Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
— Що?! – приголомшений граф враз застиг на місці, наче ноги у землю вросли, а чорні очі спалахнули диким божевіллям, аж конюх позадкував у жаху. — Коли вона покинула фортецю?!
— На світанку… — Гаррік нервово потер чоло, прибираючи прилиплі пасма. — Я намагався її відговорити, аби їхала, але марно… Вона так вирішила...
Айк лише гучно видихнув, стискаючи кулаки. Гнів та безпорадність роздирали зсередини, здавалося, він ладен був рознести вщент стайні й усе навколо, мов нещадний звір, або вихор, який раптово увірвався до фортеці. Куди ж вона поїхала, одному Господу відомо…
— Вперта дівка! – гаркнув граф у відчаї, хоча розумів, що Ерна мала твердий намір залишити його землі й ніщо вже не могло її зупинити. Айк вихором влетів до центральної вежі, а слуги завбачливо розбіглися й поховалися, мов миші, бо пан страшний у гніві, навіть Дрого ніде не спостерігалося.
Граф із гуркотом штовхнув двері своїх покоїв та роззирався довкола, немов сподіваючись на диво… Він шукав в кімнаті сліди Ерни, але дівчина навіть лист не залишила. Відчинена скринька з дорогоцінностями так і лежала на столі, як і нова сукня у дубовій скрині… Так, Айк зрозумів, що подарунками її не купити, власну вину не загладити, але відчайдушно хапався за примарні надії. Він лише гаркнув із відчаєм, коли помітив, що зі стіни з трофейною зброєю зникли сокира й клинок, це лише підтвердило намір Ерни піти назавжди.
Чоловік безпорадно рухнув на ложе, зминаючи пальцями вовняну ковдру, у яку ще недавно куталася Ерна… Ковдра просякла її запахом і Айк жадібно вдихав його, хапаючи ніздрями, мов божевільний звір, який намагається узяти слід…
«Я знайду тебе, Ерно… Де би ти не була, з-під землі дістану… Бо життя без тебе не уявляю, не зумію житиму без тебе…» — остаточно Айк це усвідомив саме зараз, відчувши порожнечу покоїв, що болем відлунювала у серці. Він рвучко схопився на ноги й вискочив у коридор.
— Дрого! — зревів, мов скажений, аж здригнулися дерев’яні стіни вежі. — Негайно покличте Дрого!
+++
Вже третю добу Ерна продовжувала шлях в бік південного заходу. Коли іще лежала на ліжку в покоях Айка, вирішила прямувати саме туди, до гирл річок Тамар і Плім. Батько Торвальд розповідав про ті землі, де йому доводилося бувати з метою торгівлі. Саме там, на південно-західних берегах королівства Думнонії, були поселення бритів та великий торговельний порт. Чимало людей прямувало туди в пошуках роботи й кращого життя, годі й казати про м’який морський клімат і мальовничі околиці з різноманітною рослинністю… Південний захід Думнонії славився добуванням олова, цинку, заліза й свинцю, а в припортових поселеннях окрім торгівлі люди займалися ткацтвом, пошиттям парусів, рибальством й будівництвом кораблів. Отже, Ерна сподівалася, що роботу там неодмінно знайде і без шматка хлібу не залишиться. Дівчина не боялася важкої й брудної праці, лише б це відволікало від важких думок…
На ночівлю Ерна зупинялася в попутних селищах у заїжджих дворах, вибираючи собі найскромнішу кімнату, адже срібних пенні не так багато в гаманці, треба економити, доки не знайде роботу. Дівчина купувала в місцевих селян житні паляниці й молоко та поспіхом поївши, провалювалася у глибокий сон. В тілі ще відчувалася слабкість після хвороби, хоча рани на спині вже почали загоюватися, але ниючий біль іноді турбував. Не лякала Ерну фізична слабкість, з часом мине, та що робити з душевними муками? Покинути землі Айка виявилось значно простіше, ніж позбутися спогадів про цього чоловіка, про ті чорні очі… Граф наче оселився в глибинах її душі навіки, перший чоловік, перше кохання… Дівчина й думати не бажала, що її тіла торкатиметься інший. З кожним днем туга ставала дедалі сильнішою й нестерпнішою, хоча Ерна сподівалася, що це мине, але марно. Айк навіть уві сні являвся, простягав до неї руки, а в його очах було стільки невимовного болю, каяття й благання… Хоч як боляче, але дівчина розуміла, що назад немає вороття. Не бажала вона опинитися на місці Ейліт, вже краще терпіти той біль розлуки, лише сподівалася, що час вилікує зранене серце.
А вранці Ерна вкотре покидала черговий заїжджий двір та вирушала в дорогу, прямуючи верхи лісовими стежинами й звивистими дорогами, періодично зупиняючись і розпитуючи людей про маршрут до королівства Думнонія.
Черговий день подорожі видався ясним, погожим, за що Ерна лише дякувала богам. Із наближенням сутінків вона прямувала крізь гай в бік поселень та напружено прислухалася до звуків довкілля. Шерхіт листя дерев, хрускіт сухих гілок під копитами Дубка, з кущів почулося якесь шарудіння, мабуть, заєць…
Раптом кінь різко загальмував і налякано заіржав, з гущавини несподівано вискочили двоє чоловіків та враз перегородили шлях.
— Злізай, дівко! — гаркнув один з них, намагаючись схопити за ремінь уздечки Дубка. На чоловіках були потерті плащі, вочевидь Ерні «пощастило» зустрітися з місцевими розбійниками. Звісно, вони геть не сподівалися, що з вигляду тендітна дівчина не злякається, натомість вона блискавично вихопила сокиру, яка кріпилася на поясі поряд із піхвами й щосили огріла по голові одного з чоловіків. В сутінках гаю пролунав відчайдушний крик, поранений розбійник схопився за голову, крізь його пальці сочилася кров.
— Вб’ю! Відріддя брудне! — заверещав другий чоловік й вихопив з піхов довгий клинок. Він різко схопився за стремена коня з наміром встромити зброю вершниці в ногу. Ерна замахнулася сокирою й хоча розбійнику вдалося уникнути удару, але поранити дівчину не зумів. Вона доволі спритно вибила клинок із рук бандита черговим змахом сокири. Не сподівалися нападники, що перед ними не беззахисна дівиця, а справжня воїтелька. І хоча Айк так не вважав, але цієї миті вона могла собою пишатися! Розлючена Ерна гарчала, мов левиця й продовжувала нещадно завдавати удари сокирою, уражений розбійник з хрипом впав на землю, а той чоловік, якого дівчина поранила в голову, десь вже зник в гущавині.
Ерні варто було би пришпорити коня і якнайшвидше забиратися геть, але цупкий смарагдовий погляд у сутінках гаю вихопив у лежачого розбійника за спиною лук і шкіряний сагайдак зі стрілами.
«Зайвим не буде…» — вона зістрибнула з коня. У запалі стягнула з чоловіка зброю, неймовірно радіючи трофейному луку, який ще стане в нагоді. Вже за мить Ерна скочила на Дубка і щодуху понеслася верхи в бік найближчого селища, бажано встигнути до настання непроглядної темряви знайти місце для ночівлі.
Господиня чергового заїжджого двору, доволі дебела жінка з добрим обличчям, охоче прилаштувала прибулу Ерну на ночівлю. За невелику платню для мандрівниці знайшлася затишна кімнатка на горищі й миска рибної юшки.
— Чому ж ввечері одна подорожуєш? Це небезпечно, адже на околицях вештаються розбійники! — з тривогою мовила жінка да Ерни, яка сиділа за столом у невеликій таверні для постояльців та жадібно поглинала юшку.
— Та не траплялися мені розбійники, — дівчина ковтнула води з глиняного горнятка й покосилася на трофейний лук, що лежав поряд на лавці. — «Якщо то ті самі непутящі чоловіки, яких я зустріла по дорозі, то вони вже нікого не потурбують…» — задоволено констатувала подумки.
— Бережи себе, дитино, — господиня зітхнула та попрямувала в бік кухні.
Цієї ночі Ерна спала забулася міцним сном, подорож неабияк втомила, як і той випадок з розбійниками. Уві сні вона знову блукала гущавиною лісу та чула голос, але вже не Сігвальда, а Айка… Він кликав! Стільки болю відчувалося в тому голосі, стільки відчаю й благання!
Ерна прокинулася серед ночі, її щоки були мокрими від сліз, а з грудей вирвався надривний стогін. Вона плакала, наче на відстані відчувала душевні муки графа… Дівчина витерла долонями обличчя, гірко зітхнула та заплющила важкі повіки, намагаючись заснути. Сподівалася, що згодом це мине й подібні сни не турбуватимуть, але хтозна? Зрештою, відчайдушно запевняла себе, що час — найкращий лікар...
