Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
До центральних воріт резиденції короля Думнонії вела широка стежина, вона простягалася крізь місцеві селища, що утопали в зелені дерев.
— Гарно тут… — захоплено мовив один із супроводжуючих Торольва данців, порівнюючи тутешні землі з рідною Данією, де клімат панував суворий.
Сидячи верхи, Ерна мовчки озиралася довкола, милуючись мальовничими краєвидами та водночас роздивлялася зовнішні кам’яні стіни резиденції й надбрамну дерев’яну вежу. Пролунав брязкіт ланцюгів, через глибокий рів відкинулися ворота, утворюючи міст. З дозволу охоронців прибулі мандрівники верхи в’їхали на територію фортеці.
Королівська резиденція наче танула в зелені й барвистих квітах, Ерна захоплено милувалася квітучими магноліями, трояндами й чудернацькими екзотичними рослинами.
— Я син Торвальда, Торольв! Ми прибули з земель Данії! — поважно мовив брат Ерни до охоронців. — Мій батько зараз тут та очікує на мене. Отож, сповістіть його й вашого правителя про наше прибуття, — його голос відлунював впевнено й владно. Усім відомо, що данських гостей тут шанували, оскільки вони майбутні союзники короля.
Ерна крокувала тьмяними коридорами центральної вежі, освітленими настінними смолоскипами, а серце гучно калатало в грудях, бо незабаром відбудеться зустріч з батьком… Місцевий охоронець супроводив прибулих гостей до одного з приміщень замку.
— Покої вельмишановного Торвальда, — чоловік зупинився й з гучним скрипом штовхнув оковані залізом двері.
Ерна з братом і данцями увійшли у просторе приміщення. Дівчина мимоволі скривилася, в ніс вдарив задушливий запах поту й немитих тіл. Біля обшитих деревом стін на овечих шкурах величаво розвалилися близько двадцяти воїнів, які ковтали прохолодний ель та грали в кості, а деякі спали й гучно хропіли, загорнувшись в плащі.
У віддаленому куті приміщення за широченним дубовим столом сиділи п’ятеро чоловіків у чорному вбранні. Представники данської знаті надавали перевагу саме цьому кольору одягу. Саме цієї миті вони щось бурхливо обговорювали й роздивлялися розгорнуту мапу. Стіл був заставлений напівпорожніми мисками й кухолями, які безперервно наповнювалися елем з барилець.
Серце Ерни здригнулося, коли її погляд зупинився на кремезній знайомій постаті…
— Батьку! — серед гомону залунав голос Торольва, в кімнаті враз запанувала тиша й усі погляди були спрямовані на новоприбулих. — Я приїхав сюди, як ви й звеліли, а молодший брат Вальгард залишився в рідному селищі на господарстві. Погляньте-но, кого я привів! Наша Ерна! — Торольв плеснув сестру по спині, підштовхуючи в бік столу.
— Ерно?! – якоїсь миті сидячий за столом батько завмер, бо не вірив власним очам… Він вигнув густу руду брову, спотворену вертикальним шрамом. Важко було зрозуміти, які саме емоції виказувало суворе чоловіче обличчя… Мабуть, подив. — Ми вже гадали, що ти на бенкеті в Одіна! — гарикнув Торвальд, свердлячи доньку сталевим поглядом сіро-зелених очей. — Як зуміла вижити?! – чоловік запитливо примружився й насупився, уважно роздивляючись заціпенілу Ерну.
Так, батько майже не змінився з станньої зустрічі… Засмаглий кремезний торс облягав його улюблений шкіряний чорний жилет, розшитий металевими кільцями. Руде й частково посріблене сивиною волосся зализане назад, густа борода трохи виросла. На суворому обличчі з широкими вилицями проступали білі шрами, наслідки численних битв, а в очах та сама крига, що була завжди…
— Мені пощастило втекти з полону… — тихо мовила Ерна з благоговійним страхом, який завжди огортав перед батьком, наче й зараз її стануть допитувати та покарають, як в дитинстві…
— Мені доповіли, що усі мої воїни, які прибули на землі Лютого, мертві… Ніхто не повернувся… Як ти зуміла вижити? — Торвальд схилив голову набік, продовжуючи свердлити доньку цупким поглядом. Невже це все, що його цікавить?
— Втекла… — Ерна опустила голову, намагаючись не дивитися батькові в очі.
— Втекла від того звіра… — задумливо прохрипів ярл, втупившись в дівчину. — Хіба можливо від нього так просто втекти? Він дарував тобі життя?
— Так, — зрештою, Ерна наважилася підняти голову й подивилася на Торвальда. — А потім я втекла…
— Схоже, ти не все мені кажеш, Ерно, — він так і продовжував сидіти за столом, хоча дівчина сподівалася, що батько зрадіє цій зустрічі, пригорне й буде щасливий, що рідна донька зуміла вижити… Як же вона помилялася! Цієї миті дівчина стояла, мов на допиті, знічено опустивши погляд, наче виправдовувалася за те, що жива…
— Лягла під нього? Зізнавайся! — ярл зревів так гучно, аж присутні в кімнаті воїни враз притихли, усім відомо, який Торвальд страшний у гніві. — Лягла під Лютого?!
Від батька важко було приховати правду, він наче бачив людей наскрізь. І без слів відчував, де правда й де брехня, полонених завжди особисто допитував, мав у цій справі неабиякий досвід…
— Краще би ти собі власноруч горлянку перерізала! — загорлав Торвальд, мов скажений звір, його очі наливалися кров’ю від люті. — Осоромила наш рід! Краще би загинула в тому поході й гідно попрямувала до Вальгалли!
Ерна відчула, як до горла підкотив клубок, ледь стримувала сльози гіркого розчарування й образи, слова рідного батька проймали серце гострим списом, навіть страх кудись зник… Вона ж сподівалася, що Торвальд зрадіє цій зустрічі! І саме зараз дівчина остаточно усвідомила, що не потрібна своїм рідним й близьким. Гірше за все, власному батькові!
— Не гнівайтеся на сестру, — вчасно втрутився в розмову Торольв, він вже знав, як вгамувати гнів Торвальда, оскаженілий ярл ладний був рознести вщент усе навколо. — Навіть якщо й була вона з Лютим, то зараз головне, що жива… Ерна ж ваша рідна донька, вона стане дружиною одного з наших союзників, вигідний шлюб й нові родинні узи нам не завадять…
— Шлюб?! Та я ж знайшов для неї гідного нареченого, а вона захотіла піти в той похід! — гаркнув ярл та гидливо сплюнув на підлогу. — Вже в дівках засиділася, через той норов одні біди! — він перевів важкий погляд на сина й задумливо хмикнув. — А правильно ти кажеш! Одні клопоти з тими дівками! Що ж, незабаром до королівської резиденції навідається один з моїх союзників, бувалий воїн і місцевий торговець Гверн. Дружини в нього немає, хоча він майже мого віку… Нам цей шлюб не завадить, Гверн нам потрібен, — Торвальд ковтнув ель з кухоля та нанизав на клинок шмат запеченої баранини. — Одружишся з ним, Ерно, — зиркнув на заціпенілу доньку, за мить його лють змінилася задумливістю. — І без вибриків, зрозуміла мене?! Бо власноруч придушу! Гверн зуміє вгамувати твій норов… Він ще досі не одружений, усе обличчя в шрамах, адже воїн бувалий… Напевно, жінки носом крутять через таку його зовнішність, а дарма! Гверн заможний, впливова особа на цих землях, а ти молода й станеш йому до вподоби! Гадаю, він зуміє тебе приборкати, бо з жінками не панькається!
