відверте захоплення. – Йди, Ерно…
Граф зітхнув з неабияким дивним полегшенням, коли дівчина вислизнула з його покоїв. Він жадібно ковтнув вина з келиха, опановуючи дике бажання, яке накочувало гарячими хвилями. До того ж, хоч якось загладив провину перед Ерною, чомусь зникло бажання її кривдити, навіть змінюючись каяттям.
«Вона ще зовсім дитина, зацькована жорстоким батьком… Скільки бід лягло на ці тендітні плечі… Воїн? Це смішно! Така маленька, але незламна дівчинка… Її треба оберігати та пестити, а не посилати на поле битви! Той Торвальд справжній звір, а не батько! — Айк злісно стиснув пальці в кулаки. — Щодо того, чия Ерна донька, краще наразі нікому не знати, бо усі лише дужче зненавидять її…» — Айк знову пригубив терпке вино, а перед очима спалахнули уявні язики полум’я дівочих локонів та пронизливі смарагдові очі з танком золотистих вогників.
+++
Ерна зуміла швидко освоїтися на кухні. Кухарки наче стрпні, не виказували ворожості, до того ж, значно краще ночувати у затишній кімнатці з дівчатами, ніж з конюхами в стайні.
Головною над кухарками була Анніс, жінка швидко одужала та взялася до роботи. Вона постійно невдоволено бурчала та періодично прикрикувала на молодих кухарок, підганяючи та діловито повчаючи. Спочатку Анніс було геть не до вподоби, що серед її працівниць з’явилася данська полонянка, за якою завжди слід пильно стежити, бо невідомо, чого від неї чекати. Але Ерна приємно вразила усіх працелюбством, а що іще потрібно? Для головної кухарки Анніс важливо лише те, щоб її дівчата старанно працювали та виконували її вказівки.
Ерна прокидалася вранці та поралася на кухні до ночі. Вона щодня варила солодку кашу, яка так полюбилася графу, а також допомагала місити тісто, випікати хліб і мити брудний посуд. Хоча роботи на кухні було чимало, але це краще, ніж важка фізична праця в стайні.
На першому поверсі вежі було кілька кухонних приміщень, дівчата мали окреме для роботи, до нього примикала кімнатка для ночівлі. На сусідніх кухнях працювали кухари-парубки, які займалися розділкою та запіканням м’яса.
Майже щодня Ерна з Сан відвідувалися до конюхів та приносили їм їжу, принагідно й барильце пінного еля.
Близько опівдня Агата стояла біля казана та помішувала юшку з лосося, решта кухарок пішли у справах. Вибравши вдалий момент, коли дівчина залишилася на самоті, Дрого впевненим кроком увійшов на кухню. При появі управителя Агата здригнулася, але показово розвернулася до нього спиною та насупилася, продовжуючи мішати юшку в казані великою дерев’яною ложкою.
— Я хотів поговорити з тобою, Агато, — винувато мовив чоловік, стоячи за її спиною.
— І про що нам розмовляти? – буркнула невдоволено дівчина та різко обернулася, ображено примруживши сірі очі. — Про те, що їжа моя вам не до вподоби?!
— До вподоби, Агато… В мене настрій тоді був поганий… Прийшов вибачення попросити… — він повільно наблизився до дівчини, свердлячи її немигаючим поглядом, сповненим рішучості. — Пробач мені…
— Не розумію вас, пане Дрого… — Агата нервов знизила плечима, стискаючи в руці дерев’яну ложку. — То не подобається моя їжа, то подобається…
— Кажу, був без настрою… — хрипкий голос та палаючі сірі очі чоловіка насторожили кухарку, вона повільно зробила крок назад та застигла. — Без настрою, бо ти в цьому винна, Агата… Не можу більше так… Душу мою шматуєш, ночами спати не можу…
— Але ж… пане Дрого… — вона здивовано та перелякано округлила очі, а управитель ривком схопив дівчину, пригорнув до себе і накинувся на жадані ніжні вуста жагучим цілунком.
Приголомшена Агата намагалася вивільнитися, але одержимий пристрастю Дрого лише дужче притиснув її до грудей, а поцілунок ставав дедалі жорсткішим, навіть жалючим. Чоловік безжально мучив пухкенькі губки кухарки, періодично прикушуючи, його настирливий язик владним вихором опанував дівочий ротик…
Звичайно, Агата геть не сподівалася на таке від управителя, від страху та потрясіння несподівано десь узялися сили. Дівчина різко відштовхнула від себе розпаленого пристрастю Дрого та з переляку щодуху тріснула його дерев’яною ложкою по голові.
— Я вам не дівка розпусна, що накидаєтеся на мене, мов звір оскаженілий! — крикнула у гніві й страху, її неабияк трусило, щоки спалахнули вогнем, а в очах зблиснули сльози. Дрого відскочив, злісно потерши потилицю. Можливо й ґуля з’явиться після такого сильного удару по голові…
— Та здалася ти мені, дурепо! — ображено зревів чоловік. — Таких дівок, як ти, багато! — він вискочив з кухні, мов ошпарений та з гуркотом захлопнув за собою двері.
— Нежить космата! — кричала йому услід розлючена Агата. — Очі би мої вас не бачили! — дівчина схлипнула та торкнулася пальцями припухлих, палаючих після жадібного цілунку вуст. Така поведінка управителя її неабияк налякала. Агата була ще незаймана й нецілована, наразі не знала солодкого смаку пристрасті з чоловіком.
+++
В неділю вранці Санніва потягла з собою Ерну до церкви на богослужіння, бо мала намір навернути заблудлу душу язичниці, щоб пізнала Господа.
— Наш Господь добрий та милостивий, — поважно та з благоговінням мовила Санніва. — Якщо увіруєш в Христа та будеш звертатися в молитвах до Пресвятої Діви, то й життя покращиться. Проповідь послухаєш, може щось і уясниш для себе, адже Святе Письмо поганому не вчить…
— Та йдемо вже, Сан, — пробурмотіла Ерна, поправляючи пасок на талії. — Подивлюся на ваших жерців та на вашу церкву, там усі люди з графства збираються, цікаво ж!
Сан лише зітхнула та докірливо похитала головою, важко буде навернути Ерну до Господа та наставити на шлях істинний…
Пізно ввечері після недільного робочого дня Ерна взяла з кухні велику морквину та пішла до стайні, вона хотіла навідатися до свого коня Дубка та потішити його улюбленим соковитим овочем.
З настанням темряви надворі встановлювали великі наземні смолоскипи, серед яких дівчина кралася з морквиною в руках, напружено озираючись довкола.
Саме цієї миті з центральної вежі надвір вийшов Айк, захотілося трохи прогулятися та ковтнути весняного повітря. Чоловік задумливо заплющив повіки, насолоджуючись легким теплим вітерцем і звуками стрекотіння цвіркунів. Раптом він почув шерхіт і помітив у вечірній темряві Ерну, яка кралася в бік стайні.
«До конюха свого бігає… — раптова думка обпекла спалахом неймовірної люті, уява вже малювала рудокосу полонянку, яка звивається під Гарріком десь на сіні. — А казала, що незаймана… Збрехала мені, а я повірив… Ненавиджу брехню! Невже данська дівка збрехала, аби мене розчулити?»
Айк мимоволі стиснув пальці в кулаки, відчув себе обдуреним. З’явилося дике бажання схопити цю дівку за горлянку та притиснути до стіни, а краще би й геть придушити! Брехлива й лицемірна, а ще плакала так гірко перед ним, запевняла, що незаймана, а він повірив…
Граючи жовнами, граф намагався опанувати спалах дикої люті. Він і сам не розумів, чому так сильно чіпляє його полонянка, але вже був рішуче налаштований отримати своє. Якщо вона була з чоловіком, то нехай і його втішить! Можливо, після цього, зрештою, вгамується вируюче бажання та думки про Ерну не дошкулятимуть?
+++
Увійшовши до стайні, дівчина попрямувала до стійла з кіньми, освітленого настінним смолоскипом.
— Дубок… рідненький… — Ерна наблизилася до свого коня, а тварина радісно фуркнула, відчувши господиню. — Морквину тобі принесла, ти ж любиш, — вона посміхнулася та погладила кінську гриву. Дубок з задоволенням прийняв їжу з дівочих рук і гучно хрумкотів, жуючи морквинку. Сумно зітхнувши, Ерна згадала брата Сігвальда, як разом годували коней… Хлопчина брав плетений кошик з морквою та кликав з собою сестру, а потім вони радісно бігли до стайні, до коней, побіжно обговорюючи чергові тренування…
— Вже час мені йти, любий конику, — зітхнула зі смутком. — Не можу довго тут затримуватися. Завтра знову навідаюся…
Наближаючись до центральної вежі, Ерна побачила похмурого та насупленого Дрого. Закутавшись в довгий плащ, управитель схрестив руки на грудях, злісно зиркаючи в напівтемряві сірими очима.
— Де ти вештаєшся?! Пан наказав тобі негайно з’явитися в його покоях! Жвавіше-но! — гаркнув чоловік, свердлячи здивовану Ерну грізним поглядом.
— Гаразд, — вона ствердно та розгублено кивнула, проходячи повз.
«І що вже йому на ніч знадобилося?» — Ерна чомусь відчула щось недобре, якусь тривогу. Як же не воліла туди йти! Зрештою, вона неохоче піднялася на другий поверх. Із кожним кроком наближаючись до покоїв Айка, дівчина відчувала, як серце завмирало в поганому передчутті й мимоволі тремтіли руки.
