Раді Вас бачити!

Відправлена смс враз полетіла до абонента, і Карі задоволено постукував рукою по рулю в такт музики, яка лунала з його програвача в машині. Червоний шкіряний салон Porsche Cayenne S Coupe приємно освітлювався червоними тонами. Світловолосий чоловік увімкнув гучніше музику й став чекати, коли вже нарешті секретарка вийде зі свого під'їзду.

І ось вона в іншому плащі із ідеальною зачіскою тягнула за собою невеликий білий чемодан на колесах. Карі побачив її у світлі фар своєї машини та зацікавлено пройшовся по її нічному образу.

— Ну як так? Вміє ж і одягатися, і прикрашати свої статки, а смак у чоловіків просто жахливий, — вона різко відкрила двері машини та невдоволено проричала:

— Музику включи тихіше! — він чемно її послухав, і коли перестало бахкати децибелами, злобно спитала: — А допомогти дівчині не хочеш? — він здивовано поглянув на пусті нічні вулиці та перепитав:

— А що, якійсь дівчині потрібна допомога?

— Агр, ти нестерпний, — і гучно зачинила за собою двері та пішла до багажника. Пропустивши смішок, Діма вийшов із машини та підійшов до неї. Вона все старалася відкрити дверцята, щоб покласти свій багаж.

— Допомогти? — на нього злобно зиркнули і крізь зуби процідили:

— Якщо буде така ваша милість.

— Ну що ви, милість в мене все-таки є. Особливо для такої бідної жінки, як ви, — вона вже поглядом його душила, як він спокійно відкрив багажник через сенсорний датчик та поставив її білий чемодан, перепитав: — Все взяла, а то там мало магазинів та й взагалі інфраструктура кульгає.

— Це мене не стосується, я туди їду лише на пару днів. Якщо ти не помниш, та наш бос — це робот, який виконує все в найкоротші строки і бездоганно. Впевнена в тому, що затримуватися ми там точно не будемо.

— Хм, ну дивись, сама відповідатимеш за те, що щось не взяла, я попередив. Дорога далека, мало що може статися, — він уже закривав багажник, як дівчина, хоч і склала руки на грудях і була невдоволена, та інтерес її поборов.

— Мені от цікаво, чому ти замість дорожньої сумки взяв туристичний рюкзак кольору хакі, — той лише неоднозначно посміхнувся та промовив, ішовши вже до своїх дверей водія:

— Та так, звичка з армії. Якщо їду кудись за місто, завжди беру його із собою.

Ось так блондинка ввалилася на пасажирське місце позаду і стала щось тикати інтенсивно в телефоні. Поглянувши на це, хлопець вирішив пожартувати:

— Що, все не можеш закінчити працювати? Вже восьма вечора, розслабся, зіронько, за цей час тобі вже не платять.

— Я тобі не зіронька, та й це моїм батькам відписую, що не буду дома пару днів. І взагалі тебе це не стосується.

— Така доросла, а відчитується перед батьками, — вона відвернулася до вікна, показуючи, що говорити не збирається. — Ну що ж, нам їхати 9 годин, надіюся, ви залишите свій позитивний відгук за нашу транспортну компанію.

— Їдь уже, говорун, який все не наговориться. Якби тобі за кожне слово платили, ти б уже був найбагатший чоловік на світі.

— Я і так не бідний, — і вирулив на дорогу.

— Та що ти говориш? Всі твої гроші — це гроші Віктора Олексійовича, а не твої власні, — вона побачила через заднє дзеркало, як його губи викривилися в наглій напівпосмішці.

— Хто тобі таке сказав?

— А що, я сказала неправду? Все, що ти маєш, — це гроші, які ти отримав від нього. Ця машина, ці твої речі та навіть труси ти б не зміг собі дозволити, якби не Віктор.

— Тихо, ти переходиш дозволені межі.

— Ось бачиш, тобі нічого сказати.

— Та ні, сказати в мене якраз є що, та я краще зроблю розумніше і промовчу, — вони обоє замовкли.

***

Леона все крутилася на своєму ліжку всю ніч, так і не змогла заснути. Коли ранкові промені заглянули до кімнати, вона роздратовано підвелася, змирившись, що сон сьогодні їй не світить. У голові безупинно кружляли думки про сварку з Віктором. Підвівшись, вона пішла на кухню заварити улюблену чорну каву, яка бодай трохи додасть сил. Її погляд зупинився на квітах, які, мабуть, Віктор купив саме для неї. То чому ж не подарував?

Раптом вона почула, як відчинилися двері кімнати чоловіка. Леона різко повернулася до кавоварки, щоб уникнути зустрічі поглядами з шатеном. Ну не готова вона була із ним так рано зустрічатися.

Почувши важкі кроки за спиною, вона дала собі подумки підзатильник: стояти й втупитися в кавоварку однозначно збоку виглядає дивно й неприродно. На доказ цьому Віктор спершу хмикнув, а потім, відкриваючи холодильник, промовив:

— Добрий ранок, чи що? — випивши холодної води, він поставив чайник і дістав свій чайний набір, щоб підняти настрій.

Він не спав цілу ніч, тож втома нікуди не зникла, а день обіцяв бути не менш завантаженим, ніж вчорашній. Без Карі й Світлани на роботі справи швидко накопичуватимуться, і доводитиметься вирішувати їх самому. Його роздуми перервала дружина, яка пробурмотіла у відповідь:

— Ага, доброго ранку й тобі, — різко взяла кружку кави й обпеклася, бо не помітила, як останні краплі ще доливалися з кавоварки.

Якби не порізана рука, яку вона вчора просто розв'язала в машині, то стерпіла б, а так несподівано охнула від різкого болю. Чашка відразу полетіла на підлогу, розливши каву й розсипавшись уламками у всі сторони. Леона дивилася на це широко розплющеними очима й тільки спромоглася прошепотіти: «Вибач», — адже частина кави вилилася прямо на штани Віктора. Так як порція була невелика, то рідина лише замазала його сірі спортивні штани і, на щастя, не обпекла.

— Та буває… — він потягнувся за кухонним полотенцем, швидко намочивши холодною водою, простягнув його їй, але його погляд зачепився за рани, які на мить стали видні, коли вона прийняла мокру тканину. — У тебе рана? Я думав, чому ти вчора їла лівою. Звідки вона?

— Та це нічого особливого, — вона заховала руки за спину.

— Як це нічого особливого, якщо твоя долоня вся в порізах, — він вирівнявся і, не дивлячись на розлиту каву та осколки чашки, зробив крок до неї, витягнув її руку із за спини, щоб роздивитися. — Чому ти не обробила? — він врізався в неї своїм суворим поглядом.

— Не було часу, — відвела погляд, їй стало ніяково. Він, не відпускаючи руки, другою дістав аптечку з верхньої шафи.

— Сядь, я зараз оброблю.

— Не потрібно. Краще будь обережним, можеш наступити на уламки.

— Якщо ти не спроможна за собою доглядати, то не заважай іншим, — гримнув він приказним тоном, від чого вона слухняно присіла на стілець. Їй це нагадало слова свекрухи, й чомусь від цього порівняння їй захотілося посміхнутися. Відвернувшись у бік, щоб він не помітив, вона стримано підняла вгору кутики губ.