Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Після важкого робочого дня втомлена Ерна і конюхи сиділи біля багаття, до них приєдналася кухарка Санніва. Вона принесла пшеничні паляниці, свинячий окіст та невелике барильце з елем.
Травневий вечір огортав лагідним теплом, в безкрайньому зоряному небі з-за невеличкої хмарини визирав місяць. Легкий вітерець грайливо плутався у мідним прядках Ерни, яка задумливо посміхалася, вслухаючись у стрекотіння цвіркунів.
Хоч як дивно, дівчина перебувала в гарному настрої, бо коли з пасовиська пригнали табун коней, вона ще здалеку побачила свого вірного коня на прозвисько Дубок. Після недавньої битви біля стін фортеці здобуті в загиблих данців трофеї перейшли у власність графа, а саме, зброя, обладунки та коні.
— Що, кажеш, кінь твій тебе не покинув… — старий конюх, якого кликали Дідом, задумливо хмикнув. Він з неабияким задоволенням їв ячмінну кашу, періодично зиркаючи на свинячий окіст, що лежав на невеликому столі, збитого з грубих дошок. Хотілося ще і м’яса скуштувати, але жувати нічим, адже Дід був майже беззубим. Звичайно, він неабияк зрадів кухолю пінного еля…
— Мій Дубок… Мій вірний кінь, — усміхнена Ерна раділа, мов дитина. — Відразу мене впізнав! Аж заіржав та став дибки! Колись на ярмарку мені його батько купив…
Зі згадкою про батька посмішка повільно зникла з дівочих вуст… Грізний ярл Торвальд. Лише одне це ім’я жахало англосаксів, один з найзапекліших ворогів короля Еґберта та Айка Лютого…
Звичайно, Ерна нікому не зізнавалася, чия вона донька, та й навіщо? Своєму деспотичному батьку дівчина не дуже й потрібна, його цікавили лише сини.
«Яка користь з тих жінок? — часто розмірковував Торвальд. – Їхня справа лише народжувати дітей та втішати чоловіків…»
Маленьку Ерну батько не щадив, дівчина ще змалечку важко працювала по господарству, а також тренувалася нарівні з братами, опановуючи навички володіння зброєю. Свою матір вона майже не пам’ятала, жінка померла при пологах, коли народжувала молодшого брата Сігвальда. Ерні тоді виповнилося чотири роки, в пам’яті залишився лише лагідний материнський голос та рідне тепло її рук… Дітей Торвальда виховувала бабка Біргіт, мудра жінка завжди повчала Ерну, а у важкі хвилини втішала. Також вона сприяла тому, щоб дівчинка навчалася писемності та вивчала мови інших народів. Отже, Ерна вільно володіла мовою англосаксів, хоча з помітним акцентом, притаманним данцям.
Зростаючи, дівчинка з гидкого рудого каченя перетворилася на справжню красуню і батько вирішив одружити її зі старим сусідом, заможнім землевласником та жорстоким воїном. Цей шлюб для обох чоловіків був вигідним, таким чином вони нали намір об’єднати свої військові сили, скріпивши союз родинними узами.
Дізнавшись про намір батька, Ерна всю ніч гірко плакала, а Біргіт її заспокоювала та радила докласти зусиль, щоб уникнути цього небажаного шлюбу.
«Зумій завжди відстоювати свої права, моя дитино… Страх та покірне мовчання притаманні рабам… Вранці підеш до батька із твердим наміром відмовитися! Яким чином він тебе примусить? Не зможе, якщо сама не даси своєї згоди…» — бабка гладила мідні коси ридаючої Ерни.
Наступного ранку дівчина зробила так, як радила Біргіт. Вона пішла до батька та твердо заявила, що ніколи не стане дружиною некоханого сусіда.
«Ти посміла із батьком сперечатися?! – очі Торвальда налилися кров’ю, мов в розлюченого бика. – Або цей шлюб, або підеш в похід із моїми воїнами на землі Вессекса, до того клятого пса Айка! І якщо повернешся з перемогою, тоді й матимеш право обрати собі чоловіка за власним бажанням!»
Таким чином Ерна і покинула рідне селище у Данії, відпливаючи на драккарі з загоном воїнів Торвальда водами Північного Моря в бік берегів Британії. Раніше їй вже доводилося бувати в походах із батьком, де вона готувала для воїнів їжу. Ерну ніколи не залишать спогади про першу битву… Трапилось так, що вночі на данський табір напали франки і хоробра дівчина проткнула списом одного з ворогів… Після цього Ерна вперше в житті почула схвальні слова від свого грізного батька, який після тієї битви заливав горлянку елем…
«Моя плоть, моя кров!» — після цих слів задоволеного ярла воїни гучно реготали біля вогнища, пили мед та ель, святкуючи чергову перемогу над ворогом.
А минулої осені Торвальд повернувся з походу до рідного селища та мав вигляд грозової хмари… Молодший син Сігвальд загинув під час битви з англосаксами. Тіло брата Ерни привезли додому, до рідного скандинавського селища, щоб поховати з усіма почестями під великим насипом кургану на березі затоки Лім-фьорд, неподалік від міста Віборг, яке заснували вікінги.
Ерна важко пережила смерть Сігвальда, з дитинства вони були нерозлучні. Він завжди підтримував свою дорогоцінну сестричку, з якою щоденно тренувався під наглядом суворого батька. Сігвальд та Ерна любили бігати босоніж по шовковистій траві зелених луків, також вони разом рибалили. На відміну від двох старших, більш суворих та відсторонених братів, Сігвальд прикипів серцем до сестри, яку завжди захищав та оберігав. А минулої осені його не стало…
Страшна звістка про загибель Сігвальда приголомшила Ерну неймовірним болем, того дня частинка дівочої душі також вмерла та згасла…
Ерну постійно переслідував сон, наче душа молодшого брата заплуталася в корявих гілках дубів десь далеко на чужині, а вона блукає похмурими гаями у туманних сутінках і намагається відшукати Сігвальда… В голові шелестом вітру лунає його рідний голос, наче кличе на допомогу…
«Вбий чудовисько… Звільни мене…»
З білої пелени туману зловісного гаю виринало воно… Страшне чудовисько, що мало вигляд чоловіка у чорному одязі. Воно загрозливо простягало до Ерни довгі худорляві руки з кігтястими пальцями із наміром схопити за горлянку та задушити…
А потім дівчина прокидалася серед ночі, її неймовірно трусило від цього жахіття… Вона воліла помститися за брата та вбити примарне чудовисько, знищити зло, яке бачила в обличчі ненависних англосаксів…
«Люди Айка Лютого вбили мого сина… Я доберуся до нього особисто та вирву з грудей його серце!» — неодноразово ревів у приступі люті п’яний Торвальд, а Ерну охопила нав’язлива думка, що той самий Айк і є чудовисько з її моторошних снів… Якщо його вбити, то душа Сігвальда опісля знайде спокій.
+++
— Повідай щось про себе, Ерно, — сидячий біля вогнища Гаррік теребив зубами довгу соломину. – Навіщо прийшла на наші землі вбивати? — конюх примружився, запитливо дивлячись на неї.
— Наш ярл наказав, — Ерна знизила плечима та опустила погляд, не було бажання про це говорити…
— А якби наш пан не зумів нас захистити, то ти би нас усіх вбила? — раптом запитав Гай, ковтаючи ель.
— Авжеж, перерізала би, мов куріпок! — вигукнув Дід, який розлігся на траві, підстеливши овечу шкуру.
— Та не мала я наміру вас вбивати! — ображено буркнула Ерна, відклавши порожню миску вбік. — Справжній воїн вбиває під час битви! Який сенс вбивати беззахисних?! До того ж, якщо загинеш на полі битви, боги приймуть до Вальгалли…
— А що таке Вальгалла? — поцікавилася Санніва. — Це ваш рай?
— Я й гадки не маю, що таке рай, — Ерна пильно подивилася кухарці в очі. — До Вальгалли прямують гідні воїни, до бога Одіна на бенкет у його палаці в Асґарді…
— Бог лише один, Ерно, — мовила Сан та зітхнула. — Христос наш Спаситель…
— Авжеж, дивний у вас бог! Кажуть, що він забороняє вбивати, а ви це робите, як і ми! — Ерна реготнула, здмухуючи з чола руде пасмо.
— До речі, я тобі сукню принесла, подивишся. Можливо, стане в нагоді, — Сан простягнула полонянці згорток. — Там і пасок до неї є…
— А чому ти до мене така добра? — Ерна підозріло примружила зелені очі, що виблискували в світлі вогнища. — Адже я для вас є брудною язичницею!
— Перед Господом усі рівні, в тебе така сама душа, як і в нас… А Христос, Божий Син, заповів ділитися з ближнім…
— Божий син? А кажете, що бог у вас один! Так у вашого бога ще і син є… В наших богів також є сини та доньки, — Ерна з цікавістю розгорнула подарунок від Сан, а та лише важко зітхнула й замовкла, вже зникло бажання продовжувати розмову про Бога. Їй здавалося, що душа данської дівчини заблукала, але вона також заслуговує на Божу милість… Попри все, Сан відчувала, що в цієї чужинки добре серце, яке з часом може відкритися й прийняти Христа.
