Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Майже тиждень минув з того часу, як Ерна потрапила в полон. Вона прокидалася з першими півнями і наспіх умившись, вдягала брудний одяг конюха та бралася до роботи, вигрібаючи кінський гній із стайні.
Яскравий диск травневого сонця в ясному небі осяював довкілля, огортаючи теплом із часткою надії. Життя триває, життя вирує… Навіть у важкі та похмурі дні варто йому радіти, доки серце б’ються в грудях.
Десь близько опівдня втомлена Ерна вийшла зі стайні надвір, тримаючи в руках лопату та мружачись від яскравого сонця.
— Ерно, готуй-но обід, кидай вже ту роботу та перевдягайся, ми з Гаєм і самі впораємось, — Гаррік витер піт з чола та важко зітхнув. – Хочеться вже їсти, а ти готуєш краще за нас усіх.
— Зварю рибну юшку із ячмінною кашею, — дівчина кинула лопату на землю та пішла перевдягатися. Ретельно вимивши руки та обличчя водою з дерев’яного тазика, вона переплела косу та перевдягнулася у лляну сіру сукню, яку подарувала Сан. Це вбрання здавалося легким та зручним, принаймні кращим за те, що приніс Дрого.
Після обідньої трапези біля вогнища Ерна взяла відро та ганчірку і попрямувала до центральної вежі, де щодня мила підлогу в покоях Айка. У цю пору графа в кімнаті ніколи не було, Ерна робила все можливе, щоб не траплятися йому на очі.
Дівчина піднялася по ґвинтовій драбині на другий поверх вежі та крокуючи коридором раптом завмерла, напружено прислуховуючись до вигуків із графських покоїв. Ерна насупилася та крадучись навшпиньки, наблизилася до дверей, які були прочинені.
З покоїв Айка лунали жіночі стогони та несамовите чоловіче гарчання. Ерна застигла на місці, наче ноги до підлоги приросли, навіть забулася, що тримає в руках важке відро з водою…
На широченному графському ложі Айк із Ейліт поринули у вир любовних утіх, жінка обхопила стрункими стегнами чоловічий оголений торс, звиваючись під своїм паном, мов змія. Вона гучно скрикувала, стогнала, благала…
Приголомшена цим відвертим видовищем, Ерна стояла з відкритим ротом та й сама не розуміла, чому не в змозі відвести погляд від широкої, вологої від поту чоловічої спини з численними шрамами… Чорні скуйовджені пасма розкидалися по плечах та частково нависали над обличчям Айка, який хрипко гарчав, прискорюючи різкі поштовхи…
Буревій дивних емоцій охопив Ерну, яка заворожено споглядала божевільний, дикий прояв нестримної хіті… Це видовище одночасно притягувало і жахало, щоки рудокосої дівчини спалахнули, а тіло мимоволі пронизувало тремтінням. Таке враження, наче це дике чудовисько зараз роздере свою наложницю та з’їсть з кісточками, хоча ненаситна Ейліт кричала та благала не зупинятися…
Раптом двері зрадницьки рипнули, Айк різко підняв голову. Його очі, що палали диким божевіллям, раптом зустрілися зі смарагдовими плесами заціпенілої Ерни…
Дівчина різко відсахнулася від дверей та стрілою кинулася геть. Мов вжалена, вона мчала коридором до гвинтової драбини, розбризкуючи воду з відра. Кров прилинула до обличчя, шалено пульсуючи в скронях… Ерна воліла втекти якнайдалі від цієї кімнати, від цієї фортеці, від цього королівства та пірнути у води Північного Моря, щоб згасити сильний жар, що охопив її тіло… Вона отямилася лише тоді, коли опинилася біля стайні. Гучно відсапуючись, Ерна, зрештою, поставила важке відро з водою на землю та помітила Гарріка, який здивовано вирячився на захекану й нажахану дівчину.
— Що трапилося? – він запитливо здійняв брову, тримаючи в руках в’язку соломи. – Ти маєш такий вигляд, ніби за тобою бігла зграя диких вовків…
— Краще не питай… — Ерна хрипко дихала, намагаючись прийти до тями. — Там ваш пан… Це чудовисько зі своєю наложницею в кімнаті, вони там… Я так і не помила підлогу…
— Наш пан із Ейліт? І що саме тебе налякало? — Гаррік реготнув. — Наш пан ненаситний, він часто бере її…
— Досить! – гаркнула Ерна, відчувши черговий прилив крові до обличчя.
— Ти що, ніколи не бачила, як чоловік і жінка кохаються? – Гаррік глузливо розреготався, аж схопився за живіт, кинувши на землю в’язку соломи.
— Бачила, звичайно! — ображено вигукнула дівчина та засоромлено відвернулася. — І годі вже сміятися! Пізніше помию підлогу, та краще би і взагалі туди не ходити! Краще вже гній вигрібати, ніж… — Ерна судомно видихнула та махнула рукою. — Ти вже поїв?
— Так, юшка дуже смачна! Тобі би на кухнях поратися, а не гній вигрібати… — Гаррік продовжував гучно реготати, вигляд збентеженої Ерни чомусь здавався кумедним. – Сьогодні з гноєм вже впоралися, наразі треба сіно носити. Отож, можеш не перевдягатися, бери в’язки під накриттям та неси сюди, ближче до стайні…
Ерна з неабиякий хистом взялася до праці, щоб хоч якось відволіктися від думок про графа і Ейліт, чомусь вони повсякчас спливали перед очима… Той його моторошний погляд… Недарма чоловіка прозвали Лютим, його зовнішність відповідає цьому прозвиську…
Наступного дня Ерна знову неохоче попрямувала з відром води до графських покоїв, був наказ помити ту кляту підлогу… Дрого її вже не супроводжував, адже в самого роботи вдосталь, та й навряд чи полонянка матиме можливість втекти з фортеці.
Ерна подякувала всім богам, що в покоях нікого немає. Вона спокійно та вправно виконувала свою роботу і коли вже впоралася, зітхнула з неабияким полегшенням. Дівчина збиралася йти, але раптом відчинилися двері й до кімнати увійшов Айк.
— Як бачу, вже помила, — він задоволено оглянув чисту підлогу та раптом підняв очі на Ерну, пильно її роздивляючись. Ця лляна простенька сукня Ерні личила, погляд графа затримався на її тонкій, довгій шиї та пухких вустах, а ось зелені вири палали вороже, наче за мить ця кішка на нього накинеться…
— Треба йти… Багато роботи! – вона знічено буркнула, задкуючи до дверей.
— Мені цікаво дізнатися, який з тебе воїн, — мовив Айк з неабияким сарказмом. Раптом вийняв з піхов на поясі свій клинок та простягнув оторопілій дівчині. — Покажи мені… — в чорних очах виблискував божевільний запал. — Давай, нападай на мене! Протни серце чудовиська клинком! Ти ж саме цього хотіла, коли йшла сюди, на мої землі…
Ерна недовірливо примружилася, схиливши голову набік у передчутті якоїсь халепи. І що йому збрело в голову? Невже знущається?
— Авжеж, а потім люди скажуть, що брудна язичниця вбила їхнього пана! — злісно буркнула дівчина, але поставила на підлогу відро з водою та взяла в руки графський клинок, із цікавістю його роздивляючись.
— Мене непросто вбити, Ерно, — граф їдко посміхнувся, не зводячи з неї погляду. — Я також візьму зброю, — впевнено наблизився до стіни, яка рясніла трофейними клинками та бойовими сокирами. — Це все я здобув у битвах із ворогами, — хрипко мовив Айк. — Я особисто вбив кожного власника цієї зброї, — він зняв зі стіни невеликий меч та провів пальцями по гострому, блискучому лезу. — Нападай на чудовисько, Ерно! Покажи, на що ти здатна!
Дівчина з графським клинком в руках завмерла на місці. Так, вона прийшла саме за цим, вбити його. Ерна усвідомлювала, що перед нею небезпечний противник, значно сильніший та досвідченіший.
— Нападай, чого стоїш?! — нетерпляче гаркнув Айк, пронизуючи чорнотою очей. — Зрештою, чого від тебе чекати? Ти й на воїна гідного не схожа! Можливо, тебе брали в походи, щоб ти куховарила та втішала після битви чоловіків?! Скільки їх було в тебе, Ерно?! Усіх задовільнила? Не здивуюся, якщо ще й брала за це платню…
