Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Діставшись покоїв, Айк штовхнув ногою двері. Опинившись всередині, він поставив Ерну на ноги, швидко налив у келих трохи меду з барильця і підніс до тремтячих дівочих вуст.
— Випий, легше стане, — тихо мовив граф, напружено дивлячись в округлені зелені очі. Дівчина схопила келих та зробила кілька жадібних ковтків. Складалося таке враження, що від пережитого потрясіння вона не усвідомлювала, де саме перебуває… Айк узяв келих з її рук та за мить обхопив тремтячі дівочі плечі, наче й тендітні, але водночас пружні, він зазирнув в її очі, сповнені гірких сліз.
— В тебе не було страху, коли йшла на мої землі. Також я не бачив страху в твоїх очах, коли ти рішуче була налаштована прийняти смерть і коли страчували твоїх данських воїнів, — Айк продовжував невідривно і напружено спивати її погляд. — То що з тобою трапилося зараз, Ерно? Мої воїни так сильно тебе налякали? Хіба боїшся чоловіків?
Вона у відповідь мовчала, лише здригалася й тихенько шмигала кирпатим носиком. На довгих віях застигли краплини сліз, мов ранкова роса.
— Скільки в тебе було чоловіків, Ерно? — вкрадливо поцікавився Айк, стискаючи пальцями її плечі.
— Н… не було… — вичавила з себе дівчина, заперечливо хитаючи головою. Здавалося, вона вже трохи приходила до тями.
— Ти що, незаймана? — Айк здивовано вигнув смоляну брову. — Хіба таке можливо? Ти ж постійно перебувала серед чоловіків, невже ніхто з них не торкався тебе, не бажав? Важко в це повірити…
— Я донька данського ярла, ніхто би не посмів, — Ерна шмигнула носом та здійняла підборіддя, а в зелених очах знову проступали сталеві іскри звичного гніву… Авжеж, вона вже поступово опанувала себе після пережитого жахіття.
— Донька ярла… Ось звідки ця непокора та такий бунтарський характер… Мені відразу слід було здогадатися, що ти з данської знаті, адже нашою мовою непогано володієш, можливо і писемності навчена, хоча данський акцент і відчувається… — граф похмуро насупився. — І як звати того ярла, твого батька?
— Ярл Торвальд, — чітко та рішуче промовила Ерна, дивлячись Лютому в очі. — Твій запеклий ворог…
Айк так і завмер в напруженій тиші покоїв, затамувавши подих. Зрештою, він випустив дівочі плечі та повільно відсторонився, дивлячись задумливо кудись вбік. Так, полонянка здивувала, навіть приголомшила.
— Торвальд… — процідив повільно Айк крізь зуби з неабиякою ненавистю, стискаючи пальці в кулаки. — А ти його донька… Важлива пташка потрапила в мої силки…
В пам’яті Лютого відразу спливав образ запеклого ворога під час недавньої битви при Чармуті поблизу Дорчестера, де величезне данське військо зуміло розгромити армію короля Еґберта, а монарх тоді втік з поля битви… І запекла сутичка з Торвальдом… Вони зчепилися, мов два диких звіра та сильно тоді поранили одне одного… Вируюча лють завше заглушала фізичний біль. Айк ледь не віддав Богу душу, але вірний Селвін з воїнами дивом витягли непритомного пана з поля битви, оскільки король Еґберт наказав відступати. Саме тоді одержимі смаком перемоги вікінги зрозуміли, що англосаксонське військо не всесильне і ця битва не остання…
— І що, вб’єш мене? Чи відкуп за мене попросиш? — в голосі Ерни бриніла притаманна їй рішучість. — Але знай, моєму батькові байдуже до мене! Він жодної монети за мене не дасть! — скрикнула з неприхованою гіркотою. — Бо я не син, а лише донька… Синів своїх він любить… А мене хотів одружити зі старим сусідом, але я була проти! Тоді батько дав мені право вибору… Або той шлюб, або йти у похід на твої землі й без перемоги не повертатися! — Ерна усім тілом тремтіла від гіркої образи та гніву, а граф цієї миті бачив перед собою не ворога, а зацьковану тваринку, загнану в глухий кут, відчайдушну, але заразом і незламну.
— І ти нічим не кращий за нього! — сміливо вигукнула дівчина, дивлячись на Айка з викликом. — Ти також поставив мене перед вибором, як і він! — гнівно дзвенів її голос, пальці стискалися в кулачки, а по щоках скочувалися сльози.
Айк вірив цим словам. Серцем відчував, що полонянка не бреше. Він добре знався на людях, а в дівочому голосі вирував біль із цією гіркою правдою.
— Вбий мене, не муч! Я ж донька твого ворога… — Ерна злісно примружила мокрі від сліз очі. — Чи будеш і далі знущатися?! Подобається знущатися з беззахисної дівчини?!
— Дитя ти нерозумне… — Айк наблизився майже впритул, торкаючись кінчиками пальців тремтячих дівочих вилиць, обережно витер вологі доріжки сліз. — Не хочу я тебе вбивати… Яка ж ти ще дитина… — прошепотів хрипко, обпалюючи диханням.
— Я не дитина, мені вже сімнадцять виповнилося… — тихо мовила Ерна та застигла, зазираючи в чорні вири чоловічих очей.
Айк і сам не розумів, що з ним відбувається… Наче пірнав в ті смарагдові озерця з головою й заразом огортало теплими хвилями. Граф повільно торкнувся вустами її щоки, збираючи солені перлини сліз, а Ерна заціпеніла від цього несподіваного дотику, навіть десь зник той страх від пережитого щойно потрясіння… Лише серденько зрадницьки тьохнуло, а тілом пробігло дивне, солодке тремтіння. Невже це люте й ненависне чудовисько здатне бути таким ніжним? Дівчина мимоволі усвідомила, що не хоче його відштовхувати…
Айк торкнувся губами розімкнених тремтячих вуст полонянки, наче повільно смакував у трепетному цілунку. Чоловічий язик ковзнув всередину, але обережно, без натиску та примусу… Поцілунок був такий ніжний, обережний, немов граф робив це вперше. Айк ніжно пестив пальцями дівочу шию, занурив руку у золотисті, розпатлані коси… Як же гучно калатало серце в чоловічих грудях, мов вистрибне за мить…
Хоч як дивно, Ерна невпевнено відповіла на той цілунок, маленький язичок ковзнув по верхній губі Айка… Її перший поцілунок з чоловіком. Ерна ніколи й гадки не мала, що це може бути так солодко, навіть на мить забулася, що перед нею ворог, ненависне чудовисько…
Раптом граф різко, але неохоче відсторонився та гучно видихнув, а тіло охопило вогнем, що палав нестримним жаром внизу живота. Ще трохи і Айк зірвався б у безодню, пірнаючи у вир шаленої пристрасті, але вчасно опанував себе.
— Вуста, солодші за мед… — хрипко прошепотів граф. — В тебе ще є якийсь одяг? Маєш, в що перевдягнутися? — важко дихаючи, він дивився кудись вбік. — Твоя сукня зіпсована…
— Це подарунок від Сан… Але в мене є ще одяг, який приніс Дрого, а цю сукню підлатаю… — розгублено мовила Ерна, закриваючи руками груди. Важко було зібратися з думками після дивної поведінки Айка та несподіваної власної реакції на це… В очах графа чомусь не було звичної пихи та ненависті, натомість Ерна бачила в тих чорних безоднях якийсь невимовний біль із часткою каяття… Невже чудовисько може бути людяним? В свідомості полонянки вже закарбувався образ безжальної та огидної істоти, її власного мучителя, який завжди спричиняє лише біль, але все пішло шкереберть… Що ж відбулося з графом? І чому в неї така реакція на цього чоловіка? Чому раптом дозволила поцілувати себе без жодного відчуття огиди? Навпаки, відповіла та мимоволі линула назустріч!
Ерна потерла свій зап’ясток, на якому проступили червоні сліди від сталевої хватки графа, коли він тягнув полонянку до казарм. Айк відразу помітив ці наслідки жорстокого поводження з дівчиною та відчув докір сумління. Він же волів завдати Ерні болю, але чому так зараз кепсько йому? Хотів зломити цю пихату дівку, але зломленим почувався саме він…
— Йди, Ерно… Наразі забери мій плащ та закутайся в нього… Йди… — Айк стояв спиною до дівчини та скляним поглядом втупився в заґратоване вікно.
Ерна немов виринула з дивного заціпеніння та стрімко вислизнула з покоїв графа в напівтемряву коридору. Руки ще досі тремтіли від пережитого в казармі жахіття, а ось вуста та щоки палали зовсім від іншого відчуття… Боги, як же це все викреслити з пам’яті? Вона повинна ненавидіти це чудовисько, яке мала намір вбити, але чому відповіла на цілунок і не відштовхнула навіть після усіх його жорстоких вчинків?
Дівчина швидко прямувала до стайні, щільно кутаючись в чорний плащ Айка, а назустріч вискочив неабияк схвильований та блідий Гаррік зі скуйовдженим волоссям.
— З тобою все гаразд?! Як ти?! — в його співчутливому голосі бриніла тривога, конюх був свідком того, як розлючений пан тягнув Ерну в бік казарм.
— Усе гаразд, Гарріку, — мовила вона напрочуд спокійно й відсторонено. — Не хвилюйся… Йду, перевдягнуся… Роботи в нас багато…
— Та Господь з тобою, яка робота?! Йди, відпочинь та прийди до тями! — Гаррік стурбовано кліпав очима та нервово почесав потилицю. — Ми всі злякалися за тебе, я вже збирався бігти слідом за паном та благати, щоб змилувався, але ми з Сан раптом побачили, як він на руках тебе несе… Сан відразу почала молитви бурмотіти, адже неабияк хвилюється за тебе, як і я… Не заслуговуєш ти на таке ставлення, Ерно, хороша ти людина, добра, — судомно видихнувши, Гаррік тепло всміхнувся.
— Дякую, — Ерна зітхнула, кутаючись в плащ. — Але без роботи сидіти не зможу… Піду готувати для вас вечерю, Дід та Роб прийдуть голодні з пасовиська… Зварю ячмінної каші, ось тільки перевдягнуся…
Після ситної вечірньої трапези Айк відразу попрямував до своїх покоїв. Він ковтнув з келиха трохи вина та завалився на ліжко. Випадок із Ерною не давав спокою, граф увесь день мучив себе та своїх воїнів виснажливими тренуваннями за межами фортеці, хоч так зумів відволіктися від нав’язливих думок про полонянку. Лежачи на ліжку, неабияк втомлений Айк заплющив повіки, а уява зрадницьки вкотре малювала золотисті локони та зелені палаючі вири… Чоловік торкнувся пальцями власних губ, на яких ще відчувався той ніжний цілунок…
«Господи, що ж відбувається зі мною? — граф важко зітхнув. — Треба викинути її з голови, бо невдовзі так і збожеволію…»
Можливо, не завадило би покликати до себе Ейліт, але Айк волів побути на самоті. Поступово здолав міцний сон, у якому виринула рудокоса Ерна… Вона бігла босоніж по зелених галявинах, в її очах виблискувала радість, а в променях яскравого сонця мідними відблисками сяяли золоті коси. Айк наче наяву чув дзвінкий, мов струмок, щасливий сміх дівчини. Ерна кружляла легким вітерцем, піднявши руки вгору. Таке враження, немов раділа життю, навіть такому важкому й несправедливому...
