Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Леоні довелося розподілити організаційні питання між іншими та подати заявку на наймання тимчасового співробітника. Врешті-решт у кінець робочого дня у неї був новий водій, купа незакінченої роботи й головний біль.
— За сьогодні це останній звіт, — втомлено промовив Сіріус, якого Леона майже не слухала.
— Добре, відправ усе на мою пошту й можеш іти додому, — відповіла вона, перевівши погляд на годинник. Було без двох хвилин шоста. Потягнулася у кріслі, а шлунок невдоволено загурчав. Підвівшись, вирішила перекусити перед безсонною робочою ніччю. Та саме в цей момент на телефон прийшло повідомлення.
— Боже, про тебе я зовсім забула, — роздратовано протерла лоб і набрала номер нового водія. Почувся незнайомий чоловічий голос:
— Добрий вечір, пані Леоно.
— Чекай мене через десять хвилин біля машини, — сказала вона, вже беручи пальто й сумочку.
— Але я ж не встигну…
— Тоді ти не будеш працювати на мене, — її роздратування зростало. Почувши винуватий голос:
— Вибачте, постараюся прискоритися, — відповів він. Відразу Леона завершила розмову.
Цей день явно вирішив показати Леоні, наскільки важко без кваліфікованого співробітника під рукою. Та їй це все більше дратувало, аніж вона жаліла, що відправила Алекса у відпустку. Зараз вона зрозуміла наскільки в неї все завязано на одній людині.
Зайшовши у туалет, вона привела свій вигляд до ідеалу, так як знала, що їде до найприскіпливішого свого критика. Поновивши свою помаду, вона попрямувала до вулиці, де її вже чекав новий охоронець-водій. Чистий блондин під два метри мило посміхнувся:
— Доброго вечора, — та відкрив їй задні двері.
— Вези мене по адресі, яка в списку номер три. В нас не багато часу, тому потрібно поспішити.
— Постараюсь, — явно знервований чоловік сів за руль і почав щось клацати на панелі машини.
Роздратування росло, час йшов, а вони так і стояли біля її офіса. Вже не витримавши, Леона вийшла із машини та пересіла на переднє сидіння, вибрала маршрут, який необхідно. Вона й не помітила, що була надто близько біля незнайомого чоловіка, так як їй було необхідно пошвидше виправити причину затримки. Поглянувши в його здивовані очі, вона грубо промовила:
— Ви швидко втрачає свої шанси залишитися на цьому робочому місці. Навіть як тимчасовий співробітник на цей місяць, ви не проявляєте себе як професіонал.
— Вибачте, але моя кваліфікація не…
— Мене це не цікавить, — защібнула пасок безпеки, вона відвернулася до вікна, показуючи, що досить балачок.
Далі вони мовчки вже під'їхали до її батьківського будинку. Вона вийшла, не чекаючи, коли їй відкриють двері.
— Поки я не повернусь нікуди не їдьте. - І закрила двері машини.
Підійшовши до вхідних дверей, натиснула на кнопку дзвінка і стала чекати. Їй за декілька хвилин відкрили двері: молода консьєржка. Поглянувши на неї, Леона відразу зрозуміла, що її наймав її батько так, як вона повністю відповідає його смакам.
— Проходьте, — похилилася миловидна дівчина в класичному чорно-білому костюмі.
Переступивши поріг, рудоволоса повернулася спогадами в не найприємніші часи. Кожен куточок цього дому пам'ятав усе те, що пережила Леона в дитинстві, і постійно нагадував їй про це. Один із таких предметів інтер'єру — спільний портрет їхньої сім'ї, що зустрічав усіх, хто заходив.
Відомий художник малював з натури всіх трьох, а потім об’єднував у єдину композицію. Все було так, як хотіли батьки — як у аристократів минулих епох. Тільки от матір із батьком намалювали за один сеанс, що тривав менше п’яти годин, а її цілий тиждень.
Матері постійно щось не подобалося: то ракурс не той, то емоція не така. Щодня Леоні доводилося стояти нерухомо понад вісім годин під пильним поглядом матері, яка тримала в руках шпильку. І кожного разу, коли донька трохи зігнулася чи ворухнулася, мати мило усміхалася художникові й просила поправити якусь дрібничку. А сама, підійшовши впритул, шипіла їй на вухо, немов змія, і колола шпилькою в тих місцях, де, на її думку, Леона стояла не елегантно.
Від цих спогадів у вже дорослої жінки по тілу пробігли неприємні мурахи.
— О, прийшла нарешті, — неприємний тон і скривлене обличчя матері. Все те саме, що Леона пам’ятала ще з дитинства. Їй навіть стало цікаво: а коли вона тільки народилася, чи пощастило їй бодай раз побачити щиру усмішку цієї жінки?
Роздуми розбила груба фраза:
— Як ти посміла затриматися на вісімнадцять хвилин від зазначеного часу?
— Були справи на роботі, — беземоційно відповіла Леона.
На диво, всі її дитячі звички наче самі повернулися: низький тон, відсутність емоцій, рівна хода, ідеальна постава. Все те, що їй втовкмачували протягом усього дитинства. І все те, що вона ненавиділа з усіх сил.
Вона зрозуміла це лише тепер: після життя з Віктором. Коли змогла забути про страх і ненависть до всього, що її оточувало. Навіть спогади про ті дні пекла, які влаштовували їй батьки з незрозумілих причин, здавалися тепер чужими й далекими.
— Тц, пішли вже до столу, — і матір, не чекаючи, розвернулася й пішла вперед. Леона натягнула свою звичну посмішку вихованої леді і теж попрямувала за нею.
Всівшись на протилежному один від одного боці довжелезного столу, вони отримали перше блюдо й наповнили келихи вином. Леона мовчки відрізала шматок, за всіма правилами англійського етикету поклала його до рота, і не відчула нічого. Від стресу в голові було порожньо. Спробувавши ковтнути, вона зрозуміла: як і в дитинстві, доводиться примушувати себе, бо інакше знудить просто тут. Причина була не в їжі, а в атмосфері, що панувала за столом.
Її мати справді насолоджувалася стравою, неквапливо запивала її вином і повторювала цей ритуал знову й знову. Тиша й обережні постукування приборів давили на психіку Леони, мов повільне катування. Їсти вона не могла, а сидіти й чекати, коли мати нарешті заговорить, уже не хотіла.
— Де батько? — вирвалося перше запитання, яке спало на думку. Вона була певна: на нього мати дасть відповідь і не розлютиться.
— Пішов на полювання після того скандалу, що стався під час відкриття першого винного магазину. Ці дні він був наче навіжений. Забрав своїх блохастих улюбленців і сказав, що повернеться тільки під ранок, — Леона могла лише здогадуватися, чи справді йшлося про гончих, чи «блохасті улюбленці» — це зовсім не собаки, а його любовниці. Її мати продовжила: — Так, якщо ти вже розпочала розмову, тоді я продовжу. Я впевнена, що Віктор поки, що не буде зраджувати. Так, якя бачила його в домі у горах. Він явно мав платонічний інтерес до тебе. Якщо ці чутки не від нього, то теорія твого батька про помсту конкурентів — єдина ймовірна. Так ось, — вона навмисно зробила паузу й глянула прямо в очі доньці, — якщо тебе використали як слабке місце, то як ти допустила це? Ти не завагітніла. Я бачу твою осину талію без жодних натяків на дитину. Ти зараз днями й ночами сидиш на роботі. А весь місяць коли була вдома так і не змогла затягнути свого чоловіка до ліжка. Ти що, фригідна? Потрібне лікування? Якщо ні, то найближчими днями виправ ситуацію й зміни свій статус із нікчемної дружини, яка йде слідом за своєю матір’ю, на гідну статусу люблячої матері. Мене вже дістало, що через тебе піднімаються теми, пов’язані зі мною. Я ще терплю, але батько вже на межі. Провал відкриття винного магазину явно не останній.
— Ти все сказала?
— Ні, — вона повернулася до слуги: — Принеси.
Коли їй швидко передали гарно запакований подарунок, пояснила:
— Передай нашому зятю цей подарунок.
— В честь чого?
— Вибачення за те, що ми виховали таку негідну йому партію, — Леона скрипнула зубами, але стрималася.
— Зрозуміло, — підвівшись, вона залишила серветку на столі. — Думаю, я почула причину, чому мене сюди кликали, — і, підійшовши, забрала коробку. — Дякую за “приємну” зустріч, — її слова наскрізь пронизував сарказм. Вона різко розвернулася й пішла до виходу. Та в спину пролунало:
— Виріши негайно проблему з вагітністю, або втратиш чоловіка.
Леона обернулася й побачила, як мати спокійно нарізає шматок м'яса й насолоджується вином, ніби нічого не сталося.
— Думаєш, я, як ти, нікому не потрібна? В мене є бізнес, в мене є свобода, я не прив'язана до чоловіка, — її перебила:
— Леоно, — вона не відволікалася від процесу нарізання, — ти просто жінка, яка грається в бізнес. Вкінці кінців твоя роль: тільки полишити всі ці ігри та стати матір'ю. Якщо ти мене не послухаєшся і далі будеш літати в фантазіях, залишися одна і нікому не потрібна. Ти все зрозуміла? — нарешті поглянула вона на доньку.
— Я нарешті зрозуміла, наскільки ти гарна партія своєму чоловіку, — і пішла, не обертаючись.
Швидко сіла на заднє сидіння.
— Вези мене додому, — сказала вона, поглянувши на подарунок, який досі тримала в руках. Відкривши коробку, Леона побачила колекційну пір'яну ручку, дуже дорогу, і лист. Пробігшись очима по рядках, відразу відчула, як їй стало зле.
— Зупинись.
— Але…
— Я сказала, зупинися.
Вибігши на свіже повітря, вона жадібно вдихала, намагаючись заспокоїти шлунок, що болісно скрутило.
— З вами все добре?
— Так. Їдь, я піду пішки.
— Але ще…
— Знаєш, ти не підходиш на цю посаду, тому ти звільнений. У салоні залишила ручку: можеш її продати, буде непогана компенсація. Тільки рекомендую виставити на аукціон, бо в ломбарді й половини вартості не отримаєш.
— Та все ж я хотів би попрацювати довше на вас. Дайте шанс.
— Впертий… Добре було б деінде, але не тут. Ти мене дратуєш. Тому моє рішення про твоє звільнення не обговорюється.
Вона пішла навпростець через парк. Йдучи, поступово прокручувала в голові рядки з листа. Вона не хотіла цього робити, але слова в’їлися в пам’ять і не відпускали. Ставав дедалі гірше. І ось її тіло не витримало скрутило, вона різко побігла за кущі, зігнувшись навпіл. Майже порожній шлунок змусив її виплюнути ту невелику кількість їжі, яку встигла з’їсти. Так було завжди після сімейних вечерь: організм відмовлявся приймати те, що вона змушувала себе ковтати.
Втомлена, Леона повернулася на алею й сіла на лавку неподалік. У голові пульсував біль, у вухах гуділо.
Її відволікло щось тепле, що торкнулося ноги. Вона глянула вниз: маленьке щеня лащилося до неї.
— О, привіт, малече. Ти що, сам? — і тут збоку пролунав рик. Піднявши очі, Леона побачила дворову собаку, яка скалилася в її бік.
— Це твоя дитина? Вибач, я не бажала його образити, — сказала вона. Собака гавкнула, і щеня побігло до матері.
— Навіть дворова сука захищає своє дитя… А моя мати… моя мати готова прийняти дитину від любовниці мого чоловіка, аби тільки не було скандалу й вони чемно відкрили свою лінію магазинів. Боже, що за… — вона піднялася й пішла далі.
З неба почали капати холодні весняні краплі. Люди навколо прискорювали кроки, окрім однієї рудоволосої жінки в пальто, яка неквапливо йшла додому.
