Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ерна прокинулася над ранок, коли з-за обрію виблискували перші промені світила. Блимнувши в напівтемряві покоїв ошелешеними смарагдовими очима, мов кішка, вона обережно вивільнилася з обіймів міцно сплячого графа та на мить завмерла, милуючись суворою вродою чоловіка, якому віддала себе без залишку. Довгі коси Айка смоляними зміями розкидалися по ліжку, частково ховаючи його обличчя з різкими вилицями та акуратною щетиною. Ліворуч на скроні проступав вертикальний шрам.
Дівчина мимоволі усвідомила, що нікуди не хоче звідси йти… Не хоче повертатися до реалій життя, у якому для Айка вона лише чергова наложниця… Ерна миттєво відкинула ці болючі роздуми, наразі не варто псувати цю дивовижну мить. Чи шкодувала вона про те, що відбулося? Аніскілечки! Усвідомила, що ні з ким іншим не пізнала би такої єдності, пристрасті та верхівки неймовірного блаженства… І де ж та ненависть? Чи стане Ерна й надалі ненавидіти цього чоловіка? Після прояву безмежної ніжності язик не повернеться назвати Айка чудовиськом… Це радше вогняний вихор, який зненацька увірвався в її душу та закарбувався в серці…
Зрештою, Ерна неохоче встала з ліжка і похапцем натягнула на себе одяг, який знайшла на підлозі. Вона тихенько вислизнула з графських покоїв, навшпиньки спустилася на перший поверх до кімнати, де міцно спали втомлені важкою працею кухарки. На щастя для Ерни, в коридорах не спостерігалося охоронців і наче ніхто не повинен був знати, де саме вона ночувала.
Ерна тихенько й швидко скинула сукню, у нижній сорочці пірнула під вовняну ковдру та згорнулася клубком. Незабаром вже голоситимуть перші півні, треба буде вставати та братися до роботи, але наразі ще є можливість трохи відпочити. Дівчина заплющила повіки та солодко зітхнула… Вуста ще палали вогнем після цілунків Айка, поміж стегон неймовірно пекло. Із розповідей бабки дівчина знала, що після першої близькості з чоловіком це природно. Фізичний біль мине. Зрештою, це вартує дивовижної ночі кохання…
Міцний сон здолав дівчину миттєво. І знову блукала вона десь похмурим лісом у пошуках брата Сігвальда…
«Ерно… Тікай звідси, Ерно…» — шерхотом вітру тривожно лунав знайомий голос, мов плутаючись поміж гілок корявих дубів.
«Сігвальде! Я більше не боюся чудовиська, його не існує…» — шепотіла вона уві сні і раптом побачила в тумані обриси постаті свого брата. Він стояв за кілька кроків, докірливо хитав головою та з невимовним сумом дивився на Ерну.
«Біжи! Тікай, Ерно… Чудовисько там!» — брат вказав рукою в бік темної постаті, яка повільно наближалася. Раптом Ерна усвідомила, що це Айк. Він чомусь немов пропалював дівчину немигаючим поглядом та тягнув до неї руки.
«Це не чудовисько… Це Айк… — дівчина з надією та радістю линула назустріч графу. — Айку…» — вона простягнула до нього руки, торкаючись чоловічої вилиці, але граф раптово відсахнувся, а в чорних очах спалахнула пекельна ненависть та дика лють.
«Я не вірю тобі, Ерно!» — процідив він із злобою, а серце дівчини здригнулося від жаху й пекучої образи.
«Я ж попереджував…» — з гірким докором лунав голос Сігвальда.
Раптом замість Айка дівчина знову побачила моторошне чудовисько, яке простягало до неї довгі, кігтясті руки з наміром схопити за горлянку… І варто було би тікати геть, але вона чомусь приречено застигла у липкому страху, наче готова віддатися на милість долі й богам…
Ерна здригнулася та розплющила очі, виринувши з моторошного сну. Кліпаючи налякано, вона сперлася на лікті та полегшено видихнула, насниться ж таке!
Голосили перші півні, у своєму ліжку потягнулася Сан, яка щойно прокинулася і щось бурмотіла собі під ніс. Анніс вже встала, вона поспіхом умивала обличчя водою з дерев’яного тазика.
— Швидко-но вставайте та до роботи! — невдоволено буркнула жінка. — Жвавіше, ледачі! Сонні мухи! Треба готувати сніданок до панського столу!
— Авжеж, вони голодніші за всіх в королівстві… — озвалася Агата, протираючи важкі повіки.
Ерна мовчки встала зі свого вузенького ліжка, голова трохи крутилася після майже безсонної ночі. Вона солодко позіхнула, теплими хвилями накочувалося відчуття безмежного щастя й дивної ейфорії. Ніч з Айком… Дівчина торкнулася пальцями розпухлих після божевільних цілунків вуст, а щоки спалахнули відразу, як пригадала хрипкий шепіт графа та його шалені пестощі…
Але той моторошний сон… Сігвальд наче про щось попереджував, застерігав.
«Зрештою, це лише страшний сон… — заспокоювала себе Ерна. — Не існує ніякого чудовиська, я його вигадала…»
+++
Прокинувшись, Айк стрімко піднявся на ліжку та озирнувся довкола. Ерна… Її поруч вже не було, мабуть, втекла на кухню… Граф замріяно посміхнувся, провів долонею по зім’ятому лляному простирадлу та завмер напружено, побачивши темні плями крові. Доказ того, що він в Ерни перший…
— Дівчинко моя… — прошепотів, роздивляючись засохлі плями. – Чи було тобі боляче зі мною? Ти так кричала від насолоди, а я геть не стримувався, мов збожеволів…
Граф відчував неабияке бажання негайно піти на кухні та притягти її назад, на своє ложе. Зібравшись з думками, він натягнув на себе лляну сорочку, нижні та верхні штани, а також поверх вбрання надягнув обладунки і швидко попрямував надвір, в бік казарм. Перед ранковою молитвою та трапезою граф нещадно муштрував себе та своїх воїнів тренуваннями, які відбувалися за межами фортеці на широкій долині, що розкинулася неподалік селищ. Наразі необхідно неабияк провітрити голову та випустити пару, відволіктися від цієї дивної, поглинаючої ейфорії, перед очима яскравими барвами сяяв образ рудокосої полонянки, яка цієї ночі звивалася під ним, віддаючи себе без залишку…
Айк сподівався, що новий вогняний прилив бажання згасне під час виснажливого кулачного двобою із Селвіном, або в оскаженілому метанні списів, коли нещасні дерев’яні мішені розліталися вдрузки…
Після ситної трапези Айк попрямував верхи в бік берегів Темзи до сусідніх володінь Міка Рендла у справах.
— Його Величність нарешті дарував мені титул графа, дочекався я! А назву мого нового графства запишуть в грамоті, як Рендлшир! – радісний Мік вже спорожнив не один кухоль елю. Він сидів за столом у своєму замку, який нещодавно почав будувати. Центральна вежа вже була майже зведена, як і дерев’яна загорода, що мала вигляд високого частоколу.
Мік був ровесником Айка, йому також мало виповнитися тридцять. Світло-русяві прямі пасма обрамляли видовжене обличчя, а погляд сірих очей здавався цупким та суворим.
— Ти гідний воїн, Міку. Заслуговуєш на цей титул! — сидячи за столом, Айк плеснув сусіда по спині та схопив з таці запечену баранячу ногу й вп’явся в неї зубами. М’ясо було доволі жорстким, мимоволі пригадалася солодка, смачна каша, яку готувала Ерна…
Хміль від випитого меду поступово вдаряв в голову, раптово з’явилося бажання накинутися на ту дівчину божевільним вихором, але наразі перед очима лише жорстка бараняча нога…
«Ні… З нею треба бути лагідним, обережним…» — Айк пірнув у роздуми. Майже день її не бачив, а здається, мов вічність…
— Айку?! — Мік насупився, вдивляючись в замріяне обличчя співрозмовника. — Витаєш десь в хмарах? Невже бачу посмішку на твоїх вустах? Звісно, це добре, але з південного заходу погані новини… Короля Думгарта підозрюють у змові з вікінгами. Кораблі норманів навідувалися до берегів тих земель і не з метою напасти… Здебільшого торгівельні судна кнорри, але є підозра, що тут йдеться не лише про торгівлю… Можливо, Думгарт із корнцями та вікінгами вже обговорюють та планують війну з Вессексом, хтозна?
— Я ще на останньому зібранні в резиденції Вінчестера висловив таке припущення і Його Величність також поділяє мою думку… Ми повинні бути готовими до битви, Міку. Війна може розпочатися будь-якої миті, серцем відчуваю. Щодня я перебуваю в очікуванні королівського глашатая із такими новинами, або сигнальних вогнищ на пагорбах… Ця битва відбудеться, Міку, — Айк ковтком спорожнив свій келих із медом та знову взявся за баранячу ногу. — Жорстке м’ясо, Міку. Знайди інших кухарів, або звели своїм повчитися, як слід, бо баранина всередині геть не пропечена, а ззовні, мов вуглина…
— Наказати відрубати їм руки? — Мік запитливо здійняв брови, напружено спостерігаючи за тим, як Айк намагається відгризти шмат жорсткого м’яса.
— Надто радикально, Міку, — чоловік реготнув, відклав вбік баранячу ногу й взяв пшеничну паляницю. — Хоча після такої трапези в своїй фортеці я би наказав відрубати… Гаразд, відправлю до тебе одного з моїх кухарів-юнаків, нехай навчить ваших готувати м’ясо…
На ночівлю Айк залишився в замку Рендла. Втомленому та геть захмелілому графу вже байдуже було, де спати, адже чоловіки до глибокої ночі пили ель і мед за столом біля каміну, обговорювали останні новини королівства, а також зброю, майстерність місцевих ковалів, майбутні тренування і, звичайно, жінок.
— Я вже знайшов собі гідну кандидатуру при дворі Його Величності, — Мік задумливо роздивлявся відблиски свого келиха. — Ззовні не страшна, навіть гарненька… Та й шлюб вигідний. Звичайно, в замку в мене є наложниці, але що зміниться з появою дружини? Та нічого! А ось спадкоємці потрібні…
— Не бажаю я наразі пов’язувати себе з кимось узами шлюбу, — буркнув Айк та насупився, споглядаючи полум’я в каміні, мимоволі пригадалися локони Ерни. — Мене й так все влаштовує…
— А спадкоємці? — захмелілий Мік гикнув, фокусуючи затуманений погляд на співрозмовнику.
— Час покаже… — хрипко та задумливо зронив Айк.
