Раді Вас бачити!

І поки мати Віктора виставляла нові порції судочків зі своєї сумки, за її спиною обоє дорослих людей пробували спілкуватися поглядами. Помітивши їхні ігри в гляділки, брюнетка швидко виставила всі судки із сумок і нервово промовила:

— Бачу, я вам заважаю, тому я вже піду.

— Ні, ні в якому разі, ви нам не заважали, — перехопила її Леона за лікоть та посадила за стіл. — Ви потратили стільки сил та часу, щоб приготувати це все, тому відпочиньте та повечеряйте разом з нами. Звісно, якщо у вас є час і бажання? — брюнетка поглянула на нахмуреного сина та на до нестями зацікавлену свою невістку. Зрозуміла, що тут потрібно вибрати чиюсь сторону, і щиро посміхнувшись, відповіла:

— Звісно, я знайду час, щоб повечеряти із своїми любими дітками. Що це за букет, Вікторе, ти його купив для Леони? То чому досі не подарував? — її син поглянув на квіти та перевів погляд на двох жінок.

— Ні для кого конкретно, так захотів зайнятися меценатством. Ось, — поклав на стіл, — потрібно комусь, беріть, або я їх просто викину. — Його мати знову поглянула на свою невістку, потім на сина і все-таки вирішила взяти квіти.

— Ну, такі чудові квіти, шкода викидати, — і почала шукати вазу. Їй на поміч прийшла Леона, вона швидко знайшла прозору глибоку вазу, яка зовсім не підходила для коротких стебел букету. Жінки переглянулися, і мати Віктора промовила:

— Давай у глибокій мисці поставимо їх на стіл, — і потягнулася за бажаним предметом, тоді як її син запитав:

— Ти покрасилася? — мати на мить заніміла, несвідомо торкнулася волосся.

— Так, вирішила в життя внести невеликі зміни.

— А батько одобрив ці твої невеликі зміни? — голубі очі його матері похмурніли.

— Я тепер буду вирішувати все із власного бажання. Було достатньо випадків, щоб сповна відчути, як це, коли ти не дослухаєшся до своїх думок, і робиш тільки так, як кажуть інші, — Віктор хмуро дивився на свою матір, тоді як вона, опустивши голову, потупила погляд, згадуючи багато чого неприємного. Леона вирішила втрутитися: схопивши свекруху за руку, вона привернула увагу до себе, промовила, посміхнувшись:

— О, а я й не помітила. Вибачте.

— Не хвилюйся, я із шатенки стала брюнеткою. Не такі вже зміни великі, щоб звертати на це увагу.

— Для кого як, — Віктор хмикнув і пішов у сторону кімнати, махнув не повертаючись: — Я переодягнуся і прийду на допомогу.

— Не звертайте на нього увагу, зміни я не помітила, бо вам так краще личить. Та й стиль — це не якась константа: сьогодні ви брюнетка, а завтра можете покраситися в будь-який інший колір, який вам подобається. Можна навіть два одночасно. Я от теж змінила із світлорусих, як у батька, до такого, що в мене зараз. І знаєте, відтоді ніколи не пожаліла. Бо цей контраст із моїми зеленими очима став моєю візиткою. Вам теж більш темний колір гарно відтіняє вашу білу шкіру і ваші чудові блакитні очі, це я вам кажу як власниця модельного бізнесу. На моді і стилі я собаку з'їла вже, — жінки розсміялися від таких її слів.

— Я дуже вдячна тобі, Леоно. Завжди хотіла собі доньку, та все не наважувалася на другу вагітність. Коли ж захотіла, було вже дуже пізно. Ну добре, давай вже сервірувати стіл.

Віктор вернувся тоді, коли на столі вже все було готово.

— Бачу, я не встиг, хоча старався якомога швидше.

— Нічого страшного, сину, сідай вже до стола.

Так у повній тиші вони стали їсти. Атмосфера в кімнаті була начебто наелектризованою. Брюнетка навіть ледь не вдавлювалася від того, як їй було дискомфортно. Її син все поглядував на свою дружину, тоді як Леона навмисно ігнорувала його існування. Вирішила свекруха, що вже не витримує цієї гнітючої тиші:

— Як твій робочий день, Леоно?

— Ой, дуже важко і муторно, — відповіла рудоволоса, насолоджуючись ще одною порцією кулінарного шедевра, який принесла її свекруха.

— Та тобі тільки зняли обмежувачі, а ти вже побігла на роботу. В твоєму графіку зовсім не має часу на відпочинок, — відповіла брюнетка з надією хоч якось знизити градус напруги. Та тут втрутився її син.

— За неї нічого хвилюватися, он вже стрибаєш як гірська кізка на каблуках, — враз його матір врізалася в сина осуджуючим поглядом. Шатен тільки підняв одну брову з німим питання, щось не так. Тоді, як Лена вирішила відповісти:

— Звісно, я ж не те, що ти, як баран, не розумієш важливих речей. В моєму модельному бізнесі обов'язково мати гарну зовнішність, це є життєво необхідним, а не є просто моєю забаганкою.

— Так взулася б у зручне взуття і тоді б не було ніяких проблем ні з виглядом, ні з здоров'ям. Кросівки замість туфель на високому каблуку ніяк би не вплинули на твою зовнішність, за яку ти так печешся.

— Та звідки тобі знати?! — Леона вже поставила прибори і врізалася в бурштинові очі. — Якщо ти чоловік, який звик крутитися тільки в кругах таких же остолопів, то звідки тобі знати, що вплине, а що ні? Для таких, як ти, краса і стиль — це пустий звук. Тільки те й носиш, що костюми, які тобі купляють інші, та спортивні штани із футболками, які відрізняються тільки по тональності: чорні, сірі чи білі.

— А що не так з цим? Ти також одягаєшся так, як тобі скажуть інші. Стиль, мода постійно змінюється, якщо за нею постійно гнатися, то ти припинеш одягатися як тобі хочеться. Ти що, кукла, щоб тебе передягали під смак інших? Особливо не розумію, якщо потрібно ставити в жертву здоров'я своїх кінцівок, які точно страждають в цих твоїх красивих, але незручних модних взуттях, — від почутого Леона не витримала і піднялася із свого місця.

— Та яка тобі взагалі різниця, в чому і де я ходжу?!

— Мені є різниця, бо ти моя дружина, — тепер уже й Віктор піднявся, і вони обоє почали нависати над столом, не відриваючи погляд від один від одного. Зовсім не помічаючи, що є третя людина, яка все ніяк не могла вклинитися в їхню лайку.

— А чого ти згадуєш, що я твоя дружина, лише тоді, коли тобі це вигідно?

— Неправда, я завжди про це пам'ятаю.

— Ха, справді? То поясни, що то було вчора ввечері. Я просто спитала, як твій день пройшов, а ти мені: не твоє діло?

— А ось у чому справа, — напівпосміхнувся та заправив вибите волосся назад. — По-перше, я не так сказав, взагалі-то. По-друге, в мене був важкий день, тому я не був у настрої відповідати на буденні питання. Які не передбачають правди, а тільки: «та все добре», «а ти?», «бла-бла-бла». — від почутого в Леони зовсім дах знесло, обурено зжала зуби та холодно процідила:

— Я колись говорила по пустому? Я справді хотіла дізнатися, як твій день пройшов, а не просто обмінятися непотрібними репліками. Ми ж не на публіці, щоб грати для когось зіркову пару? Ми взагалі-то дома, і подружжя вже як три роки. Хіба не є нормальним ділитися, якщо день важкий? В подружньої пари повинні бути вечори, в яких говорять про свої проблеми, — враз бурштинові очі врізалися в його дружину, і в кімнаті затягнулася тиша. Неприємна, липка. І матір Віктора, вже вставши, хотіла промовити, та її швидко перебив її син:

— Може, не…

— Воно тобі взагалі треба? — злісно проричав він. Його матір завмерла, так як вперше чула настільки розгніваного сина. Він не переходив на крик, та все в ньому говорило, що зараз він ледь стримує себе. — Мої проблеми? В тебе своїх вистачає, тому до моїх не лізь, а розбирайся із своїми, — зжавши челюсть, він поглянув на свою матір, яка стривожено навіть піднялася разом з ними, щоб якось вклинитися в їхню лайку. — Я наївся, дякую, — і різко пішов до кімнати.

— Вікторе, так не можна, — і її перебила Леона. Вона ніжно посміхнулася стривоженій жінці та проговорила:

— Не хвилюйтеся, все добре. У вас смачно получилося все приготувати, та думаю, краще більше не заходьте до нас. В нас, як бачите, не дуже гарні часи, надіюся на ваше розуміння, — і так брюнетку випроводили із квартири. В руках вона тримала вже пусті сумки, які їй всучила невістка. Поглянула на зачинені двері квартири, тихо проговорила сама собі:

— Щоб Віктор був таким емоційним? — вона посміхнулася своїм роздумам. — Ну що ж, і справді ця затія із гірським будиночком виявилася не така вже й погана. Хоч і надто великі жертви пішли на це, та те, що я побачила, ммм, — і пішла із будинку до власного водія, який чекав весь цей час на парковці.

Гнітюча тиша стала царювати в їхній квартирі. Віктор, як загнаний звір, ходив туди-сюди по кімнаті. Поки із його роздумів не витягнув сигнал телефона про смс. Піднявши погляд на екран, прочитав повідомлення від Карі.

«Я її спіймав. Буду через три дні. Надіюся на твоє розуміння, зв'язку може не бути. Постійно відповідати не зможу. Але в знак цього виконаю доручення на всі сто».