Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Головна кухарка Анніс стояла біля казана та помішувала дерев’яною ложкою цибулевий суп, водночас щось невдоволено бурмотіла собі під ніс. Сувора й літня жінка любила порядок та дисципліну, вона попри все, намагалася мати охайний вигляд, вдягала поверх сірої простенької сукні білий фартух, а голову покривала хустиною. За її черговим дорученням Агата й Сан пішли у справах, цієї миті Анніс залишилася на кухні сама.
Раптом рипнули двері й на кухню впевнено увійшла Ейліт, вона гордовито окинула поглядом приміщення та уперла руки в боки. Як завжди, в маєтку Айка почувалася господинею.
— І що в нас до столу? Знову цей цибулевий суп?! — її невдоволений голос висмикнув Анніс із роздумів, жінка різко обернулася та злісно примружила сірі й пронизливі очі.
— Тебе забули спитати, що саме нам готувати! — зневажливо буркнула кухарка. — Хіба ти тут пані?!
— Та як ти смієш зі мною так розмовляти?! Неотесана нахабо! — карі очі Ейліт гнівно спалахнули блискавками. — Та хто ти така?!
— Хто я?! Я головна кухарка! Готую їжу для нашого пана та працюю зранку до ночі важко, а ось ти хто?! Чергова наложниця пана? Авжеж! — Анніс труснула головою та зловтішно примружилася. — До того ж, бувша наложниця! Твоє перебування на графському ложі добігло кінця, мов пора весняна… Ти йому більше не потрібна! — жінка єхидно посміхнулася, поправляючи на голові хустину. — Позавчора пан брав на ложе нашу кухарку Ерну, мені усе відомо, що відбувається в замку… Повз мене й муха не пролетить! Я не спала, коли Ерна повернулася перед світанком до нашої кімнати, я усе чула… Вони разом ніч провели! Отож, вчора була ти, сьогодні Ерна, а завтра буде ще хтось! В пана Лютого кров молода та гаряча, він охочий до вродливих дівчат, як і кожен здоровий чоловік! Та від тої дівки Ерни бодай якась користь, бо вона працьовита, а ти?! Вештаєшся увесь день по замку, мов приблуда…
— Повтори-но, що ти щойно сказала… — голос Ейліт зірвався на шепіт. — Брав на ложе ту дівку?! — наложниця враз зблідла, мов привид.
— Брав! — гучно та з неабиякою зловтіхою вигукнула Анніс. — Багато вас таких, охочих під нашим паном опинитися! Та й чому би пану її не взяти? Данська дівка доволі вродлива, гарненька… Не здивуюся, якщо і на ложі така ж вправна, як на кухні! А ти йому вже набридла, як і всім нам! Поводишся, мов пихата панна, хоча ти ніхто! І доки ти тут вештаєшся та носа свого скрізь пхаєш, наш пан та Ерна попрямували верхи на прогулянку, навіть управитель Дрого звелів мені сьогодні звільнити її від роботи… А кому ж працювати?! Ще диви й та почне за пані себе ставити! Я швиденько вас усіх приборкаю та покажу, де ваше справжнє місце…
— Замовкни… — засичала злісно Ейліт, а обличчя спотворилося гримасою лютої ненависті, в темних очах зблиснули гіркі сльози невимовного болю. Кожне слово кухарки, мов кілок у серце… Ейліт уся тремтіла від злоби та відчаю, пальці стискнулися в кулаки.
— Таке життя, дівчинко, — додала Анніс із задоволеною посмішкою, бо зуміла приструнила ту вискочку, яка неабияк дратувала. Кухарка показово похитала головою, цокаючи язиком, а Ейліт стрілою вискочила з кухні та гучно гримнула дверима.
— Сьогодні одна, завтра інша… — бурмотіла собі під ніс Анніс, помішуючи суп в казані. — Та пану нашому усе дозволено, до того ж, наразі не одружений…
+++
Коли Айк і Ерна повернулися верхи до фортеці, здивовані мешканці лише мовчки на них зиркали з неабиякою цікавістю, ось вже буде про що пліткувати! Мабуть, та язичниця гарненька, якщо пан узяв на своє ложе…
Зупинившись біля стайні, граф стрімко спішився та підхопивши на руки Ерну, допоміг злізти з коня. До них наблизився Гаррік, він окинув дівчину задумливим поглядом й мовчки повів коня до стійла, в маєтку вже вирували чутки, що в пана нова наложниця.
— Я на кухню піду, — Ерна лагідно всміхнулася, опускаючи голову. — Там роботи чимало…
— Як забажаєш, мій вогнику, — хрипко мовив Айк та пригорнув її до себе. — Хоча й не хочу відпускати тебе… Завтра прийдеш до мене… До моїх покоїв…
— Прийду підлогу помити, — Ерна грайливо блимнула очима та випурхнула з чоловічих рук, мов вогняна пташка, опісля стрімголов помчала в бік центральної вежі.
— Прийдеш, нікуди не дінешся від мене, вогнику… — Айк задумливо дивився їй услід. — Вже не відпущу тебе…
Кухарки зустріли Ерну напрочуд радісно, а вона відразу засукала рукави та взялася до праці, допомога ніколи не буде зайвою. До того ж, в рудокосої дівчини робота в руках горіла, моторна та вправна вона, годі й казати.
Сан і Агата поводилися, як зазвичай, не дошкуляли запитаннями про пана, хоча незаймані кухарки засуджували дошлюбний зв’язок з чоловіком. Лише Анніс безперервно бурчала, мовляв, ледачі дівчата працювати не хочуть та десь вештаються…
Наступного ранку з першими півнями Ерна бадьоро зіскочила з лежанки, навіть не довелося її будити. На дівочому обличчі сяяла щаслива усмішка, за спиною наче крила з’явилися, як же воліла вона дочекатися обіду та побачити Айка! Ті чорні очі та палкі цілунки бентежили серце, закарбувалися в свідомості яскравим розмаїттям вогняної веселки… Ерна усвідомила, що пізнала справжнє кохання з цим чоловіком, якого ще донедавна вважала лютим ворогом та чудовиськом.
Підлогу в графських покоях дівчина вирішила помити після обідньої трапези, наразі поралася на кухні. Де ж узялося стільки сил і енергії? Ерна ще ніколи не варила солодку кашу з такою любов’ю, бо це для Айка… Треба більше меду додати та товчених горіхів, граф любить солоденьке…
— Агов, дівчата! — у приміщення до кухарок вихором влетів захеканий хлопець, який на вигляд мав років чотирнадцять. — Допоможіть-но мені! Я вперше готую м’ясо, хочу, аби ви подивилися та сказали, чи згодиться воно до панського столу! — благально поглянув на Сан та Ерну, наразі Анніс з Агатою були відсутні.
— Ходімо, Ерно, скоштуємо того м’яса нашого юного Діка, — Сан зітхнула та накрила кришкою казан з м’ясною юшкою, щоб страва не остигла.
— Дякую! — радісно скрикнув білявий хлопчина Дік, а дівчата попрямували за ним слідом до сусіднього приміщення, де запікалися на рожнах поросячі туші. — Ось, скуштуйте-но! — відрізав шмат та нанизав на клинок.
— М’ясо як м’ясо, — Сан лише знизила плечима. — І чого ти нас від роботи відволікаєш?
— Смачно, Діку! — Ерна задоволено всміхнулася хлопчині. — Впевнена, пану стане до вподоби.
+++
Айк велично сидів за столом у звичному товаристві Дрого, Селвіна, Ейліт, її батька Ідгара, а також до них приєдналися кілька тенів графства. Слуги наповнювали келихи вином та підносили страви.
— Чула, що язичниця куховарить, на кухнях порається, — раптом невдоволено буркнула Ейліт. — Чи не боїтеся ви, мій пане, пускати її до їжі? А якщо надумає нас усіх отруїти?
— Досі ще не отруїла, — холодно відрубав Айк. — Не здатна вона на таке…
— Чи варто їсти ту кашу, яку вона постійно готує?! — Ейліт показово відсунула від себе миску та гидливо скривилася. — Нехай хтось з челяді спочатку скуштує, бо якось мені лячно…
Саме цієї миті до столу наблизилася Сан, вона несла на таці запечену рибу з зеленню та почула ці образливі слова.
— Ерна нікого труїти не збирається! — гнівно вигукнула кухарка, захищаючи подругу. — Вона чесна, старанна та працелюбна, не здатна на такий підступ!
— Ось і скуштуй ту кашу, якщо не боїшся! — фиркнула Ейліт. Гидливо скривившись, підсунула миску в бік застиглої Сан.
— Скоштую, звичайно! Дозволите, мій пане? Почну з вашої каші, якщо не погидуєте, — Санніва поставила на стіл тацю з рибою та запитливо зиркнула на графа.
— Не погидую, Сан, — він зітхнув та простягнув свою миску через стіл до кухарки. — Нехай наша Ейліт переконається, що її безглузді підозри марні й безпідставні…
Сан показово взяла посуд в руки та почала ложкою їсти кашу, яку вранці готувала Ерна, а сидячі за столом люди мовчки спостерігали за цим видовищем. Раптом кухарка завмерла й зблідла, миска випала з її рук на підлогу. Дівчина схопилася за горло, наче задихалася, а присутні в залі ахнули у жаху. Зрештою, Санніва повільно осіла на підлогу й рухнула горілиць, здригаючись у судомах.
— Негайно покличте лікаря! — загорлав хтось з охоронців. — Каша отруєна! Нашого пана хотіли вбити!
— Я ж казала! Це все та брудна язичниця! Все через неї! Це вона! — істерично верещала Ейліт, схопившись на ноги. — А хто ж іще?!
— Покличте сюди Ерну, — хоч голос графа пролунав тихо, але проймав кригою. Айк раптом зблід та щосили стиснув кулаки. Його світ розбивався вдрузки, немов серце підступно протнули клинком. Удар в спину? Невже данській дівці вдалося приспати його пильність? Майже зуміла... Недарма кажуть, що найнебезпечнішим ворогом може бути жінка.
«Донька Торвальда… — проймала думка гострим лезом. — Чекала слушної нагоди, щоб помститися за своїх людей та вбити мене, а я їй повірив… Я ж ворог для неї, лютий, запеклий ворог…»
— Вона втерлася в довіру та вирішила нас отруїти… — злісно процідив крізь зуби блідий Ідгар. — Усіх нас! Таким чином зуміла би знищити головних у фортеці, вже й не здивуюся, якщо повідомила про це данців…
— Мерзенна істота… — засичала Ейліт. — Я ж як серцем відчувала! Мій пане, вона ще не так давно рилася у ваших речах, коли приходила до покоїв мити підлогу! Добре, що я вчасно з’явилася та налякала її! — немов підливала масла у вогонь цими словами.
Непритомну Санніву винесли з зали, а також вже й послали гінця за лікарем Мудрим. Можливо, він зуміє врятувати нещасну дівчину, оскільки творить дива. Її занесли у приміщення, де ночували кухарки, а налякана Ерна кинулася до нерухомої Сан, наразі не знала, що саме трапилося.
— Тебе пан кличе до зали! Це ти отруїла їжу! – гаркнув один з охоронців та різко схопив за руку налякану, спантеличену Ерну. Невже хтось отруїв кашу, а в цьому звинуватили її?
— Я й сама піду! – рвучко висмикнувши руку, дівчина стрімголов помчала до трапезної зали, а коли влетіла у приміщення, то враз застигла на місці… В очах сидячого за столом Айка вирувало стільки ненависті й люті, наче він ладний стратити Ерну в цій залі власноруч…
— Брудна дівко! Це все через тебе! Це ти хотіла нас усіх вбити, а постраждала кухарка! — люто гарикнула Ейліт, вказуючи нервовим жестом на ошелешену Ерну.
— Це не я… Я не… — данська дівчина лише заперечливо хитала головою, а голос зривався у розпачі. — Я би ніколи цього не зробила…
— Я ж вірив тобі, Ерно, — граф карбував кожне слово, кожну літеру, попри лють в застиглому погляді відчувався невимовний біль, наче його ще недавно розтоплене та зігріте серце знову охопило товщею криги.
— Я не труїла їжу… Я би не… — вона не договорила, лише судомно здригнулася, до горла підступив гіркий клубок. Охоплена відчаєм, розуміла, що довіру Айка втрачено. В очах цього чоловіка Ерна лише ненависний ворог, ниций та підступний… А як довести правду, якщо тебе усі навколо ненавидять та остерігаються?
— Киньте її в яму… — Айк щосили стиснув кулаки, впиваючись нігтями у власну шкіру та різко відвернувся з показовою гидливістю й зневагою, аби не бачити більше тієї дівки, яка підступно зранила серце. — Покарання буде жорстоким та видовищним…
