Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Витягнувши руку з гарячої води, Леона простежила поглядом, як краплі стікають з її відігрітих пальців. Поки вона йшла під холодним весняним дощем, зовсім не помітила, наскільки змерзла. І лише дотик Віктора показав, як сильно вона жадала тепла.
Несвідомо провела рукою спочатку по щоці, якої торкався Віктор, а потім по власній долоні. Там ніби залишився слід. Його не було видно, але вона виразно його відчувала.
— Ну й думки...
Леона відразу пірнула з головою під воду, а випірнувши, відкинула мокре волосся назад. Відчуття важкості залишилося позаду, і вона різко підвелася.
Підійшовши до дзеркала, яке вже замінили, поглянула на себе й побачила жахливу картину. Туш розтеклася чорними плямами під очима, помада розмазалася, а на шкірі залишилися сліди тонального крему.
— Просто жах. Тепер не дивно, що він відмовився, — у серці неприємно кольнуло.
Вона прикусила нижню губу й продовжила свій монолог:
— Чого ж я насправді хочу? Перемоги й помсти батькам? Чи, може, любові? Тепла? Обіймів, поцілунків? А може, всього й одразу?
Останні слова вона промовила ледь чутно й опустила голову, щоб не дивитися собі в очі. Страшно було зізнатися в цьому навіть самій собі. А ще страшніше — сказати це вголос.
Сльози не з'явилися після зустрічі з матір'ю. Але тепер вони гарячими краплями почали падати на підлогу.
У тиші ванної кімнати пролунав гучний ляпас. Рудоволоса з усієї сили вдарила себе по щоці. Піднявши погляд на відображення, вона зло процідила:
— Досить.
І пішла готуватися до виходу. Збиралася так, наче йшла на надважливу зустріч. Нанесла бездоганний макіяж на якій витратила багато часу. До нього вибрала вишукану вечірню сукню із прикрасами. Поглянула на себе в дзеркало. Тепер на ній була атласна чорна сукня, а волосся, зібране й закріплене прикрасою, відкривало тонку шию.
Вона провела долонями від шиї по плечах до талії. Наприкінці опустила погляд на ще не до кінця загоєну руку. Рани вже затягнулися, а їхні краї порожевіли. Холодно посміхнулася, ніби остаточно щось для себе вирішила. Поглянула на своє відображення, стиснула кулаки й упевнено промовила:
— Ось це — справжня я.
Заспокоївшись і повернувши собі відчуття контролю, яке на деякий час втратила, вона потягнулася до блискавки, щоб зняти сукню. Саме в цей момент у двері постукали. Леона завмерла, а потім різко смикнула замок донизу. На жаль, із такою делікатною тканиною не варто було поводитися настільки необережно. Собачка безжально зажувала шовк. Не вірячи власним очам, Леона смикнула ще раз. Безрезультатно.
У цей момент двері прочинилися, і відразу їхні погляди зустрілися. Бурштинові очі пробіглися по її образу й відразу розплився в посмішці.
— Ми йдемо в ресторан? А як же мої старання на кухні?
— Я...
Леона не знала, як пояснити свою імпульсивність і те, що лише цей образ повернув їй упевненість. Від хаосу думок вона просто мовчала і дивлячись на Віктора.
Він повільно підійшов і помітив, що вона тримає пальцями зажовану собачку блискавки.
— Тобі допомогти?
— Була б не проти.
Розчервонівшись, вона хотіла відвернутися, але блискавка проходила просто під правою рукою, тому залишалося лише дивитися вбік, аби не зустрічатися з його поглядом.
— Вирішила під вечір погратися в принцесу? — дражнив її Віктор.
Вона сердито глянула йому в очі. Він же, не відволікаючись, обережно намагався звільнити тканину. Леона поглядом пройшлася по його лицю від скул, рівному носі й зупинилася на чуттєвих губах. І злість непомітно змінилася теплом, яке розлилося десь внизу живота. З її вуст раптом саме собою вирвалося:
— Хотіла побути гарною.
Віктор, не припиняючи возитися із замком, відповів, не відриваючи погляду від справи:
— Упевнений, що будь-який чоловік, який побачить тебе навіть без косметики, назве тебе гарною.
— І навіть ти?
Він завмер. На мить ледь помітно провів язиком по нижній губі, а потім одним точним рухом розстебнув блискавку. Нахилившись до самого її вуха, промовив низьким грудним голосом:
— А в тебе є сумніви?
Вона забула, як дихати, знову почувалася кроленям, загнаним у куток. Віктор легенько клацнув її по носі.
— Переодягайся й ходімо вечеряти. — А вже повертаючись до дверей, кинув через плече. — Наступного разу клич мене. — Перед тим як зачинити двері, він розплився в хижій усмішці й додав. — Бо грати в такі ігри значно веселіше в парі.
Двері зачинилися.
Леона посміхнулася. Вперше в житті його провокації сприймалися не як спроба нашкодити, а як невинна гра. Вона швидко скинула сукню й прикраси, накинула рожевий спортивний костюм і, стерши помаду, поспішила на кухню.
— Що сьогодні приготував шеф-кухар?
— Цибулевий суп, — він поставив перед нею миску, від якої здіймалася ароматна пара.
— Це щоб я не приставала з поцілунками?
— Ха, жартуєш? Значить, гра в принцесу справді допомогла. Цю страву мені порадила мама, ще й рецепт залишився від бабусі.
Почувши це, рудоволоса ніжно посміхнулася. Набравши ложку супу, відразу спробувала.
— Схоже на суп, який я їла у Франції під час Fashion Week. Того дня в мене не було часу шукати ресторан, тому я зайшла до першого-ліпшого закладу. І там подавали щось дуже схоже.
— Ти зараз мене хвалиш чи натякаєш, що той суп був жахливим?
— Дуже хвалю!
— Тоді мої старання були не марними.
Вони продовжили вечеряти, а згодом уже сиділи з чашками гарячого чаю. Віктор уважно поглянув на неї.
— Я пам'ятаю нашу розмову в гірському будинку. Ти казала, що відтоді, як почала заробляти власні гроші, так і не дозволила собі того, чого справді хотіла.
— Угу. Ти теж щось подібне говорив.
— Про мене поговоримо якось іншим разом. Краще скажи: що б ти хотіла зробити, але постійно не вистачало часу?
— Ну... є в мене одна дитяча мрія. І зараз вона звучить абсолютно безглуздо.
— Розкажи, моя принцесо.
Вона суворо зиркнула на нього.
— Припини. Розкажу, якщо пообіцяєш більше не згадувати про сукню.
— Домовилися.
Вона поглянула на нього. Розслаблена поза, спокійний погляд, те, як він неспішно п'є чай. І вирішила повірити.
— Я б хотіла піти в парк атракціонів.
— Добре. Завтра підемо разом.
— Ти про що? — Її брови здивовано підскочили.
— Ну, завтра вихідний. У нас є вільний час. Думаю, парк атракціонів — чудова ідея. — Віктор виглядав так само розслаблено, ніби сказав щось абсолютно буденне.
— Нам же вже за тридцять! — нагадала Леона факт, який був очевидним для них обох.
— І що?
Зелені очі уважно вивчали його обличчя в пошуках бодай натяку. Він справді хотів здійснити її мрію чи просто дражнився. Так нічого й не зрозумівши, вона лише пробурмотіла:
— Припини, це не смішно.
— Ну добре.
Він допив чай, поставив чашку в раковину і, проходячи повз, нахилився до Леони та тепло поцілував її в щоку.
— На добраніч.
Вона не встигла відреагувати, як він зник за поворотом їхнього коридору. Ледь чутно, із посмішкою на губах, пробубоніла Леона:
— Нестерпний, — та продовжила потягувати вже ледь теплий напій.
