Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Місцеві стайні розташовувалися на території фортеці, неподалік від казарм. Вони мали вигляд довгих, прямокутних споруд із двосхилими дахами, до стін примикали дерев’яні добудови із солом’яними накриттями, там зберігалися робочий інвентар та заготовлене для худоби сіно.
Дрого гидливо скривився від запаху кінського гною, Ерна мовчки йшла за ним, пильно роздивляючись те місце, де доведеться перебувати, хоча в нічній темряві важко було щось розглядіти.
Вони увійшли в стайню, де в окремому приміщенні мешкали конюхи. Минувши кінські стійла, Дрого відчинив дверцята до невеличкої кімнати. Ерна відразу зауважила, що умови стерпні. Принаймні краще вже тут, ніж на ложі того огидного чудовиська…
На дерев’яному столі догорала свічка, а на підлозі спало кілька чоловіків, підібгавши під себе набиті соломою мішки. Посередині кімнати тліли вуглі багаття, огородженого кам’яним виступом.
— Гарріку! – Дрого штовхнув сплячого конюха. – Прокидайся-но!
Сонний парубок схопився на ноги, протираючи рукою очі.
— Що вам потрібно? – буркнув той невдоволено й розгублено.
— За наказом пана привів помічницю, данську полонянку, — Дрого втомлено зітхнув.— Допомагатиме вам вигрібати гній…
Гаррік з неабиякою цікавістю роздивлявся заспаними очима заціпенілу Ерну та раптом мило посміхнувся. У світлі смолоскипу, який тримав Дрого, дівчина споглядала стоячого перед нею парубка. Худорлявий Гаррік був трохи вищим за неї на зріст, з темним скуйовдженим волоссям та карими очима, ліва щока спотворена довгим вертикальним шрамом.
— Дівчина? – він здивовано здійняв брови. – Чому ж на кухні не відіслали? Вигрібати гній справа не жіноча… — Гаррік задумливо почесав потилицю.
— Наказ нашого пана! – роздратовано гаркнув Дрого, воліючи якнайшвидше забратись звідси геть. — Та й небезпечно її на кухні відсилати, ще їжу отруїть, бо невідомо, чого очікувати від цієї дівки! — зневажливо кивнув в бік Ерни.
— Добре, як скажете, — парубок позіхнув. – В тазику на підлозі є ще трохи води… Йди, умийся… В куті вільний мішок з соломою, там і розташовуйся…
Головний серед конюхів Гаррік здавався Ерні доволі товариським у порівнянні з рештою місцевих, які ладні роздерти ненависну язичницю. Та й очі в цього парубка випромінюють доброту, таких світлих душею людей вона відчувала відразу.
— Бувайте! – втомлений Дрого кволо махнув рукою та стрімко покинув приміщення, зачинивши за собою двері.
— І що ж ти тут забула, дитино? Ось дівки нам лише бракувало, хоча… Чому би і ні? Розрадиш та їсти приготуєш, — у напівтемряві кімнати пролунав голос старця, одного з присутніх.
— Спи вже, діду! – буркнув Гаррік. – І ти лягай, дівчино, адже незабаром світанок, часу в обмаль для сну залишилося, — звернувся до Ерни. — Досвітку вставати, роботи багато… До речі, моє ім’я Гаррік.
— А моє Ерна, — ввічливо мовила дівчина та мимоволі посміхнулася, давно вже не посміхалася... Чомусь здалося, що цьому парубку слід довіряти, єдина примарна надія на підтримку у ворожому середовищі. Ерна поспіхом стягнула з себе кольчужний жилет та зітхнувши з неабияким полегшенням, занурила в тазик з водою руки і вмила обличчя. Тільки зараз, після сильного нервового напруження відчула сильну втому, ноги вже геть не тримали… Ерна опустилася на мішок з соломою та відразу забулася сном. Звиклу до численних подорожей дівчину не лякали умови стайні, тут навіть затишно. Зрештою, бувало й гірше… Тепле повітря та м’яке сіно, що іще потрібно? Голод та урчання в шлунку дівчина ігнорувала, стерпить до завтра.
А ось сон наснився дивний… В ясному, нічному й безмежному небі золотим розсипом сяяли зорі, морський прохолодний бриз пестив обличчя та грайливо тріпав руді коси… Ерна лежала на палубі пливучого морем драккара та дивилася в небо з відчуттям свободи та спокою. Шелестом вітру лунав рідний голос її бабці Біргіт, який огортав серце теплом…
«Не гадай щодо майбутнього, не згадуй минуле… Є лише ця мить, саме зараз ти живеш та дихаєш. Воля й сила в тобі, моя дівчинко… Очікують на тебе важкі випробовування, але вибір завжди за тобою… Бути володаркою своєї долі чи стати її заручницею…»
Ерна відчула, що хтось штовхає її в бік, рідний голос бабки змінюється на чоловічий. Дівчина розплющила очі та побачила Гарріка, який намагався її розбудити.
— Час вставати, Ерно! Вже перші півні голосять, треба братися до роботи! – парубок мав бадьорий вигляд, бо звик, попри все, прокидатися зі сходом світила.
— Я же щойно заснула… — пробурмотіла заспана Ерна, протираючи важкі повіки, які не бажали розплющуватися.
— Вже зо три години спиш, вставай-но! Умийся та візьми одяг, на гачку висить, — Гаррік вказав в бік стіни. — Будеш гній вигрібати, краще переодягнутися… Одяг чоловічий, але знайшов, що зумів, — він знизив плечима та посміхнувся.
— А де решта людей? – дівчина озирнулася навкруги. Біля мішків з соломою на грубих дошках підлоги лежав розкиданий одяг. Вочевидь конюхи вже переодягнулися та взялися до роботи.
— Дід та Роб погнали коней на пасовисько, Гай таскає сіно, а нам треба гній вигрібати. Отож, до праці, Ерно, — парубок кахикнув та вийшов з кімнати, даючи можливість дівчині умитися та переодягнутися.
Коли Ерна вийшла надвір, відразу відчула запах киплячої над вогнищем в казані каші, яку Гаррік задумливо розмішував великою дерев’яною ложкою. Дівчина настільки зголодніла, що лежача неподалік купа гною геть не бентежила, було єдине бажання наповнити шлунок бодай чимось їстівним…
— Трохи пригоріла, — хлопець винувато посміхнувся. – Зазвичай з кухні Сан приносить паляниці, одна з кухарок. Ось на неї й чекаю, мов на Бога…
— Води до каші додай, — Ерна діловито насупилася. — Дозволь-но мені доварити ту кашу, бо я голодна, мов звір…
— Сподіваюся, в тебе краще вийде, — Гаррік простягнув їй дерев’яну ложку. – Господарюй! А я поки допоможу Гаю сіно носити.
Сидячи біля багаття в одязі конюха, Ерна жадібно поглинала ячмінну кашу, тримаючи миску в руках. До неї приєдналися Гай та Гаррік, запиваючи їжу відваром з трав, який дівчина встигла приготувати.
— Хоч поїмо по-людськи, добре, що серед нас з’явилася дівка, — Гай задоволено облизнув губи. — Бо в тебе, Гарріку, завжди каша пригорає…
— Як я зрозуміла, це твоє «дякую», — Ерна блимнула зеленими очима, звертаючись до Гая, який мав кумедний вигляд. Світлі коси парубка стирчали, мов солома, на обличчі проступали рясні веснянки.
— Розумій, як хочеш, хоча... Дуже смачно, — Гай продовжував гучно плямкати, вишкрябуючи з миски решти їжі.
— Що ж, до праці, — Ерна піднялася на ноги та уперла руки в боки. — Я вже поїла.
Стоячи біля стійла, дівчина вправно вигрібала великою лопатою кінський гній та кидала його у візок. В тілі відчувалася слабкість, хвилею накочував сон, але Ерна не виказувала цього. Вона подумки заспокоювала себе, що краще так, опинитися на ложі огидного чудовиська… Зі згадкою про Айка спиною пробіг холодок, дівчина мимоволі здригнулася…
«Який же він жахливий, навіть вовк-Фенрір не такий страшний… — Ерна порівняла графа з чудовиськом із скандинавської міфології… Бентежило те, що доведеться ще мити підлогу в покоях Айка. – Боги милостиві, зробіть так, щоб його не було, коли прибиратиму в тому лігві звірячому…»
Гаррік таскав візки з гноєм надвір, скидаючи його у велику яму, Гай та Ерна продовжували чистити стійла. Десь близько опівдня втомлені працею конюхи посідали біля вогнища, над яким в казані кипіла вода.
— Гаррік, кухар з тебе поганий, нехай дівка готує обід, — Гай зиркнув на Ерну, яка сиділа поруч.
— В дівки є ім’я, називай мене Ерною, інакше нагодую тебе розжареними вуглинами, а не обідом! — буркнула вона роздратовано.
— Ерна, то Ерна, — парубок знизив плечима. — Головне, щоб готувала… Мені байдуже, як до тебе звертатися…
До сидячих біля вогнища конюхів з боку центральної вежі наближалася дівчина, тримаючи в руках плетений кошик та глечик.
— Сан! — Гаррік схопився на ноги, його обличчя просяяло у посмішці. — Вже гадав, що не прийдеш!
Дівчина підійшла до конюхів та окинула Ерну настороженим поглядом. Звісно, мешканцям фортеці вже було відомо, що в стайні оселилася полонянка та невідомо, чого від неї чекати…
Місцева кухарка Сан мала доволі охайний вигляд, коси прибрані під білесеньку хустку, поверх довгої коричневої сукні красувався фартух. Схоже, дівчина щойно поралася на кухні.
— Моє ім’я Санніва, — стримано мовила вона, зиркаючи на Ерну.
— Ерна, — рудокоса дівчина подивилася в очі співрозмовниці. – І я не кусаюся, також роги в мене не ростуть…
— Ерна важко і старанно працює нарівні з нами! – втрутився Гаррік, діловито почесавши своє чоло. – Вона заслуговує на гарне ставлення…
— То я ж… Не маю нічого проти… — пробурмотіла кухарка, опустивши голову. – Я вам паляниці принесла, а також в глечику молоко… — дівчина простягнула Гарріку свою ношу. – Це все для вас… Наш пан сьогодні влаштовує бенкет з приводу перемоги, роботи на кухні багато, — Сан зітхнула та всміхнулася. – Після бенкету і для вас їжа буде, я намагатимуся принести якнайбільше…
— Дякую, ясне сонечко! – Гаррік задоволено посміхнувся. – Доки ти поруч, з голоду ми не пропадемо!
— Я дам тобі одну з своїх суконь, — звернулася Сан до Ерни. – Негоже дівчині ходити в чоловічому вбранні, адже гріх це… Та й одягу в тебе, мабуть, немає…
— А що конюху потрібно? І чому гріх в чоловічому ходити? – Ерна реготнула та похитала головою. — Дивний у вас бог, хоч і один!
Рибна юшка, яку Ерна приготувала на вогнищі, смакувала усім. Конюхи враз зрозуміли, що рудокоса полонянка справна кухарка. Отже, її можна раніше звільняти від роботи, щоб готувала.
Коли Ерна вже завершувала трапезувати біля вогнища, до стайні стрімко наблизився Дрого. Чоловік гидливо скривився від запаху гною, затуляючи долонею ніс.
— Нехай дівка йде до панських покоїв мити підлогу, це наказ! – Дрого спрямував сповнений зневаги погляд в бік сидячої біля вогнища Ерни. – Та перевдягнися! Негоже в такому вигляді з’являтися у пана! – шпурнув на землю біля дівчини згорток із принесеним одягом. – Там сукня, для тебе згодиться, — чоловік кахикнув та скривив губи, діловито погладжуючи свою чорну густу бороду. – Рухайся-но! Жвавіше!
Ерна насупилася та мовчки взяла згорток, який лежав біля її ніг, а потім піднялася та з показовим небажанням попрямувала до помешкання конюхів, щоб перевдягнутися. В бік Дрого навіть і не глянула, усім своїм виглядом виказуючи зневагу до цього чоловіка.
— Швидше рухайся, дівко! – той злісно гаркнув услід Ерні.
Вбрання з грубої сірої тканини нагадувало довгий мішок з пришитими рукавами, але це краще, ніж брудний та пошарпаний одяг конюха. Ерна наспіх помилася водою з тазика та перевдягнулася, підперезавшись шкіряним поясом. У згортку також були старі жіночі черевики, для теплих травневих днів принесений Дрого одяг доречний. Заплевши волосся в довгу косу, дівчина попрямувала надвір.
— Ну вже хоч не так гидко, — пробурмотів Дрого, окинувши полонянку оцінюючим поглядом.
— А я би сказав, що навіть гарно… — промурчав білявий парубок Гай, мружачи очі від яскравого весняного сонця.
Дівчина мовчки попрямувала слідом за Дрого, який постійно пришвидшував крок, навіть не обертаючись в її бік.
— Відро та ганчірку вже принесли, забереш потім з собою, воду сама будеш приносити, — зневажливо прохрипів чоловік. Опинившись в замку, Ерна і Дорого піднімалися східцями гвинтової драбини, прямуючи до графських покоїв.
