Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ерна відчинила двері та увійшла до графських покоїв, враз застигла на місці та мимохіть здригнулася від моторошного чоловічого погляду, палаючого диким божевіллям, аж по шкірі мороз пройшов… Айк вже чекав на неї. Він стояв посеред кімнати, схрестивши руки на грудях. У світлі полум’я каміну та свічок одягнений в чорне вбрання граф мав зловісний вигляд, наче те чудовисько з жахливих снів, яке за мить простягне руки та схопить за горлянку…
— Що, нагулялася?! До конюха бігаєш?! І як тобі під ним, подобається?! — Айк із ненавистю цідив кожне слово, повільно наближаючись до оторопілої дівчини. — А мені збрехала, що незаймана… Ненавиджу брехню, Ерно. Брехунів та зрадників я страчую, але тебе покараю інакше… Візьму те, що мені належить за правом… Давно бажав цього…
Граф лиховісно насувався чорною скелею, а Ерна у жаху задкувала в бік стіни, яка рясніла трофейною зброєю. Почувалася так, наче загнали в пастку, краєм ока помітила бойову скандинавську сокиру на металевих тримачах. Рефлекс самозахисту спрацював миттєво, дівчина схопила зброю, вчепившись пальцями в довге древко з ясена, мов у примарну надію на порятунок.
— Не наближайся до мене, чудовиську! — гаркнула Ерна, в смарагдових очах спалахнула лють та неабиякий страх. — Пошматую, якщо посмієш мене торкнутися!
— А так навіть цікавіше… — Айк хижо посміхнувся та іронічно похитав головою. – Лише дужче розпалюєш такою поведінкою… Я не гірший за конюха, Ерно. І скільки в тебе було чоловіків? Десятки? Сотні? Ось зараз і перевірю, яка ти «незаймана»…
Ерна рішуче замахнулася сокирою, але лише гучно крикнула, коли граф блискавично вихопив в неї зброю. Сокира з брязкотом впала на підлогу, а розпалений чоловік схопив полонянку та притиснув спиною до стіни.
Дівчина відчайдушно пручалася та дряпалася, мов дике кошеня. Айк лівицею утримував обидва зап’ястки полонянки над її головою, притискаючи до стіни, а правицею ковзнув по стегну Ерни, задираючи сукню. Він невідривно дивився в округлені дівочі очі, з похмурою рішучістю спивав її страх.
— Та провалися ти крізь землю! Чудовиську… — по щоках Ерни скочувалися сльози, бідолашну аж трясло від гніву й відчаю. — Не була я з Гарріком… Я до Дубка свого ходила…
— Який ще Дубок, брехлива дівко?! — злісно прохрипів Айк, дужче притискаючи її до стіни. — Немає в нас таких конюхів…
— Та це кінь мій, Дубок! — розпачливо випалила Ерна йому в обличчя. — Я на ньому прибула сюди, а він зараз в твоєму табуні! Я морквину йому несла… — дівочий голос здригнувся, а сльози образи душили, аж горло стискалося спазмом. — Погодувати хотіла, він моркву любить…
— Кінь?! — Айк здивовано вигнув брову та згадав, що після битви біля фортеці чимало трофейних коней вбитих данців опинилося в його стайні. — Чому ж відразу не сказала?! Чому крадешся туди, мов злодій?! — він насупився, але відчув якесь полегшення, наче схоже на правду…
— Боялася, що хтось йому нашкодить, бо то мій кінь… А мене тут усі ненавидять… — Ерна жалібно шмигнула кирпатим носиком, ковтаючи сльози. — Мені байдуже до себе, але за Дубка хвилююся…
Айк гучно видихнув та докірливо труснув головою.
— Господи, яке ж ти нерозумне дитя… Та ніхто би не наважився моє майно псувати, за таке покараю жорстоко… — граф відпустив дівочі зап’ястки та ковзнув пальцями по її вилиці. — Мале, наївне дитя… За себе не боїться, а за коня якогось хвилюється… — прошепотів заспокійливо та торкнувся вустами рудої маківки заціпенілої Ерни, обпалюючи гарячим подихом. Як же пахне вона! Сіном, весняними луками та його улюбленою кашею з молоком, мов дитя невинне…
Чоловік обхопив долонями обличчя полонянки, вкриваючи ніжними цілунками її чоло, повіки, вологі від сліз щоки… Язиком ковзнув поміж тремтячих, пухких, до нестями жаданих вуст, із трепетом накриваючи своїми, а пальці Айка занурилися в густі коси Ерни. Як же прагнув саме цього, спивати солодке дівоче дихання та заразом лагідно підкоряти, не силою…
Зрештою, граф повільно відсторонився й завмер, зазираючи в зелені вири із золотистими відблисками, які неабияк затягували, вічність би так стояв та дивився… Ерна також застигла, мов заворожена, немов вже мимохіть тонула у чорних безоднях Айка, а тілом розливалися хвилі жару й полум’я… В його погляді не було люті, ненависті, натомість вирував невимовний біль із часткою розкаяння, також безмежна, щемка ніжність, наче душа цієї людини відкрилася перед нею, оголювалася… Дівчину охопило досі невідомим тремтінням, а серце завмерло в шаленому передчутті. Ерна вже сама не розуміла, що робить. Вона несподівано подалася вперед та торкнулася вустами чоловічих губ, таких теплих, п’янких... За мить вони обоє зірвалися у безодню… Айк ривком притиснув до себе дівчину та з хрипом накинувся на її вуста, мов спраглий мандрівник, який дістався жаданого джерела після довгої мандрівки. Охопило нестерпним бажанням якнайшвидше позбутися вбрання, граф різким рухом стягнув з себе сорочку та шпурнув на підлогу, не зводячи з Ерни очей, у чорноті яких вже вирувало справжнє полум’я. Дівчина заворожено споглядала оголений чоловічий торс із тугими канатами м’язів та численними рубцями. Граф невідривно дивився, як Ерна тремтячими пальчиками розстібала свій пасок, а потім повільно стягнула з себе весь одяг, що сповзав на підлогу до її ніг.
Айк тремтів, мов божевільний. Він притягнув до себе оголену Ерну, ковзнув язиком по ключиці, облизував та пестив затверділі верхівки дівочих грудей, усією душею відчуваючи її бажання. Граф повільно опустився на коліна, вимальовуючи вустами невидимі візерунки на животі Ерни та обережно пестив тремтячими пальцями стрункі стегна, а коли торкнувся кінчиком язика ніжних пелюсток лона, дівчина солодко застогнала. У вогняному шалі вп’ялася пальцями в скуйовджені смоляні коси Айка та притягнула до себе цього вже жаданого до нестями звіра…
— Я ніколи не… — її голос тремтів та зривався на хрип. — Не була…
— Знаю, знаю… — прошепотів Айк, продовжуючи відверті пестощі.
Ерна судорожно схлипнула, коли чоловік різким рухом поклав її на ложе і ковзнув язиком поміж дівочих стегон, злегка прикушуючи ніжну шкіру. Десь зникало відчуття реальності, тануло у всепоглинаючому полум’ї дикої пристрасті… В графських покоях немов вирувала справжня пожежа, повітря здавалося неймовірно спекотним… Ерна вигнулася лозиною та линула назустріч цьому чоловіку, якого повинна ненавидіти. І де ж та ненависть? Дівчина відчула, що вже не в змозі опиратися природному, нестерпному бажанню відчути на собі його силу, спопеляючу пристрасть єднання та невимовну потребу бути наповненою до країв… Айк нависав над нею кремезною скелею, чорні вири вдивлялися у смарагдові застиглі озерця, наче весь світ зосередився саме там… Ерна пронизливо скрикнула, коли граф одним поштовхом зробив її своєю, тіло пройняло різким болем, бо вперше пізнала чоловіка.
— Тихіше, тихіше, моя маленька… — хрипко шепотів Айк та накрив тремтячі вуста Ерни власними. Він з неймовірною насолодою спивав, поглинав дівочі стогони й крики, водночас пришвидшуючи поштовхи. Гнучке тіло полонянки звивалося під графом, вони зривалися у вогняну прірву та злітали до небес… Як же Айк жадав цю нескорену дівицю, пізнавав її та божеволів, а Ерна віддавалася не лише тілом, заразом оголила перед ним і душу, відповідала на оті шалені пестощі… Граф раптом остаточно усвідомив, що ніколи її не відпустить. Ерна належить лише йому, цей солодкий нектар питиме сам, жадібно й довіку...
Біль від першої близькості притлумила вируюча пристрасть, дівчина вп’ялася нігтиками в чоловічу спину, залишаючи червоні подряпини, вона скрикувала й хрипіла, мов маленька тигриця.
— Айку… — зірвалося з її вуст, так солодко ще ніхто не промовляв його ім’я. Граф навіть завмер на мить. — Айку… — шепотіла Ерна, а смарагдові плеса затягнуло солодким серпанком бажання… Вона раптом голосно застогнала, тіло охопило неабияким тремтінням, вируюче полум’я закручувалося низом живота та вибухнуло розсипом зірок, занурюючи в океан насолоди, яку дівчина пізнала вперше…
— Ерно… — хрипко видихнув граф та прикусив зубами ніжне дівоче вушко. — Моя Ерно…
Так, ця маленька та ненаситна Ерна належить лише йому. Ще недавно називала «огидним чудовиськом» і кидалася з сокирою, а цієї миті згорає разом з ним в полум’ї божевілля… Айк вибухнув потужним вулканом, світ розлітався вогняними іскрами, які огортали й розтоплювали кригу в його серці.
Втомлена після бурхливих любощів, знесилена Ерна забулася міцним сном в гарячих обіймах графа, він пригорнув дівчину до грудей, мов дорогоцінним скарб. Ще довго гладив рукою її шовковисті коси, які в світлі свічок та тліючого багаття каміна виблискували золотом. Довіку би так і лежав на ложі, не випускаючи з рук оце солодке пташеня...
