Раді Вас бачити!

Втомлена Світлана вже ледь перебирала ногами. Допивши бутилку з водою, вона потрясла останні каплі собі до рота і вже роздратовано збиралася жбурнути подалі. Як їй строго проговорили:

— На природі не можна смітити. Ти що, навіть основ не знаєш? — цього разу вона вирішила не мовчати і висловити все, що думала.

— А нічого, що я на цій клятій природі через тебе і твій тупий автомобіль? Ми вже йдемо три години без зупинки. Я втомилася, хочу пити і їсти. В мене ноги гудуть, а ти все йдеш і йдеш. Довкола ні душі, тільки ці зарослі і безкінечна дорога вперед і назад, — прожестикулювала вона, на диво тримаючи в руках пусту бутилку. Усвідомивши це, вона роздратовано її жбурнула подалі від себе.

— Ну-ну-ну, так робити, — світловолосий підійшов, забрав бутилку, зжамкав її і поклав у рюкзак.

— Та пішов ти і твоя бутилка, і цей ліс також пішов він нахер!

— Така мила дівчина, а так злословить. Що ж сказав би Віктор, якби це почув?

— Та хай і він іде під три чорти, — і тут Карі кровожерливо посміхнувся та перепитав:

— Впевнена? — і та на емоціях враз скажено проорала:

— Та пішов він і з тобою, довбню, нахер. Я готова вже звільнитися із цієї клятої роботи. Де немає жодного шансу відпочити навіть у власний вихідний. Цей напищений багатий виродок тільки й те й може: «о, зроби це, зроби то». І це не залежить від часу дня, хоч вночі, хоч у вихідний день. І я повинна швидко бігти як собачка і виконувати його вказівки. Козел. Замість того, щоб допомогти або завчасно попередити, сам поперся в цю забиту наглухо землю. А мені як потрібно добиратися, не подумав зовсім? «Тільки не змушуй мене чекати», — скривляла вона свого начальника. — Всі ви, чоловіки, козли, які тільки й те робите, що задовольняєте свої власні потреби. А що залишається нам, жінкам, таким як я? — вказала собі на груди. — Мати постійно товче одне і те саме: «коли ти знайдеш гідного чоловіка?». А я крім роботи і дому нічого не бачу. Фух, — аж захекалася, коли все це виплеснула майже на одному диханні. На що чоловік дістав свій телефон та тицьнув про закінчення запису.

— Думаю, Віктору сподобається це послухати, — зрозумівши, що тільки-но сталося, вона різко рипнулася на Карі.

— Не смій, — і він, так як вище був її аж на голову, невимушено підняв вище свій телефон. І поки дівчина старалася його дістати, спокійно проговорив:

— А що, боїшся, що правда дійде до того, кого ти обливала брудом? Чи боїшся, що твій любий багач тебе звільнить і ти зовсім втратиш можливість одружитися на тому, хто тебе буде забезпечувати протягом всього твого життя? — враз блондинка врізалася поглядом в очі нахабного чоловіка. Вона із усією силою його пхнула, чим лише змусила зробити крок назад, та, не звертаючи на це уваги, проорала:

— Та що ти знаєш?! Ти шут гороховий. Маєш цю роботу тільки із-за зв'язків, а я своїм трудом добилася свого місця. Я відмінниця із школи до самого випуску університету. В мене безліч сертифікатів і грамот. Я тут не просто із-за бажання мати багатого чоловіка, щоб він мене забезпечував, а я сиділа рівно на жопі дома. Не для цього я вдосконалювала свої професійні навички. Я просто хочу собі достойного чоловіка. Такого, який буде рівний мені, — показала рукою на себе, начебто хотіла таким чином ще більше переконати опонента.

— Щось забагато ти береш. Якщо хочеш рівному собі, то дивися нижче.

— Куди, на такого як ти, чи що?

— Боже збав, — він поглянув знову на часи та відрапортував: — Ну що ж, пішли, або залишайся тут. В мене вже є на тебе компромат, і тому я спокійно прикриюся тобою, коли Віктор в мене спитає, чому я запізнився.

— Ти виблядок!

— Ага, вже чув.

— Козел!

— Щось нове придумай.

— Ух, я тебе не навиджу.

— І це взаємно, напищена самозакохана дівчуля, — ось так вони продовжили свою подорож, перекидаючись образливими словами один на одного.

Через деякий час Світлана справді не могла йти. Вона кинула свою дорожню сумку та всілася на неї. Скільки вони не йшли, а цьому не було ні кінця, ні краю. Єдине, що змінилося, — це те, що у блондинки натерли ноги її улюблені шкіряні сапожки на каблуку. За які вона віддала свою першу премію і дуже цінила, а зараз ладна викинути та піти босоніж. І хоч довкола тільки почало гріти сонце, та це ж все-таки весняне сонце, і холодний вітер ганяє туди-сюди, не даючи розслабитися і насолодитися теплом, тому йти на босу ногу не варіант, хоч і дівчині сильно кортіло.

Над нею неочікувано нависла тінь. Від чого дівчина незадоволено примружилась і проговорила, не приховуючи свій поганий настрій:

— Чого хочеш, стерв'ятнику?

— О, це вже щось нове. За останні дві години я це чую вперше.

— Йди подалі від мене, поки я не вбила тебе своїми руками.

— Ха, а посилиш?

— Не спробую — не дізнаюся.

— Що, ноги гудуть? — на це лише відвернулася від нього. — Ти чемно йшла і так довго, тому ось, тримай свою винагороду, — і простягнув їй закриту консерву їжі.

— А чим відкрити?

— Ти що, навіть відкривачку не взяла? Як ти готувалася до подорожі?

— Який ти ж виродок все-таки. Я збиралася їхати в отель, а не на пішу прогулянку як туристка в лісі!

— Недалекоглядно. Потрібно продумувати всі можливі варіанти. Добре, — він дістав свої домашні ключі, на яких було все: і викрутка хрестова, і мінус, і пружинки, маленький ліхтарик і багато чого іншого, що не встигла роздивитися дівчина, так як Карі знайшов необхідну відкривачку поміж інших предметів, які висіли як брелоки на його ключах. Майстерно він відкрив консервовану тушонку. — Дай угадаю, виделки чи ложки ти теж не взяла.

— Не хочеш мене кормити, то не корми. А якщо вирішив просто похвалитися, то слухай, — і змінив на слащавий голос, з яким зверталася тільки до маленьких дітлахів, при цьому посміхаючись відповідно: — Який ти молодець, що все взяв і все прорахував. А я не така продумана і не така далекоглядна, як ти, — і знову нормальним голосом продовжила, та усміхнене обличчя змінилося на нахмурену гримасу: — Тому не мучай і просто йди геть, хватитить мозолити мені очі.

— Що ж, коли ти чесна із собою, навіть схожа на щось симпатичне, — побачивши її здивування, він, посміхнувшись, поправив себе: — Хоча ні, ти більш схожа на беззахисного хорка, якого і вбити жалко, та й залишити собі не можу. Все-таки дика тварина повинна жити в звичних для неї середовищах.

— Боже, скільки ти тільки можеш говорити не затикаючись, — їй всучили тушонку, та, діставши із рюкзака галети, почав розкладним ножем, який теж був із його зв'язки ключів, намазувати мазанки.

— Їж, і тоді будуть сили продовжити тріпати всім довкола нерви.

— Тут тільки ти, — почала їсти, так як вже давно була голодна.

— А як же звірі, які довкола нас ні в чому невинні? Істоти із ідеальним слухом тільки те й роблять, що чують твоє ругання та скарги. Мені їх шкода. Як прийдемо, напишу на тебе рапорт у зоозахисників.

— Ха-ха-ха, — драматично вона проговорила. — Не смішно.

— І мені не смішно, а шкода їх. Перекусимо і далі підемо.

— Як так, що жодна машина не проїхала ні нам назустріч, ні зі сторони, звідки ми приїхали?

— Цей регіон взагалі туристичний, тільки от в таке міжсезоння ніхто сюди не сувається. Ось так і виходить, що ми єдині, хто пішов сюди.

— І наш бос, — на неї скоса поглянули, та вона не звернула на це увагу, далі уплітала на диво смачний сніданок.

І ось почувся гуркіт машини. Спочатку Світлана подумала, що їй почулося, та коли її зір вихопив старенький пікап, який їхав їм назустріч, враз вона підхопилася і почала інтенсивно махати руками. Біля них зупинилися, відкрилося вікно, і їх зустрів усміхнений старий чоловік.

— А ось і ви, — дівчина від почутого впала в ступор, тоді як Діма задоволено закинув у прицеп пікапа рюкзак та сумку дівчини та пішов сідати.

— Давно не бачилися, Федоровичу.

— І справді давно.

— Ти що не сідаєш? Справді сподобалася місцина настільки, що передумав їхати у місто? — враз блондинка зібралася та побігла до Карі.

— То чого ви не на машині? — спитав чоловік, розвертаючись назад.

— Та появилися проблеми.

— Ось тобі й нові дорогі моделі іномарок. Ось моя красуня майже ніколи не підводить мене.

— Звісно, якби я кожного разу як виїжджав в дорогу перебирав весь мотор та ходову, думаю, і моя б не ламалася, — посміхнувся Діма старшому чоловіку.

— Ой, ну що за гострий язик. Ти так і помреш сам, жодна дівка не гляне з таким то характером.

— А може, мені і не треба ніхто. Я і сам щасливий.

— Не здивуюся, що це правда. А ви чому мовчите? — звернувся до затихлої дівчини.

— Не трогайте, вона завжди не в настрої.

— Ну і компанія зібралася.