Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ерна атакувала блискавично з усією люттю та ненавистю, яку сколихнули образливі, огидні слова графа. Вона завжди вважала себе воїном, який мріє потрапити до Вальгалли, а її порівняли з куртизанкою!
Айк легко відбив напад, але дівчина знову на нього кидалася, мов розлючена левиця. Насправді його неабияк веселив цей двобій. Звичайно, до рівня майстерності заматерілого воїна-графа Ерні ще далеко, а він бавився з нею, мов кіт із мишею. В покоях лунав брязкіт клинків, гарчання розлюченої полонянки та знущальний чоловічий регіт. Давненько вже Айк так не розважався! Та коли, зрештою, ця забава графу набридла, він з легкістю одним рухом вибив клинок з рук розлюченої суперниці, а також кинув на підлогу і власну зброю.
— І це все, на що ти здатна? – Айк уїдливо реготнув, а данська дівчина вже не в змозі була стримувати вируючу лють, вона кинулася на ненависного чоловіка з наміром вчепитися йому в горлянку. — Тихіше, Ерно! — граф блискавично схопив її за зап’ясток, різким рухом розвернув та притиснув спиною до своїх грудей, одночасно утримуючи руки полонянки. – Та який же з тебе воїн?! – прохрипів Айк, обпалюючи диханням її скроню. — Ти моя особиста прибиральниця! Ти прийшла сюди, щоб вигрібати гній і виконувати найбруднішу роботу, Ерно! Будь-хто з моїх воїнів здолає тебе однією правицею…
— Та бодай би ти крізь землю провалився! Відпусти мене, огидне чудовиську! — гарчала крізь зуби оскаженіла Ерна, намагаючись вивільнитися зі сталевої хватки чоловіка.
— Не таке вже й огидне, якщо ти за мною підглядала… — його вуста торкнулися дівочого вуха. — І тобі це сподобалося, — ствердно та хрипко прошепотів Айк, викликаючи в полонянки мурашки по шкірі. — Уявила себе на місці моєї наложниці? Захотілось опинитися піді мною і кричати від насолоди? — його гаряче дихання здавалося нестерпним. Зрештою, граф послабив хватку, Ерна миттєво вивільнилася та відскочила від нього, мов від прокаженого.
— Та краще насади мою голову на спис! Краще спати в ямі зі зміями, ніж на твоєму ложі! — розлючена Ерна горлала, мов навіжена, в смарагдових очах виблискували сльози невимовної образи від принизливих слів графа. Вона схопила відро з водою та стрілою вискочила з покоїв, згадуючи усі найогидніші слова, якими можна охарактеризувати цю ненависну істоту… Важко було добрати таких слів!
Розчервоніла дівчина щодуху мчала в бік стайні з відром в руках, а мокрі від сліз щоки палали у гніві з часткою якогось незрозумілого відчуття… У вухах і досі лунав той хрипкий шепіт, мимоволі викликаючи дивне тремтіння у тілі…
Стоячи посеред кімнати, Айк відчував щось схоже на маленьку перемогу, бо зумів задіти цю пихату дівицю, викликати емоції, розбурхати… І сам не розумів, чим так чіпляє його ця полонянка, сльози образи в зелених вирах її очей викликали неабияке задоволення…
«Та який же з тебе воїн, Ерно? — Айк посміхнувся власним думкам. — Дитина, та й годі! На вигляд їй років шістнадцять… І що ж спонукало прийти її на мої землі? Хоча атакує непогано, помітно, що дівчина тренувалася… А кидається так кумедно, немов мале левеня…» — пригадуючи той двобій, він стиха реготнув та налив у келих червоного вина з барильця. Насправді в графа була причина радіти, з Вінчестера надійшов лист від короля… Його Величність дарує з казни щедру винагороду за вдалий похід на землі Уельса.
+++
— Треба замість вогнища у кімнаті зробити пічку, дихати неможливо тим димом… Коли холодна пора настане, то ми усі тут замерзнемо, бо завжди доведеться провітрювати… А Дід сильно кашляє… — діловито розмірковувала Ерна, сидячи надворі біля вогнища в товаристві конюхів, які наразі відпочивали під час обідньої трапези, розвалившись на овечих шкурах.
— І коли цим займатися, Ерно?— скептично зронив Гаррік, жуючи шмат індички.
— Та хоч і після робочого дня, адже є трохи часу… Поступово можна це зробити, принести глини, каміння… До холодів впораємося, — дівчина була рішуче налаштована покращити умови. — Наше помешкання нагадує коптильню, а це геть кепсько…
— Дівка правильно каже, — схвально мовив Дід, щоночі його мучили приступи кашлю. — В мене є знайомий пічник, мешкає біля курника… Звернуся до нього по допомогу…
З боку центральної вежі до конюхів наближалася Санніва із паляницями та глечиком молока в руках, вона ще здалеку здавалася засмученою й збентеженою.
— Що трапилося, Сан? — Гаррік схопився на ноги та насупився, вдивляючись в обличчя кухарки.
— Біда, та й годі… Не знаю, що мені робити… Наша Агата окропом руку обпекла, а головна на кухні Анніс злягла з застудою… Усе так раптово і несподівано! Треба готувати вечерю, а помічників немає! Сама я не впораюся, та ще й Дрого ніде не можу знайти… Наш пан розлютиться… — голос Санніви тремтів, на очі нагорталися сльози.
— Невелика біда! — діловито вигукнула Ерна. — Я би зуміла допомогти, якби мене пустили на кухню, але ваш Дрого боїться, що я підкину отруту, — вона зітхнула та насупилася, бо насправді нікого труїти не збиралася.
— Я особисто тобі вірю, Ерно… Знаю, що ти не здатна на таке, — в сумних очах Сан зблиснули вогники надії. — А якщо я нишком проведу тебе на кухні, допоможеш мені? Я сама не впораюсь… — кухарка дивилася на Ерну з невимовним благанням.
— Звісно, допоможу, — дівчина змовницьки підморгнула. — Якщо Гаррік дозволить, — кивнула до парубка, який напружено жував шмат паляниці.
— Для тебе, моя Сан, усе, що завгодно, — конюх грайливо посміхнувся кухарці. – Ти нам постійно їжу приносиш, як я можу тобі відмовити? — поглянув Санніві в очі, а вона зніяковіло опустила голову. — Йди на кухні, Ерно, — кивнув в бік полонянки. — Ми й без тебе впораємося. До того ж, Дрого відсутній, я перед обідом сідлав для нього коня, наш управитель десь відбув у справах…
Кухні розташовувалися на першому поверсі центральної вежі, де також були і комірчини з харчами, спеціями, посудом та різним знаряддям. Вздовж стіни одного з приміщень простягалася довга пічка, на поверхні якої в казанах кипіла вода. Посеред кухні стояв широкий дубовий стіл.
— Візьми, — Сан простягнула Ерні фартух та хустину. — Це Анніс залишила…
— Кашу я приготую, а ти займися юшкою, — Ерна діловито закотила рукави і відразу взялася до роботи. — Готуватиму, як мене бабка вчила, усе необхідне тут є…
Ерна залила окропом сухофрукти, знайшла в комірчині невелику діжку з медом та попросила в Сан трохи молока. Дівчата зачинили зсередини двері на засув, щоб зненацька ніхто не увійшов та взялися до роботи. Санніва чистила рибу для юшки, а Ерна варила кашу.
Минуло кілька годин, в двері гучно постукали.
— Відчиняйте! Вже час на стіл накривати! — гаркнув хтось з челяді. — Ви там що, спите?!
Дівчата вже майже впоралися, Ерна помішувала запашну кашу великою дерев’яною ложкою та почала розливати страву у миски, але довелося цю справу облишити. Вона швидко сховалася в одній з комірчин за тонкими дверцятами.
Годі й казати, каша в Ерни вдалася смачною… Пшоно гарно розварилося в молоці разом із сухофруктами, також дівчина додала меду, щоб підсолодити страву, також товчених горіхів та масла.
— Смачно пахне, Сан, — слуга, який увійшов на кухню, вмокнув палець в одну з мисок, злизуючи солодкі краплини пшоняної каші.
— Припини! – буркнула до нього Санніва. – Складай миски на тацю та неси до столу!
Айк зазвичай трапезував в оточенні довірених людей. Серед присутніх за столом були Ейліт з батьком, кілька тенів та щойно прибулий Дрого. Також до вечері приєднався і Селвін, який навідався до замку у справах, хоча мешкав з родиною у власному маєтку за межами фортеці.
Слуги наповнили келихи вином, в приміщенні відчувалися апетитні запахи запеченого м’яса, рибної юшки та пшеничної каші, присутні вже жадібно ковтали слинку…
— Кухарки сьогодні гарно попрацювали, — зголоднілий Селвін з аретитом поглинав риб’ячу юшку.
— Згодний… А каша надзвичайно смачна! Якийсь новий рецепт, мабуть… — Айк з неабияким задоволенням смакував приготовану Ерною кашу. — Звелю кухаркам, щоб цю страву приготували до ранкової трапези, — граф швидко поглинув залишки солодкої каші та облизав ложку. — Покличте сюди кухарку, яка це готувала! Хочу особисто подякувати…
— Дійсно, доволі смачна каша, мій пане, — улесливо мовила Ейліт, неспішно смакуючи страву.
Увійшовши до бенкетної зали, Санніва зупинилася перед панським столом. Знічено опустивши погляд, нервово сіпала пальцями фартух.
— Кликали, мій пане? — дівочий голос тремтів, кухарка перелякано зиркала собі під ноги, наче її викликали на допит.
— Хотів подякувати за смачну кашу. Якийсь новий рецепт? Хочу, щоби щоранку мені подавали цю страву, — граф пильно дивився на заціпенілу кухарку, хоча його не дивував вигляд переляканої дівчини, оскільки Айка тут бояться усі… Всі, окрім… — А тобі особиста подяка. Дрого додасть до платні…
— М… мій пане… — голос Санніви зрадницьки здригнувся, руки тремтіли, а ноги зробилися ватяними. Вона ладна була провалитися крізь землю від страху та докору совісті, праведна християнка вважала, що брехня є страшним гріхом перед Господом… Та й навряд чи в неї вийде така смачна каша, як в Ерни. — Цю страву готувала не я… — зронила ледь чутно.
— А хто ж тоді? — Айк запитливо вигнув брову, свердлячи кухарку важким поглядом. Зрештою опанувавши себе, Санніва підняла голову та подивилася пану в очі, нехай покарають, але перед Господом совість буде чиста…
— Ерна, — пролунала відповідь.
